АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Скачати реферат “АНАЛІЗ РІВНЯ АКТИВІЗУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА”

АНАЛІЗ РІВНЯ АКТИВІЗУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Чинники, які впливають на обсяг залучених інвестиційних ресурсів підприємства.

 

Огляд літературних джерел на інвестиційну тематику показав, що більшість авторів чинники, які впливають на обсяг залучених підприємством інвестиційних ресурсів, поділяють за рівнем виникнення на загальні і місцеві. При цьому чинники, які носять загальний характер включають фактори мікросередовища, фактори, які обумовлюють особливості розвитку конкретних галузей, а також фактори місцевого, наднаціонального і міжнародного характеру.

Як показали проведені дослідження для виділення найважливіших чинників, які діють в розрізі вищевказаних груп на обсяг залучених підприємством інвестиційних ресурсів слід розкрити особливості економічної ситуації, що склалась  в Україні, зокрема у інвестиційній сфері протягом 90-Х років 20  століття. Протягом вказаного періоду, зокрема з 1995 року мало місце різке зниження обсягу інвестицій в основний капітал.

Найбільше скорочення інвестицій відбулось в галузях, що визначають можливості структурних перетворень у державі (табл. 2.1). Це зумовило зниження обсягу виробництва в таких галузях як машинобудування, металургія, виробництво будівельних матеріалів, що зумовило зростання цін, рівень інфляції [116]. Під впливом цього практично у всіх груп інвесторів знизилась мотивація до інвестування і нагромадження коштів. Слід враховувати те, що значне скорочення централізованих державних капіталовкладень не супроводжувалось підвищенням їх ефективності, зміною галузевої та виробничої структури капіталовкладень, використанням нових механізмів участі держбюджетних коштів у реалізації інвестиційних проектів тощо.

Таблиця 2.1

Інвестиції в основний капітал за галузями економіки, млн. грн.

1.                Назва галузей економіки

2.                Роки

3.                1995

4.                1996

5.                1997

6.                1998

7.                1999

8.                2000

9.                Всього

10.           16097

11.           12557

12.           11449

13.           12151

14.           12197

15.           13955

16.           Промисловість

17.           6121

18.           5055

19.           4644

20.           4540

21.           4582

22.           5672

23.           Сільське господарство

24.           1296

25.           978

26.           806

27.           611

28.           560

29.           496

30.           Лісове господарство

31.           40

32.           29

33.           34

34.           29

35.           23

36.           37

37.           Будівництво

38.           247

39.           227

40.           148

41.           208

42.           281

43.           312

44.           Транспорт

45.           1497

46.           1254

47.           1169

48.           1786

49.           1873

50.           1866

51.           Зв'язок

52.           307

53.           352

54.           393

55.           657

56.           791

57.           874

58.           Торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут

59.            

60.            

61.           154

62.            

63.            

64.           133

65.            

66.            

67.           131

68.            

69.            

70.           192

71.            

72.            

73.           276

74.            

75.            

76.           405

77.           Заготівлі

78.           42

79.           41

80.           28

81.           14

82.           14

83.           21

84.           Інформаційно-обчислювальне обслуговування

85.            

86.           2

87.            

88.           6

89.            

90.           4

91.            

92.           9

93.            

94.           8

95.            

96.           12

97.           Житлове господарство (будівництво, включаючи індивідуальне)

98.            

99.           3353

100.       

101.      2443

102.       

103.      2271

104.       

105.      2288

106.       

107.      2173

108.       

109.      2302

110.      Будівництво закладів науки, культури, мистецтва, освіти, охорони здоров'я, комунальних підприємств та інших об'єктів виробничого і невиробничого призначення

111.       

112.       

113.       

 

114.      3038

115.       

116.       

117.       

 

118.      2039

119.       

120.       

121.       

 

122.      1821

123.       

124.       

125.       

 

126.      1817

127.       

128.       

129.       

 

130.      1616

131.       

132.       

133.       

 

134.      1958

Джерело: Статистичний щорічник України за 2000 рік, с. 202

Це різко позначилось на стані загальноекономічного та соціального розвитку України. У результаті вказаних процесів актуальності набула потреба розробки інвестиційної політики держави в умовах економічної кризи, визначення напрямів її зміни на окремих етапах розвитку економіки, уточнення пріоритетів розвитку економіко-правових засад активізування інвестиційного процесу.

Для другої половини 90-х років характерним є постійне зниження темпів капіталовкладень і їх низька ефективність. Інвестиції не тільки не пожвавлювали виробництво, а й супроводжувались його падінням. Кожному трильйону карбованців капітальних вкладень у 1995 році відповідало падіння виробництва приблизно на 1,5 трлн. крб. [162]. Однією з основних причин такої тенденції було гальмування процесів приватизації.

Спеціалісти Фонду державного майна України стверджують, що найбільш незадовільні фінансово-економічні показники у цей період мали відкриті акціонерні товариства з державною часткою більше 75 % статутного фонду. Ці підприємства досить часто порушували фінансову і платіжну дисципліну, досить “в'яло” розраховувались з держбюджетом за страховими платежами, а також із своїми працівниками. Основною причиною є те, що в державних підприємствах керівники не мають права і почуття власника. Варто зауважити, що приватизація підприємств не є самоціллю. Окрім наповнення держбюджету за рахунок продажу державних підприємств важливим завданням є розробити і реалізувати ефективну політику розвитку приватизованих підприємств. До таких підприємств належать, наприклад, Запорізький алюмінієвий комбінат, підприємства енергетики, Харцизький трубний завод та інші [37].

Зниження обсягу державних капіталовкладень призвело до перерозподілу коштів та розширення можливостей самофінансування приватизованих підприємств. Поряд з цим воно посилило диспропорційні тенденції у національній економіці. Розв’язати виниклі проблеми може розробка нових методів проведення державної інвестиційної політики, яка б передбачала участь у спільному фінансуванні проектів, надання кредитів за пільговими відсотками, використання "портфельних" інвестицій та ін. Головним при цьому є самоокупність, повернення асигнувань та ефективність їх використання.

Акціонерні товариства відкритого і закритого типу, як свідчить досвід, мають найбільшу здатність до впровадження нових технологій та зміни організації виробництва [27], зокрема за допомогою використання механізмів лізингу. Сьогодні, як засвідчує статистика, за рахунок лізингу задовольняється лише символічна частина потреб діючих підприємств. Об'єктивна потреба задоволення інвестиційних потреб у формі лізингу в Україні значно більша, ніж в західних країнах. Це пов’язано з необхідністю структурної перебудови національної економіки України. Головною перепоною для розвитку ринку лізингових послуг є відносно низький рівень розвитку підприємництва, нестабільність законодавчої бази, повільні ринкові перетворення [61].

У певній мірі фактором що гальмує процес активізування ІДП, зокрема розвиток лізингових відносин у сфері споживання основних виробничих фондів, є недосконалість методик розрахунків вартості лізингових послуг у порівнянні з безпосередньою купівлею машин, устаткування, виробничих приміщень. Найбільше поширення має методика побудови імітаційної моделі, яка враховує ефективність оренди у двох вимірах. Перший — які грошові потоки забезпечує лізинговий проект. Друге — скільки коштує лізинговий проект з врахуванням всіх аспектів діючого господарського механізму.

Одним з факторів, який негативно впливає на обсяг залучених підприємством інвестиційних ресурсів є те, що механізм стимулювання державою інвестиційної діяльності є націлений не на реципієнта, а на інвестора [118; 78; 79].

Фактором позитивної дії на обсяг залучених на вітчизняні підприємства інвестиційні ресурси є те, що в Україні розроблена і реалізовується Урядом концепція "Шляхи залучення інвестицій", яка передбачає використання джерел позабюджетних інвестиційних ресурсів. Зокрема мова йде про використання боргових цінних паперів на основі створення галузевих та міжгалузевих фондів амортизації, боргових цінних паперів. Їх заплановано випускати під конкретні проекти, які фінансуватимуться за рахунок розширення іпотечного кредитування, залучення коштів позабюджетних та інноваційних фондів, страхових компаній, комерційних банків тощо.

Важливу роль у формуванні інвестиційних ресурсів підприємств, зокрема тих, що діють у формі акціонерних товариств відіграють інвестиційні фонди. Нагромаджуючи приватизаційні сертифікати, вони акумулюють значні інвестиційні ресурси потенційних недержавних інвесторів. В Україні створена Асоціація інвестиційного бізнесу. Це тимчасова компромісна форма об'єднання членів двох вже діючих асоціацій — Асоціації торговців цінними паперами і Асоціації довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній. Головною метою Асоціації інвестиційного бізнесу є залучення міжнародних кредитів для розвитку вітчизняних підприємств в рамках американського проекту "Українські інвестиційні фонди і компанії" на умовах припинення діяльності Асоціації після закінчення терміну дії проекту [121].

Особливе значення у реалізації інвестиційних проектів економіки відіграють венчурні фонди. Вони вкладають кошти у підприємства і компанії, які працюють у технологічному секторі або у нових секторах з високим ступенем ризику, а також у новостворені підприємства і компанії. Прикладом такого венчурного інвестування є фонд Western NIS Enterprise Fond, який працює з 1995 року, сумарні інвестиції якого на сьогодні становлять 77,0 млн. дол. США. Ці інвестиції сприяють діяльності 24 компаній. Пріоритетними секторами української економіки, в які були здійснені венчурні інвестиції є: харчова промисловість, виробництво будівельних, пакувальних матеріалів, роздрібна торгівля, фінансовий сектор, агробізнес [116]. Фінансування венчурних фондів в Україні гостро потребують підприємства машино- та приладобудування; видобувної промисловості та інші. Варто зауважити, що Western NIS Enterprise Fond в середньому вкладає в один об’єкт від 1,0 до 10,0 млн. дол. США. Об'єктами інвестування фонду переважно є закриті акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, інвестування у які за оцінками спеціалістів фонду будуть найменш ризиковими. Тут насамперед йдеться про економічні, політичні і управлінські ризики.

Наявність на ринку України венчурних фондів є позитивним явищем, оскільки вони спрямовують зусилля на створення сприятливого бізнес-середовища, в якому підприємства-реципієнти можуть нормально функціонувати і стабільно розвиватись. Основою цього є ефективне корпоративне управління. Його головними принципами є створення і функціонування спостережної ради з незалежними директорами, яка реально і дієво контролює діяльність менеджменту компаній і корегує та направляє цю діяльність з урахуваннями вимог ринку та економічної ситуації. Рада розробляє і впроваджує заходи щодо забезпечення фінансової стабільності та довгострокового зростання акціонерного капіталу. Одними з основних принципів функціонування спостережної ради є забезпечення прозорості і відкритості результатів фінансової та виробничої діяльності підприємств; запровадження системи матеріальної зацікавленості менеджерів; чітке дотримання нормативних актів та законодавства і конструктивна взаємодія із державними [91]. Фонди спрямовують зусилля на налагодження ефективного механізму моніторингу та контролю за випуском продукції, станом її реалізації, вони активно займаються пошуком найпривабливіших ринків збуту. Це особливо важливо для тих підприємств, які випускають продукцію на експорт. Венчурні фонди сприяють підвищенню якості продукції підприємств, розширенню її асортименту і покращанню конкурентноздатності. До того ж, важливим аспектом діяльності фондів є удосконалення кадрової політики підприємств-реципієнтів.

На обсяг залучених підприємствами інвестиційних ресурсів позитивно впливає активний розвиток банківського сектору. Сьогодні в Україні з усіх інвестиційних інституцій банківські установи мають необхідну фінансову потужність для фінансування поточних потреб підприємств-інвесторів. Поряд з цим варто зауважити, що досвід багатьох посткомуністичних країн свідчить, що за умов збереження значного державного сектору економіки, управління інвестиційними коштами при пасивній ролі банківських інституцій стає неефективним.

Активізування діяльності банків у сфері формування портфельних і прямих інвестицій може здійснюватись в різноманітних формах. Окрім прямого вкладання власних коштів банків у формі середньо- та довготермінових кредитів, купівлі цінних паперів підприємств, важливе значення має діяльність, пов'язана з управлінням коштами підприємств, довірчі та страхові операції банків, участь в роботі наглядових рад, управління емісіями підприємств, безпосередній контроль та консультування інвестиційних проектів та інше. При певних умовах конструктивну роль у цих процесах мають відігравати і фінансово-промислові групи.

Фінансові аналітики вважають, що протягом досить довгого часу банки в Україні будуть залишатись найбільш впливовими фінансовими посередниками. Незважаючи, що в порівнянні з іноземними банками їх активи, кількість філій є недостатніми для інтенсивної інвестиційної діяльності, вони продовжують бути важливою складовою інвестиційної інфраструктури,  основою для активізування розвитку національної економіки. Поряд з цим зауважимо, що для перетворення банків у ключову ланку інвестиційного механізму необхідно вирішити низку проблем: створити механізм кредитування банками інноваційних проектів; знизити рівень інфляції; запровадити заходи із зниження неплатоспроможності підприємств; удосконалити заходи, націлені на покращання кредитної дисципліни; стабілізувати рівень ліквідності, резервування та кредитування з боку НБУ. Власне кажучи, подолання своєрідного антиінвестиційного синдрому залежить від оздоровлення загальноекономічної ситуації [162]. Поряд з цим, багато можливостей активізування інвестиційних процесів лежить в основі самої банківської системи. Зокрема для стимулювання інвестиційної активності банків необхідно:

·        запровадити знижки на оподаткування прибутку від здійснених інвестицій;

·        спростити процедуру створення і реєстрації філій банків у регіонах;

·        створити зони особливого сприяння для розвитку банківських установ;

·        налагодити систему страхування банківських інвестицій за рахунок створення резервних фондів;

·        розробити і впровадити систему своєрідного держзамовлення на участь обраних банків у інвестиційних проектах та проведення ними інших форм інвестиційної діяльності з наданням різного роду податкових знижок.

Фактором активізування інвестиційної діяльності підприємств має стати реформування державного механізму капітальних вкладів, залучення державних інвестиційних ресурсів до загального фінансового ринку країни з метою підвищення інвестиційного попиту і пропозиції. Безумовно, слід враховувати і потреби фінансової стабілізації, обмеженість інвестиційних ресурсів держави, зміну правового статусу підприємств-виробників. При цьому актуальними завданнями органів управління інвестиційною діяльністю є розробити і впровадити систему стимулів до підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів держави. На перешкоді цьому стоїть незадовільне функціонування державних органів, причетних до формування та використання інвестиційних ресурсів, а також недостатній розвиток фінансової інфраструктури.

Частково розв’язати цю проблему можна шляхом ліквідації галузевих механізмів і структур, що керують державними інвестиціями, підпорядкувати механізм їх використання програмно-цільовим методам за умови залучення державних інвестиційних ресурсів у процеси загального національного фінансового ринку. Розмежування фінансів держави і підприємства  не означає формування двох відокремлених фінансових сфер, а докорінну зміну форм та методів залучення державних інвестиційних ресурсів до процесів технологічного переозброєння підприємств. Досвід Франції, Німеччини, Японії та інших свідчить про те, що доцільними формами участі держави в підприємницькому інвестиційному процесі є емісія державних цінних паперів, надання державних кредитів, компенсаційних кредитних пільг, змішаного фінансування тощо.

У країнах з розвинутою ринковою економікою обов'язковим елементом інвестиційного механізму є ринок цінних паперів. В Україні він знаходиться на початковій стадії розвитку. Сьогодні він в основному відіграє роль елементу  інфраструктури приватизації і створенні передумов для залучення у майбутньому коштів іноземних інвесторів.

Значною мірою на обсяг залучених підприємством ресурсів впливають особливості регулювання державою інвестиційної діяльності в країні. Як відомо, ці особливості зводяться до активної або пасивної участі органів державної влади в інвестиційному процесі. В першому випадку держава бере на себе більшу частину інвестиційних функцій — забезпечує необхідну концентрацію ресурсів, визначає принципи та механізми їх розподілу, несе відповідальність за їх ефективне використання. В другому — надає недержавним інвесторам значну свободу дії, залишаючи за собою лише незначну частину функцій регулювання переважно в сфері макроекономічних інвестиційних процесів [118].

З огляду на це, а також на те, що в капітальному будівництві нагромаджується найбільша частина “заморожених” капітальних вкладень доцільно докорінно змінити принципи і форми участі бюджетних асигнувань у фінансуванні капітального будівництва; запровадити інститут незалежної експертизи інвестиційних проектів; розширити практику залучення іноземних інвесторів до реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях національної економіки.

В інвестиційній сфері одним з найбільш важливих явищ, що були викликані першими кроками реформи, став перерозподіл загального обсягу капітальних вкладень між основними інвесторами. Ліквідація монопольної держави, її панівної ролі в розподілі суспільних інвестиційних ресурсів призвела до необхідності змін принципів активізування інвестиційної діяльності [118]. Як показали проведені дослідження, до них належать:

·        забезпечення чіткості постановки поточних завдань щодо активізування інвестиційної діяльності і їх узгодження із визначеною стратегією розвитку національного інвестиційного ринку;

·        адекватність і незмінність системи критеріїв і поуказників, які використовуються для ухвалення рішень про пріоритетність розвитку певних об’єктів інвестування;

·        неузгодженість уповноважених осіб і відповідних служб, на які накладено функцію контролювання ефективності впровадження заходів з активізування інвестиційної діяльності;

·        застосування пайової участі в інвестуванні пріоритетних об’єктів розвитку інфраструктури ринку;

·        застосування економічних методів для регулювання інвестиційних процесів.

Зауважимо, що виділення комплексу завдань, виконання яких є пріоритетними для розвитку економіки вимагає побудови певної послідовності їх реалізації. До того ж, постановка завдань має здійснюватись із визначенням їх конкретних виконавців із застосуванням механізму конкурсів на участь у реалізації кожного конкретного завдання. Формування системи цілей безумовно вимагає тривалого застосування критеріїв пріоритетності. Недопустимою є їх зміна від моменту постановки завдання до моменту оцінки ефективності його виконання. Надзвичайно важливим принципом активізування ІДП є розподіл повноважень між посадовими особами, які ухвалюють рішення щодо визначення пріоритетів, впровадження механізму виконання конкретних завдань і особами та органами, які контролюють ефективність ухвалення і виконання цих рішень. Щодо двох останніх принципів, то їх застосування на практиці забезпечить концентрацію інвестиційних ресурсів і підвищить ефективність їх використання. Застосування всіх вищевказаних принципів сприятиме удосконаленню інвестиційної політики, зокрема вибору інвестиційних пріоритетів. В умовах ринку перевагу в інвестиційних процесах мають в першу чергу проекти, що передбачають впровадження інновацій. Вони при певних умовах дають змогу не тільки змінити “технологічне обличчя” виробництва, а й сприяти відповідним структурним зрушенням.

Пріоритетне інвестування окремих інноваційних проектів забезпечує перевагу одних підприємств над іншими. При високому рівні зношеності основних виробничих фондів, значних структурних зрушеннях в економіці запобігти подальшому погіршенню цих тенденцій можна лише виробивши досить чутливий механізм інвестування. Для перехідної економіки пріоритети в інвестиційній політиці можна поділити на п'ять груп. До першої можна віднести пріоритети загальноекономічного характеру. Це перш за все розвиток промислових підприємств, підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів. Пріоритетним має бути також інвестування, що спрямовано на розширення конкурентного середовища і стимулювання підприємництва [118].

Друга група охоплює пріоритети міжгалузевого рівня: структурна перебудова народногосподарського комплексу, конверсія виробництва, санація необхідних державі збиткових підприємств, розвиток виробничої інфраструктури за рахунок підтримки інноваційних проектів, покращення екологічної ситуації тощо. Пріоритети третьої групи мають цільовий характер: забезпечення населення продовольчими товарами на базі національного виробництва, підвищення ефективності паливно-енергетичного комплексу за рахунок вдосконалення його експлуатаційних характеристик, зниження витрат теплота енергоносіїв. Четверта та п'ята групи пріоритетів визначає вибір варіантів інвестиційних проектів та фінансової підтримки держави для підприємств, що конче потребують оновлення виробничої бази. Четверта група об'єднує пріоритети за цілями оновлення виробництва: прискорене оновлення основних і оборотних фондів на тих підприємствах, що мають значний інноваційний потенціал; швидке впровадження техніки та технології, що суттєво перевищують середній рівень у галузі і сприяють якісно новому технологічному переозброєнню; ліквідація розривів в технічному і технологічному рівнях сполучення виробництв та підприємств. П'ята група пріоритетів пов'язана з необхідністю державної підтримки підприємств які мають: кращу ступінь готовності до використання одержаних коштів (більш високий рівень техніко-технологічного та наукового потенціалу); позитивний досвід організування виробничо-господарської діяльності тощо.

Особливої уваги заслуговує проблема організації підтримки пріоритетних об'єктів. Мова має йти перш за все не про великі, монопольні виробництва, а про середні та відносно невеликі підприємства, розвиток яких створює конкурентне середовище.

Відсутність концепції структурних перетворень, переважна орієнтація на лібералізацію цін, зарубіжні кредитні ресурси і, доларизація економіки призвели до того, що інвестиційна сфера втратила орієнтири розвитку. Тому відновлення взаємопов'язаності в часі та просторі інвестиційної та структурної політики є найважливішою умовою позитивних економічних зрушень. Структурно-інвестиційна політика є своєрідним “стрижнем” економічних перетворень в державі, що має забезпечити нормальний відтворювальний процес у національній економіці. Для надання інвестиційній діяльності характеру цілеспрямованого динамічного процесу головне значення має приведення його відтворювальної сутності у відповідність з цілями економічних реформ, а також виключення економічними важелями процесу відтворення: цінами на засоби виробництва, рівнем кредитного забезпечення, нормами амортизації тощо. Система цих регуляторів має бути спрямована на задоволення інтересів і потреб інвестиційної сфери [15].

Особливістю інвестиційної діяльності на сучасному етапі є перехід від адміністративного розподілу державних завдань із створення нових підприємств і технологічного переозброєння діючих та до системи альтернативних інвестиційних рішень виходячи в основному з критеріїв ефективності вкладення коштів і доцільності інвестування тощо. В організаційній структурі вже сьогодні має місце нова конгломератна диверсифікація інвесторів, що представляють інтереси різноманітних функціональних (виробничих, посередницьких, біржових, чисто інвестиційних та інших), соціально-економічних структур. Це з одного боку, сприяє формуванню ринкового механізму, а, з другого, — посилює невизначеність наслідків інвестиційних рішень протягом всього перехідного періоду, тому вимагає активного макроекономічного регулювання інвестиційних процесів державою. Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів, як показали проведені дослідження, має бути диверсифікованим як по вертикалі (узгодження інвестиційної політики з принципами та метою структурної перебудови економіки), так і по горизонталі (макроекономічне регулювання має охоплювати весь фінансовий "простір" інвестиційної діяльності, а також забезпечити можливості визначення інвестиційного рейтингу окремих виробництв, галузей, міжгалузевих конгломератів) [15].

Таким чином, за результатами огляду і аналізу літературних джерел та проведених досліджень у дисертації виділено дві групи чинників, які впливають на обсяг залучених підприємствами інвестиційних ресурсів: загальні і місцеві. До них належать:

·        низький рівень: ефективності інвестицій; диверсифікації джерел залучення інвестицій; темпів приватизації; фінансового потенціалу банків і страхових установ; активності ринку цінних паперів;

·        відсутність: ефективного механізму реалізації національної політики активізування ІДП; розвинутої інфраструктури ринку, зокрема достатньої кількості спеціалізованих установ типу венчурних фондів, підприємств тощо; або недієвість інвестиційної політики регіонів. Більшість з концепцій інвестиційного розвитку залишаються декларативними; економічних умов для реалізації лізингу;

·        слаборозвинуте підприємництво;

·        неузгодженість пріоритетів і критеріїв ефективності у інвестиційній сфері, у сфері промислового виробництва;

·        велика кількість акціонерних товариств із значною часткою держави у їх власних капіталах;

·        тощо.

Як показали проведені дослідження, для усунення негативної дії вищевказаних факторів активізування ІДП слід здійснювати із врахуванням таких принципів: забезпечення чіткості постановки поточних завдань щодо активізування інвестиційної діяльності і їх узгодження із визначеною стратегією розвитку національного інвестиційного ринку; адекватність і незмінність системи критеріїв і показників, які використовуються для ухвалення рішень про пріоритетність розвитку певних об’єктів інвестування; неузгодженість уповноважених осіб і відповідних служб, на які накладено функцію контролювання ефективності впровадження заходів з активізування інвестиційної діяльності; застосування пайової участі в інвестуванні пріоритетних об’єктів розвитку інфраструктури ринку; застосування економічних методів для регулювання інвестиційних процесів.

 

2.2. Аналіз використання інвестованих підприємством ресурсів.

 

Управлінські рішення про здійснення підприємством інвестицій ухвалюється за умови наявності потенційно прибуткового об’єкта інвестування і наявності інвестиційних ресурсів. Як зазначалось у попередньому параграфі інвестиційні ресурси підприємства формуються із власних і залучених коштів. При цьому на їх величину впливають чинники загального і місцевого характеру. Щодо вибору об’єкта інвестування, то він здійснюється у результаті проведення ретельного аналізу чинників, які впливають на рівень ефективності інвестування. Як відомо, сукупність цих чинників характеризує інвестиційну привабливість об’єкта інвестування.

Більшість авторів під інвестиційним кліматом розуміє сукупність чинників економічного, політичного, правового та соціального характеру, які бере до уваги інвестор, ухвалюючи рішення щодо здійснення інвестицій. Інвестиційний клімат розглядають на рівні держави, регіону, галузі, підприємства. На кожному з цих рівнів діють відповідні чинники, за сукупністю яких оцінюють сприятливість інвестиційного клімату. Їх класифікують за кількома ознаками:  за походженням (внутрішні, зовнішні); за змістом (економічні, правові, соціальні, політичні); за рівнем дії (чинники, які діють на рівні держави, регіону, галузі, підприємства); за характером (причинні, наслідкові). Наведена класифікація включає усі без винятку види чинники, які вливають на інвестиційний клімат, а виділені класифікаційні ознаки всесторонньо розкривають зміст цього поняття [82; с.33-39; 88, с.162-166.].

Одним із визначальних факторів, який впливає на ефективність вкладення коштів підприємством є обрана ним стратегія формування інвестиційних портфелів і управління ними. Формування інвестиційного портфеля у управління ним є комплексним, оскільки зазнає впливу низки об’єктивних і суб’єктивних чинників: об’єктивні (обсяг наявних інвестиційних ресурсів, ринкова кон’юнктура, рівень інфляції, фінансово-кредитна і фіскальна політика держави тощо); суб’єктивні (досвід фінансових менеджерів підприємства, їх зацікавленість у оптимізуванні фінансових результатів діяльності підприємства, неупередженість у реалізації інвестиційних операцій тощо).

Огляд і аналіз літературних джерел показав, що більшість науковців вживають поняття “портфель” по відношенню до сукупності придбаних цінних паперів підприємством або наданих кредитів. Проведені дослідження показали, що під інвестиційним портфелем слід розуміти сукупність вкладень підприємства у активи з метою оптимізування рівня ризику і доходів за створеними і придбаними активами. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто поєднання в ньому цінних паперів різних корпорацій. Тобто диверсифікація є чинником, який зменшує ризик за рахунок того, що менш прибуткові активи компенсуються більш прибутковими. Мінімізація ризику досягається також шляхом інвестування в об’єкти, рівень ризику і прибутковості, яких формується під впливом різних груп чинників.

Інвестиційний портфель може складатися із цінних паперів одного виду. Склад і структура даного портфеля можуть бути також змінені шляхом заміни одних цінних паперів іншими. З врахуванням характеристик цінних паперів інвестор формує портфель, зберігаючи баланс між існуючим ризиком і дохідністю за придбаними цінними паперами.

За дослідженнями західних вчених більша частина ризику портфеля ліквідується, якщо в його структурі є від 8 до 20 видів цінних паперів. Диверсифікація портфеля усуває тільки ризик, пов'язаний з придбанням цінних паперів конкретних компаній. Ринковий ризик, який обумовлюється загальною економічною ситуацією, диверсифікації не піддається [116].

На основі структури портфелів цінних паперів виділяють їх типи. Тип портфеля є його загальною характеристикою з позицій розв'язуваних завдань, які вирішуються в процесі диверсифікації об’єктів інвестування і відповідно ризику і доходності. Розрізняють такі типи портфелів цінних паперів [37; 27; 61; 116; 162; 166]:

·              портфелі росту, орієнтовані на акції, курсова вартість яких швидко зростає. Інвестору, вони дають можливість у відносно короткі терміни нарощувати капітал. За умов формування такого портфелю дивіденди виплачуються у невеликих розмірах або не виплачуються взагалі. Тут факторами впливу на обсяг і ефективність інвестованих підприємством ресурсів впливають характеристики емітента цінних паперів, частка придбаних акцій від загального обсягу випущених в обіг; рівень відсоткової ставки у банку і рівень інфляції; курсова вартість цінних паперів;

·              портфелі доходу, орієнтовані на отримання високих поточних доходів. На величину і ефективність цих портфелів впливають вищевказані чинники, а також середній рівень доходів на інвестиційному ринку;

·              портфелі ризику, що складаються із цінних паперів компаній і підприємств, які реалізують стратегію швидкого розширення на базі сучасної технології, випуску, нової продукції тощо. На величину і ефективність даного типу портфелів здебільшого впливають суб’єктивні чинники, тобто людський фактор. Успіх управління такими портфелями залежить від точності прогнозу ринкової кон’юнктури, а це залежить від досвіду фінансових менеджерів, від рівня їх кваліфікації;

·              збалансовані портфелі, що включають високодохідні цінні папери, а в деяких випадках і ризикові. На результати формування цього типу портфелів впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. Об’єктивні включають ринкову кон’юнктуру, а суб’єктивні зводяться до правильності ухвалення рішень щодо прогнозування зміни стану ринкової кон’юнктури і правильності вибору методу управління портфелем;

·              спеціалізовані портфелі – створюються за видами цінних паперів або галузевою ознакою тощо. Слід зазначити, що окрім вищевказаних чинників, які впливають на величину і ефективність інвестиційних портфелів на спеціалізовані портфелі має вплив низка чинників, яка притаманна конкретній галузі або конкретному виду цінних паперів;

·              портфелі короткотермінових фондів, що складаються з короткотермінових цінних паперів. На величину цих портфелів і ефективність їх використання діє фінансово-кредитна політика держави, ринкова кон’юнктура і професійність фінансових менеджерів, які управляють цими портфелями;

·              портфелі іноземних цінних паперів складаються з фондових інструментів приватних іноземних компаній. Найважливіша відмінність переліку чинників, які мають вплив на портфелі даного типу є дія на них факторів національного і міжнародного характеру.

Слід відзначити, що інвестори в Україні використовують переважно перші три типи портфелів, оскільки вони є менш ризикованими щодо вибору інвестиційної стратегії.

Фактором впливу на величину і ефективність інвестиційних ресурсів підприємства слід розглядати також технологію формування портфеля цінних паперів. Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних інвесторів показав, що здебільшого технологія управління інвестиційним портфелем реалізовується у такій послідовності:

1.           Визначення цілей та пріоритетів інвестора.

2.           Формалізація цілей, їх уточнення.

3.           Визначення співвідношень різних видів цінних паперів у портфелі, вибір конкретних емітентів, стратегії і тактики управління портфелем.

4.           Оцінка і вибір фінансових брокерів і консультантів.

5.           Придбання відповідної кількості цінних паперів.

6.           Мотивування працівників, які працюють з цінними паперами.

7.           Моніторинг стану портфеля цінних паперів за допомогою збору всієї доступної інформації, виділення і аналізу впливу факторів економічної ефективності і ризику.

8.           Оцінка, контроль і регулювання економічної ефективності і ризику портфеля.

За дослідженнями М.Герасимчука, В.Матвієнка, А.Загороднього, Ю.Стадницького на рішення про формування портфелю і його величину визначальний вплив має результат попередньої оцінки його ефективності, яка своєю чергою залежить від використовуваної методики оцінки інвестиційних якостей цінних паперів. Здебільшого на практиці використовуються фундаментальний або технічний аналіз портфеля цінних паперів [37; 61; 116; 162].

Фундаментальний аналіз застосовують до портфелів, які сформовані переважно із довгострокових цінних паперів. У процесі фундаментального аналізу розраховують низку показників, які характеризують фінансовий стан емітента, внутрішню вартість цінних паперів (дохід на одну акцію, ціну акції тощо). Основними джерелами інформації для розрахунку показників служать дані річної і квартальної фінансової звітності емітента.

Технічний аналіз є більш оперативним у порівнянні з фундаментальним. Він ґрунтується на інформації про динаміку біржових курсів акцій. В процесі проведення оперативного аналізу аналітик визначає майбутню ціну конкретного цінного паперу в майбутньому на підставі динаміки цін у минулому. При проведенні технічного аналізу вважається, що ціна цінного паперу узагальнює всю необхідну інформацію, а тому немає необхідності шукати додаткову інформацію (існує так звана теорія "просування у нікуди", представники якої вважають, що вартість цінних паперів відображає фінансовий стан емітента [118, с. 270]). Використовуючи дані про зміну вартості цінних паперів і обсяг торгів, аналітики будують довго-, середньо- і короткотермінові прогнози зміни тренду.

За умовами недостатньо розвинутого ринку цінних паперів в Україні найбільш привабливим є фундаментальний аналіз, який включає три рівні завдань:

1)    вивчення загальноекономічної ситуації в країні, яке ґрунтується на розрахунку показників, що характеризують динаміку виробництва, рівень ділової активності, нагромадження і споживання, темпи інфляції, фінансовий стан держави;

2)    аналіз окремих сегментів ринку цінних паперів у галузевому розрізі, тобто на певний період часу встановлюються галузі;

3)    ретроспективний, поточний і перспективний аналіз фінансового стану окремих акціонерних компаній і їх інвестиційної діяльності.

Методи аналізу інвестиційних портфелів поділяються за стратегією управління на активні і пасивні (табл. 2.2) [37; 27; 61; 116]. Управління цінними паперами полягає у плануванні організуванні, мотивуванні контролюванні і регулюванні інвестиційних портфелів. Одним із методів активного управління є свопінг. При цьому методі управління використовуються постійна ротація та обмін цінних паперів у портфелі. Свопінг потребує продуманої організації технологічних процесів, обґрунтованого прийняття рішення щодо вибору цінних паперів, доброї взаємодії з брокерами, чіткого оформлення угод і їх реєстрації тощо [118, с. 288]. Пасивне управління базується на створенні широко диверсифікованого портфеля цінних паперів. При цьому виходять з того, що ринок дозволяє ефективно вибирати цінні папери і враховувати фактор часу. Таке управління характеризується відносною стабільністю портфеля, низькою інтенсивністю операцій з цінними паперами, а також мінімальними накладними витратами. З метою практичної реалізації такого управління часто використовують "метод сходів" або "метод штанги". "Метод сходів" полягає у виборі і купівлі паперів із різними термінами з рівномірним їх розподілом в межах вибраного терміну інвестування. "Метод штанги" базується на формуванні портфеля, який складається із довготермінових і короткотермінових цінних паперів. При такому методі є можливим використання середньотермінових цінних паперів. Частина портфеля, яка складається із короткотермінових паперів, забезпечує високу ліквідність. Довготермінові цінні папери забезпечують високу доходність [118, с. 289].

Таблиця 2.2

Способи управління портфелями цінних паперів [37; 27; 61; 116]

135.      Активний спосіб управління

136.      Пасивний спосіб управління

137.      Відбір цінних паперів, придбання найбільш ефективних і продаж неефективних і ризикованих.

138.      Створення широко диверсифікованого портфеля цінних паперів.

139.      Ротація та обмін цінних паперів, розрахунок нового портфеля.

140.      Оптимізація портфеля. Розрахунок мінімально необхідної дохідності і тривалості збереження портфеля у незмінному вигляді.

141.      Оцінка ефективності нового і старого портфелів з урахуванням витрат на купівлю-продаж ЦП

142.      Падіння дохідності нижче мінімального рівня.

143.      Формування нового портфеля

144.      Формування нового портфеля

 

Таким чином, активна модель управління являє собою неперервний процес управління портфелем, що потребує його періодичного перегляду, частота якого залежить від кон’юнктури фінансового ринку. Пасивна модель управління передбачає формування високо диверсифікованого портфелю з наперед фіксованим рівнем ризику, розрахованим на тривалий період часу.

Важливим фактором, який впливає на ухвалення рішень щодо здійснення інвестицій є умови оподаткування. Як відомо, податкова політика використовується у більшості країн як метод впливу на розвиток галузей, видів діяльностей, окремих підприємств, проектів. Так, податкові знижки для стимулювання інвестицій використовують у Швеції, де з доходу, що оподатковується, вираховують дивіденди і відсотки за певними ощадними інвестиційними програмами. Понижуюче оподаткування доходів акціонерів застосовують у Франції, Великій Британії, Канаді, Японії, Італії та інших країнах [78; 167, с.16]. Починаючи з 1921 року, у Податковому кодексі США містяться спеціальні положення щодо стимулювання економічного розвитку володінь США (Американське Самоа, Гуам, Північні марсіанські острови, Пуерто – Ріко та Американські Віргінські острови) шляхом надання податкового кредиту особам, які отримали дохід у вказаних володіннях. У країнах, що розвиваються, найголовнішими з податкових пільг є “податкові канікули”, звільнення від імпортного мита і повернення цього мита. Як правило, “податкові канікули” сягають” 5 років, а іноді 10 і 25 років після початку інвестування (у Бангладеші – 4 – 12р., у Кот-д’Івуарі – 7 – 11р., у Малайзії – 5 – 10р., у Марокко – 10 – 14р., у Таїланді – 3 – 18р.), тоді як тарифні поступки – відповідно 5 – 10 і 10 – 25р. У деяких державах межа податкових кредитів фіксується, наприклад, у видобувній промисловості Мексики для великих компаній – 20% від обсягу інвестицій, а для дрібних компаній – 25% [41; 78].

У практиці регулювання  економіки багатьох розвинутих країн податкова політика будувалось на основі кейнсіанської теорії. Норма оподаткування і величина витрат, згідно з цією теорією, перебуває у взаємозв’язку із сукупним суспільним попитом, який повинен утримуватись на такому рівні, щоб забезпечити повне використання трудових, матеріальних ресурсів і капіталу при збереженні стабільності цін.

Успіх реалізації такої політики забезпечувався активізуванням приватизаційних процесів зниження економічної ролі держави. Це своєю чергою перетворило податкові надходження у найважливіше джерело наповнення державного бюджету. Практика показує, що наслідком збільшення податкових ставок фактично завжди є посилення інфляційних тенденцій, що, як правило, приводить до росту цін, погіршення фінансового становища суб'єктів господарської діяльності, що з позицій всієї економіки загалом спричинить у майбутньому економічну кризу [116].

Досить істотним недоліком податкової системи в Україні є те, що спочатку приймаються програми розвитку підприємництва, регіонів, інвестування тощо, а після цього вирішуються проблеми оподаткування. Діюча податкова система поєднує в собі неузгоджені та суперечливі аспекти податкових систем інших країн. Ці положення не адаптовані до умов України та розвитку її економіки. Суть податкової політики часто зводиться до чергового підвищення рівня оподаткування з метою отримання більших надходжень до бюджету.

Як результат підприємці намагаються всіма можливими шляхами повністю або частково ухилитись від сплати податку. З цією метою часто підприємства штучно утримують низькі ціни на продукцію. При цьому, з одного боку, вони знижують абсолютну масу податкових платежів у бюджет, а з другого, шляхом створення штучного дефіциту, здійснюють реалізацію своїх товарів при посередництві тіньових комерційних структур. У кінцевому результаті спрацьовує ринковий механізм: споживач оплачує товари за ринковою ціною, що приводить до втрати сенсу збільшувати державою рівня податків, оскільки основна маса прибутку розпорошується і безконтрольно присвоюється виробником та посередником. Сьогодні актуальним завданням органів державної влади є розробити і впровадити на макроекономічному рівні механізми стимулювання розвитку національної економіки, зокрема її пріоритетних галузей на основі активізування інструментів грошово-кредитної і фіскальної політики.

Економіку країни може підняти створення для підприємств продуманої і виваженої системи преференцій, які б були направлені на формування джерел фінансування та інвестування промислових виробництв. Цьому можуть сприяти вирішення соціально-економічних питань (ріст заробітної плати, виплата пенсій, створення нових робочих місць, поповнення державного бюджету тощо), які мають безпосередній вплив на рівень купівельної спроможності громадян, тобто в кінцевому результаті на величину грошових потоків направлених на розвиток виробництва, зокрема промислового.

Виходячи з цього доходимо висновку, що діюча в країні система оподаткування базується на критерії "чим менші витрати, тим більший податок". Тут варто відзначити, що не дивлячись на те, що економіка розвивається не інтенсивно, оподаткування гальмує економічне зростання, держава не реформує податкове законодавство і не сприяє швидкому росту економіки. Це в свою чергу, як зазначалось вище, сприяє ухиленню від податків і зміцнює позиції тіньового сектору. Деякі провідні фахівці подають рекомендації щодо переходу до оподаткування собівартості, проте цей механізм оподаткування досить громіздкий і потребує значного контролю зі сторони податкової адміністрації. Уникнути таких недоліків можливо, при цьому навіть скоротити число податків, якщо перейти до оподаткування валового доходу підприємства. Необхідно в оподаткуванні запровадити принцип стабільності податків і сприянню нарощуванню прибутку. А це в свою чергу приведе до активізації інвестиційних процесів, адже кожен господарник зацікавлений покращувати технологію виробництва, запровад­жувати високопродуктивне обладнання і тим самим випускати якісну і конкурентноздатну продукцію.

Активізування інвестиційної діяльності підприємств, зокрема збільшення обсягу інвестованих підприємствами коштів, є можливим, за умови, забезпечення стабільності системи оподаткування підприємств як мінімум протягом трьох-п'яти років, оскільки лише за таких умов суб'єкти господарювання можуть прогнозувати свої доходи та видатки і, відповідно, масштаби та напрями розвитку виробництва на перспективу. До того ж, кількість податків та їх максимальний розмір не повинні зменшувати зацікавленість та ділову активність товаровиробників, а навпаки, створювати мотиви до прогресивного розвитку. Крім цього, вдосконалення системи оподаткування, з метою розширення ІДП можливе лише за умов урахування в ній специфіки окремих галузей та секторів економіки [162].

Серед комплексу заходів направлених на збільшення інвестованих підприємствами коштів шляхом реформування та вдосконалення податкової системи, слід виділити: 1) зниження ставок акцизного збору на основні види продукції і особливо товарів повсякденного вжитку, що сприятиме підвищенню купівельної спроможності громадян; 2) застосування податкових знижок для стимулювання підприємств, які запроваджують нові, ресурсозберігаючі, мало- та безвідходні технології і використовують у своєму виробництві вторинні сировинні ресурси; 3) запровадження механізмів стимулювання підприємств, які вкладають кошти у розвиток стратегічно важливих для національної економіки України проектів, і випускають екологічно чисту високотехнологічну продукцію.

Зараз досить бурхливо йде обговорення проблем податкової реформи та створення податкового кодексу України як на сторінках періодичних видань, так і в наукових публікаціях. Ці обговорення показують, що є досить багато невирішених питань розвитку та вдосконалення податкової системи, яка є суттєвим гальмом для подальших економічних перетворень, активізації інвестиційних процесів та ефективного зростання економіки.

Зміни у податковій системі зумовлені значними змінами умов економічного та соціального розвитку країни, змінами та розвитком економічних концепцій, які визначають напрями та способи і форми необхідних реальних перетворень. Яскравим прикладом значних перетворень у сфері оподаткування є економіка США, де теоретичним обґрунтуванням змін у податковій системі у 60-ті роки вважається кейсіанство, а практичними реформами 80-90-х років – неокласичні концепції "економіки пропозицій" та "раціональних очікувань" [163].

Окрім вищевказаних факторів, які впливають на збільшення величини інвестованих підприємством коштів слід назвати також наступні:

·        рівень автоматизації системи обробки інформації та електронних платежів;

·        характер комп'ютеризації основних та допоміжних банківських та небанківських операцій, і відповідність формату їх здійснення внутрішньо фірмовим програмам інформаційного забезпечення управління;

·        здійснення розрахунків  в режимі реального часу та оперативна обробка платіжних документів клієнтів;

·        рівень організування та активізування розрахунків через автоматизовану систему "Клієнт-Банк";

·        рівень поширеності практичного використання платіжних карток;

·        розвиненість мережі пунктів обміну валют;

·        надійність фінансово-кредитної системи країни;

·        тощо.

На величину інвестованих підприємством коштів має вплив також розвиненість системи фінансової підтримки банками поточних активів підприємств шляхом їх короткострокового кредитування. Кредити, як відомо, сприяють активному, безперервному розвитку підприємства, вони забезпечують можливість узгоджувати у часі рух фінансових, матеріальних та інформаційних потоків. При цьому варто зауважити, що величина кредитних ресурсів комерційних банків значною мірою залежить від ефективності реалізації інвестиційних проектів підприємств – отримувачів кредитних ресурсів. Як відомо, одним із показників надійності комерційних банків є їх платоспроможність. Підтримка належного рівня значення цього показника вимагає від комерційних банків періодичного нарощення їх власного капіталу шляхом реінвестування прибутку і здійснення нових емісій акцій. Величина прибутку, який банки можуть реінвестувати і можливість випуску акцій прямо залежить від доходності активів, зокрема, наданих кредитів. З приводу успішної взаємодії комерційних банків з позичальниками, яка сприяє активному нарощуванню власного капіталу банку і розширенню його кредитної та інвестиційної діяльності є діяльність АКБ “Національний кредит”. Він за досить короткий період часу (сім років), успішно пройшов шлях свого становлення і продовжує розвиватись як одна з найбільш надійних та стабільних фінансових установ України. Цьому сприяють ефективні механізми управління його грошовими потоками. Цей банк надає повний спектр банківських послуг своїм клієнтам, постійно забезпечує прибутковість активів, зміцнює матеріально-технічну базу, покращує умови роботи, виконує економічні нормативи, встановлені Національним банком України. АКБ "Національний кредит" проводить виважену політику щодо інвестування пріоритетних галузей економіки та їх основних і важливих промислових підприємств, особливо: НАК "Нафтогаз України", ВАТ "Укрнафта", КДГМК "Криворіжсталь", ЗАТ "Агроекопродукт", Державний міжнародний аеропорт "Бориспіль", ВАТ "Верхньодніпровський машинобудівний завод", ВАТ "Малинська паперова фабрика", ВАТ "Козятинський птахокомбінат", ВАТ "Каланчацький комбінат хлібопродуктів", ДНО "Артемсіль" та багато інших. Значні за обсягом кредити банк надає виробникам сільськогосподарської продукції. Протягом 1997-2003 рр. загальний капітал банку зріс з 5732 тис. грн. до 40526 тис. грн., тобто майже у 8 разів (рис. 2.1-2.2). При цьому АКБ “Національний кредит” зумів збільшити суму коштів залучених від фізичних і юридичних осіб на вклади і депозити із 563 тис. грн. у 1997 р. до 131743 тис. грн. у 2003 р. (рис. 2.3-2.4). У результаті зміцнення фінансового потенціалу банку протягом аналізованого періоду кредитний портфель банку зріс із 110 тис. грн. до 143022 тис. грн. В межах цих змін, обсяг наданих банком кредитів суб’єктам господарювання збільшився з 0,12 тис. грн. у 1997 р. до 422,5 тис. грн. у 2003 р.

(станом на 1 січня відповідного року)

Розподіл факторів, які впливають на величину залучених і здійснених підприємством інвестицій є досить умовним, оскільки як залучення, так і вкладення коштів відбувається в однакових загальноекономічних умовах. До того ж, в процесі ухвалення рішення про розміщення інвестиційних ресурсів у певне підприємство беруться до уваги ті ж чинники, які аналізує підприємство-реципієнт формуючи власні активи.

Дослідження дали можливість виділити найважливіші чинники, які мають істотний вплив на величину залучених і вкладених інвестиційних ресурсів вітчизняним підприємством-реципієнтом, оскільки саме його інвестиційна діяльність вимагає активізування. Отже, за результатами проведених досліджень, доходимо висновку, що на обсяг інвестованих підприємством коштів впливають внутрішні і зовнішні чинники. При цьому найважливішими чинниками внутрішнього походження є: обрана підприємством стратегія формування і управління інвестиційним портфелем, використовуваний методичний підхід до оцінки ефективності формування портфеля, рівень розвитку внутрішньо фірмової інформаційної системи управління підприємством, зокрема його інвестиційною діяльністю, зв’язок цієї системи із зовнішніми комунікаційними системами технічного аналізу ринку і з системами розрахунків.

 

До того ж, важливими факторами, які впливають на ухвалення рішень щодо здійснення інвестицій належать: достатність матеріальних і фінансових ресурсів підприємства для обслуговування операційної діяльності підприємства, достатність і кваліфікованість управлінського персоналу тощо.

Факторами зовнішнього середовища є: рівень розвитку фінансово-кредитної інфраструктури ринку, комунікаційних систем, умови оподаткування, рівень адміністративного втручання органів державної влади у діяльність інвесторів, соціально-політичне середовище у регіоні і країні загалом, стабільність економічного розвитку, зокрема рівень зайнятості, платоспроможного попиту, інфляції тощо. Одним з важливих факторів, який слід враховувати керівникам підприємств в процесі ухвалення рішень щодо вкладення коштів є правове забезпечення інвестиційної діяльності.

Як показали проведені дослідження з метою забезпечення активізування ІДП в Україні із врахуванням вищевказаних чинників необхідним є:

·        створення дієвих фінансово-промислових груп, у тому числі великих корпорацій, холдингових компаній, науково-технічних центрів, технопарків, технополісів, спільних підприємств, які б залучали не лише фінансові інвестиції, але й інвестиції технологічного плану та "ноу-хау". Ці структури, в перспективі, повинні стати домінуючими в національній економіці, утворити основний стрижень науково-технологічного та інвестиційно-інноваційного процесу. Деякі з них можуть розвиватися через організаційно-економічні механізми: вільні та спеціальні економічні або прикордонні зони. Необхідною є реалізація організаційних заходів, спрямованих на утвердження таких структур;

·        сприяння розвитку лізингових  процесів та лізингового бізнесу як одного з найважливіших, в умовах перехідної економіки, елементів та джерел інвестування коштів;

·        розвиток малих та середніх підприємств, як у сфері товарного виробництва і у сфері наукових досліджень. Це значно поліпшить інвестиційно-інноваційні процеси у народногосподарському комплексі країни;

·        реформування інституційного забезпечення державної інвестиційної політики і визначення її основних напрямів.

 

2.3. Моделювання впливу інвестиційної діяльності підприємства на результати його діяльності.

 

Огляд і аналіз літературних джерел показав, що здебільшого у працях вітчизняних і зарубіжних авторів наводяться методи і методики оцінки ефективності інвестицій, які здійснюються в окремі інвестиційні проекти, портфелі, інструменти. У даній дисертаційній роботі пропонуватиметься  методичний підхід до оцінювання ефективності активізування ІДП. Характерними рисами об’єкта оцінювання є те, що у розрахунку враховуватимуться інвестиції, залучені підприємством, а також інвестиції ним вкладені. За результатами проведених досліджень виявлено, що активізування ІДП характеризують два показники: обсяг інвестицій і ефективність їх використання. Варто зауважити, що під залученими інвестиціями розумітимемо величину сукупних активів підприємства, джерелами утворення яких є власний капітал і зобов’язання підприємства за їх балансовою вартістю на момент проведення оцінки.

Своєю чергою під здійсненими (вкладеними) інвестиціями підприємства маємо на увазі частину активів, яка не використовується в операційній  і фінансовій  діяльності підприємства. Тобто – це вкладення у капітал інших підприємств, нематеріальні активи, у фінансові установи у майно, яке придбане або створене з метою збереження і приросту вартості вкладених коштів.

Такі показники як обсяг залучених і вкладених коштів, а також рівень ефективності їх використання є тісно пов’язаними. Продемонструємо тісноту взаємозв’язку між цими показниками за допомогою методу екстраполяції.

Як відомо, метод екстраполяції дозволяє на основі статистичних даних визначити закономірності і тенденції зміни даних. Застосування методу екстраполяції можливе тоді, коли встановлено більш-менш точну залежність у часових рядах, а також визначено область, на яку розповсюджується екстраполяція, тобто розповсюдження минулих і сучасних закономірностей, зв'язків і співвідношень на майбутнє. Метод екстраполяції ґрунтується на припущені про незмінність факторів, що визначають розвиток об'єкта, який визначається, і полягає в розповсюдженні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє. Залежно від особливостей зміни рівнів у ряду динаміки, прийоми екстраполяції можуть бути простими і складними. Для проведення розрахунків використаємо метод регресивних і кореляційних моделей. Прогнозування з використанням кореляційних методів полягає в застосуванні математичних формул, що показують статистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Цей метод ґрунтується на статистичному моделюванні. Методи статистичного прогнозування можуть бути розбиті на дві великі групи: прогнозування на основі рівня регресії, що описує взаємозв'язки ознак – факторів і результативних ознак, та прогнозування на основі системи рівнянь взаємозв'язаних рядів динаміки.

У дисертаційному дослідженні для вивчення впливу на вкладення інвестицій від інших чинників із застосуванням економетричних методів на основі статистичних даних створено відповідні регресійні рівняння з метою прогнозування інвестиційних процесів. Форма взаємозв'язку прогнозованого явища з іншими явищами, об'єктами і процесами може бути подана у вигляді регресійного рівняння типу:

y = f (x1, x2…, xn)                                     (2.1.)

Прогноз при цьому одержуємо шляхом підстановки в нього конкретних значень чинників (факторів) і оцінювання очікуваного значення результативної ознаки. Для встановлення області, в якій слід очікувати значення прогнозованого показника, будуються довірчі інтервали. Прогнозування на основі регресивних моделей може здійснюватися лише після оцінки значення коефіцієнтів регресії і перевірки моделі на адекватність. У процес створення регресійних рівнянь входить відшукування числових значень параметрів рівнянь, які знаходять зазвичай методом найменших квадратів. Суть цього методу полягає в мінімізації суми квадратичних відхилень між відповідними спостережуваними і теоретичними значеннями показника. Нехай відомі статистичні дані всіх чинників економічного процесу за n періодів. Припустимо, що залежність вкладених інвестицій Y від інших чинників що можна виразити рівнянням

Y = b0 + b1Х1 + …bm – 1Хm-1 + bmХm + u,            (2.2.)

де b0, b1,   ……..bm – невідомі параметри рівняння;

     Х1, Х2, …..Хm – чинники, що задані статистичними даними; 

     и – випадкова величина.

Оцінене методом найменших квадратів регресійне рівняння набуде вигляду

Ŷ = a0 + a1Х1 + …am – 1Хm-1 + amХm,                            (2.3.)

де Ŷ – оцінене значення показника;

     a0,  a1,……….am – оцінені значення параметрів;

Вимога методу найменших квадратів полягає у відшукуванні таких оцінених значень параметрів aі(i= 1,2,…, n) регресійного рівняння, щоб вираз:

 

                                                                                                         (2.4.)

 

отримав найменше значення.

Параметри рівняння лінійної множинної регресії обчислимо методом найменших квадратів (МНК)

А = (Х¢ · Х)-1 · Х¢ · Y,                             (2.5.)

 

 

де А =                  ;  Х =                                       ;Y =               .

 

                                                                                                                

    

Х¢ – транспортована до Х матриця.

Матриця X містить в першому стовпці одиниці, а в наступних стовпцях статистичні дані відповідних чинників, що впливають на показник Y. Для обчислення параметрів регресії із застосуванням МНК всі комп'ютерні програми ґрунтуються на цій матричній формулі.

Проблеми достовірності оцінених параметрів виникають, якщо визначник матриці Х'·Х є близьким до нуля. Виникають описані ситуації внаслідок мультиколінеарності факторів (мультиколінеарність – наявність тісної залежності чинників). Методами усунення мультиколінеарності є вилучення з розгляду залежних чинників, логарифмування, нормалізація статистичних даних чинників. Важливий вплив на достовірність оцінених факторів мають також явища гетероскедастичності (гетеросскедантичність – це зміна рівня дисперсії залишків для кожного окремого спостереження  чи групи спостережень)  та автокореляції залишків (ui = yі - ŷі). Тому процес створення економетричної моделі передбачає виявлення та усунення небажаних явищ мультиколінеарності, гетероскедастичності та автокореляції факторів (автокореляція – наявність взаємозв’язку з послідовними елементами часового ряду даних). Розглянемо модель

Ŷ = ß0 + ß1Х1 + ß2Х2,                                          (2.6.)

яка в логарифмуванні також зводиться до лінійного вигляду 

    

Ŷ = lna0 + a1lnХ1 + a2lnХ2,                                  (2.7.)

Нехай Х0=      є вектором значень чинників, для якого потрібно визначити прогноз.

У матричному вигляді дисперсію прогнозу визначають формулою:

 

u np

                                                                                                         (2.8.)

 

 

 

u np

де ổ2       – дисперсія прогнозу;

 

 

       
   
 

u np

 

 

 

 

   ổ2        =                     – незміщена оцінка дисперсії залишків. 

 

Довірчий інтервал для прогнозних значень:

        (2.9.)

де tа – критичне значення F-критерію при n-m ступенях вільності і рівні значимості а.

Крім того, Ŷ0 = Х0 · b можна розглядати як точкову оцінку математичного сподівання прогнозного значення Y0 для вектора незалежних змінних Х0, що лежить за межами базового періоду.

b =

 

Для визначення інтервального прогнозу індивідуального значення Y0 знаходять відповідну стандартну похибку ổ2 u (i):

                               (2.10.)

де ổ2 u(i) – відповідна стандартна похибка.

Інтервальний прогноз індивідуального значення визначається подвійною нерівністю:

Ŷ0 – tau(i)£Y0£Ŷ0 +tau(i)                                     (2.11.)

    

або (2.12.)

Введемо умовні позначення змінних (чинників), які використовуватимуться у розрахунку значення мультиколінеарності:

Y – сукупні активи, тис. грн.;

XI – середній рівень витрат на інвестиції протягом аналізованого періоду, %;

Х2 – рівень витрат і доходів на інвестиційні ресурси, %:

Х21 – рівень доходів від здійснених підприємством інвестицій, %;

Х22 – рівень витрат на залучення інвестиційних ресурсів, %;

ХЗ – інвестиції здійснені підприємством, тис. грн.:

ХЗ1 – короткотермінові інвестиції, тис. грн.;

Х32 – довгострокові інвестиції, тис. грн.;

Х4 – величина залучених підприємством інвестиційних ресурсів, тис. грн.;

Х41 – короткострокові зобов’язання, тис. грн.;

Х42 – довгострокові зобов’язання, тис. грн.

Вихідні дані для розрахунку наведено у табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Вихідні дані для розрахунку значення мультиколінеарності

145.      Роки

146.      X1

147.      Х21

148.      Х22

149.      ХЗ

150.      Х31

151.      Х32

152.      Х4

153.      Х41

154.      Х42

155.      Y

156.      1994

157.      80,0

158.      76,0

159.      68,0

160.      24,0

161.      23,0 Ч

162.      1,0

163.      2,5

164.      1,8

165.      0,7

166.      0,9

167.      1995

168.      190,0

169.      221,1

170.      187,3

171.      385,0

172.      374,0v

173.      11,0

174.      30,0

175.      16,0

176.      14,0

177.      29

178.      1996

179.      225,9

180.      201,7

181.      171,0

182.      1199,0

183.      1022,0

184.      177,0

185.      214,0

186.      96,0

187.      118,0

188.      228

189.      1997

190.      131,0

191.      107,1

192.      61,2

193.      3029,0

194.      2664,0

195.      365,0

196.      504,0

197.      257,0

198.      247,0

199.      938

200.      1998

201.      62,3

202.      77,0

203.      34,3

204.      4102,0

205.      3653,0

206.      449,0

207.      951,0

208.      389,0

209.      562,0

210.      12557

211.      1999

212.      61,8

213.      59,1

214.      24,2

215.      4895,0

216.      4382,0

217.      513,0

218.      1612,0

219.      578,0

220.      1034,0

221.      12401

222.      2000

223.      61,6

224.      55,4

225.      22,9

226.      5117,0

227.      4438,0

228.      679,0

229.      1824,0

230.      581,0

231.      1243,0

232.      13958

233.      2001

234.      50,0

235.      53,6

236.      20,8

237.      5716,0

238.      4714,0

239.      1002,0

240.      2167,0

241.      744,0

242.      1423,0

243.      17552

244.      2002

245.      30,6

246.      40,1

247.      13,1

248.      10222,0

249.      8617,0

250.      1605,0

251.      3315,0

252.      1171,0

253.      2144,0

254.      23629

255.      2003

256.      19,7

257.      31,9

258.      11,2

259.      15436,0

260.      12717,0

261.      2719,0

262.      6368,0

263.      1997,0

264.      4371,0

265.      26744

 

Для виявлення мультиколінеарності дослідимо кореляційну матрицю чинників, представлено в додатку А. Виходячи з міркувань мультиколінеарності, надалі в дослідженні застосовуються лише чинники X1, Х22, Х32, Х42 та показник Y. Обчислимо значення натуральних логарифмів із заданих статистичних даних і зведемо їх числові значення у табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Значення натуральних логарифмів статистичних даних

266.      Роки

267.      ІпХІ

268.      1пХ21

269.      1пХ22

270.      ІпХЗ

271.      ІпХЗ1

272.      1пХ32

273.      1пХ4

274.      1пХ41

275.      1пХ42

276.      InY

277.      1994

278.      4,382

279.      4,331

280.      4,220

281.      3,178

282.      3,135

283.      0,000

284.      0,916

285.      0,588

286.      -0,357

287.      -0,105

288.      1995

289.      5,247

290.      5,399

291.      5,233

292.      5,953

293.      5,924

294.      2,398

295.      3,401

296.      2,773

297.      2,639

298.      3,367

299.      1996

300.      5,420

301.      5,307

302.      5,142

303.      7,089

304.      6,930

305.      5,176

306.      5,366

307.      4,564

308.      4,771

309.      5,429

310.      1997

311.      4,875

312.      4,674

313.      4,114

314.      8,016

315.      7,888

316.      5,900

317.      6,223

318.      5,549

319.      5,509

320.      6,844

321.      1998

322.      4,132

323.      4,344

324.      3,535

325.      8,319

326.      8,203

327.      6,107

328.      6,858

329.      5,964

330.      6,332

331.      9,438

332.      1999

333.      4,124

334.      4,079

335.      3,186

336.      8,496

337.      8,385

338.      6,240

339.      7,385

340.      6,360

341.      6,941

342.      9,426

343.      2000

344.      4,121

345.      4,015

346.      3,131

347.      8,540

348.      8,398

349.      6,521

350.      7,509

351.      6,365

352.      7,125

353.      9,544

354.      2001

355.      3,912

356.      3,982

357.      3,035

358.      8,651

359.      8,458

360.      6,910

361.      7,681

362.      6,612

363.      7,261

364.      9,773

365.      2002

366.      3,421

367.      3,691

368.      2,573

369.      9,232

370.      9,061

371.      7,381

372.      8,106

373.      7,066

374.      7,670

375.      10,070

376.      2003

377.      2,981

378.      3,463

379.      2,416

380.      9,644

381.      9,451

382.      7,908

383.      8,759

384.      7,599

385.      8,383

386.      10,194

 

У результаті оцінювання параметрів лінійної множинної регресії функцією "ЛИНЕЙН" із програми електронних таблиць Excel для моделі (2.3.)

отримаємо результати, що наведено у табл. 2.5

Таблиця 2.5

Результат функцій "ЛИНЕЙН"

387.      аm

388.      а m-l

389.      …

390.      а1

391.      ao

392.      Sam

393.      Sm-l

394.      …

395.      Sа1

396.      Sa0

397.      R2

398.      оu

399.       

400.       

401.       

402.      F

403.      df

404.       

405.       

406.       

407.      SSR

408.      SSE

409.       

410.       

411.       

 

У першому рядку містяться параметри моделі, в другому – їх стандартні відхилення, далі – коефіцієнт детермінації R2, середньоквадратичне відхилення залишків оu , значення критерію Фішера F, кількість степенів вільності df та суми квадратів відхилень

SSR = å (Ŷi – `Y),2

де SSR – сума квадратів відхилень, що пояснює регресію з одним ступенем вільності.

 SSЕ = å (Ŷi – `Y),2

де SSЕ – сума квадратів відхилень, що пояснює регресію з n ступенями вільності.

На основі здійснених розрахунків побудуємо модель:

Y = a         0 ·X ·            X,            Y = a         0 ·X ·            X,          (2.13.)

яку логарифмуванням зведемо  до лінійної регресії:

InY = 1nа0 + а11пХi + а2 ІпХj,-.                         (2.14.)

де In – логарифм за основою е » 2,71.

Запропонована модель має вигляд відомої моделі виробничої функції Коба-Дугласа:

Y = aFaLb                                       (2.15.)

Якщо сума параметрів (степінь однорідності) a+ b дорівнює одиниці, то при збільшенні обох чинників F та L на одиницю показник Y теж зросте на одиницю. Якщо a + b > 1, то темпи росту показника вищі за темпи росту чинників. Якщо a + b < 1, то темпи росту показника нижчий за темпи росту чинників.

Тепер розглянемо конкретні залежності:

1. Встановимо залежність величини сукупних активів Y від середнього рівня витрат на інвестиції X1 протягом аналізованого періоду , величини залучених підприємством довгострокових зобов’язань Х42 у вигляді:

Y = a         0 ·X ·            X             Y = a         0 ·X ·            X,            (2.16.)

 

Результати застосування функції "ЛИНЕЙН" із редактора електронних таблиць Excel для і=1, j = 42, наведено у табл. 2.6.

Отже, 1nа0 = 1,345, а1 = – 0,231, а2 = 1,250. Крім того, знаходимо, що а0 = е1,345 = 3,838. Коефіцієнт кореляції між чинниками ІnХ1 та 1nХ42 дорівнює – 0,599. Модель Y = 3,838-X1 –0,231 · Х421,250 характеризується коефіцієнтом детермінації R2 = 97,4%. Оскільки степінь однорідності (1,250 – 0,231 > 1), то темпи росту вкладення інвестицій є вищими від темпів росту чинників. Темпи росту сукупних активів значною мірою залежать від темпів залучення підприємством довгострокових інвестиційних ресурсів і зменшення середнього рівня витрат на інвестиції.

Таблиця 2.6

Оцінювання параметрів моделі (2.16.)

412.      1,250

413.      -0,231

414.      1,345

415.      0,100

416.      0,352

417.      1,903

418.      0,974

419.      0,643

420.      #н/д

421.      129,855

422.      7

423.      #н/д

424.      107,307

425.      2,892

426.      #н/д

 

2. Залежність між величиною сукупних активів Y від середнього рівня витрат на інвестиційні ресурси протягом аналізованого періоду Х1 та величиною здійснених підприємством інвестицій Х32 виразимо формулою:

Y = a         0 ·X ·            X                                        (2.17)

Параметри моделі Y=15,549-X1–0,564 · Х321,292 та коефіцієнт детермінації R2 = 94,7% отримуємо з табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Оцінювання параметрів моделі (2.17)

427.      1,292

428.      -0,564

429.      2,757

430.      0,151

431.      0,484

432.      2,629

433.      0,947

434.      0,9172

435.      #Н/Д

436.      61,997

437.      7

438.      #н/д

439.      104,32

440.      5,889

441.      #н/д

 

Коефіцієнт кореляції між чинниками ІnХ1 та Іnх32 дорівнює – 0,557. Оскільки степінь однорідності встановленої функції менший за 1, то темпи зростання сукупних активів є нижчими від темпів зміни досліджуваних чинників – темпів здійснення підприємством довгострокових інвестицій і зменшення середнього рівня витрат на залучення інвестиційних ресурсів.

3. Формула (2.18.) відображає залежність сукупних активів підприємства Y від рівня витрат підприємства на залучення інвестиційних ресурсів Х22 та величиною залучених довгострокових інвестиційних ресурсів підприємством Х42:

Y = a0 ·X ·            X                                         (2.18.)

Параметри моделі Y = 6,042-Х22-0,320 · Х421,203, R2 = 97,6% наведемо у табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Оцінювання параметрів моделі (2.18)

442.      1,203

443.      -0,320

444.      1,799

445.      0,113

446.      0,306

447.      1,659

448.      0,976

449.      0,611

450.      #Н/Д

451.      141,337

452.      7

453.      #н/д

454.      107,597

455.      2,656

456.      #н/д

 

Коефіцієнт кореляції між чинниками 1nХ22 та 1nХ42 дорівнює -0,537. Оскільки степень однорідності побудованої функції менший за 1, то темпи зростання сукупних активів є нижчими від темпів зміни досліджуваних чинників – темпів зростання величини довгострокових інвестиційних ресурсів підприємства і зменшення рівня витрат підприємства на залучення інвестиційних ресурсів.

Створені моделі з одним або двома наведеними чинниками адекватні наведеним статистичним даним і дозволяють проводити за їх рівняннями прогнози. Будувати моделі з більшою кількістю чинників виявилося недоцільно у зв'язку з наявністю мультиколінеарності чинників, що перевірено х2, F і t-критеріями та появою гетероскедастичності й автокореляції залишків.

4. Опишемо залежність сукупних активів підприємства Y від величини залучених підприємством довгострокових інвестиційних ресурсів Х42 формулою:

Y = aX42ß.                                                 (2.19)

 Програмою «Matrixer» (додаток Б) обчислимо параметри ln a і ln ß. Розрахунок показав, що ln a = 0,1388902047, а ln ß = 1,2899483904, тобто

Y = е0,1389 · X421,2899

Коефіцієнт детермінації R2 = 97,2%, що засвідчує високий рівень адаптації знайденого рівня до статистичних даних.

5.  Для встановлення залежності сукупних активів Y від здійснених підприємством довгострокових інвестицій використаємо формулу:

Y = a0-X32b                                                         (2.20)

Для розрахунку значення ln a і ln ß скористаємося програмою «Matrixer» (додаток В) звідки: ln a = -0,1832, ln ß = 1,3900. Як результат отримуємо формулу:

Y = е-0,1832 · X321,3900

Наведена формула характеризується коефіцієнтом детермінації R2=93,6%.

Виходячи із статистичних даних за допомогою ліній тренду представлено динаміку величини залучених підприємством довгострокових інвестиційних ресурсів, здійснених довгострокових інвестицій та величини сукупних активів (додаток Г). На підставі побудованих трендів за допомогою вищевказаних розрахунків обґрунтовано залежність між сукупними активами, інвестиційними ресурсами і рівнем витрат на їх залучення, а також рівнем доходів на їх здійснення.

На підставі побудованих трендів, виявлених недоліків існуючих методів оцінки ефективності інвестицій, а також враховуючи предмет дослідження у дисертації розроблено методичний підхід до оцінювання ефективності активізування ІДП. Його сутність полягає у розрахунку низки показників, зокрема:

         1. Приріст сукупних активів підприємства за даними звітного і базового періоду

                  (2.21.)

де А – приріст сукупних активів підприємства за даними звітного і базового періоду, %;

    Аз – величина сукупних активів підприємства у звітному періоді, тис. грн.;

   Аб – величина сукупних активів підприємства у базовому періоді, тис. грн.;

2. Частка інвестованих підприємством коштів у загальній величині активів базового періоду

                                               (2.22.)

де I1 – частка інвестованих підприємством коштів у загальній величині активів базового періоду, %;

  Аіб – величина інвестованих підприємством коштів у базовому періоді, тис. грн.

3. Розрахунок частки інвестованих підприємством коштів у загальній величині активів звітного періоду

                                     (2.23.)

 

де I2 – частка інвестованих підприємством коштів у загальній величині активів звітного періоду, %;

  Аіз – величина інвестованих підприємством коштів у звітному періоді, тис. грн.

4. Зміна частки інвестованих підприємством коштів у звітному періоді порівняно з базовим (І)

I = I2 – I1,                                          (2.24.)

5. Частка зміни інвестованих підприємством коштів у прирості сукупних активів підприємства

                                                        (2.25.)

6. Приріст прибутку підприємства від використання сукупних активів у звітному періоді порівняно з базовим

                                     (2.26.)

 

де V – приріст прибутку підприємства від використання сукупних активів у звітному періоді порівняно з базовим, %;

   Vз – величина прибутку підприємства від використання сукупних активів у звітному періоді, тис. грн.;

   Vб – величина прибутку підприємства від використання сукупних активів у базовому періоді, тис. грн.;

7. Приріст прибутку підприємства від інвестованих підприємством коштів у звітному періоді порівняно з базовим

                                                        (2.27.)

де P – приріст прибутку підприємства від інвестованих підприємством коштів у звітному періоді порівняно з базовим, %;

   Pз – величина прибутку підприємства від інвестованих у звітному періоді коштів підприємством, тис. грн.;

   Pб – величина прибутку підприємства від інвестованих у базовому періоді коштів підприємством, тис. грн.

8. Частка приросту прибутку підприємства від інвестованих коштів відносно приросту прибутку підприємства від сукупних активів

                                               (2.28.)

9. Показник ефективності активізування ІДП

                                                         (2.29)

Якщо К ³ 1, то рівень ефективності активізування ІДП є задовільним.

На рис. 2.9 показано порядок, який слід використовувати для оцінювання ефективності активізування ІДП.емо умовний приклад використання розробленого методичного підходу. У табл. 2.9 наведено вихідні дані, які необхідні для проведення розрахунків.

 

Таблиця 2.9

Вихідні дані до розрахунку рівня ефективності активізування ІДП

Аз

Аб

Аіб

Аіз

Vз

Vб

Рз

Рб

10500

10450

150

160

250

230

90

88

 

Використовуючи дані табл. 2.9 розрахуємо приріст сукупних активів підприємства у звітному періоді порівняно з базовим

 

 

Як бачимо, у звітному періоді порівняно з базовим величина сукупних активів підприємства зросла на 50 тис. грн. або 0,47%. У відповідності до розробленого методичного підходу наступним етапом є розрахунок частки інвестованих підприємством коштів у загальній величині активів підприємства. Розрахунок здійснюється спочатку за даними базового, а пізніше за даними звітного періоду.

 

 

 
 

 

 

 

 

 

У звітному періоді частка інвестованих підприємством ресурсів у загальній величині його активів зросла із 1,43% до 1,52%, тобто на 0,08%.

         За результатами проведених розрахунків можливим є визначити частку приросту інвестованих підприємством ресурсів у прирості сукупних активів. При цьому використовуємо формулу (2.25.)

 

 

         Як бачимо, приріст інвестованих підприємством коштів становить 0,01% відносно приросту його сукупних активів.

Наступними етапами оцінки ефективності здійснених підприємством інвестицій є розрахунок приросту прибутку підприємства від сукупних активів у звітному періоді порівняно з базовим

 

         Використовуючи формулу (2.27.) і дані табл. 2.9 розрахуємо приріст прибутку підприємства від інвестованих підприємством коштів у звітному періоді порівняно з базовим

 

 

         Тепер розрахуємо частку приросту прибутку підприємства від інвестованих коштів відносно приросту прибутку підприємства від використання сукупних  активів

 

 

         Як бачимо, приріст прибутку від використання сукупних активів на 43% перевищує приріст прибутку від інвестованих підприємством коштів, що означає, що прибутковість операційної і фінансової діяльності підприємства є вищою за прибутковість його інвестиційної діяльності.

         На підставі проведених розрахунків можливим є оцінити рівень ефективності ІДП загалом. При цьому використовуємо формулу (2.29.)

 

 

         Результати розрахунку показали, що рівень ефективності активізування ІДП є дуже високим. Значення К  відповідає умові К ³ 1.

         Як вже вказувалось, активізування ІДП характеризує обсяг залучених, вкладених підприємством інвестиційних ресурсів і ефективність їх використання. Ці фактори тісно пов’язані між собою. Обсяг залучених підприємством інвестиційних ресурсів рівний величині сукупних активів підприємства або величині валюти балансу. Розмір інвестованих підприємством коштів є частиною сукупних активів, тобто  підприємство не може інвестувати більше коштів, ніж має залучених. Щодо ефективності залучення і вкладення інвестиційних ресурсів, то між ними також існує тісний зв’язок. Оскільки величина сукупних активів завжди більша за величину здійснених підприємством прямих і портфельних інвестицій, то ефективність здійснених інвестицій буде більшою за ефективність сукупних активів. Винятком, може бути ситуація, за якої величина прибутку підприємства від фінансової та операційної діяльності перевищує прибуток від інвестиційної діяльності. Із сказаного випливає, що ріст вкладених підприємством коштів за незмінного обсягу отриманого прибутку зумовлює зниження рентабельності здійснених інвестицій.

         В умовах ринку, загострення конкуренції жодне підприємство не може прогнозувати точного значення економічних показників, зокрема величини залучених і вкладених інвестиційних ресурсів. Ще меншою є ймовірність прогнозування рівня ефективності інвестицій, оскільки він значною мірою залежить від обсягу реалізованої продукції, а цей показник піддається впливу таких факторів як попит і пропозиція на ринку, державне регулювання цін, сезонність тощо. З огляду на це, кожну з вказаних категорій (обсяг залучених і вкладених інвестицій, ефективність їх використання) слід оцінювати із врахуванням коефіцієнта варіації. Коректування показника ефективності активізування ІДП на значення коефіцієнта варіації характеризуватиме рівень ризику заходів спрямованих на активізування ІДП.

         Як показали проведені дослідження, коефіцієнт варіації слід розраховувати як середнє значення за даними варіації факторів, які впливають на ефективність активізування ІДП. Етапами оцінювання рівня ризику активізування ІДП є:

1) коефіцієнта варіації (CV1) для обсягу сукупних активів підприємства

                                                        (2.30.)

 

де D1 – середньоквадратичне (стандартне) відхилення фактичної величини активів підприємства від їх очікуваної величини;

   `R1 – середньоочікуване значення величини сукупних активів підприємства.

2) коефіцієнта варіації (CV2) для обсягу інвестованих підприємством ресурсів

 

 
 

 

 

 

 

                                               (2.31.)

де D2 – середньоквадратичне (стандартне) відхилення фактичної величини інвестованих підприємством коштів від очікуваної величини інвестицій;

   `R2 – середньоочікуване значення величини інвестованих підприємством ресурсів.

3) коефіцієнта варіації (CV3) для рівня ефективності використання сукупних активів підприємства

                  (2.32.)

де D3 – середньоквадратичне (стандартне) відхилення фактичного рівня ефективності використання активів підприємства від очікуваного рівня ефективності;

   `R3 – середньоочікуване значення величини прибутку підприємства від використання його сукупних активів.

4) коефіцієнта варіації (CV4) для рівня ефективності інвестованих підприємством ресурсів

                                                        (2.33.)

 

де D4 – середньоквадратичне (стандартне) відхилення фактичного рівня ефективності інвестованих підприємством ресурсів від очікуваного рівня ефективності;

   `R4 – середньоочікуване значення величини прибутку підприємства від здійснених підприємством інвестицій.

         Зауважимо, що на кожному із вказаних етапів, розрахунок значення середньоквадратичного (стандартного) відхилення здійснюється загальновідомим методом:

                                                                                                                 (2.34.)

де Ri – конкретне значення можливих варіантів значення очікуваного показника;

`R – середньоочікуване значення можливих варіантів значення очікуваного показника;

    Рі – можлива частота (ймовірність) отримання окремих варіантів значення очікуваного показника;

     n – кількість спостережень.

5) середнього значення коефіцієнта варіації

         (2.35.)

 

6) рівня ризику заходів щодо активізування ІДП

Rr = 100 – [R · (`CV·100)]                                         (2.36.)

         На підставі узагальнення праць вітчизняних і зарубіжних авторів на тематику ризику щодо інвестування, у дисертації розроблено шкалу рівнів ризику активізування ІДП (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Шкала рівнів ризику активізування ІДП

Рівні ризику

Значення коефіцієнта Rr

Дуже високий

від 0% до 25%

Високий

від 26% до 50%

Середній

від 51% до 75%

Низький

від 76% до 100%

 

         Оцінювання рівня ризику активізування ІДП розглянемо на умовному прикладі. У табл. 2.11 наведено дані для розрахунку значення середньоквадратичного (стандартного) відхилення щодо обсягу сукупних активів підприємства, інвестованих підприємством ресурсів і рівня ефективності використання сукупних активів підприємством.

Використовуючи дані табл. 2.11 і формули (2.30.)-(2.33.) розрахуємо коефіцієнти варіації для обсягу сукупних активів підприємства, для інвестованих підприємством ресурсів, для ефективності використання сукупних активів підприємства та інвестованих ним коштів.

1) коефіцієнт варіації (CV1) для обсягу сукупних активів підприємства

                  

         2) коефіцієнт варіації (CV2) для обсягу інвестованих підприємством ресурсів

         3) коефіцієнт варіації (CV3) для рівня ефективності використання сукупних активів підприємства

 

         4) коефіцієнт варіації (CV4) для рівня ефективності інвестованих підприємством ресурсів

 

Таблиця 2.11

Дані для розрахунку середньоквадратичного (стандартного) відхилення

Показники, для яких розраховується середньоквадратичне відхилення

Можливі значення стану ринкової кон’юнктури

Ri

`R

[Ri – `R]

[Ri – `R]2

Pi

457.          (Ri – `R)2·Pi

Ö (Ri – `R)2 · Pi

Обсяг сукупних активів підприємства

Висока

10500

10366

+134

17956

0,25

4489

-

Середня

10400

10366

+34

1156

0,50

578

-

Низька

10200

10366

-166

27556

0,25

6889

-

У цілому

-

10366

-

-

1,00

11956

109,34

Обсяг інвестованих підприємством ресурсів

Висока

280

236

+44

1936

0,25

484

-

Середня

458.          230

236

-6

36

0,50

18

-

Низька

200

236

-36

1296

0,25

324

-

У цілому

-

236

-

-

1,00

826

28,74

Рівень ефективності використання сукупних активів

Висока

17,85

16

+1,85

3,42

0,20

0,684

-

Середня

16,00

16

-

-

0,60

0

-

Низька

14,15

16

-1,85

3,42

0,20

0,684

-

У цілому

-

16

-

-

1,00

1,368

1,16

Рівень ефективності інвестованих підприємством коштів

Висока

20,25

14,78

+5,47

29,92

0,25

7,48

-

Середня

13,00

14,78

-1,78

3,16

0,50

1,58

-

Низька

11,11

14,78

-3,67

13,46

0,25

3,365

-

У цілому

-

14,78

-

-

1,00

12,425

3,52

 

 

За результатами наведених розрахунків, використовуючи формулу (2.35.) знайдемо середнє значення коефіцієнта варіації для вищевказаних об’єктів

 

 
 

 

 

 

 

 

         Використовуючи середнє значення коефіцієнта варіації і формулу (2.36.) розрахуємо рівень ризику заходів щодо активізування ІДП

Rr = 100 – [1,53 · (0,09·100)] = 99,87%.

         Як бачимо, використовуючи шкалу рівнів ризику заходів щодо активізування ІДП (табл. 2.10) у наведеному прикладі рівень ризику є низьким. Тобто ймовірність отримання розрахункової величини ефективності реалізації інвестицій із врахуванням значення коефіцієнта варіації становить 99,87%.

 

Висновки до другого розділу

 

За результатами проведених досліджень у першому розділі дисертаційної роботи отримано висновок про те, що активізування ІДП характеризують такі показники як обсяг і ефективність залучених і здійснених інвестицій підприємством. У другому розділі роботи проаналізовано фактори, які впливають на ці показники. Так, за результатами огляду і аналізу літературних джерел і проведених досліджень у дисертації виділено дві групи чинників, які впливають на обсяг залучених підприємствами інвестиційних ресурсів: загальні і місцеві. До них належать:

·        низький рівень: ефективності інвестицій; диверсифікації джерел залучення інвестицій; темпів приватизації; фінансового потенціалу банків і страхових установ; активності ринку цінних паперів;

·        відсутність: ефективного механізму реалізації національної політики активізування ІДП; розвинутої інфраструктури ринку, зокрема достатньої кількості спеціалізованих установ типу венчурних фондів, підприємств тощо; або недієвість інвестиційної політики регіонів; економічних умов для реалізації лізингу. Більшість з концепцій інвестиційного розвитку залишаються декларативними;

·        слаборозвинуте підприємництво;

·        неузгодженість пріоритетів і критеріїв ефективності у інвестиційній сфері, у сфері промислового виробництва;

·        велика кількість акціонерних товариств із значною часткою держави у їх власних капіталах;

·        тощо.

Як показали проведені дослідження, для усунення негативної дії вищевказаних факторів активізування ІДП слід здійснювати із врахуванням таких принципів: забезпечення чіткості постановки поточних завдань щодо активізування інвестиційної діяльності і їх узгодження із визначеною стратегією розвитку національного інвестиційного ринку; адекватність і незмінність системи критеріїв і показників, які використовуються для ухвалення рішень про пріоритетність розвитку певних об’єктів інвестування; неузгодженість уповноважених осіб і відповідних служб, на які накладено функцію контролювання ефективності впровадження заходів з активізування інвестиційної діяльності; застосування пайової участі в інвестуванні пріоритетних об’єктів розвитку інфраструктури ринку; застосування економічних методів для регулювання інвестиційних процесів.

На обсяг інвестованих підприємством коштів впливають внутрішні і зовнішні чинники. При цьому найважливішими чинниками внутрішнього походження є: обрана підприємством стратегія формування і управління інвестиційним портфелем, використовуваний методичний підхід до оцінки ефективності сформування портфеля, рівень розвитку внутрішньо фірмової інформаційної системи управління підприємством, зокрема його інвестиційною діяльністю, зв’язок цієї системи із зовнішніми комунікаційними системами технічного аналізу ринку і з системами розрахунків. До того ж, важливими факторами, які впливають на ухвалення рішень щодо здійснення інвестицій належать: достатність матеріальних і фінансових ресурсів підприємства для обслуговування операційної діяльності підприємства, достатність і кваліфікованість управлінського персоналу тощо. Факторами зовнішнього середовища є: рівень розвитку фінансово-кредитної інфраструктури ринку, комунікаційних систем, умови оподаткування, рівень адміністративного втручання органів державної влади у діяльність інвесторів, соціально-політичне середовище у регіоні і країні загалом, стабільність економічного розвитку, зокрема рівень зайнятості, платоспроможного попиту, інфляції тощо. Одним з важливих факторів, який слід враховувати керівникам підприємств у процесі ухвалення рішень щодо вкладення коштів є правове забезпечення інвестиційної діяльності.

Як показали проведені дослідження, з метою забезпечення активізування ІДП в Україні із врахуванням вищевказаних чинників необхідним є:

·        створення дієвих фінансово-промислових груп, у тому числі великих корпорацій, холдингових компаній, науково-технічних центрів, технопарків, технополісів, спільних підприємств, які б залучали не лише фінансові інвестиції, але й інвестиції технологічного плану та "ноу-хау". Ці структури, в перспективі, повинні стати домінуючими в національній економіці, утворити основний стрижень науково-технологічного та інвестиційно-інноваційного процесу. Деякі з них можуть розвиватися через організаційно-економічні механізми: вільні та спеціальні економічні або прикордонні зони. Необхідною є реалізація організаційних заходів, спрямованих на утвердження таких структур;

·        сприяння розвитку лізингових  процесів та лізингового бізнесу як одного з найважливіших, в умовах перехідної економіки, елементів та джерел інвестування коштів;

·        розвиток малих та середніх підприємств, як у сфері товарного виробництва і у сфері наукових досліджень. Це значно поліпшить інвестиційно-інноваційні процеси у народногосподарському комплексі країни;

·        реформування інституційного забезпечення державної інвестиційної політики і визначення її основних напрямів.

Окрім аналізу чинників, які впливають на обсяг залучених і вкладених підприємством інвестиційних ресурсів у другому розділі розроблено методичні підходи оцінювання ефективності та рівня ризику активізування ІДП. Методичний підхід до оцінювання ефективності активізування ІДП передбачає розрахунок: приросту сукупних активів підприємства за даними звітного і базового періоду; частки інвестованих підприємством коштів у загальній величині активів базового періоду; частки інвестованих підприємством коштів у загальній величині активів звітного періоду; величини росту частки інвестованих підприємством коштів у звітному періоді порівняно з базовим; частки приросту інвестованих підприємством коштів у прирості сукупних активів підприємства; приросту прибутку підприємства від використання сукупних активів у звітному періоді порівняно з базовим; приросту прибутку підприємства від інвестованих підприємством коштів у звітному періоді порівняно з базовим; частки приросту прибутку підприємства від інвестованих коштів відносно приросту прибутку підприємства від сукупних активів; показник ефективності активізування ІДП.

         Щодо методичного підходу до оцінювання рівня ризику активізування ІДП, то він передбачає коректування показника ефективності активізування ІДП на значення коефіцієнта варіації. Як показали проведені дослідження, коефіцієнт варіації слід розраховувати як середнє значення за даними варіації факторів, які впливають на ефективність активізування ІДП. Етапами оцінювання рівня ризику активізування ІДП є розрахунок: коефіцієнта варіації для обсягу сукупних активів підприємства; коефіцієнта варіації для обсягу інвестованих підприємством ресурсів; коефіцієнта варіації для рівня ефективності використання сукупних активів підприємства; розрахунок коефіцієнта варіації  для рівня ефективності інвестованих підприємством ресурсів; середнього значення коефіцієнта варіації; рівня ризику заходів щодо активізування ІДП

Скачати реферат “АНАЛІЗ РІВНЯ АКТИВІЗУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>