Нічого цікавоМоже бутиНормальноДобреДуже цікаво (3 голосів, середній: 4,67 з 5)
Loading...Loading...
Кількість переглядів: 124

Інновації, екологічна сертифікація та маркетинг

Розвиток країн у ХХІ сторіччі та більшості сфер бізнесу відбувається в напрямі їх екологізації як об’єктивної вимоги трансформації світової спільноти за методологією «зеленої» економіки, врахування ключових вимог зменшення ресурсної залежності підприємств й у цілому – виживання людства. Найбільший ефект для держави досягається шляхом системного врахування інтересів суспільства, стимулювання підприємств до енерго,- ресурсоефективності, впровадження інноваційно-інвестиційної парадигми постійного розвитку, гармонізації та імплементації законодавчо-нормативної бази економічно розвинутих країн, раціонального природокористування та стимулювання екологізації поведінки споживачів (до реалізації «зелених» закупівель).

ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО
ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
ЧИТАТИ ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ ТОВАРОЗНАВСТВА У ЛЬВОВІ

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Інновації торговельних підприємств екологічна сертифікація, маркетинг, логістика і державні закупівлі”

При цьому важливими інструментами, за допомогою яких можливо забезпечити екологізацію підприємництва, є: впровадження систем управління на підприємствах, екологічні менеджмент, аудит, маркетинг, логістика, стандартизація й сертифікація із сучасним високотехнологічним метрологічним забезпеченням. Найперше такі тенденції в Україні, всупереч будь-яким інституційним та законодавчим перепонам, знайшли свою реалізацію у сфері виробництва й логістики екологічно безпечної та (або) органічної продовольчої продукції, послуг і сировини, сертифікації систем управління, у тому числі інтегрованих, екологічного маркування, розробки і запровадження екологічних стандартів щодо діяльності підприємств. Проте незалежно від реалій сьогодення, в умовах глобалізації ринків, бізнес, державні інституції змушені звертати увагу на забезпечення відповідного міжнародним стандартам рівня якості продукції та послуг залежно від стану навколишнього природного середовища (НПС).

Інновації та екологічна сертифікація
Інновації та екологічна сертифікація

Дослідженню інноваційних напрямів розвитку підприємництва та адаптації його положень до пріоритетів євроінтеграційного розвитку присвячені роботи вітчизняних учених: О. Бородіної, В. Власова,                      С. Гайдученко, Л. Гальперіна, О. Гладського, Н. Гончаренка, Ю. Губені,             С. Дем’яненка, І. Єгорова, О. Зарудіна, В. Олуйко, С. Науменка, М. Калини,          С. Кваші, О. Ковальова, І. Кириленка, О. Могильного, М. Латиніна,                      А. Рачинського, О. Шниркова [1–4] та інших.

Адаптація законодавчо-нормативної бази до світових вимог та вимог ЄС є важливою, бо ЄС відіграє істотну роль на зарубіжних ринках, обіг якого становить близько 50 млрд дол США. Співпраця між Україною та ЄС наступними роками значно впливати на швидкість і якість реформ у сфері підприємництва. Це дозволить громадським організаціям долучитися до формування та посилення інструментарію ЄС, а також здійснювати тиск зсередини в Україні на впровадження реформ у напрямі євроінтеграції.

Серед найменш вивчених та науково обґрунтованих є  практичне використання методологічних розробок щодо екологічних стандартизації і сертифікації у реалізації екологічного маркування і маркетингу, розвитку екологічної логістики, започаткуванні «чистих» виробництв та відповідних «зелених» державних закупівель.

Соціо-еколого-економічні передумови реалізації зазначених завдань полягають у реалізації положень: договорів Маракеша щодо державних закупівель товарів і продукції, виготовлених за більш чистими технологіями; Директиви 2004/18/ЄС щодо державних договорів підряду, постачання й обслуговування; Директиви 2004/17/ЄС, яка охоплює процедури закупівель у суб'єктів у сфері енергетики, водних ресурсів, транспорту; 7-мої Рамкової Програми (Intelligent Energy Europе); Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 р. №529 «Про затвердження Технічного регламенту з екологічного маркування», положень Комісії Кодекс Аліментаріус, Регламенту комісії (ЄС) Т 889/2008 від 5 вересня 2008 р. «Детальні правила щодо органічного виробництва, маркування і контролю для впровадження постанови Ради (ЄС) Т 834/2007 стосовно органічного виробництва і маркування органічних продуктів» та ін. [5–8].

Концепція екологічних стандартизації і сертифікації базується на методології системного підходу, врахуванні синергетичних результатів та превентивних підходів до Глобального зеленого курсу, спрямованого на сприяння оздоровленню фінансової системи, подоланню рецесії в економіці, переведенню післякризового розвитку на шлях екологічно чистого і стабільного, збільшенню кількості робочих місць [1]. З цією метою необхідно: розробити законодавчо-нормативне та налагодити наукове і фінансове забезпечення виготовлення засобів вимірювальної техніки (метрологічного забезпечення на всіх етапах життєвого циклу продукції й виробничих циклів підприємств); запроваджувати стимули, реформи ціноутворення у напрямі переходу до екологічноорієнтованої «зеленої» економіки; створювати інфраструктуру із підвищення зайнятості у трансформованих секторах економіки.

У контексті концепції екологічних стандартизації і сертифікації положення розвитку «зеленої» економіки в Україні повинні включати: виконання стратегії національної екологічної політики до 2020 року та розробку галузевих стратегій екологізації економіки у контексті стратегічних цілей й завдань розвитку економіки; інвестиції та бюджетне планування, спрямовані на конкретний результат відповідно до стратегічних цілей і завдань; персональну відповідальність міністерств, відомств, головних виконавців за досягнення цілей стратегії; перехід підприємств усіх форм власності у промисловості на принципи ресурсно-ефективного і чистого виробництва; реальне стимулювання попиту на екологічну продукцію: фінансування наукових розробок, економічні інструменти, соціальну рекламу позитивних результатів та інформацію про негативні (у тому числі на перспективу); усунення фінансових бар’єрів для отримання підприємствами інвестицій на впровадження ними «зелених» схем виробництва та технологій, створення цільових фондів; впровадження у практику положень екологічного менеджменту й аудиту; трансформацію законодавства у напрямі стимулювання розвитку моделі «зеленої» економіки; соціальну рекламу, інформаційні кампанії для роз’яснення споживачам доцільності екологічних виробництв та підтримання вітчизняного виробника, протекціонізм на різних рівнях.

Екологічне маркування продукції підприємств у контексті концепції екологічних стандартизації і сертифікації необхідно розвивати за такими інноваціями: запровадження соціальної реклами щодо екологічного маркування, бо ідентифікована в такий спосіб продукція та весь її життєвий цикл (включно з економічним ефектом) легітимно працює на користь держави;  стимулювання збуту екологічної продукції; формування попиту на екологічно безпечну продукцію, технології чи послуги (наприклад, позитивні тенденції із зростання органічного сільського господарства у США, країнах ЄС до 20% щорічно);  відповідальність організації за виконання екологічних, економічних, соціальних зобов’язань на всіх рівнях (наприклад, випуск сертифікованої продукції за вимогами стандартів серій ДСТУ ISO 9000, ДСТУ ISO 14000, QS 9000, НАССР); зменшення невизначеності у відносинах «постачальник–споживач»; розвиток міжнародної торгівлі (екологічне маркування є об'єктом розгляду під час імпорту чи експорту продукції); запровадження процедур добровільної стандартизації і сертифікації якості продукції, в тому числі екологічної, перед затвердженням екологічного маркування.

Наприклад, основні фактори, що впливають на просування органічної продукції та успішно використовуються такими організаціями, як «Жива планета», «БІОЛан»: організація спеціалізованих виставок, ярмарків; просування через роздріб;  вивчення досвіду та інноваційних рішень країн ЄС; інформування споживачів; маркування спеціальними логотипами; розвиток системи продажу товарів без посередників; розвиток торгівлі у мережі «Інтернет»; відкриття спеціалізованих магазинів.

Основні положення програми регіонального стимулювання розвитку виробництва органічної продукції, наприклад, у Рівненській області передбачають: еколого-економічне обґрунтування доцільності органічного виробництва; наукове обґрунтування кооперації сільськогосподарських виробників; пільгове кредитування виробництва органічної продукції; створення кооперативів із вирощування й переробки органічної продукції; пільгове оподаткування виробників органічної продукції; формування системи екологічної логістики; навчання населення правил вирізнення органічної продукції; використання лише «сталої» біомаси для енергетичних потреб органічного сільськогосподарського виробництва.

На рівні держави вкрай важливо: спростити та зробити «прозорими» законодавчі обмеження і регламентації, вимоги контролюючих органів, довести податкові регламенти до реального сприяння ефективності витрат екологічно орієнтованих підприємств, підтримувати у ЗМІ екологічно орієнтовані акції підприємств, сприяти екологічній обізнаності суспільства, створювати умови легітимної конкуренції; враховувати громадську думку.

Щодо «зелених» державних закупівель, то механізм їх реалізації потребує доопрацювання Закону України «Про здійснення державних закупівель» а саме статті 22 – зменшення обсягу документації, а водночас проведення постійно діючих відкритих торгів (надання постійно діючих пропозицій, доступних у мережі «Інтернет»). Також потребує доповнення та перегляду Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» щодо регламентації правових засад забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населення на принципах екологічної сертифікації і простежування «життєвого» циклу продукції. Наприклад, збереження й посилення відповідальності за положеннями статті 18, де йдеться про державний контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації тощо. Такі положення підтверджує аксіома про те, що засоби вимірювальної техніки згідно з їх паспортами допускають похибку 5 і більше відсотків, а похибка на визначення, наприклад, важких металів становить – 20-40%. Отже, унаслідок наших технічних можливостей ми не вимірюємо, а знаходимо їх у продукції харчування, сировині, ґрунті тощо. А із загальної кількості полютантів ми можемо виміряти приблизно 10% відомих речовин.

У зазначеному контексті методологічні підходи та державна позиція щодо розвитку маркування екологічної продукції мають включати такі положення:

1. Організації, які надають право на екологічне маркування, мають бути акредитовані, а дослідження виконані в атестованих лабораторіях.

2. Уся продукція, виготовлена на основі генної інженерії чи з генетично модифікованих організмів, не відповідає вимогам екологічного маркування.

3. Екологічне маркування надає однозначну інформацію про екологічність продукції.

4. Додатково до вимог традиційного маркування віднесено: відомості про організацію, що надала право на екологічне маркування, всі інгредієнти, харчові добавки і допоміжні засоби переробки, технології переробки, походження продукції, способи отримання споживачами повної інформації про продукт.

5. Процедура набуття права на екологічне маркування може бути спрощена за умови, що на підприємстві сертифіковано системи, наприклад: менеджменту якості, система менеджменту безпечності харчових продуктів, система екологічного менеджменту, системи соціальної відповідальності бізнесу та ін.

6. На підприємствах, організаціях із вирощування, виготовлення, переробки і логістики продукції необхідно дотримуватись стандартів і критеріїв, у тому числі екологічних, щодо: технологічних процесів, викидів в атмосферне повітря, скидів у поверхневі водні ресурси, вимог до збирання, переробки, утилізації всіх видів відходів. 

7. Підприємства, організації із вирощування, виготовлення, переробки і логістики продукції не повинні створювати ризиків забруднення НПС включно з шумом, вібрацією, тепловим забрудненням понад встановлені граничнодопустимі рівні, згідно з положенням санітарно-гігієнічних правил і норм та всіх видів законодавчо-нормативних документів.

8. Продукт може мати екологічне маркування, якщо:

− виконуються вимоги щодо екологічної сертифікації сільськогосподарських земель, де вирощували сировину, всі складові інгредієнти [9];

− виконуються вимоги стандартів: ДСТУ ISO 14040:2004 «Екологічне керування. Оцінювання життєвого циклу. Принципи та структура»; ДСТУ ISO 14024-2002 «Екологічні маркування та декларації. Екологічне маркування типу І. Принципи і процедури»;  ДСТУ ISO 14020 : 1998 «Екологічні маркування та декларації. Загальні принципи»; ДСТУ 4161 – 2003 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги»;

− продукти харчування перероблені такими методами, що забезпечують життєву якість кожної складової та продукту в цілому;

− технології, що використовуються для переробки екологічно безпечних продуктів харчування, є біологічними, фізичними та механічними за природою. Будь-які додатки, речовини, що прискорюють технологію, та речовини, що хімічно реагують або змінюють екологічно безпечні продукти, не допускаються до використання;

− упаковка продуктів повинна виготовлятися відомими способами, не впливати на якість продукції, бути виготовленою із інертних: скло, папір, харчовий поліетилен тощо – матеріалів, а при переробці чинити мінімальний негативний вплив на НПС;

− матеріали для упаковки не повинні забруднювати продуктів харчування;

− використання упаковки, що містить синтетичні фунгіциди, консерванти або фуміганти, заборонено;

− використовуються природні барвники, трави або спеції із зазначенням їх назви та відсоткового співвідношення;

− не менше 95% (ваги продукту) інгредієнтів мають сертифіковане (екологічно безпечне) походження;

− не допускається використання штучних та отриманих методами хімічного синтезу речовин будь-якого призначення;

− допускається використання компонентів, отриманих з натуральних продуктів (наприклад, екстрагування тощо). Екстракція повинна проходити тільки за допомогою води, етанолу, рослинних чи тваринних жирів, оцту, вуглекислого газу або азоту;

− обладнання для фільтрації не містить азбесту або не використовує методи, що можуть негативно вплинути на продукт;

− використання опромінення заборонено.

Саме тому методологія синергетики і превентивізму щодо екологічного маркетингу, державних закупівель, екологічно безпечних виробництв полягає у запроваджені екологічної сертифікації сільськогосподарських земель як вихідного фактора з метою запровадження екологічно безпечного агропромислового виробництва. Такі положення на практиці доцільно реалізувати у діяльності екологічних центрів, парків тощо.

Зазначені елементи мають реалізовуватися з використанням екологістики. Так, у відповідності до ст. 15 Регламенту ЄС 1935/2004 матеріали і вироби, які при використанні контактуватимуть з харчовими продуктами, обов’язково повинні бути промарковані відповідним написом «для харчових продуктів» чи спеціально позначений спосіб їх використання (наприклад, «для холодних напоїв»). Здебільшого вказують спеціальні умови, яких необхідно дотримуватись при використанні таких виробів і матеріалів. Обов’язковим є зазначення назви, адреси, торгової марки виробника або переробника. Необхідні позначення повинні бути помітними і чіткими та розміщені у роздрібній мережі: на матеріалах, виробах чи на упаковці; на етикетках, прикріплених до матеріалів виробів чи до їх упаковки; у супровідних документах; на етикетах, упаковці чи безпосередньо на самих матеріалах і виробах.

Отже, державні «зелені» закупівлі повинні використовувати інновації для вітчизняних підприємств, якими є логістичні операції та економічні інструменти щодо товарів і послуг, які можна віднести до двох груп: інструменти, спрямовані на зміну характеру споживання (податки на товари), та інструменти, спрямовані на зміну процесу утворення відходів та управління ними (заставно-зворотні системи та схеми розширеної відповідальності виробника). Заставно-зворотні системи використовуються для повернення упаковки товарів, тари для напоїв і товарів, що вийшли з експлуатації, особливо тих, які в загальному потоці відходів будуть небезпечними або токсичними. Розширена відповідальність виробника – це схема, у рамках якої на виробників, на кожного окремо або колектив, покладають ті чи інші зобов'язання, наприклад, щодо повернення і рециклінгу товарів, що вийшли з експлуатації. При цьому диференціація податків є способом відображення природоохоронних цілей шляхом встановлення вищих ставок податку на «екологічно брудні» товари та (або) зниження ставок податку на екологічно чисті товари для зміни характеру їх виробництва чи споживання.

Такий підхід може успішно стимулювати переорієнтацію на менш екологічно шкідливі форми виробництва і споживання і при цьому гнучко коригувати і виробництво, і споживання. Коли економічні інструменти приносять фінансові надходження, відповідне використання цих надходжень також служить важливим внеском у підвищення рівня доходів населення та економічне зростання. Наприклад, Керівництво «Створення ринкових стимулів до екологізації товарів» було розроблено в рамках програми «Екологізація економіки країн Східного партнерства з ЄС» («EaP GREEN»), яка фінансується головним чином Європейським Союзом і реалізується ОЕСР у партнерстві з ЮНЕП, ЮНІДО та ЄЕК ООН. Воно дає рекомендації країнам, як розробляти економічні інструменти для створення стимулів як до скорочення забруднення, так і до впровадження екологічно чистих товарів [10].

При розробці таких інструментів у законодавчо-нормативних документах необхідно:

− встановити чіткі цілі щодо стимулювання екологізації у поведінці виробників і споживачів;

− вивчити ризики та очікувану ефективність інструментів для досягнення необхідних екологічних результатів;

− оцінити комплекс витрат і переваг від запровадження кожного інструменту (витрати населення, виплати із місцевих бюджетів, частка залучених споживачів, вплив на економіку  в цілому).

У разі використання заставно-зворотних систем основна зміна поведінки досягається шляхом стимулу у вигляді відшкодування первісної застави при поверненні використаного товару або тари. У деяких випадках (наприклад, батарейок) мета полягає в тому, щоб забезпечити надійні та безпечні збирання і видалення речовин і товарів, які в загальному потоці відходів були б небезпечними чи шкідливими. В інших (традиційно в разі пляшок) здійснюється роздільний збір матеріалів і товарів для забезпечення їх економічно ефективного повторного використання, рециклінгу та переробки.

Крім цього, деякі системи розширеної відповідальності виробника мають своєю метою стимулювати інновації, спрямовані на виробництво і продаж екологічно чистих товарів і скорочують відходи, тим самим знижуючи витрати на їх видалення. Отже, такі економічні інструменти дають змогу економити кошти місцевих бюджетів, з яких фінансується збирання і видалення побутових відходів. Наприклад, у Великобританії повторно використовується або переробляється майже 70% автомобільних шин, а в Україні ця цифра становить менше 8%. У Німеччині  здійснюється збір багаторазових пляшок для пива та газованої води з 2003 року у межах заставно-зворотних системи для одноразової тари [10].

Отже, виходячи із зазначених положень стандартизації, маркетингу, інновацій підприємництва, екологістика – це наука про оптимальну організацію використання матеріальних, енергетичних, інформаційних потоків у галузях економіки з метою забезпечення реалізації положень соціо-еколого-економічного управління. Стратегічними напрямами розвитку екологістики є формування наукових основ у системі екологічного підприємництва, «реверсивної логістики» та соціо-еколого-економічне обґрунтування її реалізації. Тому з увраховуванням напрямів глобалізації, а саме: ринкової консолідації та монополізації, екологічної стандартизації і сертифікації товарів, розвиток ринкових відносин, кооперації та інтенсифікації логістичних зв’язків, посилення уваги до екологічних особливостей життєвого циклу, активного брендингу, диверсифікації бізнесу, зростання значення соціо-еколого-економічної відповідальності бізнесу тощо – розвиток екологічної логістики набуватиме більшої значущості й інвестиційної привабливості.

Тому перспективними напрямами досліджень будуть: гармонізація і розроблення законодавства України щодо технічного регулювання, стандартизації, оцінки відповідності, ринкового нагляду, метрології та акредитації стосовно положень, які регулюють обіг промислових товарів відповідно до acquis ЄС з метою усунення торговельних бар’єрів між сторонами; розвиток взаємного прозорого торговельного середовища (забезпечення ефективного контролю та підтримка спрощення законної торгівлі із посиленням при цьому безпеки та запобігання шахрайству).

 


*Скрипчук Петро Михайлович – д-р. екон. наук, професор кафедри менеджменту Національного університету водного господарства та природокористування.

 

ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО
ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
ЧИТАТИ ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ ТОВАРОЗНАВСТВА У ЛЬВОВІ

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Інновації торговельних підприємств екологічна сертифікація, маркетинг, логістика і державні закупівлі”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>