Архив рубрики: Товарознавство

Екскурсія на хлібозавод: студенти товарознавці Львівської політехніки відвідали хлібзавод №2

Студенти-товарознавці Львівської політехніки відвідали хлібзавод № 2. Екскурсію провели, щоб ознайомити студентів із тонкощами хлібо-пекарської справи. Окрім приємних вражень юні товарознавці здобули цінний досвід та нові знання.

Читати детальніше про навчання на товарознавця:
За посиланням: http://pca.com.ua/navchannya-na-tovaroznavtsya-osvita-za-napryamom-tovaroznavstvo-i-torgovelne-pidpriyemnitstvo/

Це не перша екскурсія, яку провела кафедра підприємництва та екологічної експертизи товарів (ПЕЕТ), зокрема, студенти-товарознавці уже відвідали ринок у Львові Шувар. Нагадаємо, що однієї із найважливіших галузей товарознавства є товарознавство продовольчих товарів, яке займається дослідження продуктів харчування. дана галузь не розвинена в Україні, проте уже в недалекому майбутньому попит на спеціалістів даної сфери зросте, оскільки виробники в Україні (йдеться не тільки про виробників продуктів харчування) намагатимуться вийти на ринки Європи та Пн. Америки, а це потребуватиме фахівців у сфері стандартизації та сертифкації товарів.

ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО
ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
ЧИТАТИ ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ ТОВАРОЗНАВСТВА У ЛЬВОВІ

Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2 Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2
Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2 Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2
Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2 Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2
Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2 Студенти товарознавці Львівська політехніка, хлібзавод №2  

Publisher: Team EPMPD  

Товарознавство продовольчих товарів: предмет і завдання

Товарознавство продовольчих товарів pca.com.ua
Товарознавство продовольчих товарів pca.com.ua

Кожний товар наділений споживчими цінностями, завдяки яким він задовольняє ту чи іншу потребу людини. Комплексом цих властивостей товару прийнято називати його споживчою цінністю.

Споживчі цінності товарів зумовлені їх фізичними, хімічними, біохімічними та іншими природними властивостями, а також властивостями, які надані товарам в результаті діяльності людини. Корисність товарів, тобто їх споживча цінність, визначається не тільки цими властивостями, а й політичним і економічним станом суспільства, його моральними, етичними та естетичними нормами. Вивченням загального характеру споживчої вартості товарів займається політична економія, економіка і планування торгівлі, організація і технології торгівлі.

Головною задачею товарознавства продовольчих товарів являється вивчення якості харчових продуктів. Якість товарів являється сумою всіх властивостей, які притаманні споживчій цінності товару, при умовному абстрагуванні від його собівартості. В торговій практиці під якістю товарів розуміють його відповідність необхідним нормам і стандартам, а також законодавчим актам.

Харчові продукти являються щоденною та необхідною потребою людини. Споживчі властивості кожного товару мають свої особливості. Однак можна виділити групу властивостей, які є спільними для всіх груп товарів. До таких властивостей відносять харчову цінність товарів, їх смакові, естетичні властивості, довговічність тощо.

Харчова цінність більшості товарів від кількісного складу в них білків, жирів, вуглеводів та біологічно активних речовин, необхідних для нормальних фізіологічних функцій організму (вітамінів, незамінних амінокислот і поліненасичених жирних кислот, мінеральних елементів тощо), відсутності шкідливих для організму речовин. Споживча цінність продуктів не однакова. Найбільшою харчовою цінністю володіють товари, в яких знаходяться у певному співвідношенні білки, жири, вуглеводи та біологічно активні речовини. До таких продуктів відносяться яйця, ікра, м’язова тканина м’яса і риби, молочні продукти. Ряд інших продуктів володіє меншою споживчою цінністю для організму, оскільки в них немає повного комплексу речовин необхідних для життєзабезпечення діяльності організму. Наприклад, в цукрі, патоці, крохмалі є тільки вуглеводи, у тваринних жирах – жири, в мінеральній воді і перевареній солі – мінеральні елементи. В пряностях знаходяться, головним чином, ароматичні речовини, тому вони використовуються, в основному, як добавки, що покращують смакові та ароматичні якості їжі. Деяким продовольчим товарам наділені умовною харчовою цінністю. Наприклад, горілчані вироби містять спирт, який в організмі людини окисляється з виділенням певного обсягу енергії. Однак неконтрольоване вживання спиртних напоїв наносить значну шкоду здоров’ю людини. Крім цього деякі товари взагалі не наділені будь-якою харчовою цінністю, наприклад тютюнові вироби, взагалі не мають харчової цінності для організму, хоча як і всі інші групи товарів наділені споживчими властивостями, проте не для всієї групи населення (тільки для курильщиків).

Читати про Екскурсія на хлібзавод: студенти товарознавці Львівської політехніки відвідали хлібзавод №2

Споживчі властивості формуються під впливом багатьох факторів. Так якість овочів і плодів залежить від сорту, погодних і кліматичних умов, агротехніки вирощування; хімічний склад і органолептичні показники м’яса скота і птахів визначаються породою, віком, режимом і раціоном харчування; якість дикоростущих плодів і овочів, риби, дичини залежить від виду, місця проростання (проживання), часу збирання (вилову) тощо. у формуванні споживчих властивостей товарів, отриманих шляхом переробки сільськогосподарської сировини, головна роль належить якості сировини і технології виготовлення.

Споживчі властивості харчових продуктів можуть змінюватися під час зберігання і транспортування в результаті протікаючих в них біохімічних, хімічних та фізичних процесів. Тому товари можуть частково або повністю втратити споживчу цінність, тобто, зіпсуватись. Велику роль у зберіганні споживчих властивостей товарів відіграє тара і пакувальні матеріали, які оберігають товар від впливу зовнішнього середовища. Тому товарознавство продовольчих товарів має наступні важливі задачі: виявлення та вивчення факторів, що впливають на якість товарів у процесі їх виробництва, транспортування і зберігання; розробка вимог до тари, умов перевезення і зберігання товарів, які повинні базуватись на властивостях цих товарів та сприяти їх тривалому та якісному зберіганню.

Характерною особливістю методів, які використовує товарознавство продовольчих товарів є те, що ці властивості вивчаються у сукупності і в залежності від призначення товарів. Для визначення споживчих властивостей харчових продуктів, товарознавство використовує органолептичні і лабораторні методи дослідження. Органолептичним методом визначають зовнішній вигляд, консистенцію, запах, смак, колір товарів, лабораторним – його хімічний склад, фізичні та біохімічні властивості.

Товарознавство продовольчих товарів і загалом товарознавство тісно пов’язано з багатьма науковими дисциплінами: хімія, фізика, природознавство (біохімія, мікробіологія, фізіологія харчування людини тощо), технологією харчового виробництва і т.д. Природознавство дає відомості про рослинну і тваринну сировину, технологія – про переробку цієї сировини, хімія і фізика – науково-експериментальні методи дослідження. На основі цих знань товарознавець досліджує властивості товарів та процеси які у них відбуваються. Товарознавство зв’язано з агрохімією та іншими сільськогосподарськими науками, які вивчають вплив різних факторів на властивості рослинної і тваринної сировини. Знання про сировину, технологію виробництва і властивості товарів дають можливість виявити фактори, що впливають на якість товарів, визначити відмінності між ними.

Товарознавство продовольчих товарів як навчальна дисципліна ділиться на дві частини: загальна – теоретичні основи товарознавства і стандартизації продовольчих товарів, спеціальна – товарознавство зерномучних, плодоовочевих та інших товарів.

Головною задачею товарознавства являється узагальнення закономірностей, взаємозв’язків характерних для всіх чи деяких товарів. В загальній частині викладаються: споживчі властивості харчових продуктів; наукові основи методів дослідження властивостей товарів та оцінка їх результатів; принципи класифікації та основи стандартизації товарів; умови зберігання та зміни якості товарів у процесі зберігання;характеризуються методи консервування, які застосовуються для зберігання якості продуктів. Знання цих питань створює основу для глибокого вивчення спеціальних розділів товарознавства.

У спеціальних розділах товарознавства характеризуються окремі групи товарів (зерномучні, кондитерські тощо). Вивчення груп товарів починається з сировини та основних технологічних процесів, які формують якість товарів. Це служить основою визначення асортименту, вимог до якості, упаковки та специфічних властивостей зберігання товарів кожної групи.

Знання товарознавства дають можливість товарознавцю правильно оцінити якість товарів, виявити причини появи в них дефектів; попередити зміни якості товарів, створюючи для них оптимальні умови зберігання та перевезення; розробити рекомендації для вдосконалення стандартів і методів оцінки якості товарів.

Товарознавець у торгівлі займається не тільки визначенням якості товарів, а й спостереженням за режимом їх зберігання і транспортування. Він організує товаро-пересування, постачання гуртової мережі товарами та їх продаж, вивчає попит на товар та складає замовлення для промисловості у відповідності із попитом населення, розробляє пропозиції для промисловості стосовно покращення якості товарів, виявляє у якій мірі задовольняється суспільна потребу у споживчій цінності товарів, розробляються заходи щодо рекламування товарів. Тому товарознавцю важливі не тільки знання товарознавства, а й інших дисциплін (політичної економії, економіки торгівлі, технології торгівлі, бухгалтерського обліку тощо).

Матеріал взято з книги “Товарознавство продовольчих товарів”, автори: М.Н. Журавлева, А.В. Троян; Москва, 1975 р.

Про полімерні матеріали читайте за посиланням


Publisher: Team EPMPD  

Історія розвитку товарознавства у Львові

У Галичині після її входження у склад Австро-Угорської імперії (1772 р.) відбулися певні освітні реформи, зокрема відкрито народні школи (однокласні парафіяльні – з навчанням рідною мовою, трикласні – з німецькою і польською мовами навчання, чотирикласні – з навчанням німецькою мовою), а середні школи при монаших орденах перетворено в державні гімназії з німецькою мовою навчання. В руслі цих процесів у 1811 р. австрійське Міністерство освіти прийняло рішення відкрити Реальну школу у Львові, яка стала праматір’ю Львівської політехніки. Ця школа мала надавати техніко-господарську та торговельну освіту.

У 19 столітті виникла природна потреба у підготовці інженерів і фахівців у сфері комерційної діяльності. Це пов’язано із стрімким розвитком промисловості і міжнародної торгівлі на фоні виникнення валютної системи «золотий стандарт», яка остаточно сформувалась у другій половині 19 ст. і певною мірою проіснувала майже до середини 20 ст. у Європі, США і частково в Азії. У цей період у світі активізувався розвиток домашніх господарств, фабрик, міжнародних компаній, посередницьких організацій, бірж, що вимагало великої кількості кваліфікованих фахівців, які б могли виконувати комерційні операції, маючи при цьому знання економічного, правового і технічного (інженерного) характеру. Про запит ринку на фахівців у сфері торгівлі свідчить те, що у 19 ст. у США було 233 комерційні школи, Німеччині – понад 250 (52 вищі комерційні школи, 6 середніх і 193 нижчих), Австро-Угорщині – близько 240, Франції 11 – (7 вищих комерційних школи і 4 середніх), Італії – 18, з них 3 – вищі.

Корняка_Львів_Просвіта

Читати про Екскурсія на хлібзавод: студенти товарознавці Львівської політехніки відвідали хлібзавод №2

Враховуючи актуальність підготовки фахівців для сфери торгівлі, у 1825 р. Реальну школу реорганізовано у Підготовчу школу технічних і комерційних спеціальностей. З 1835-1836 рр. у складі Підготовчої школи технічних і комерційних спеціальностей став працювати торговельний відділ, і вона одержала назву Реальної торговельної академії. У 1844 р. Реальна торговельна академія перетворена у Технічну академію. У 1853 р. від Технічної академії частково відокремився торговельний відділ, з якого в подальшому почалася історія Львівської комерційної академії (за поданням Міністерства віросповідань та освіти у 1899 р. на основі цього відокремленого торговельного відділу відкрито державну Вищу торговельну школу у Львові. У 1902 р. Вища торговельна школа стала називатися Торговельною академією. У 1922 р. Торговельну академію було реорганізовано у Вищу школу закордонної торгівлі, а у 1936 р. знову в академію. У 1877 р. Технічній академії присвоєно назву «Політехнічна школа», в її складі у 1889-1890 рр. для підготовки кваліфікованих спеціалістів торговельного відділу відкрито доцентуру суспільної економіки, пов'язану з торговельним і вексельним правом. Невдовзі (1891 р.) у Політехнічній школі створено кафедру зоології, ботаніки і товарознавства. На початку 30-х років XX ст. вона називалась кафедрою ботаніки і товарознавства і входила до складу хімічного факультету. У Політехнічній школі товарознавство мало кілька основних векторів розвитку: право, фармація, продовольчі товари, нафта і нафтопродукти. Така специфіка розвитку товарознавства пов’язана з низкою об’єктивних обставин. По перше, концепція освіти в Австро-Угорській імперії передбачала, що знання основ комерційної діяльності є невід’ємною компонентою освіти як такої. Опираючись на Віденську систему міжнародних відносин, яка сформувалась у 1815 р., а також процеси активізування підприємництва, постійно зростала необхідність підвищення правової підготовки фахівців у сфері товарознавства і комерційної діяльності, що передбачало введення у навчальні плани таких дисциплін, як комерційне і промислове право. По друге, професори Політехнічної школи, які були залучені до підготовки товарознавців і фахівців у сфері комерційної діяльності, були правниками, фармацевтами, хіміками і ботаніками. Так, завідувачем кафедри зоології, ботаніки і товарознавства став професор Євстахій (Остап) Волощак ((1835–1918 рр.), випускник правничого факультету Будапештського університету, а також факультету ботаніки і лікарської справи Віденського університету. Євстахій Волощак у Відні працював адвокатом, а також здобував науковий ступінь доктора наук. Окрім Євстахія Волощака, в цей період відомими товарознавцями Політехніки були також:

  • доктор філософії Мєчіслав Дунін-Вонсовіч ((1849-1913 рр.) випускник фармацевтичного відділення Університету (м. Фрайбург), науковий співробітник Страсбурзького інституту фармакогнозії (1867–1877), асистент кафедр хімії Львівського (1877–1879) та Фрайбурзького (1879–1880) університетів, керівник курсу фармакогнозії Львівського університету (1880–1891), за сумісництвом доцент кафедри товарознавства Львівської політехніки);
  • доктор права В.Пілят (кваліфікований лектор, який викладав торговельне і вексельне право);

Можливо Ви також зацікавитесь “Рідкісноземельні метали (РЗМ)”

Про полімерні матеріали читайте за посиланням

Роман Залозецький (хімік-технолог, надзвичайний професор Політехніки, іспитований професор Академії торговельної у Львові, професор Віденської політехніки. Він був першим головою Українського технічного товариства (1913 р.), послом до Галицького сейму, представником французьких і англійських нафтових компаній у Галичині, почесним британським консулом у Львові, радником Міністерства громадських робіт у Відні.)

Незважаючи на те, що у 19 і на початку 20 ст. у Львові було два вищих державних навчальних заклади, які готували фахівців у сфері комерційної діяльності (Політехнічна школа і Вища торговельна школа), все ж в умовах австрійської, а пізніше польської окупації ці закади не задовольняли усіх потреб українського населення Галичини у підготовці дипломованих фахівців. Як наслідок, за громадськими ініціативами створювались навчальні заклади, які були орієнтовані на українців. Так, у період 1891-1939 рр. у Львові функціонували:

  • торговельно-адміністративні навчальні заклади (Державний адміністративно-торговельний чоловічий ліцей, Державна адміністративна торговельна школа, Приватна адміністративна торговельна школа);
  • торговельно-економічні і купецькі державні навчальні заклади (Державна торговельна академія, Державна чоловіча торговельна школа, Державна жіноча торговельна школа, Державна торговельно-економічна школа, Торговельний ліцей, Торговельне відділення державної професійної жіночої школи, Державна чоловіча купецька гімназія, Державна жіноча купецька гімназія,);
  • торговельні і купецькі приватні навчальні заклади (Торговельна школа Товариства торговельної школи у Львові, Приватна торговельна школа в м. Львові, Приватна однорічна купецька школа, Приватна трьохкласна торговельна школа, Приватно-торговельний ліцей Товариства торговельної школи, Приватна трьохрічна торговельна школа Товариства «Просвіта» у Львові), Приватна торговельна школа купецької конгрегації у Львові, Приватна купецька гімназія З. Ольшевського; Приватна купецька жіноча школа М. Хрістофа, Торговельна школа єврейського товариства торговельної школи у Львові, Єврейський торговельний ліцей.

Серед вищеназваних навчальних закладів окремо слід виділити Торговельну школу Товариства «Просвіта» у Львові. Ініціатором її створення і першим директором упродовж 1911-1915 рр. був професор Львівської політехніки Роман Залозецький. Торговельна школа Товариства «Просвіта» у Львові почала працювати з 1 жовтня 1911 р. за адресою вул. Корнякта, 1. Фінансували Торговельну школу товариства «Сільський господар», «Народна торгівля», «Краєвий союз кредиторів», «Дністер», «Народна Гостинниця», «Труд», «Достава», «Руська Каса», «Народний дім», «Каса Задаткова» тощо. Упродовж 1915-1917 рр. директором школи став Амброзій Березовський, 1917-1934 рр. – Денис Коренець, з 1935 р. – Осип Скрентович.

Амброзій Березовський – випускник 1906 р. Торговельної академії у Відні, упродовж 1904-1906 рр. звичайний слухач правничого факультету у Відні. У Відні працював діловодчим експортером фірми «М.Пасічник». У 1906 р. у Відні заснував і очолив промислово-торговельне підприємство «Титан», яке функціонувало у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Протягом 1908-1912 рр. керував фабрикою St.Kathareim в Стирмі і був основним представником цієї фабрики у Відні. У 1912-1913 рр. У Торговельній школі Товариства «Просвіта» у Львові викладав купецькі рахунки, німецьку мову, торговельну географію і каліграфію.

Денис Коренець – випускник Стрийської гімназії 1893 р., у 1897 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. Викладав історію у гімназіях Перемишля, Коросна, у філії Української Академічної гімназії у Львові. Був сеньйором українського кооперативного руху і піонером кооперативного шкільництва. Він заснував Вищі кооперативні курси для абітурієнтів українських гімназій під патронатом товариства «Рідна школа», туристичне товариство «Плай», відділення «Українбанку» у Миколаєві. Денис Коренець був головою Крайового Союзу господарсько-торговельних спілок, засновником і головою Центросоюзу, головою товариства «Рідна школа», членом Головного відділу товариства «Просвіта». Залишив багато праць на історичну, економічну та освітню тематики. Регулярно друкувався у «Господарсько-кооперативному часописі», «Кооперативній Республіці», «Ділі», "Новому часі", «Краківських вістях». Вцілівши при першій більшовицькій окупації у 1939-1941 рр., у 1944 р. виїхав на еміграцію. У Торговельній школі Товариства «Просвіта» у Львові викладав кооперацію.

Осип Скрентович – професор, випускник Торговельної академії у Львові. Упродовж 1906-1907 рр. відробляв торговельну практику у товаристві з обмеженою відповідальністю «Дністер» у Львові, з 1907 р. до 1909 р. на фабриці будівельного промислу професора Львівської політехніки Івана Левицького, а протягом 2009-2011 рр. у Крайовому ревізійному союзі у Львові. До того, як став директором школи, працював її викладачем і головним бухгалтером. Викладав бухгалтерію.

У Торговельній школі Товариства «Просвіта» у Львові викладали товарознавство, науки про торгівлю і векселі, купецькі рахунки, бухгалтерію, кореспондентські і конторові праці, кооперацію, географію, стенографію, каліграфію, філософію, руську, польську і німецьку мови. Згодом з’явились ще такі предмети, як устрій держав, книговодство, торговельна географія, торговельні і промислові закони, суспільна економія, політична арифметика, англійська мова.

У різні роки у Торговельній школі викладало 115 викладачів, зокрема: доктор Осип Скрентович, доктор Михайло Рудницький, доктор Юліан Гірняк, дипломат Григорій Микитей, доктор Микола Чайковський, доктор Михайло Волошин, інженер Юліан Павликовський, відомий український історик Іван Крип’якевич, письменник Іван Петрушевич, професор Омелян Терлецький, інженер і секретар Скарбової палати Львова Петро Сосонко, доктор права і суддя апеляційного суду Роман Чайковський, суддя Станіслав Старосольський, прокурент крайового банку Гіларій Чапельський, доктор О.Павенський, інженер Л.Савойка тощо. Більшість із цих осіб мали по дві-три університетські освіти, які в основному здобували у Львові і Відні.

            Торговельна школа Товариства «Просвіта» у Львові проіснувала до Другої світової війни. Упродовж 1911-1939 рр. її випускниками стали майже 1500 осіб, зокрема Микола Левицький, Іван Ворона, Григорій Салевич, Микола Саєвич, Іван Карпів, Іван Керницький, Євген Пришляк, Кирило Стефаник, Євген Князь, Роман Князь, Володимир Мота, Іван Олексин тощо. Ці і багато інших випускників Торговельної школи Товариства «Просвіта» у Львові мали схожу долю – продовжували навчання в університетах Львова та Європи, були активними членами УПА, СС, УГА, перебували у Радянських таборах. Багато хто з них емігрував у Німеччину, Великобританію, США, Канаду, Австралію.

 

            Після встановлення в Західній Україні радянської влади усі українські заклади освіти, які існували при національних товариствах, перестали існувати. Щодо Академії зовнішньої торгівлі, то її реорганізовано в Інститут радянської торгівлі. З 1945 р. у Львові почали функціонувати два вищі торговельні навчальні заклади. З Харкова переведено Український радянський інститут кооперативної торгівлі. Цей вищий навчальний заклад був одним із чотирьох інститутів ім. М.Туган-Барановського, що під назвою «Торговельно-товарознавчий інститут» діяв у Києві, потім в Одесі, а з 1944 р. – у Харкові. У 1947 р. шляхом об’єднання Львівського інституту радянської торгівлі та Інституту радянської кооперативної торгівлі було створено Львівський торговельно-економічний інститут, який спеціалізувався на підготовці фахівців для системи кооперації — бухгалтерів, економістів, товарознавців.

            Після Другої світової війни окрім Львівського торговельно-економічного інституту у вищих навчальних закладах Львова вузькопрофільних товарознавців готували також у Поліграфічному (товарознавство поліграфічної продукції) та Лісотехнічному (товарознавство деревини) інститутах. Функціонували також Торговельно-кулінарна школа, а також Технікум радянської торгівлі. Щодо Львівської політехніки, то у 1944 р. з хіміко-технологічного факультету виділився харчовий факультет, на якому читались дисципліни, пов’язані з товарознавством продовольчих товарів. Цей факультет проіснував всього три роки.

           У 2014 р. Національним університетом «Львівська політехніка» відновлено підготовку товарознавців. На базі кафедри екологічної політики та менеджменту природоохоронної діяльності ліцензовано напрям підготовки «Товарознавство і торговельне підприємництво». Базуючись на товарознавчих традиціях Політехніки, що були закладені у кінці ХІХ – другій половині ХХ століть розвиток цього напряму підготовки сфокусовано на необхідності підготовки фахівців, які на основі чинних державних і міжнародних стандартів якості спроможні проводити експертизу товарів, оцінити їх екологічність, безпечність використання, а також приймати аргументовані раціональні рішення у сфері маркетингу, логістики, документарних відносин.

Автор статті: доктор економічних наук, професор Князь Святослав Володимирович.


Publisher: Team EPMPD  

Товарознавство: стандарти якості

Міжнародні стандарти серії ISO 9000, 10000 і 14000

Міжнародними стандартами з якості є стандарти ISO серії 9000 і ЮООО.а з охорони навколишнього середовища – ISO серії 14000.

Міжнародні стандарти ISO серії 9000 визначають розроблення, впровадження та функціонування систем якості.

ISO

Вони не стосуються конкретного сектора промисловості чи еконо­міки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимо­ги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості. Вони містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок впровадження цих елементів тією чи іншою організа­цією. Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають різні потреби. Побудова та шляхи впровадження систем якості повинні обов'язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці. Серія стандартів ISO 9000складеться з: ISO 9000, ISO 9001, ISO 9004.

Стандарти ISO серії 9000 були розроблені технічним комітетом ISO/ТС 176 в результаті узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розроблення, впровадження та функціонування систем якості. Вони не стосуються конкретного сектора промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості. Вони містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок впровадження цих елементів тією чи ін­шою організацією. Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають різні потреби.

Побудова та шляхи впровадження систем якості повинні обов'язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці. В подальшому були внесені зміни в стандарти ISO серії 9000, які забезпечують більш зручне користування ними.

ISO 9000:2000. Системи управління якістю. Основні положення та словник. Стандарт розроблено Технічним комітетом ISO/TC 176 „Управління якістю і забезпечення якості", Підкомітетом SC 1 „Поняття та термінологія". Цей стандарт описує основні положення систем управління якістю, які є предметом стандартів серії ISO 9000, і визначає відповідні терміни. Дію цього стандарту поширюють на організації, що прагнуть досягнути переваги завдяки впровадженню системи управління якістю; організації, що прагнуть отримати впевненість у тому, що їхні постачальники виконуватимуть їхні вимоги до продукції; замовників продукції; усі сторони, зацікавлені в єдиному розумінні термінології, яку використовують у сфері управління якістю; усі сторони, внутрішні чи зовнішні стосовно організації, які здійснюють оцінювання або аудит системи управління якістю на відповідність вимогам ISO 9001; осіб, внутрі­шніх чи зовнішніх стосовно організації, які провадять консультування або підготовку з питань системи управління якістю, прийнят­ної для цієї організації; розробників відповідних стандартів.

ISO 9001:2000. Системи управління якістю. Вимоги. Стандарт розроблено Технічним комітетом ISO/TC 176 „Управління якістю і забезпечення якості". Стандарт містить вимоги до систем управління якістю, спрямовані на забезпечення якості і підвищення задоволеності споживача. На відміну від попереднього нове видання ISO 9001 та ISO 9004 утворює узгоджену пару стандартів з управління якістю.

ISO 9004:2000. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності. Стандарт розроблено Технічним комітетом, ISO/TC 176 „Управління якістю і забезпечення якості", Підкомітетом SC 2 „Системи якості". Цей стандарт містить настанови, які виходять за межі вимог, наведених в ISO 9001, призначений для того, щоб одночасно врахувати результативність та ефективність системи управління якістю, і, таким чином, потенційні можливості поліпшення показників діяльності організації. Порівняно з ISO 9001, цілі, пов'язані із задоволенням інтересів замовників і з якістю продукції, розширені і містять задоволеність зацікавлених сторін і показники діяльності організації.

Вибір та застосування стандартів. Стандарти ISO серії 9000 передбачають застосування систем якості у чотирьох ситуаціях: отримання вказівок щодо управління якістю; контракт між першою та другою сторонами (постачальник-споживач); затвердження або реєстрація, що їх проводить друга сторона; сертифікація або реєстрація, що їх проводить третя (незалежна) сторона.

Організація-постачальник повинна встановити і підтримувати таку систему якості, яка б передбачала всі ситуації, з якими може зіткнутися організація. Нижче згідно з стандартом ISO 9000 наводяться вказівки, що дозволяють організаціям правильно обрати стандарт ISO серії 9000 та 10000 і отримати корисну інформацію щодо впровадження систем якості.

ISO 9000:2000. Слід звертатися кожній організації, що має намір створити та впровадити систему якості. Розширення глобальної конкуренції призводить до того, що споживач починає висувати дедалі жорсткіші вимоги щодо якості. Для того, щоб не втратити конкурентноздатність і підтримувати високі економічні показники, організаціям-постачальникам необхідно впроваджувати все ефективніші та дійові системи. Цей стандарт подає пояснення основних понять у галузі якості і містить настанови щодо вибору та застосування стандартів ISO серії 9000 для цієї мети.

ISO 9001:1994. Звертатися і застосовувати його постачальнику слід у разі потреби довести свою здатність управляти процесом як проектування, так і виробництва продукції, що відповідає усім вимогам. Вони перш за все мають на увазі задоволення споживача за рахунок запобігання невідповідності на всіх етапах від проектування до обслуговування. Цим стандартом встановлена відповідна модель забезпечення якості.

ISO 9004:2000. Слід звертатися будь-якій організації, що має намір розробити та запровадити систему якості. Для того, щоб відповідати своєму призначенню, організація повинна забезпечити керованість технічними, адміністративними і людськими чинниками, що впливають на якість продукції. Стандарт містить повний перелік елементів системи якості, що стосуються всіх етапів життєвого циклу продукції і відповідних заходів, з якого організація може набрати і застосувати елементи згідно з своїми потребами.

За роки, що пройшли від часу опублікування, вони отримали широке визнання та розповсюдження, а більш як 50 країн прийняли їх як національні. Після розповсюдження почався процес їх широкого застосування при сертифікації систем якості. Це викликало потребу визначення правил самої процедури сертифікації, а також вимог до експертів, які здійснюють перевірку системи. З цією метою IS0/TC 176 підготував та опублікував у 1990 – 1992 р. стандарти ISO серії 10000.

Міжнародні стандарти ISO серії 10000 містять Настанови щодо перевірки системи якості, кваліфікаційні вимоги до експертів-аудиторів з перевірки системи якості, керування програмою перевірки якості. Ця серія стандартів складається з:

ISO 10005:1995. Управління якістю. Настанови щодо якості планування.

 

Європейські стандарти серії EN 29000 і EN 45000

Європейські стандарти серії EN 29000 і EN 45000 регламентують розробку систем якості, оцінювання відповідності, сертифікації систем якості та акредитації органів з сертифікації.

Європейські стандарти EN 29001, EN 29002, EN 29003 є аналогами стандартів ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003. В європейських країнах, що входять до складу Європейського союзу, національні стандарти з систем якості створюють або безпосередньо на базі стандартів ISO серії 9000, або посилаються на стандарти EN серії 29000.

До складу європейських стандартів серії EN 45000 входять:

 EN 45001. Загальні вимоги до діяльності випробувальних лабораторій.

EN 45002. Загальні вимоги до оцінювання (атестації) випробувальних лабораторій.

EN 45003. Загальні вимоги до органів з акредитації лабораторій.

EN 45011. Загальні вимоги до органів з сертифікації продукції.

EN 45012. Загальні вимоги до органів з сертифікації систем якості.

EN 45013. Загальні вимоги до органів з сертифікації, що проводять атестацію персоналу.

EN 45014. Загальні вимоги до заяви постачальника про відповідність.

Стадії розробки міжнародних стандартів

Схему розробки міжнародних стандартів наведено на прикладі ІЕС. В рамках системи IS0/IEC кожний ЇЇ член має право брати участь в роботі будь-якого міжнародного Технічного комітету або підкомітету, створеного для розробки проектів стандартів у різних галузях.

Розробка міжнародних стандартів складається з таких стадій: попередньої, пропозиції, підготовчої, обговорення запиту, затвердження і публікації.

Стадії проекту та документи щодо них додаються у таблиці.

Таблиця. Стадії проекту та документи що додаються

 

Попередня стадія. Найперше, з чого починає роботу технічна комісія (підкомісія), є систематичний огляд міжнародних стандартів. Всі види робіт виконуються на основі проектного підходу. Проект приймається для подальшої роботи у випадку відповідності його вимогам опису та прийняття проекту. Попередня стадія встановлюється для робочих одиниць (нових проектів), для яких неможливо визначити термін їх виконання, а також для визначення потреби у стандарті, виходячи з ситуації в галузі.

Стадія пропозиції. Пропозицією нової робочої одиниці (NP) можуть бути нові стандарти, нові частини існуючого стандарту, зміни існуючого стандарту або його частини, поправка існуючого стандарту або його частини, технічний звіт. Пропозиція заявляється у: національній організації зі стандартизації, секретаріаті ТК або підкомісії, Раді з Технічного Управління та ін. Нова пропозиція пропонується у вигляді певної форми та приймається до розгляду коли за неї проголосували не менше п'яти членів технічної комісії.

Порядок розроблення міждержавних стандартів

Порядок розроблення міждержавних стандартів регламентується нормативними документами:

ДСТУ 3281-95. Державний стандарт України. Порядок розроблення міждержавних стандартів.

ГОСТ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення

ДСТУ 1.2-2003. Національна стандартизація. Правила розроблення національних нормативних документів.

ГОСТ 1.5-2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів.

ПМГ 03-93. Порядок реєстрації і підготовки до видання міждержавних нормативних документів з стандартизації.

КНД 50-013-93. Порядок укладання договорів на розроблення нормативних документів.

КНД 50-040-95. Порядок проведення експертизи та підготовки до затвердження проектів державних (міждержавних) стандартів та змін до них.

Ці нормативні документи встановлюють порядок розроблення, уз­годження, експертизи, редагування та видання міждержавних стандартів в Україні, їх вимоги є обов'язковими.

Загальні положення. Міждержавні стандарти розробляють згідно з планом державної стандартизації України (міждержавної частини). Технічне завдання (далі – ТЗ) розробляють згідно з ДСТУ 1.2-2003 (узгоджується тільки з організаціями, що діють в Україні). Технічне завдання на розроблення стандарту слід узгоджувати з органами державного нагляду, напрямки діяльності яких стосуються вимог стандарту. Проект міждержавного стандарту та пояснювальну записку до нього на всіх етапах розробляють російською мовою. З остаточною редакці­єю розробником надається і автентичний текст проекту міждержавно­го стандарту українською мовою. Вимоги до побудови, викладення та оформлення визначені ГОСТ 1.5, порядок узгодження і затвердження -ДСТУ 1.2, ГОСТ 1.0 та ДСТУ 3281, реєстрації ПМГ-03. Останню сторінку проекту стандарту виконують відповідно до додатка А. ДСТУ 3281. Пояснювальну записку оформляють згідно з ДСТУ 1.2. Нормативні посилання на ДСТУ та інші нормативні акти, затверджені органами державного нагляду України, в міждержавному стандарті не допускаються.

Стандарт отримує статус міждержавного за умови прийняття його Міждержавною радою із стандартизації, метрології, сертифікації (далі -МДР) а в галузі будівництва – Міждержавною науково-технічною комісією із стандартизації і технічного нормування в будівництві (далі-МНТКС).

Такий стандарт дістає позначення ГОСТ. Прийнятий ГОСТ видається російською мовою з автентичним текстом українською мо­вою. До переліку організацій (підприємств), яким проект стандарту буде направлений на відгук, залежно від об'єкта стандартизації та виду стандарту включають організації України з якими проект стандарту потрібно узгодити та головні організації (підприємства), що розробляють і виготовляють продукцію, яка є об'єктом стандартизації, за умови, що вони не є розробниками стандарту.

Додатково розробник може включити до переліку організацій, яким стандарт має бути направлений на відгук, організації та підприємства (за умови попередньої домовленості з ними) країн-учасниць Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації (далі – Угода), які виявили зацікавленість у стандарті, і секретаріат Міждержавного технічного комітету із стандартизації (далі – МТК), якщо він діє в іншій країні.

Якщо стандарт розробляє Міждержавний технічний комітет із стандартизації, секретаріат якого веде Україна, до переліку організацій, яким стандарт буде направлений на відгук, розробник включає національний ТК країн-учасниць Угоди, що виявили зацікавле­ність у стандарті.

Національні системи стандартів

Комплекси стандартів та нормоконтроль технічної документації. Система засадних основоположних стандартів. Система стандартів з якості. "Стандартизація послуг.

Національна система стандартизації спрямована на забезпечення реалізації єдиної технічної політики у сфері станда­ртизації, метрології та сертифікації, захисту інтересів споживачів продукції, послуг, взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації, економії всіх видів ресурсів. Залежно від специфіки об'єкта стандартизації встановлено такі види стандартів: основоположні (організаційно-методичні, загально технічні та термінологічні) стандарти; стандарти на методи (методики) випробовування (вимірюван­ня, аналізування, контролювання); стандарти на продукцію; стандарти на процеси, на послуги; стандарти на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спільному використовуванні; стандарти загальних технічних вимог.

Система стандартів з якості

В умовах ринкової економіки перевагу одержують стандарти з управління якістю, які орієнтують усі підрозділи організацій на якість з кінцевою метою забезпечення права споживача на безпеку товарів.

Якість – пріоритет номер один. Якість – це сукупність характеристик об'єкту, які стосуються його здатності задовольняти установлені і передбачені потреби. Право споживача на безпеку товарів (робіт, послуг) гарантується Законом України, Про захист прав споживача" (cm. 16 і cm. 17).

Система якості – це сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Якість продукції – це рівень відповідності сукупності технічних, експлуатаційних, економічних, естетичних та інших параметрів продукту рівню потреб суспільства, тобто рівень її (продукції) корисних для суспільства властивостей. Основними властивостями якості продукції в галузі захисту довкілля є безпека і екологічність продукції.

Екологічність продукції- це властивість рівня якості конкретної продукції, яка полягає у спроможності бути використаною за функціональним призначенням, не завдавши неприпустимо негативного впливу на якість навколишнього середовища.

Система стандартів з якості

ДСТУ

ДСТУ 2925- 94 Якість продукції. Оцінювання якості.

ДСТУ 3514-97 Статистичні методи контролю та регулювання.

ДСТУ ISO 9000-2001 Система управління якістю. Основні положення ISO 9000:2000 та словник.

ДСТУ ISO 9001 -2001 Система управління якістю. Вимоги. ДСТУ ISO 9002-95 Модель забезпечення якості в процесі вироб­ництва, монтажу та обслуговування.

ДСТУ ISO 9003-95 Модель забезпечення якості в процесі контролю готової продукції та її випробувань.

ДСТУ ISO 9004-2001 Система управління якістю. Настанови ISO 9004:2000 щодо поліпшення діяльності.

ДСТУ ISO 10011-1-97 Настанови з перевірки систем якості.

Перевірка. ДСТУ ISO 10011-2-97 Настанови з перевірки систем якості.

Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з перевірки системи якості. ДСТУ ISO 10011-3-97 Настанови з перевірки систем якості.

Керування програмами перевірки.

ГОСТ 15895-77 Статистические методы управления качеством продукции. Термины и определения. 


Publisher: Team EPMPD