Нічого цікавоМоже бутиНормальноДобреДуже цікаво (2 голосів, середній: 4,50 з 5)
Loading...Loading...
Кількість переглядів: 867

Деревні матеріали

Деревина є особливим матеріалом, а як конструкційний матеріал, на відміну від інших (метал, пластик, скло, цегла тощо), вона найбільш пристосована до біосистеми людини, до задоволення її культурних, естетичних та екологічних потреб. Вона також є прийнятним і приємним для людини матеріалом, оскільки має схожу природу з тканинами тіла. Деревні ресурси досить швидко, порівняно з корисними копалинами, відновлюються і, для країн, що мають великий лісовий фонд, можуть замінювати традиційні джерела енергії, що сприяє енергетичній безпеці [4].

ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО
ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
ЧИТАТИ ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ ТОВАРОЗНАВСТВА У ЛЬВОВІ

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Деревні матеріали”

У торгівлі деревною продукцією лісозаготівель стандартизовано такі поняття:

– деревна сировина (de–Rohholz, en-wood raw materials) – усе, що отримують з дерева і використовують з різною метою;

– деревний хлист (de-Stamm, en trée leng) – стовбур поваленого дерева без гілок, верховіття і пенькової частини;

– лісоматеріали (de-Holz, en-wood products, у біржовій торгівлі – Lumber ) – деревні матеріали, одержані поділом на частини повалених дерев та колод, призначені для подальшої переробки чи використання;

– круглі лісоматеріали (de-Rundholz, en.-roundtimber) – поперечно поділені стовбури поваленого дерева;

– ділова деревина (de Nutzholz, en.-industrial wood) – усі колоті і круглі лісоматеріали, окрім дров для опалення, напівфабрикати для обробки, технологічна тріска, пневий осмол;

– відходи лісозаготівель (de Abfalle des Holzeinshage, en – togging woodwaste)  – деревинні рештки (верховіття, кора, зелень тощо);

– сортимент (de Sortiment, en.-sort log) – лісоматеріали певного призначення: круглі, колоті, ділові, мірні (тонко-, середньо-, велико-; коротко-, середньо-, довгомірні);

– колода (de Balken, en-log) – круглий необроблений сортимент чи сировина для виготовлення пиломатеріалів;

– кряж (de, en-block) – круглий сортимент для спеціальних видів лісопродукції: авіаційний, котушковий, копиловий, олівцевий, лижний, рушничний, тарний, клепковий, шпальний, резонансний, суднобудівний, паливний, маточний, фанерний, сірниковий, стружковий [2, 5].

Сьогодні деревна продукція лісозаготівель у торгівлі користується значним попитом завдяки високому рівню її позитивних споживчих властивостей, міцності, невеликій густині, низькій теплопровідності, технологічності, гарному зовнішньому вигляду.

Основними властивостями деревини, за якими здійснюють її товарознавчий аналіз, є:

– зовнішній вигляд (визначається її кольором, блиском, волокнистістю, текстурою, малюнком, тобто всім, що обумовлює її декоративність);

– вологість (визначається у відсотках до маси сухої деревини; є капілярна і гігроскопічна; залежить від стану деревини: свіжозрубаної – 35-40%, повітряно-сухої – 15-20%, кімнатно-сухої – 8-13%, мокрої – 100%, умовно нормальна вологість – 12%);

– гігроскопічність (дуже висока, впливає на щільність, об’ємну масу, теплопровідність і міцність; є причиною зміни розмірів виробів із деревини при експлуатації; при випаровуванні  вологи зменшується маса і розміри деревини та виробів);

– водопроникнення (залежить від породи, вихідної вологості), усихання (об’ємна усушка);

– щільність (залежить від породи деревини і становить 520-1500 кг/м3), теплопровідність(у цілому низька, залежить від напряму волокон);

– хімічна стійкість (деревина стійка до дії органічних кислот, лугів і солей, але руйнується мінеральними кислотами і морською водою; деревина хвойних порід хімічно стійкіша);

– вогнетривкість (температура спалахування – 250ºС, обвуглювання –120ºС);

– стійкість до деформацій та стирання (міцність на стискання, розтягування і згинання, стійкість до стирання залежить від частини стовбура, напряму волокон, щільності і вологості) [1, 2, 5].

Деревні матеріали_2_pca.com.ua
Деревні матеріали_2_pca.com.ua

Фахівець, який проводить товарознавчу експертизу деревних матеріалів, повинен легко визначати їх породу за індивідуальними ознаками, наприклад: породу деревини колоди – за її формою, кольором кори і деревини, наявністю ядра, розміщенням сучків; за зразком деревини – за річними шарами: якщо їх видно добре, то зразок належить до хвойних або до кільцевосудинних листяних порід; породу деревини хвойних дощок – за формою й виглядом сучків, їх розміщенням. Потім звертають увагу на колір, запах, ступінь розвитку пізньої деревини річних шарів, а також текстуру (природний візерунок річних шарів).

Колір визначає зовнішній вигляд деревини. Він залежить від багатьох факторів: породи дерева, району й умов його росу, клімату, віку дерева тощо. Колір деревини та його відтінки характеризують такими визначеннями: червоний, чорний, білий, рожевий, світло-рожевий тощо. Деревина порід, що ростуть у різних кліматичних умовах, має різний колір: від сірого (ялина, липа, осика) до чорного (чорне дерево). На повітрі під впливом світла деревина багатьох порід втрачає свою яскравість, набуваючи сіруватого забарвлення. Наприклад, деревина вільхи, що має у свіжозрубаному стані світло-рожевий колір, незабаром темніє і набуває жовто-червоного забарвлення. Під водою колір деревини також змінюється. Дуб, який тривалий час пролежав у воді, набуває темно-коричневого і навіть чорного кольору. Забарвлення деревини змінюється відповідно до віку дерева через її ураження різними грибками. Деревина молодих дерев світліша, ніж старих [1].

Колір деревини має важливе значення у виробництві меблів, музичних інструментів, столярних і сувенірних виробів. Колір можна поліпшити, якщо піддати деревину спеціальній обробці: пропарюванню (бук), протравлюванню (бук, каштан) та фарбуванню різними хімічними речовинами.

деревні_матеріали_3_pca.com.ua
деревні_матеріали_3_pca.com.ua

Блиск будь-якого предмета зумовлюється здатністю відбивати світловий потік. Блиск деревини залежить від її щільності та кількості, розмірів і розташування серцевинних променів. Чим світліша деревина, тим краще вона блищить. Особливим природним блиском відзначається деревина клена, бука, платана, дуба. Блиск надає деревині гарного зовнішнього вигляду, а при необхідності може бути посилений за допомогою спеціальної обробки: поліруванням, вощінням, покриттям лаком або обклеюванням прозорими плівками.

Текстура – це природний рисунок на поверхні деревини, що відбиває особливості її будови. Текстура утворюється унаслідок перерізання волокон, річних шарів, серцевинних променів, сучків.

Текстура залежить від особливостей анатомічної будови деревини окремих порід і напряму розрізу. Хвойні породи мають красиву текстуру на тангенціальному розрізі завдяки неоднаковому кольору ранньої та пізньої деревини, а листяні (бук, дуб, клен, в'яз) – завдяки яскраво вираженим річним шарам і розвинутим серцевинним променям на радіальному й тангенціальному розрізах. Інколи застосовують особливі способи обробки деревини – лущення шпону під кутом до напряму волокон, стругання в радіальному напрямі – або замінюють штучною текстурою – розмальовують поверхню під текстуру цінних порід чи обклеюють текстурною плівкою[1].

Текстура визначає цінність дерева, особливо для виготовлення художніх меблів, різних сувенірних виробів та для оздоблення музичних інструментів.

Запах деревини залежить від наявності у ній смол, дубильних речовин та ефірної олії. Свіжозрубана деревина має сильніший запах, ніж та, що перебуває на лісоскладах. Сильний запах має деревина хвойних порід, а деревина листяних порід пахне менше.

Велике значення має запах деревини під час виготовлення тари під продукти харчування. Тому таку тару не виготовляють з деревини хвойних порід. Запах деревини, як колір і блиск, є ознакою для розпізнавання деревних порід і має виробниче значення [5, ст. 309].

У практиці торгівлі пилопродукцію найчастіше групують за породами деревини (хвойні, листяні тощо.), формою поперечного перерізу (пластини, четвертини, бруски, бруси, дошки, шпали, горбиль) і характером обробки (необрізні, односторонньо обрізні, необрізні). Нижче наведено коротку товарознавчу характеристику цих матеріалів у розрізі вказаних ознак.

1. Специфіковані будівельні пиломатеріали.

1.1. Бруски: стропильні (завдовжки 4-6; 6,5-8 м); стандартні (поперечного розміру від 8х8 до 12х12 см); калібровані (від 9/16 дюйма, завдовжки 4 м); поперечного перерізу 2х4 дюйма (приблизно 5х10 см), завдовжки 2,4–4,3 м (2,44–6,1м на ринку США) – найбільш розповсюджений вид пилопродукції, яким торгують світові товарні біржі у натуральному вираженні за ф’ючерсними контрактами й опціонами; поперечного перерізу 30х30, 30х39, 36х45 мм, завдовжки 4 м (у біржовій торгівлі мають назву “тарукі”);  поперечного перерізу 24х48 мм, довжиною 3,8м (у біржовій торгівлі мають назву “сангі”); поперечного перерізу 115х240 мм, довжиною 4 м.

1.2. Рейки (поперечного перерізу 23х47 – 38-58 мм).

1.3. Дошки: широкі (поперечного перерізу 30х190 мм – 48-280 мм); тонкі; короткі (товщиною 18-23 мм, завдовжки до 2,7 м); тарні (поперечного перерізу17х78, 17х98 мм); для стелажів і будівельних риштувань; необрізні і обрізні завдовжки 3 м для столярних робіт (завтовшки – 27-54 мм); фреза паркетна (завширшки – 80 мм, завтовшки – 27 мм, завдовжки – від 250 до 1500 мм).

1.4. Заготовки: для клеєних деталей і конструкцій; для стругання (завтовшки від 23 мм); шпунтовані з крайки.

1.5. Булі (блочні комплекти, підібрані з одного комлевого відрубу).

1.6. Шпали для залізниць.

1.7. Дров’яна деревина (дрова, поліна, паливна тріска).

2. Фанера клеєна як промислова сировина поділяється за:

2.1. Призначенням: для опалубки (формат – 11,5х900х1800 мм); тонка (формат – 910х1820мм, завтовшки – 2,4-5,2мм); основа для підлоги (формат – 11,5х 945х1840 мм); основа для ламінування (формат – 3,6х1210х2420 мм); для автомобільної промисловості.

2.2. Водостійкістю: звичайна, водостійка.

2.3. Видом клею – фенолформальдегідний (ФСФ), карбамідний (ФК), альбуміно-казеїновий (ФБА), білковий (ФБ).

2.4. Видом обробки – нешліфована, шліфована (цикльована).

2.5. Сировиною (зовнішнім шаром, який у товарознавстві називають «сорочкою») – поділяється аналогічно породам дерев (у біржовій торгівлі найчастіше реалізується фанера, у якої сорочкою є береза, тополя, сосна, вільха, ясен, липа, клен, дуб, ялина, модрина, ільм, бук, осика, кедр, смерека).

3. Плити на основі целюлозних волокон. Промисловою сировиною є деревостружкові плити завтовшки 15 мм, які поділяються за: способом пресування (пласке, електрузивне); масою (важкі, середньої щільності); розташуванням частинок деревини (паралельно чи перпендикулярно до пластин); структурою (одношарові суцільні, порожнисті, тришарові); наявністю личкування (личковані і не личковані);  видом обробки (нешліфовані і шліфовані).

Деревину як конструкційний матеріал (основна маса стовбура дерева) використовують у багатьох галузях виробництва. Основними перевагами деревини є: мала питома вага; висока питома міцність; здатність поглинати удари внаслідок пружності; простота обробки; високі тепло-, звуко- та електроізоляційні властивості; добра хімічна стійкість до окремих кислот, газів; здатність до склеювання; можливість швидкого з'єднання цвяхами, шурупами. Найчастіше як конструкційні матеріали використовують сосну, ялину, ясен, бук, граб, клен, березу, липу.

Довговічність дерев'яних конструкцій і виробів продовжують висушуванням, просочуванням протигнильними речовинами, оброблянням інсектицидами, що захищають деревину від руйнування комахами, вогнезахисною обробкою і запобіганням зволоженню у процесі експлуатації. Щоб підвищити стійкість деревини до загнивання, запобігти жолобленню і розтріскуванню у виробах, деревину висушують. Сушіння деревини – це процес видалення з неї вологи. У деревообробних виробництвах промислове застосування мають два способи сушіння: конвекторне атмосферне та конвекторне газопарове.  Крім цих двох основних способів деревину можна висушувати в електричному полі високої частоти та у нагрітих рідких середовищах, що значно дорожче.

Деревинні композиційні матеріали сьогодні є основним матеріалом для виробництва меблевої продукції, панелей і сучасного настилу підлоги, базовим матеріалом для виробництва дверей і віконних блоків, застосовуються в каркасному домобудуванні та настелянні дерев’яних конструкцій дахів. Практично в кожному житловому приміщенні є продукція з деревинного композиційного матеріалу [2].

Деревні матеріали – це конструкційні, ізоляційні й виробні матеріали, вироблені на основі деревини. До деревних матеріалів належать: фанера, деревоволокнисті плити (ДВП), дереностружкові плити (ДСП), орієнтовано-стружкові плити (ОСП), термодеревина та ін.

Фанера – композитний матеріал виготовлений з натуральної деревини, який складається із щільно склеєних за товщиною декількох тонких шарів лущеного шпону. Шари шпону склеюють між собою, причому напрям волокон у кожному чергується: у першому він поздовжній, у другому – поперечний, у третьому – знову поздовжній тощо. Для підвищеного опору матеріалу на вигин і крутіння волокна шпону можуть бути розташовані під кутами 30°, 45° або 60°. Фанеру, у якій деревні волокна мають однаковий напрям у всіх шарах, називають ламінованою або шарувато-пресованою деревиною [2, 5].

Фанера поширена у найрізноманітніших галузях. У будівництві вона застосовується для виготовлення опалубки, будівельних риштувань при облицюванні будівель та для створення елементів дахів, як дерев'яні конструкції для фасадів будинків тощо. В інтер'єрі фанеру використовують при виготовленні підвіконь, звукоізолюючих стінових панелей, як облицювання, для виробництва дверей.

Широке застосування фанера знайшла у меблевій промисловості. З неї виготовляють шафи, стелажі, столи, меблі для ванних кімнат, кухонь, саду і дачі.

Автомобілебудування, вагонобудування, суднобудування також не обходяться без фанери. Невелика вага і висока міцність дозволяють використовувати її для виготовлення бічних стінок та підлоги у трейлерах і вантажівках, залізничних вагонів і контейнерів. У суднобудуванні з фанери виробляють елементи для транспортних засобів – борти, палуби, сидіння на човнах, катамаранах, пасажирських теплоходах, а також для рефрижераторів, риболовецьких суден.

При оснащенні ігрових та спортивних зон з фанери виготовляють гірки, місця для глядачів, хокейні майданчики, скати для скейтборда.

Фанера є одним із найпоширеніших матеріалів для упаковки. З неї виготовляють дерев'яні ящики, у тому числі і декоративні – для подарункового оформлення пляшок, посуду, парфумерії та ін. Крім того, використовують для виробництва дорожніх знаків, рекламних щитів, обшивки ліфтів.

За теплопровідністю, екологічністю і міцністю фанера перевершує ДСП (деревостружкову плиту), ДВП (деревоволокнисті плити) і МДФ (деревоволокнисті плити середньої щільності). Завдяки своїй екологічній чистоті, універсальності і дешевизні вона є найбільш використовуваним матеріалом в усьому світі [1, 2].

Деревно-волокниста плита (ДВП) – листовий матеріал, виготовлений шляхом гарячого пресування або сушіння килима з деревних волокон з введенням при необхідності сполучних і спеціальних добавок. Матеріалом для виробництва ДВП служить перемелена на волокна деревина, а також відходи деревообробки (стружка, тріска, деревний пил), які змішують з клеєм і спресовують при високій температурі під тиском з додаванням синтетичних смол, парафіну, церезину, антисептиків та інших речовин.

Залежно від щільності деревоволокнисті плити поділяють на:

− надтверді (щільність 950 кг/м3) – відрізняються високою щільністю і служать в основному для покриття підлог або для виготовлення дверей, перегородок, тари;

− тверді (850 кг/м3),

− напівтверді (400 кг/м3) − застосовуються для виробництва задніх стінок меблів, висувних ящиків та інших внутрішніх елементів меблів;

− ізоляційно-оздоблювальні (250-350 кг/м3) й ізоляційні (до 250 кг/м3) ДВП – характеризуються високою пористістю, малою теплопровідністю і низькою міцністю, тому їх використовують в основному як звуко-і теплоізоляційний матеріал при будівництві.

− до окремої групи можна віднести ДВП ламіновану (ЛДВП), яку отримують шляхом покриття звичайного ДВП спеціальним складом із синтетичних меламінових смол. Такі плити відрізняються високою зносо-, термо- і вологостійкістю.

− деревоволокниста плита облагороджена. У процесі виробництва ці плити просочують барвником, а потім ламінують або кешують. На поверхню ДВП може наноситися малюнок, що імітує структуру дерева. Облагороджені ДВП використовують як оздоблювальний матеріал для стін і стель, а також як внутрішні елементи меблів.

Деревоволокнисті плити середньої щільності (МДФ − Medium Density Fiberboard) – це плита, отримана в результаті пресування і тиску при високій температурі маленьких частинок деревини. Такі плити просочують спеціальним розчином, завдяки якому вони стають вогнетривкими і вологостійкими. Згодом їм надають потрібну форму на спеціальних верстатах. На відміну від ДСП при виготовленні МДФ не застосовують епоксидну смолу або фенол. Сполучною речовиною у них є лінгіні. Лінгіні – це природна складова кожної деревини, яка виділяється з неї шляхом нагрівання. МДФ – екологічно чистий матеріал.

Завдяки своїм властивостям плити легко піддаються фарбуванню або ламінуванню. Ламінування може бути будь-якого кольору, відтінку і передавати структуру дерева. Такий матеріал має високі гігієнічні властивості, чудовий зовнішній вигляд, дозволяє здійснювати фрезерні роботи, не сприйнятливий до хімічного впливу, стійкий до впливу вологи, міцний, термостійкий, а також стійкий до сонячних променів. Плита ламінується з одного боку, а з другого, покривається лаком чи фарбою. Ламінована МДФ має високий рівень звукоізоляції і вогнетривкості. Плити МДФ не деформуються від впливу вологи або пари.

Використовують МДФ в автомобілебудуванні, суднобудуванні, а також у вагонобудуванні. У таких сферах його застосовують як внутрішній облицювальний матеріал.

Враховуючи всі позитивні його якості, нітрохи не гірші, ніж у дерева, потрібно звернути увагу на те, що цей матеріал на 70% дешевший від натурального дерева.

Деревоволокниста плита високої щільності (ХДФ – High Density Fiberboard) – тонкий листовий матеріал, отриманий методом гарячого пресування подрібнених деревних волокон. Це продукт, аналогічний плиті МДФ, але перевищує її за щільністю. Гладка й однорідна поверхню плити відмінно піддається фарбуванню, тонкому ламінуванню та іншим видам обробки. Плита має високу міцність, легко обробляється, що забезпечує високу точність і якість при виготовленні деталей з ХДФ. Матеріал використовують для виготовлення задніх стінок шаф і тумб, днищ ящиків, заповнення рамкових фасадів, для декоративного оздоблення. У меблевій промисловості використовують плиту ХДФ як без покриття, так і декоровану. У процесі декорування плиту покривають декількома шарами спеціальної фарби, однотонної або такої, яка імітує деревну текстуру, і закріплює шаром лаку. Таке покриття надає плиті необхідної естетичності і зносостійкості.

ДВП не всихає, не розбухає і не жолобиться. До плюсів можна віднести і легкий розпил ДВП на будь-які складові частини будь-якого формату. Часто завдяки цьому ДВП знаходять застосування в різних галузях. Крім виробництва меблів, вони можуть бути використані у будівництві (утеплення приміщень або дахів заміських будинків), для вирівнювання поверхонь (обшивка стін і стелі), виготовлення тари.

Деревостружкові плити (ДСП) складаються із дрібної і дуже дрібної  деревної стружки, яка при додаванні до неї штучної смоли (сполучного компонента) при високій температурі і сильному тиску пресується в плиту. ДСП – дуже стійкий матеріал. Завдяки такій якості вони годяться насамперед для виготовлення меблів і вбудованих деталей великої площі. Для виробництва ДСП застосовується стружка таких порід дерев: сосна, ялиця, ялина, тополя, вільха, бук і береза. Стружку цю виготовляють спеціально з тонких стовбурів і гілок або з відходів деревообробної промисловості. Вона має бути завжди розташована строго паралельно до площини плити [2, 6].

Деревостружкові плити різняться за структурою. Так, є одношарові плити, які пресують з стружки тільки одного розміру і відрізняються вони досить грубою поверхнею. Тришарова плита включає в себе середній шар з грубої стружки і два покривних – з тоншої і щільніше спресованої стружки. У п'ятишаровій плиті між середнім і покривними шарами міститься ще один. Різні структури – це не тільки різна поверхня. Багатошаровість, наприклад, підвищує еластичність і міцність плити, що, проте, не робить її універсальною.

Як сполучний матеріал для пресованої стружки використовують штучні смоли, цемент або магнезит. Деревостружкові плити, пов'язані цементом або магнезитом, зустрічаються рідше. Здебільшого наявні у продажу плити виготовлено із застосуванням штучних смол.

Деревостружкові плити, у яких використовують штучні смоли як сполучний компонент, виділяють шкідливий для здоров'я формальдегід. Залежно від його кількості деревно-стружкові плити поділяються на три класи. Для в житлових приміщень використовують плити 1-го класу, виділення якими формальдегіду не перевищує 0,1 мл на кубічний метр повітря.

Деревостружкові плити мають і недоліки. Структура зі стружки і штучної смоли далеко не така еластична і міцна, як натуральне дерево, так що деякі конструкції, звичайні для деревини, з плит зробити неможливо. По краях і в місцях свердління можуть бути сколи, місця розпилу часто виглядають непривабливо. Словом, щоб не пошкодити поверхню деревно-стружкових плит, з ними треба поводитись  дуже обережно.

Фанеру і плити відносять до так званих прогресивних матеріалів з деревини, які розглядаються як ідеальна альтернатива суцільній деревині і тому посідають значне місце у світовій торгівлі продукцією на основі деревини.

Орієнтовано-стружкові плити (ОСП – oriented strand board або OSB) – це багатошарова (3−4 шари) плита, виготовлена з деревної стружки (в основному соснової) шляхом гарячого пресування під високим тиском з додаванням різних наповнювачів у вигляді водостійких смол, синтетичного воску і борної кислоти. Сама плита складається з трьох-чотирьох шарів, причому стружка у внутрішньому шарі розташовується у поперечному напрямі щодо довжини листа, а в зовнішніх шарах – у поздовжньому. Іншими словами, стружка має суворо орієнтований напрям – звідси і назва плити.

На 90-95% OSB складається з деревини, тому вона, як і фанера, вважається найбільш екологічною з усіх деревних плит. Головними властивостями таких плит є висока вологостійкість, стійкість до перепадів температур, до механічних впливів, відмінна тепло-і звукоізоляція, а також непоганий зовнішній вигляд з погляду дизайну.

Плити ОСП легко піддаються механічній обробці: пилянню, свердлінню, фрезеруванню тощо, не буває проблем і з їх кріпленням за допомогою будь-якого типу.

Порівняно з аналогічними матеріалами, такими, як ДСП, МДФ, фанера, орієнтовано-стружкові плити мають цілий ряд істотних переваг. Це підвищена вологостійкість, висока міцність, відсутність порожнин всередині структури, сталість параметрів і розмірів.

Якісні показники деревних матеріалів регламентуються певними чинними стандартами:

1.    ДСТУ 2152-93 «Вади деревини та дефекти обробки. Терміни та визначення».

2.    ДСТУ 3071-95 «Продукція лісозаготівельної промисловості. Терміни та визначення».

3.    ДСТУ EN 335:2004 «Стійкість деревини та виробів з деревини. Визначення класів небезпеки біологічного ураження».

4.    ДСТУ EN 350:2003 «Стійкість деревини та виробів з деревини. Природна стійкість суцільної деревини».

5.    ДСТУ EN 351:2004 «Стійкість деревини та виробів з деревини. Суцільна деревина, просочена захисним засобом».

6.    ДСТУ EN 460:2003 «Стійкість деревини та виробів з деревини. Природна стійкість суцільної деревини. Настанови щодо вимог до стійкості деревини стосовно класів небезпеки».

7.    ДСТУ 21-93 «Матеріали з подрібненої деревини. Терміни та визначення».

8.    ДСТУ 4761:2007 «Плити деревостружкові та деревоволокнисті. Метод визначення розбухання за товщиною після занурення у воду».

9.    ДСТУ ГОСТ 10632:2009 «Плити деревостружкові. Технічні умови».

10.         ДСТУ EN 300:2008 «Плити деревостружкові з орієнтованою стружкою (OSB). Терміни та визначення понять, класифікація та технічні вимоги».

11.         ДСТУ EN 309-2003 «Плити деревостружкові. Визначення та класифікація».

12.         ДСТУ EN 311-2003 «Плити деревостружкові. Міцність поверхні деревостружкових плит. Метод випробування».

13.         ДСТУ EN 312:2003 «Плити деревостружкові. Технічні умови». 

14.         ДСТУ EN 320:2007 «Плити деревоволокнисті. Метод визначення опору витягуванню шурупів уздовж осі».

15.         ДСТУ EN 382:2003 «Плити деревоволокнисті. Визначення поверхневого поглинання».

16.         ДСТУ EN 1087:2007 «Плити деревостружкові. Метод визначення тривкості до вологи».

17.         ДСТУ EN 12369:2008 «Плити деревинні. Характеристичні значення для використання в конструкціях».

Основними методами оцінки якості деревних матеріалів є: оптичний, лазерний, Х-променеве СТ-сканування, ультразвуковий, мікрохвильовий, інфрачервоне сканування, імпульсний радар тощо. Однак вони не універсальні. Кожен має свої переваги і недоліки, обмеження сфер застосування і може використовуватися для виявлення певних дефектів. Тому вибір відповідного методу контролю залежить від класифікаційних ознак предмета дослідження: матеріалу, його розмірів, вологості, виду дефектів, умов виробництва, температури навколишнього середовища, техніко-економічних показників тощо [3].

Сучасні методи автоматизованої дефектоскопії деревних матеріалів – акустичні, рентгеноскопія, гамма-дефектоскопія тощо. – засновані на вимірюванні щільності деревини, адже більшість дефектів – це ділянки деревини іншої щільності. Практично усі автоматизовані методи оцінювання розмірно-якісної характеристики сировини на основі технологій сканування є надто дорогими. З дешевших методів оцінки можна виділити оптичне, ультразвукове, інфрачервоне сканування і застосування тепловізорів. Ці методи дозволяють оцінювати реальну форму, поверхневі і внутрішні вади без руйнування деревини [3].

Таким чином, якість деревних матеріалів залежить від їх основних властивостей (вологості, гігроскопічності, щільності, пружності, в’язкості, міцності та ін.), а оцінка їх якості є складним технологічним процесом.

ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО
ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
ЧИТАТИ ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ ТОВАРОЗНАВСТВА У ЛЬВОВІ

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Деревні матеріали”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>