Фактори рівня ефективності контролювання та регулювання економічного розвитку підприємства

Браузер не показує формул?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Фактори ефективності контролювання та регулювання економічного розвитку підприємства”

Рівень ефективності реалізації керівництвом підприємства функцій контролювання та регулювання економічного розвитку зазнає впливу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища організації. Внутрішні (трудові, фінансові, матеріальні, інформаційні ресурси; цілі організації; організаційна структура управління; технологія реалізації функцій управління, формування і реалізації управлінських рішень, руху інформаційних потоків; фактор часу; рівень економічної безпеки). Зовнішні (економічні; правові; соціальні; політичні). Більшість з вказаних факторів діють як на функцію контролювання та регулювання, так і на інші функції управління та управлінський процес загалом. У економічній літературі достатньо ґрунтовно описано особливості впливу цих факторів на управління підприємством загалом [10; 22; 65; 40-42; 71; 96], проте не розкрито особливостей їх впливу на окремі об’єкти управління. Так, трудові ресурси – це внутрішній фактор прямої дії на рівень ефективності управління підприємством. Як відомо, від кількості і якості трудових ресурсів залежить дієздатність підприємства (здатність реалізовувати визначені статутом завдання, брати соціально-економічні зобов’язання і виконувати їх перед працівниками підприємства, його власниками і сторонніми організаціями) і рівень ефективності його функціонування.

Проведені дослідження показали, що для забезпечення високого рівня ефективності контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства фактор трудових ресурсів повинен характеризуватись кумулятивністю (кумулятивний – лат. сumulatio – збільшення) [120, с.574;  21, с.473]. Необхідність набуття людським фактором ознак кумулятивності зумовлено:

- потребою удосконалювати систему поточних і стратегічних планів підприємства;

- зміною умов зовнішнього середовища;

- неможливістю керівників підприємства передбачити усі можливі потенційні проблеми економічного розвитку і розробити варіанти їх розв’язання;

- потребою своєчасно виявляти і розв’язувати проблеми економічного розвитку підприємства.

Керівники підприємства, як показали проведені дослідження, повинні формувати систему нагромадження і аналізу досвіду із розв’язання управлінських проблем з метою уникнення у майбутньому їх повторення. Для цього доцільно формувати інформаційну базу розробки управлінських рішень за такими блоками даних: ретроспективна, поточна і перспективна інформація. Своєю чергою, ретроспективна інформація має включати:

Ø класифікацію управлінських проблем і їх сутність;

Ø ознаки проблем;

Ø варіанти розв’язання проблем з їх поділом на ті, що дали позитивний результат, і ті, що результату не дали;

Ø характеристику варіантів розв’язання проблем, умови їх реалізації, причини, з яких управлінські рішення виявились ефективними або неефективними.

Наявність інформаційної бази розробки управлінських рішень, значною мірою, здатна прискорити реагування керівників на виявлені відхилення фактичних значень показників економічного розвитку від запланованих. З метою сприяння набуття фактором трудових ресурсів, зокрема керівниками підприємства, ознак кумулятивності варто використовувати інформаційну базу формування управлінських рішень як основу для атестації працівників, перевірки їх кваліфікації, розуміння ними проблем організації і готовності працювати над їх вирішенням. З огляду на це, доступ до такої інформаційної бази має бути вільним, більше того, керівництву підприємства доцільно регулярно проводити колективні обговорення регулюючих рішень, що ухвалювались раніше, з метою усунення причин, які зумовили їх неефективність або з метою виявлення і стимулювання дії чинників, що посприяли успішній реалізації регулюючих рішень.

Наслідком таких обговорень слід очікувати перегляд застосовуваних методів і форм контролювання, використовуваних видів контролю, підходів до вибору об’єкта і предмету контролю тощо.

Таким чином, кумулятивність людського фактору в даному випадку є характеристикою керівників, яка засвідчує їх здатність вивчати власний досвід і досвід інших керівників з метою реалізації процесу контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства.

Як вказувалось вище, одним з чинників, який впливає на процес управління підприємством, є наявні і доступні йому ресурси (матеріальні, фінансові, енергетичні тощо). Огляд літературних джерел показав, що управлінський процес практично завжди носить інформаційний характер. Інформаційною основою управління, як відомо, є інформація, суб’єкти інформації, інформаційні технології. Ефективність управління, значною мірою, залежить від використовуваних інформаційних технологій – технічних засобів отримання, збереження, обробки і передачі інформації та програмних продуктів. Загальновідомим є те, що рівень технологічного забезпечення процесу управління залежить від величини підприємства, його структури, видів діяльності, тобто від обсягу і якості інформаційних потоків в процесі управління.

Малі підприємства, що не мають великої кількості структурних підрозділів, займаються одним видом економічної діяльності, не потребують великої технологічності інформаційного забезпечення управлінської діяльності. Своєю чергою, крупні підприємства із добре диверсифікованими видами діяльності, джерелами фінансування, громіздкою організаційною структурою управління потребують використання автоматизованих систем управління. Як відомо, сучасні технічні засоби і особливо програмні продукти щодо збору, збереження, обробки і використання управлінської інформації є досить капіталомісткими. До того ж, вони вимагають додаткових поточних витрат на сервісне обслуговування і підвищення інформаційно-комп’ютерної освіти працівників. Встановлювати сучасні інформаційні системи можуть дозволити собі лише високоприбуткові організації, які здатні окупити їх вартість. Огляд літературних джерел і матеріали діючих підприємств показали, що більшість автоматизованих інформаційних систем, які використовують зарубіжні компанії, є локальними. Вони призначені для виконання вузького кола завдань. Для формування комплексної системи інформаційного забезпечення управлінської діяльності слід поєднати різні за призначенням локальні автоматизовані системи в одну. Це, за свідченням спеціалістів, дуже складне завдання. По-перше, автоматизовані системи є дорогими і далеко не всі підприємства здатні їх придбати або розробити власними силами. По-друге, найбільш відомі автоматизовані системи розроблені фахівцями для зарубіжних компаній. Вони побудовані у відповідності до зарубіжних потреб, особливостей обліку тощо. З огляду на це, їх автоматичне перенесення на вітчизняні підприємства часто не дає очікуваного результату. Ці системи вимагають внесення коректив. По-третє, професійні розробники інформаційного забезпечення не завжди розуміють проблеми управління економічним розвитком підприємства, а керівники підприємства часто не мають достатньої технічної освіти для чіткого формулювання завдань перед розробниками інформаційних систем.

Таким чином, значна кількість підприємств неспроможна забезпечити ефективність реалізації функцій контролювання та регулювання економічного розвитку шляхом удосконалення використовуваної інформаційної системи з причини недостатності фінансових ресурсів і рівня прибутковості активів.

Цей фактор може мати також негативний вплив на реалізацію регулюючих рішень. Наприклад, перевіркою рівня доходності інвестиційного портфеля підприємства виявлено, що ринкова вартість певної групи цінних паперів набула тенденції до зниження. Керівництво підприємства розглянуло альтернативні варіанти вирівнювання розрахункової доходності інвестиційного портфеля і ухвалило рішення – реалізувати ф’ючерсну операцію на зарубіжному ринку з метою страхування ймовірності недоотримання доходу від продажу цінних паперів у майбутньому. Теоретично, це рішення є ефективним, воно справді розв’язує проблему. Проте, на практиці для його реалізації необхідно володіти певним запасом ліквідності поточних активів для відчуження грошових коштів з рахунків підприємства з метою оплати початкового внеску в момент укладання ф’ючерсної угоди. Як відомо, реалізація ф’ючерсів передбачає в момент підписання угоди депонування певної суми коштів у якості страхового внеску. Здебільшого, він коливається в межах 10 – 20 %  від вартості контракту. Крім того, реалізація цієї операції можлива лише за посередництвом спеціалізованих фінансових установ (банків, інвестиційних фондів тощо), що вимагатиме витрат на оплату комісійних. З огляду на це, підприємства, що не володіють достатніми фінансовими ресурсами, відчувають брак оборотних активів, не спроможні реалізувати розглянуте рішення. Таким чином, кількість альтернативних регулюючих рішень залежить від ресурсної здатності їх реалізувати.

До факторів, що впливають на рівень ефективності контролювання та регулювання економічного розвитку підприємства, належать також цілі підприємства. Як відомо, цілі відображаються у поточних і стратегічних планах підприємства. Конкретизація цілей через систему кількісних і якісних показників економічного розвитку, формування часового графіку їх досягнення полегшує умови реалізації функцій контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства. Адже за цих умов визначено зміст завдань і часові обмеження їх реалізації. Управлінські зусилля щодо забезпечення ефективності функцій контролювання і регулювання мають зосереджуватись лише на:

q   визначенні об’єктів контролювання та регулювання;

q   застосуванні заходів щодо якості виконання працівниками вказаних функцій.

Своєю чергою, цільова невизначеність або надмірна узагальненість запланованих показників економічного розвитку утруднює умови ефективної реалізації функцій контролювання і регулювання. Адже за таких умов відсутня аргументована об’єктивна основа для вибору об’єкта, предмету і терміну перевірки; визначення видів контролю, які доцільно використовувати; методів контролювання і форм їх застосування. Регулюючі рішення у підприємств, що приділяють недостатньо уваги системі планування, носять характер не попередження проблем чи недопущення їх подальшого розгортання, а характер термінового розв’язання кризової ситуації. Так, більшість дрібних торгівельних підприємств приділяють мало уваги поточному і стратегічному плануванню економічного розвитку. Мета їх діяльності, як правило, визначена статутом, а поточні плани обмежуються конкретизацією значень показників, які відображають постійні витрати на оренду приміщень, сплату податків і зборів, оплату розрахункових послуг тощо. Рішення щодо вкладення вільних грошових коштів у товари для продажу здійснюються на основі набутого досвіду, а не на основі вивчення стану ринку, факторів внутрішнього середовища тощо. В результаті відсутності системного підходу до формування цілей організації часто виникають ситуації, коли ринкові ціни на товари, у які вкладено кошти, є нижчими від закупівельних цін через перенасиченість ринку, моральну застарілість товарів тощо. Внаслідок цього для виконання зобов’язань перед постачальниками, державним бюджетом, працівниками керівництво таких підприємств змушене вдаватись до екстраординарних заходів. Наприклад, здійснювати терміновий розпродаж продукції, продавати частку у капіталі фінансово потужним підприємствам тощо. У більшості з цих заходів виникає недоотримання прибутку, збитковість або втрата можливості керувати підприємством, що знижує ефективність управління загалом і реалізацію окремих функцій зокрема.

Одним з факторів, що впливають на рівень ефективності контролювання та регулювання економічного розвитку підприємства, є використовувана організаційна структура управління підприємством. Проведені дослідження показали, що нераціональні організаційні структури управління характеризуються невідповідністю потребам організації. Причинами цього можуть бути: відсутність необхідних посад і підрозділів; наявність зайвих посад і підрозділів; неефективність побудови комунікацій між керівниками різних рівнів тощо.

Вказані причини зумовлюють дублювання функцій, перевантаження окремих посадових осіб покладеними на них функціями, невпорядкованість інформаційних потоків, надмірний рівень бюрократизму тощо.

Удосконалення організаційних структур управління підприємством здійснюють шляхом реалізації організаційних змін (сукупність змін в організації, що зумовлюють здійснення нововведень та можуть відбуватись у таких напрямках: оцінка і зміна цілей організації; зміна структури, тобто розподіл повноважень, відповідальності, поділу на відділи, служби, підрозділи, комітети тощо; зміна техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів; модифікація можливостей або поведінки працівників; зміна в управлінні виробничо-господарською діяльністю [76, с.200-201]).

Як приклад негативного впливу діючої організаційної структури управління підприємством на ефективність реалізації функції контролювання економічного розвитку підприємства слід навести умовну ситуацію. Припустимо, що на підприємстві діє лінійна організаційна структура управління. Як відомо, цей тип структури передбачає підпорядкування структурних підрозділів у вигляді ієрархічної драбинки. Наприклад, начальник виробничого цеху підпорядковується заступнику директора з виробництва, а заступники підпорядковуються директору підприємства. У випадку, коли начальник відділу праці і заробітної плати має намір проконтролювати стан трудової дисципліни у виробничому цеху, то він не може напряму відвідати виробничий цех з метою перевірки відповідної документації і спостереження, а зобов’язаний діяти через посередництво керівників усіх рівнів, яким прямо підпорядкований виробничий цех. У результаті функція контролювання може бути здійснена із запізненням у часі, а інформація про результати перевірки, ймовірно, буде неточною і неповною.

Іншим прикладом негативного впливу діючої організаційної структури на ефективність реалізації функцій контролювання і регулювання може бути дублювання функцій у посадових інструкціях керівників різних рівнів. Так, при лінійній організаційній структурі управління прямим керівником начальника дільниці у виробничому цеху є начальник цеху. Проте, через дублювання функцій начальника виробничого цеху і заступника директора з виробництва функцію контролювання діяльності начальника дільниці можуть здійснювати як начальник цеху, так і заступник директора. Виникнення такої ситуації погіршує психологічний стан підконтрольних суб’єктів, концентрує увагу підлеглого на покращання результатів перевірки, а не на належне виконання покладених на нього обов’язків. Більше того, начальник цеху і заступник директора можуть застосовувати різні заходи щодо регулювання діяльності конкретної дільниці. У результаті підлеглі одні вимоги керівників виконують першочергово, а інші – із запізненням, що знижує ефективність реалізації функцій регулювання. Можливою є ситуація, коли регулюючі заходи є суперечливими, у такому випадку їх виконання є практично неможливим.

На ефективність реалізації функції контролювання та регулювання впливають також використовувані на підприємстві технології, зокрема, реалізації функцій управління, ухвалення рішень, руху інформаційних потоків.

Технологія, як відомо, є процесом, сукупністю послідовних етапів. Зміст виконання завдань на кожному з етапів і їх черговість визначають особливість технологій, а ретельність виконання завдань на кожному з етапів і дотримання встановленої послідовності є умовою їх ефективності. За дослідженнями Л.Мельника, технологія реалізації функції контролювання полягає у [74; 94]:

§   зборі інформації про об’єкти контролювання; обробці (систематизації) інформації; очікуванні стану досліджуваних об’єктів;

§   перевірці правильності оцінювання шляхом проведення оцінювання різними методами;

§   аналізуванні результатів оцінювання.

Порушення вказаної технології зумовлює високу ймовірність неефективності реалізації функції контролювання. Наприклад, керівництво підприємства доручило заступнику директора з матеріально-технічного забезпечення виробництва і заступнику головного бухгалтера провести інвентаризацію складських приміщень підприємства. Розглянемо процес інвентаризації із порушенням технології реалізації функції контролювання. Перший етап передбачає збір інформації про об’єкти контролювання. Виконання цього етапу необхідне для уточнення місць розташування складів, їх виду (склади призначені для збереження готової продукції; матеріалів, сировини, напівфабрикатів; першого і другого); переліку продукції і матеріалів, що зберігаються на складі; видів документів, якими оформлюється надходження, зберігання і використання матеріалів і продукції; процедури документоутворення; посадових осіб, що задіяні до роботи на складі. Тобто, це вихідна інформація, яка необхідна для раціоналізації дій перевіряючих. Так, не володіючи інформацією про особливості документоутворення на складі, перевіряючий не може провести звірку документів із іншими джерелами інформації та виявити зловживання працівників складу, а з метою перевірки правильності і достовірності первинних документів змушений переглянути документи, які йому представляє начальник складу.

Неналежне виконання завдань першого етапу обумовлює неефективність реалізації наступних етапів контролювання. Так, неповна інформація щодо переліку матеріалів, продукції і документів засвідчує проведення часткової інвентаризації складських приміщень. У акті або протоколі перевірки вказуватимуться результати інвентаризації по складах підприємства загалом, проте ці узагальнення будуть необ’єктивними через порушення ретельності виконання завдань першого етапу перевірки.

Належне виконання перевіряючими подальших етапів перевірки здатне виявити необ’єктивність результатів інвентаризації. Це можливо в процесі звірки інформації, отриманої зі складу, з інформацією інших підрозділів підприємства, зокрема бухгалтерією, транспортним відділом, виробничим цехом тощо. Виявлення неточностей в інформації або інших зловживань є підставою для повторної перевірки за всіма вище вказаними етапами. Якщо ж етапи перевірки правильності оцінювання результатів перевірки і аналізування перевірки не проводяться, або проводяться без належної уваги, то керівництво підприємства отримує необ’єктивну інформацію про результати інвентаризації складів підприємства, і, таким чином, не може  передбачити ймовірної недостачі матеріалів, надмірну витрату готової продукції через порушення умов її зберігання тощо, що може негативно відбитись на результатах економічної діяльності підприємства. Керівники діючих підприємств засвідчують, що необ’єктивність процесу контролювання зумовлює порушення графіку матеріально-технічного забезпечення виробництва, неспроможність організування транспортного постачання готової продукції покупцям, неможливість оперативного розширення обсягу виробництва продукції тощо. Внаслідок цього виникають проблеми зі своєчасністю виконання укладених угод на продаж готової продукції, із укладанням нових угод, із залученням кредитних та інвестиційних ресурсів для економічного розвитку підприємства, із виконанням зобов’язань.

Щодо технології формування, вибору, ухвалення і реалізації управлінських рішень, то ретельність виконання завдань на кожному з підетапів цього процесу є умовою ефективності реалізації функцій контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства. Так, вибір рішення без розгляду альтернатив є ймовірністю його нераціональності. Ухвалення рішення без його належного документального оформлення може стати причиною порушення принципів його реалізації (директивність, адресність, системність тощо) і порушення термінів його виконання. Незабезпечення контролювання та коригування ходу виконання рішення може стати причиною його неповного, несвоєчасного виконання тощо. За дослідженнями Л.Мельника, етапами управлінського процесу, з позиції управлінських рішень. є: 1. Формування управлінського рішення (виявлення проблеми, пов’язаної з розробкою або реалізацією інновацій; аналіз причин виникнення проблеми, наслідків проблеми або факторів, що можуть зумовити проблему у майбутньому; розробка альтернативних управлінських рішень щодо розв’язання проблеми формування або реалізації інновацій та їх аналіз). 2. Вибір рішення. 3. Ухвалення управлінського рішення (обговорення керівництвом інноваційного проекту вибраного рішення на предмет уточнення особливостей його документального оформлення, організації виконання рішення і його ресурсного забезпечення, відповідності принципам формування управлінських рішень; документальне оформлення управлінського рішення). 4. Реалізація рішення (доведення рішення до виконавців; створення умов для реалізації рішення; здійснення контролю за процесом реалізації рішення і коригування ходу його виконання; підбиття підсумків виконання рішення і оцінка його результатів [74; 94].

Важливим фактором впливу на рівень ефективності контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства є використовувана інформаційна технологія. Як відомо, інформаційні технології поділяють на ручні, автоматизовані і комбіновані. На більшості підприємств використовуються комбіновані інформаційні технології (сукупність етапів збору, обробки і використання інформації із частковим застосуванням технічних засобів і програмних продуктів). Рівень автоматизації управлінських процесів визначає швидкість реалізації контролюючих і регулюючих заходів, відповідальність осіб, які ухвалюють управлінські рішення тощо. Слід зауважити, що незалежно від виду застосовуваної інформаційної технології, її успішність залежить від ретельності виконання завдань на етапах збору, обробки і використання інформації. З метою забезпечення позитивного впливу даного фактора на рівень ефективності реалізації досліджуваних функцій необхідно:

·        побудувати чітку класифікацію управлінської інформації і виділити ознаки, за якими інформація може бути віднесеною до конкретної класифікаційної групи;

·         визначити джерела і методи отримання інформації в процесі реалізації функцій контролювання і регулювання;

·         визначити зміст і етапи аналізу інформації;

·         сформувати принципи використання управлінської інформації і розробити механізми їх практичної реалізації.

Одним із найсуттєвіших впливів на управлінський процес і рівень ефективності окремих функцій менеджменту має фактор часу. Його дія проявляється у часовому обмеженні актуальності виконання управлінських завдань. Як зазначалось у попередньому розділі, на підприємствах використовують попереднє, поточне  і заключне контролювання. Ці види контролювання виділено з позиції їх застосування у часі. Попереднє контролювання проводиться на вході в систему організації. Воно реалізовується через правила, процедури, поведінку тощо. Його основні важелі закладені в процесі реалізації таких функцій менеджменту, як планування, організування, мотивування і регулювання [75, с.76]. Для прикладу наведемо ситуацію. Підприємство має намір реалізувати продукцію за кордоном. На етапі підготовки цієї операції керівництво підприємства має виявити відповідність: умов експорту продукції відповідно до діючого законодавства обраній стратегії розвитку; кваліфікації працівників, які безпосередньо взаємодіятимуть із зарубіжними партнерами тощо. Виявлення потенційних проблем реалізації зовнішньоекономічної угоди є обмеженням для підписання угоди.

Своєю чергою, на етапі реалізації угоди фактор часу реалізації поточного контролювання обмежений терміном дії угоди.

Заключне контролювання проводиться після завершення виконаної операції. Його метою є виявити фактори позитивної і негативної дії на результати проведеної операції з метою покращання виконання зовнішньоекономічних операцій у майбутньому. Цей вид контролювання обмежений проміжком часу від дати виконання попередньої операції до дати започаткування нової. Так, перевірка стану виконання умов розрахунків із зовнішньоекономічними контрагентами є актуальною до моменту дії зовнішньоекономічного контракту. Тобто перевірка має бути проведеною протягом терміну, який забезпечить достатньо часу для реалізації регулюючих заходів щодо покращання стану розрахунків.

Як бачимо, будь-які контролюючі та регулюючі заходи за етапами їх виконання мають часові обмеження. Їх виникнення носить об’єктивний характер. Неврахування керівництвом підприємства фактору часу зумовлює неактуальність управлінських заходів, їх неефективність.

Характерною особливістю цього фактору є те, що він носить як внутрішній, так і зовнішній характер. Адже зовнішні умови економічного розвитку підприємства є сукупністю чинників, які зумовлюють кон’юнктуру на певну дату або період часу. У залежності від характеру кон’юнктури, що склалась, відбувається ухвалення рішень щодо актуальності тих чи інших управлінських дій.

Серед внутрішніх факторів, які впливають на рівень ефективності контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства, слід виділити також фактор економічної безпеки. Економічна безпека підприємства – це незалежність суб’єкта підприємницької діяльності від недобросовісної конкуренції підприємств-монополістів, непередбачуваних договорами дій підприємств-постачальників і торговельних організацій, від нераціональної економічної і правової політики держави та інших чинників, яка дає змогу привласнювати більшу частину законних прибутків [40, с.411].

Економічна безпека підприємства є умовою його економічного розвитку і, одночасно, однією із цілей розвитку. З огляду на це, ефективність реалізації функцій контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства як залежить від економічної безпеки, так і забезпечує її. Залежність проявляється з таких причин:

q  діюча система моніторингу внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства призначена для виявлення актуальних проблем економічного розвитку і сприятливих кон’юнктурних умов для реалізації тих чи інших операцій;

q  вхідна інформація підприємства має бути протестована на предмет її правдивості;

q  зміст планів і технологій підприємства повинні бути захищеними від конкурентів.

Підприємство, яке здатне забезпечити вказані умови, має високу ймовірність успішного розв’язання проблем розвитку і реалізації планів, тобто ефективно реалізовувати функції контролювання і регулювання.

Своєю чергою, створення таких умов є наслідком роботи керівників із удосконалення системи контролю підприємства, обліку, звітності тощо. З метою забезпечення економічної безпеки підприємства керівництву необхідно:

o    визначити напрями і критерії безпеки;

o    розробити правила роботи з інформацією;

o    сформувати механізми дотримання правил;

o    проводити постійну роботу із контролювання ефективності системи безпеки та її удосконалення.

Проведені дослідження показали, що найважливішою складовою економічної безпеки є інформаційна безпека підприємства. Інформаційна безпека є принципом побудови інформаційних систем управління підприємствами. Він реалізовується шляхом визначення конфіденційної управлінської інформації, передбачення можливих джерел розголошення, витікання і несанкціонованого доступу до інформації, формування системи заходів із захисту інформації. Одночасно, інформаційна безпека є однією з якісних характеристик інформаційних систем управління підприємством. Вона відображає фактичний та потенційний рівень захищеності конфіденційної управлінської інформації від розголошення, витікання та несанкціонованого доступу. Реалізація принципу інформаційної безпеки при побудові інформаційної системи управління підприємством, значною мірою, зазнає впливу таких факторів, як: фінансові і технологічні можливості підприємства; його розмір і розміщення; номенклатура продукції, що випускається; система внутрішнього документообігу; зміст, обсяг та види конфіденційної інформації, рівень інформаційної освіти працівників підприємства тощо [149].

Суттєвий вплив на рівень ефективності управлінням підприємством і реалізацію окремих функцій управління, зокрема, мають чинники зовнішнього середовища підприємства: економічні, правові, соціальні і політичні.

До чинників економічного характеру належать: рівень інфляції, платоспроможність попиту, відсоткові ставки за банківськими кредитами тощо. Вибір керівництвом підприємства варіанту регулюючого рішення є неможливим без врахування цих чинників. Наприклад, керівництво підприємства виявило ріст попиту споживачів на продукцію певного виду, що вимагає розширення обсягу виробництва продукції. За умов зниження НБУ облікової ставки фінансування, розширення обсягу виробництва може стати неможливим за рахунок банківського кредиту. За протилежних умов, відсотки за кредит зумовлять ріст собівартості продукції, що зумовить підвищення ціни на продукцію підприємства або заниження частини прибутку підприємства у структурі ціни. Якщо аналіз рівня платоспроможного попиту засвідчує, що за прогнозованого росту ціни на продукцію попит на неї не знизиться, то рішення про отримання кредиту є економічно вигідним. Якщо ж виявлено високу ймовірність зниження платоспроможного попиту, то слід відхилити варіант фінансування за рахунок банківського кредиту і розглядати інші альтернативи.

Економічний фактор зовнішнього середовища підприємства, значною мірою, визначає умови його економічного розвитку. Цей фактор слід розглядати з позиції поточного стану і перспектив розвитку макроекономіки. Аналіз поточного стану національної економіки доцільно здійснювати для ухвалення поточних (тактичних) економічних рішень на підставі врахування фактичного рівня валютного курсу, відсоткової ставки, інфляції, доходів зайнятості, попиту, пропозиції тощо. Успішність ухвалення рішень керівниками підприємств, як відомо, є результатом їх здатності систематизувати досліджувані фактори, адекватно їх оцінювати, прогнозувати зміну кон’юнктури у майбутньому. Прогнозування економічних показників, умов їх досягнення, як показали проведені дослідження, має базуватись на врахуванні стратегічних пріоритетів, визначених державою, тенденціях внутрішньонаціонального і міжнародного характеру. Слід зауважити, що інформація про найновіші пріоритети і тенденції економічного розвитку здебільшого є результатом обробки, систематизації, узагальнення різних видів інформації, отриманої різними методами із багатьох джерел. Вміння суб’єктом управління отримувати, обробляти і використовувати інформацію, як вже зазначалось, є визначальним фактором для формулювання об’єктивного висновку про фактичний стан і тенденції розвитку економіки. Виконання цього завдання в сучасних умовах, значною мірою, ускладнюється рівнем відкритості національної економіки України. Як зазначають науковці Інституту економічного прогнозування НАН України, процес інтеграції України у світогосподарські стосунки набув загрозливого характеру, він сприяє поглибленню диспропорцій у економічні  та соціо-гуманітарній сферах [44, с. 88; 94]. Загальновідомим є те, що між структурою економіки, характером та темпами економічного розвитку національної економіки існує тісний зв’язок. Відомими дослідниками у даному напрямі є В.Геєць, Л.Стрижкова, Т.Приходько, Ф.Шеререр, Д.Досс, Е.Михайленко та інші [44]. А.Соляник і Т.Приходько дослідили, що існуючі моделі взаємозв’язків між темпами економічного розвитку країни та структурою її економіки базують на тому, що країни, які спеціалізуються у сферах високих технологій, мають більш високі темпи економічного зростання у порівнянні з іншими країнами [43; 44, с. 695]. Керівникам діючих підприємств, індивідуальним інвесторам, керівникам органів державної влади, ухвалюючи управлінські рішення щодо формування і використання майна організацій, вибору джерел фінансування активів і здійснення інвестицій, слід враховувати те, що сучасний стан національної економіки України, явища і тенденції, які мають місце на міжнародних ринках, сьогоднішнє місце національної економіки у світовій економіці об’єктивно засвідчують необхідність концентрації зусиль на загальнонаціональному рівні у напрямі активізування інноваційної діяльності, з метою забезпечення модернізації та структурної перебудови виробничого потенціалу, зниження його енерго- та матеріалоємності, підвищення конкурентоспроможності [134].

Як відомо, в Україні розроблена і реалізовується концепція випереджаючого інноваційного розвитку національної економіки. Ключові положення цієї концепції викладено у Посланні Президента України до Верховної Ради України: «Поступ у XXI століття Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 — 2004 рр.» Одним з ключових положень концепції є те, що розвиток повинен носити інноваційний, соціально-орієнтований харакетер. Тобто, добробут громадан і економічну безпеку визнано найважливішими цінностями. Ознайомлення із результатами аналізу сучасних явищ і тенденцій, що відбуваються на міжнародному рівні, а також прогнозами розвитку національної економіки та економіки інших країн світу, показав, що зростання рівня конкуренції між суб’єктами міжнародних економічних відносин, глобалізація комунікаційних мереж для здійсненяння міжнародних трансакцій, підвищення рівня інформатизації тощо зумовлює небезпеку втрати, передусім, економічної незалежності тих країн, які не розвивають високих технологій, не вкладають кошти у розвиток наукового, інтелектуального потенціалу. Загальновідомим сьогодні є те, що розвиток традиційних галузей економіки нездатний забезпечити конкурентоспроможності країни. Виникли умови, за яких уряд держави, з одного боку, повинен стимулювати імпортозаміне виробництво, розвивати експортний потенціал, сприяти залученню в національну економіку вітчизняні та зарубіжні інвестиції, тобто забезпечувати відкритість економіки, а з іншого – розробляти і реалізовувати заходи, націлені на усунення імпортної та експортної залежності національної економіки, інформаційної безпеки, зокрема у галузі наукових розробок. Складність ситуації, зокрема факт наявності значних диспропорцій у економіці, як сверджують аналітики, зумовлено такими факторами [134, c. 705]: трансформаційний спад виробництва; деформація системи внутрішніх цін; інерційність структурних перетворень за умов пасивної ролі держави; зниження рівнів науково-технологічної та інноваційної активності підприємств України; посилення дії зовнішніх факторів економічного розвитку та накопичення деформації в структурі зовнішньоторговельного обороту.

З метою активізування економічного розвитку національної економіки, доведення макроекономічних показників до рівня розвинутих країн світу стратегією економічної та соціальної політики конкретизовано національні економічні пріоритети [11; 43; 44; 134]:

·               утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання;

·               перетворення соціальної сфери із споживача фінансових і матеріальних ресурсів на домінуючий фактор економічного зростання, від якого залежить ефективність використання трудового потенціалу та зростання продуктивності праці; здійснення політики доходів та реформування системи оплати праці, подолання існуючого нині штучного заниження вартості робочої сили, а також неприпустимо низького рівня соціальних витрат;

·               легалізації української економіки, виведення її за межі “тіньових” відносин;

·               розвиток інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічних інновацій;

·               структурна перебудова промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави;

·               здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидше подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації підприємств АПК до умов ринкової кон’юнктури, зміцнення їх фінансового стану, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством.

Фахівці Інституту економічного прогнозування НАН України дослідили, що в довгостроковій перспективі темпи економічного зростання в розвинутих країнах становитимуть близько 2,5% на рік. Для того, щоб у цей період відставання України від розвинених країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилося до прийнятних меж, необхідно забезпечити середньорічні темпи економічного зростання близько шести відсотків на рік [44, с. 93].

У табл. 2.1 наведено результати розрахунку працівниками Інституту економічного прогнозування НАН України показників економічного розвитку України протягом 2001-2050 рр. у розрізі оптимістичного, помірного і песимістичного прогнозів.

 

Таблиця 2.1

Сценарії економічного розвитку України протягом 2001-2050 рр. [134, с. 125-129]

Періоди, роки

Оптимістичний сценарій

Помірний сценарій

Песимістичний сценарій

Середньорічні темпи приросту ВВП, %

Прирости ВВП за період, %

Збільшення ВВП за періоди, рази

Середньорічні темпи приросту ВВП, %

Прирости ВВП за періоди, %

Збільшення ВВП за періоди, рази

Середньорічні темпи приросту ВВП, %

Прирости ВВП за періоди, %

Збільшення ВВП за періоди, рази

2001-2005

6,8

39

1,39

5,8

33,0

1,33

4,3

23,0

1,23

2006-2010

8,0

47

1,47

4,5

25,0

1,25

3,5

19,0

1,19

2001-2010

7,4

104,2

2,04

5,1

65,2

1,65

3,9

46,6

1,47

2011-2015

6,4

36

1,36

4,8

26,0

1,26

2,0

10,0

1,10

2016-2020

5,0

28

1,28

3,8

20,0

1,20

1,8

9,0

1,09

2011-2020

5,7

74,0

1,74

4,3

52,3

1,52

1,9

20,7

1,21

2021-2025

5,5

31

1,31

3,5

19,0

1,19

2,1

11,0

1,11

2026-2030

6,0

34

1,34

4,1

22,0

1,22

2,4

13,0

1,13

2021-2030

5,7

74,9

1,75

3,8

45,2

1,45

2,2

24,9

1,25

2031-2035

5,5

31

1,31

4,3

23,0

1,23

2,2

11,0

1,11

2036-2040

5,5

31

1,31

3,3

18,0

1,18

1,8

9,0

1,09

2031-2040

5,5

70,8

1,71

3,8

45,2

1,45

2,0

21,9

1,22

2041-2045

5,5

31

1,31

3,3

18,0

1,18

2,0

10,0

1,10

2046-2050

5,0

28

1,28

3,0

16,0

1,16

2,5

13,0

1,13

2041-2050

5,2

66,8

1,67

3,1

36,4

1,36

2,2

24,9

1,14

2001-2050

5,9

1671

17,7

4,0

623

7,2

2,5

237

3,4

Примітки:

1. Розроблені для оптимістичного сценарію прогнози виходять із таких припущень [134,с. 124-126]:

·          у наступні 10-15 років завдяки прогресу щодо створення ринкових інститутів і підвищення ефективності економічної політики держави темпи приросту ВВП в Україні будуть досить значними;

·          в Україні величина валових інвестицій підтримуватиметься протягом 50 років на рівні 30% від ВВП.

2. Розроблені для помірного сценарію прогнози виходять із таких припущень [134,с. 127]:

·          економічний розвиток України у довгостроковій перспективі буде проходити без суттєвих економічних криз;

·          можливі економічні спади, якщо вони і будуть мати місце, то лише порівняно в короткий період часу;

·          країна зможе уникнути сильних зовнішніх шоків;

·          Україна у довгостроковій перспективі буде в змозі підтримувати помірні темпи росту ВВП, які в середньому в 1,5 раза більші, ніж аналогічні показники країн з розвиненою ринковою економікою.

3. Розроблені для песимістичного сценарію прогнози виходять із таких припущень [134,с. 129]:

·          економічний розвиток України в довгостроковій перспективі буде відбуватися на фоні низької інвестиційної активності з практично вичерпаними традиційними джерелами економічного зростання та можливими економічними кризами;

·          економіка країни в умовах зростаючої міжнародної конкуренції буде не в змозі уникнути сильних зовнішніх шоків;

·          Україна в довгостроковій перспективі буде розвиватися дуже повільно, підтримуючи, в середньому, хоч і позитивні, але досить низькі темпи росту ВВП, які будуть меншими, ніж аналогічні показники країн з розвиненою ринковою економікою.

 

 

Щодо факторів правового характеру, то вони прямо впливають на ефективність контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства. Їх дія проявляється у встановленні чітких правил, заборон, умов реалізації тих чи інших дій. Для більшості підприємств фактори правового характеру не піддаються регулюванню. Винятком є підприємства, які займають монопольне становище на ринку або є стратегічно важливими підприємствами для держави. Вони здатні лобіювати в органах законодавчої влади прийняття нових законів, змін і доповнень до існуючих. Усі інші підприємства змушені пристосовуватись до правових умов і використовувати методи контролювання і регулювання економічного розвитку відповідно до діючої Конституції, національних законів, міжнародних договорів та інших правових актів. Так, на сьогодні в Україні відсутнє загальне і спеціальне законодавство щодо емісії, обігу і погашення похідних цінних паперів (деривативів). З огляду на це, використання підприємствами деривативів для регулювання рівня валютних та інших ризиків є неможливим. Підприємства змушені використовувати інші варіанти регулювання ризиків, зокрема їх розподіл, страхування тощо.

Правові фактори впливають також і на методи контролювання економічного розвитку підприємства. Так, відповідно до діючого законодавства, лише обмежене коло органів і служб в Україні, у визначених нормативними актами випадках, мають законне право отримувати інформацію про особу чи групу осіб, підприємства шляхом прослуховування їх телефонів, спостереження через встановлення відеокамер та інших технічних засобів, оскільки це розцінюється як порушення прав людини і втручання в її особисте життя. Таким чином, способи контролювання явищ і процесів також зазнають впливу факторів правового характеру.

У процесі ухвалення управлінських рішень, які стосуються укладання і виконання зовнішньоекономічних угод, керівникам слід також враховувати особливості правових норм і традицій, які мають місце на міжнародному рівні. В.Круглов дає означення міжнародному праву як системі права, яка істотно відрізняється від національних систем права: в цій системі немає вищої влади, якій би були підпорядковані усі суб’єкти національного або міжнародного права, немає законодавчих, виконавчих і судових органів. Міжнародне право, відрізняється, за своєю соціальною сутністю, суб'єктами, способом утворення норм, об’єктами регулювання, способом функціонування від національного права. Міжнародне право, за соціальною сутністю, має загальнодемократичний характер, оскільки його норми створюються шляхом узгодження волі суб’єктів міжнародного права і не залежать від соціальної сутності держав [66]. З огляду на це, норми міжнародного права вважаються загальновизнаними, оптимальними умовами взаємодії суб’єктів економічних відносин. Слід зауважити, що однією з основних проблем, яка виникає в процесі виконання господарюючими суб’єктами зовнішньоекономічних договорів, є подвійне оподаткування. Р.Дорнберг дослідив, що сьогодні на рівні міжнародної традиції існує правило, за яким пріоритетне право оподаткування надається країні, з якою є територіальний зв’язок (тобто країні, в якій отримано дохід), а залишкове право оподаткування – країні громадянства, або місця проживання платника податку [37]. Оподаткування доходу на основі територіальної юрисдикції, як правило, здійснюється за одним з двох методів [66]:

- країна здійснює повну юрисдикцію над прибутком від господарської діяльності, отриманим нерезидентом, створюючи для такого прибутку такий самий режим оподаткування, що і для резидента цієї країни. На суму витрат, пов’язаних з отриманням такого доходу, як правило, зменшується база оподаткування;

- дохід, отриманий не від господарської діяльності (дивіденди, відсотки, роялті, орендна плата), як правило, підпадає під обмежену юрисдикцію. Нерідко такий дохід оподатковується податком країною проживання платника податку на валовій основі (тобто відрахування не допускається) за ставками від 0 до 30 %.

З огляду на вказане, знання норм національного і міжнародного права, а також здатність їх використовувати є однією із умов забезпечення економічного розвитку підприємств. Повне або часткове невиконання укладених підприємством контрактів, зокрема на закупівлю сировини і матеріалів, на продаж готової продукції, на залучення працівників для виконання певних робіт тощо, може привести до погіршення ділової репутації підприємства, знизити його ліквідність, зумовити неконкурентоспроможність тощо.

Соціальні фактори діють на процес управління підприємством через механізми державного соціального захисту громадян, громадських організацій тощо. Найбільшою мірою вплив цих факторів на управління підприємством, на ефективність реалізації окремих функцій відбувається тоді, коли рішення керівництва підприємства стосуються екології, прав і умов діяльності працівників, питань моралі тощо. Наприклад, ухвалюючи рішення про створення нового виробничого цеху, керівництво підприємства змушене враховувати діючі екологічні вимоги, громадську думку, оскільки, нехтуючи цими чинниками, ризикує зазнати адміністративного втручання органів місцевої державної влади у вигляді заборон, обмежень тощо. З метою уникнення негативного впливу соціальних факторів на ефективність управління економічним розвитком підприємства його керівництву необхідно регулярно підтримувати позитивний імідж підприємства, працювати на покращання громадської думки щодо реалізації тих чи інших проектів, формувати і реалізувати на практиці постійно діючі програми соціальної підтримки працівників підприємства.

За дослідженнями А.Ревенка, за останню третину минулого сторіччя розуміння того, що люди та їх розвиток є найважливішою сферою суспільного прогресу, почало набувати все більшого розповсюдження та підтримки у соціальних та економічних дослідженнях, і поступово матеріалізуватися у програмах національного розвитку [44, с. 221].

Вищевказані зовнішні фактори прямо пов’язані із чинниками політичного характеру. До них належать: специфіка правлячих партій і рівень їх впливу на формування органів державної законодавчої, виконавчої і судової влади; зміст ідеології, що сповідується політичними лідерами тощо. Чинники політичного характеру є умовами: визначення соціально-економічних пріоритетів; формування змісту правових актів; формування громадської думки на предмет правильності чи хибності окремих проектів, рішень органів державної влади тощо. Вказані фактори керівництву підприємства слід аналізувати з метою прогнозування можливої зміни умов діяльності і, на підставі цього, ухвалювати регулюючі рішення щодо зміни планових показників, обраних стратегій розвитку тощо.

Браузер не показує формул?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Фактори ефективності контролювання та регулювання економічного розвитку підприємства”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>