Інноваційні проекти: способи акумуляції ресурсів

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Інноваційні проекти – способи акумуляції ресурсів”

Безперечним фактом є те, що в умовах формування ризикових відносин особливе місце посідає інноваційна діяльність. Її розвиток та інтенсифікація мають опиратися на нові рішення в галузі технологій, техніки, організаційних форм та економічних методів господарювання. Існуюча криза в усіх галузях промисловості потребує вливань капіталу для оновлення основних засобів, реалізації науково-технічних знань і нових розробок.

Однією з ключових є проблема диверсифікації підходів до фінансового забезпечення інноваційних проектів. За дослідженнями професора Л.Барютина раціональна система фінансування інноваційної діяльності націлена на збільшення обсягу і підвищення ефективності використання фінансових ресурсів. Найважливішим узагальнюючим показником, який характеризує дієвість фінансової політики та інноваційної діяльності, є ріст фінансової віддачі, зокрема, коли мова йде про комерціалізацію розробок [55].

Огляд літератури за цією тематикою показав, що основними принципами організації фінансування інноваційних проектів повинні виступати [16; 20; 55; 88]:

1.  Чітка цільова орієнтація системи на швидку і ефективну реалізацію сучасних науково-технічних досягнень.

2.  Логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використовуваних прийомів і механізмів.

3.  Диверсифікованість джерел фінансування.

4.  Широта і комплексність системи, тобто можливість охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок і напрямів їх практичного використання.

5.  Адаптованість і гнучкість системи фінансування до зовнішнього середовища з метою підтримання максимальної ефективності системи.

6.  Інвестиції в інноваційні проекти мають сприяти дотриманню часових та фінансових обмежень, які розраховані і встановлені аналітиками на етапі попередньої оцінки ефективності реалізації проекту.

7.  Зниження витрат фінансових ресурсів і ризику інноваційного проекту має забезпечуватись за рахунок відповідної структури, джерел фінансування і певних організаційних заходів, зокрема податкових пільг, гарантій тощо.

Система фінансування інновацій складається з таких елементів [55]:

·     сукупності джерел отримання грошових коштів;

·     механізму акумуляції грошових надходжень і їх вкладень в інвестиційні проекти і цільові програми;

·     механізму контролю за інвестиціями, включаючи систему зворотності власного і залученого капіталу, та оцінку ефективності його використання.

До здобуття Україною незалежності система фінансування інноваційної діяльності переважно опиралась на бюджетні та позабюджетні асигнування. У сучасних умовах першочергове значення має механізм самофінансування розробки і впровадження інновацій. Він передбачає збільшення власних коштів у структурі ресурсів підприємства для фінансування інноваційних та інших проектів з метою зміцнення фінансового становища підприємства й отримання можливостей за рахунок цього підтримувати кредитоспроможність. Сутність самофінансування полягає у тому, що фонди, сформовані за рахунок чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, залишаються у розпорядженні підприємства і здатні забезпечити розширене його відтворення. При розширеному відтворенні інвестиції, першою насамперед, скеровуються на технічне переозброєння та реконструкцію підприємства. У державах з ринковою економікою самофінансування вважається високим, якщо питома вага власних джерел досягає 60% і більше від загального обсягу джерел фінансування інвестиційних витрат [62; 137, c.315].

Дефіцит фінансових ресурсів вітчизняних підприємств зумовлює потребу залучення закордонних інвестицій. Найпоширенішим способом залучення іноземних інвестицій в Україні є створення спільних підприємств. На 1.01.1996р. в Україні налічувалось 3328 спільних підприємств, що сприяло залученню 571,5 млн.дол. іноземних інвестицій [129]. У 1998р. іноземними партнерами було інвестовано 6815 українських підприємств, із них – 4763 СП. Найбільшу кількість у СП інвестовано: США – 674 із 962 підприємств; Німеччиною – 611 із 861; Росією – 503 із 684; Польщею – 491 із 613; Великою Британією – 216 із 363; Угорщиною – 210 із 251.

Одним із перспективних способів залучення інвестицій для реалізації інновацій є укладення лізингових угод. У світовій практиці на базі лізингу функціонують цілі галузі і ринки, наприклад, цивільна авіація, пароплавство та інші транспортні засоби, багато видів спеціального обладнання. Однією з причин поширення лізингу є те, що лізингові платежі, які юридично належать лізинговій фірмі, включаються до складу собівартості продукції, робіт, послуг, що значно зменшує податкові платежі підприємств [34, с.47]. В Україні лізинг становить 17% від усього обсягу боргових зобов'язань, що більше ніж в середньому у Західній Європі на 5%. Масштаби лізингових угод в країнах з ринковою економікою постійно зростають. Так, ринок лізингу в Європі з 1984р. до 1996р. зріс у 4,96 разів, в тому числі по нерухомості з 1986р. до 1996р. – у 3,36 раз. Це пояснюється, передусім, закладеними в лізингу можливостями прискореного фінансування підприємств. Лізинг дає змогу в умовах порівняно меншого фінансового напруження істотно оновити основні фонди підприємств, вивести їх виробничо-технічну базу на конкурентоспроможний рівень. Держава, у більшості розвинутих країн, стимулює розвиток лізингу тільки економічними методами. Вона створює умови, які стимулюють розвиток інвестиційної діяльності, забезпечують мінімальні ризики у цій сфері діяльності шляхом вдосконалення законодавства, зокрема податкового [23].

За даними Всеукраїнської асоціації “Укрлізинг”, обсяги лізингових інвестицій в українську економіку становлять на сьогодні близько 850 млн.дол., з них близько 10 млн.дол. припадає на вітчизняних інвесторів. Решта надходить від зовнішніх інвесторів. За експертними оцінками, потенційна місткість ринку лізингових послуг в Україні є надзвичайно велика – 12-14 млрд.дол. і за умови розвитку цей ринок вже в найближчі 1-2 роки міг би використати 1,2-1,5 млрд. дол. інвестицій [81, с.36-42]. Цей обсяг інвестицій враховує рівень амортизації та потреби заміни основних засобів у різних галузях економіки. Особливе значення лізингові послуги можуть мати в таких галузях, як сільське господарство (де амортизовано 90% основних фондів) та транспорт (60% основних фондів амортизовано). Вони також важливі для розвитку малого та середнього бізнесу. Наприклад, розрахунки показують, що лише у сільському господарстві протягом найближчих кількох років потрібно буде замінити основні фонди на суму 15 млрд.дол., харчова та переробна промисловості потребуватимуть 20 млрд.дол. В Україні працюють понад 100000 малих і середніх підприємств, і багато з них тільки виграє, якщо їм буде надано можливість придбати необхідне обладнання через лізинг, навіть у разі, коли звичайні банківські кредити стануть доступнішими та дешевшими, ніж зараз. Лізингові операції у 2000р. здійснювали 22 компанії, з яких 15 працювали лише з лізингом обладнання, 5 – лише з нерухомим майном, 2 – як з обладнанням, так і з нерухомим майном, сума лізингу становила 326,5 млн.грн., а це 0,18% від ВВП [104].

За дослідженнями Н.Васильєва, С.Катиріна, Л.Лепе головною умовою успішного розвитку лізингового механізму у сфері інноваційного бізнесу є наявність класу власників засобів виробництва. У промислово розвинутих країнах основними суб’єктами лізингу є малі і середні підприємства. Так, за матеріалами В.Павлова і В.Пєровой частка малих і середніх підприємств користувачів лізингового майна в механічній деревообробці становить 89%, у виробництві одягу – 87%, у виробництві меблів – 86%, у верстатобудуванні – 78%, в поліграфії – 70%, у виробництві промислового обладнання – 66% [55; 56].

Бюджетне фінансування інноваційної діяльності підприємств буває централізованим і децентралізованим. Перше передбачає будівництво нових підприємств, введення в дію виробничих потужностей та об’єктів соціальної інфраструктури, розвиток міжгалузевих та міжрегіональних виробництв. Друге – технічне переозброєння, реконструкцію підприємств, розширення діючих виробництв, будівництво об’єктів соціального та природоохоронного призначення на діючих підприємствах.

В Україні протягом останніх років зростає частка ресурсів з акумульованих підприємствами в процесі акціонування. На початок 1998р. загальний обсяг емісій зареєстрованих акцій становив 11,9 млрд.грн., що на 10 млрд.грн. більше ніж було на початку 1997р. У Львівській області станом на кінець 2000р. загальна кількість акціонерних товариств, які перебувають в процесі роздержавлення державного майна, становить 107 одиниць. Сукупний розмір отриманого ними валового доходу (виторг) від реалізації продукції протягом 2000р. становив у 2453,4 млн.грн. [111].

Цінні папери перерозподіляють ресурси у напрямках з найбільшим попитом, а інвестиційні програми, що здійснюються за їх допомогою, мають цільовий характер і сприяють максимізації доходу підприємств за рахунок часткової відмови від прав власності на внесений капітал. Звідси випливає, що акціонерний капітал, з одного боку, є капіталом залученим, оскільки формується за рахунок зовнішніх джерел, а з іншого боку, капітал є власним, бо належить акціонерному товариству і не підлягає поверненню, як, наприклад, кредитні ресурси. Ця властивість дає змогу швидко акумулювати потрібні для здійснення інвестиційної та господарської діяльності обсяги капіталів та використовувати їх з максимальною ефективністю як єдиний власний капітал, тобто реалізувати вищу за середню для галузі прибутковість [137].

Держава не може повною мірою фінансувати розробку інновацій і займатись організацією реалізації інновацій, тому необхідно інтегрувати зусилля у створення нових інституцій. Насамперед йдеться про переорієнтацію джерел фінансування на власні кошти, мобілізовані об`єднанням підприємств однієї галузі, частково державних коштів, банківського та приватного капіталів резидентів та нерезидентів.

На нашу думку, державна політика спрямована на максимальну мобілізацію ресурсів, яка забезпечуватиметься відповідним механізмом її реалізації, відіграватиме провідну роль у формуванні інноваційних ресурсів для пожвавлення науково-технічного прогресу. Створення належних умов для розвитку власних інвестиційних можливостей сприятиме становленню та зміцненню позицій вітчизняних товаровиробників.

Створення сприятливих умов для розвитку національної економіки потребує розв’язання таких завдань:

- проведення аналізу інноваційних процесів у територіальному перерізі;

- визначення сфер найбільшою потреби в інноваційних ресурсах;

- визначення основних чинників стимулювання інноваційних процесів;

- обґрунтування загальних тенденцій розвитку господарських структур і трансформації системи управління їх об`єднанням;

формування системи стимулів до об`єднання різних джерел ресурсів;

- створення передумов для впровадження науково-технічного прогресу та залучення наукових кадрів;

- аналіз інноваційних проектів об`єднаних господарських структур і методи їх впровадження;

- обґрунтування основних принципів створення інформаційних систем об`єднання підприємств.

Реалізація цих умов сприятиме: 1) акумуляції ресурсів суб`єктів різної форми власності, для їх цільового використання на впровадження досліджень НТП у цій галузі; звільнення підприємств цього об`єднання від відрахувань в Держінофонд із перенесенням вивільнених коштів у фонд інноваційної компанії з перспективою виходу на мезорівень; 2) формуванню венчурного капіталу з метою нагромадження нових ідей залученими науковими кадрами; 3) застосуванню державного податкового кредиту для прискореного нарощування потужностей, із виплатою заборгованості після досягнення точки беззбитковості; 4) участі банківського капіталу у проекті як повноцінного учасника об`єднання, а також можливості отримання інноваційною компанією консорціумного кредиту; 5)перегляду нарахування прискореної амортизації на різні групи основних фондів; 6)створенню на базі об`єднання координаційної групи НДДКР, яка займатиметься пошуком та розміщенням замовлень на науково-дослідні роботи; пожвавленню економічної діяльності об`єднання в результаті доступності інформації шляхом створення інформаційних мереж; стимулюванню потоків інноваційних ресурсів у результаті створення на макрорівні коефіцієнта інновацій.

Як показали дослідження, процес об`єднання капіталу різних учасників вимагає проведення регулярних маркетингових досліджень попиту і пропозиції на інноваційному ринку України та інших держав.

На основі ідентифікації попиту і пропозиції, тобто чіткого його визначення, можливою і необхідною є організація банку даних. Інформаційний потенціал такого банку може стати основою ринку формування документації інноваційних проектів. Він може використовуватись для пошуку наукових кадрів, фахівців з великим досвідом роботи тощо. Метою створення такого банку даних є забезпечення активності ринку інновацій. Досягнення цієї мети вимагає всебічного розвитку комунікаційних зв’язків між суб'єктами інноваційного ринку, зокрема між розробниками інноваційних продуктів, підприємствами-реципієнтами, органами державної влади, інвесторами.

Дослідження показали, що найперспективнішими способами створення активного ринку в режимі реального часу є формування інформаційних мереж при центрах науково-технологічного і технічного розвитку, і розповсюдження періодичних видань для висвітлення актуальних проблем розвитку інноваційного бізнесу, в тому числі у рекламних цілях. Для акумуляції даних інформаційних мереж при центрах науково-технологічного і технічного розвитку об'єктивно необхідним є створення моніторингового центру. Він сприятиме формуванню цілісної картини про стан інноваційного ринку і дасть змогу органам державної влади ухвалювати ефективні рішення щодо регулювання ринку інновацій в Україні.

Створення науково-технологічних та технічних центрів, та розвиток телекомунікаційної мережі – це одна з умов поліпшення інвестиційного клімату в державі. Саме на підставі прозорості ринку про результати розробок і їх впровадження можуть прийматись інвестиційні рішення, в результаті яких відбуватимуться об`єднання ресурсів підприємств. При цьому буде розв’язано багато проблем, таких як:

- поява конкурентоспроможного вітчизняного товаровиробника, що приведе до зростання ВНП;

- скорочення обсягів імпорту в результаті створення власних замінників імпортної продукції;

- створення додаткових робочих місць;

- скорочення витрат на соціальну сферу;

- підвищення якості життя населення.

Реалізацію інтересів інвесторів буде забезпечувати:

- швидкий оборот коштів, що в перспективі приведе до зростання норми прибутку;

- надійність, за рахунок гарантії і участі в проекті держави;

- гарантія серйозних фірм-інвесторів, що беруть участь в проекті.

Банки, своєю чергою, вкладатимуть кошти у спільний проект з метою: звільнення цільових коштів від оподаткування; одержання прибутку у вигляді дивідендів.

При моніторинговому центрі доцільно створити координаційну групу НДДКР, з метою пошуку та розміщення замовлень на науково-дослідні роботи. Необхідно зазначити, що швидкому нарощуванню потужностей сприятиме створена інформаційна мережа, яка виступатиме об`єднуючою ланкою та забезпечуватиме безпосередню обробку інформації.

Сьогодні практично відсутня централізована інноваційна політика органів державної влади, не відпрацьовані механізми регулювання інноваційного ринку. Інноваційна політика – це фактична сукупність функцій щодо управління інноваційною діяльністю на макро- та мікрорівнях.

Органи державної влади повинні сприяти розвитку науки, в тому числі прикладної, підготовці наукових кадрів; створювати програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності в сфері виробництва; формувати державні замовлення на НДДКР, забезпечуючи початковий попит на інновації, які потім застосовуватимуться в економіці; використовувати амортизаційні, податкові і кредитні інструменти регулювання, які підвищують ефективність інноваційних рішень. Державне регулювання повинно виконувати завдання збереження і примноження нагромадженого науково-технічного потенціалу і його мобілізації для здійснення  структурної перебудови народного господарства. Існує потреба у формуванні на державному рівні програми розвитку усього інноваційного комплексу України. Вона повинна охоплювати як окремі виробництва, дослідження, інформаційні одиниці, їх поєднання в ринкових структурах, так і органи державного управління цими стратегічними інноваціями. У цьому випадку може виявитись досить корисним позитивний досвід в області проведення державної регіональної інноваційної політики західних країн.

Слід зазначити, що розвиток регіональної науки має відповідати стратегічним завданням державної політики у науково-технічній сфері. Насамперед – це всебічне сприяння становленню галузей високих технологій, підтримка розробок, які відкривають шлях українській продукції на світові ринки, а також наукових шкіл і напрямів, що займають лідируючі позиції в фундаментальних областях знань. Разом з тим, саме на регіональному рівні загальні положення розвитку наукових досліджень повинні наповнюватися практичним змістом в частині матеріального і кадрового потенціалів, інформаційної та організаційно-технічної підтримки.

Держава повинна сприяти прояву ініціативи на будь-якому рівні управління, яка веде до створення та ефективного функціонування різних видів інноваційних структур, до прогресивного розвитку інноваційних процесів, як важливого чинника економічного розвитку держави.

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Інноваційні проекти – способи акумуляції ресурсів”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>