Нічого цікавоМоже бутиНормальноДобреДуже цікаво (2 голосів, середній: 5,00 з 5)
Loading...Loading...
Кількість переглядів: 215

Історія розвитку зовнішньоекономічної діяльності до ХVIII ст.

Зовнішньоекономічна діяльність, починаючи з давніх-давен, вважалась одним із найвигідніших способів нагромадження багатства. Відмінності у локалізації різних виробів та ресурсів, культурна взаємодія народів і націй, бажання домінування, збагачення та поширення влади спричинили виникнення бартерних відносин. Торгівля була «мирним» способом нагромадження багатства, а тому розглядалась окремими націями як доцільний метод збагачення порівняно з війною, наслідки якої могли бути непередбачуваними.

ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО
ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
ЧИТАТИ ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ ТОВАРОЗНАВСТВА У ЛЬВОВІ

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Історія розвитку зовнішньоеконоімчної діяльності”

Розвиток торговельних відносин сприяв зростанню рівня життя населення держав і окремих територій, які активно торгували з іншими спільнотами. Такі відносини забезпечували задоволення взаємних потреб громад різних національностей, землі і вміння яких були наділені різними можливостями та ресурсами. Тому процвітання держави часто залежало від того, наскільки вміло торгували її громадяни. Рівень розвитку торговельних відносин впливав не тільки на добробут громадян, а й на рівень їх інтелектуального розвитку. Держави із розвиненою торгівлею були також розвиненими і в інших сферах. Причому забезпеченість ресурсами не завжди відігравала вирішальну роль у економічному розвиткові. Так, могутня теократична держава Арабський халіфат не могла похвалитися родючими землями і сприятливими умовами для ведення скотарства чи інших ремесел. Проте це не заважало арабським купцям створити розвинену систему зовнішньоторговельних відносин, найдосконалішу та найприбутковішу у ті часи. Тому слід відзначити, що ще на початку нашої ери зовнішньоекономічні відносини активно розвивались і формували передумови економічного благополуччя окремих народів. Проте історія зовнішньоекономічних відносин є набагато давнішою. Цілком очевидно, що зовнішня торгівля існує відтоді, відколи сформувались держави. Тому, розглядаючи історію зовнішньоекономічних відносин, доцільно проаналізувати від найдавніших цивілізацій і до сьогодні.

трипільці_розвиток зовнішеьоеконоімчної діяльності

Найдавнішою цивілізацією з відомих історикам вважається трипільська цивілізація, яка виникла у 5400-их рр. до н.е. на берегах Дніпра і займала територію від Дунаю (землі сучасних Молдови та Румунії) до північно-східних кордонів сучасної України. Історики переконані, що трипільцями були кочівники із Середньої Азії, Карпат та Східної Європи, які шукали добрі умови для ведення сільського господарства. Назвати цю цивілізацію державою важко, проте у трипільців була чітка система територіально-адміністративного поділу, уся влада належала громадам на місцях, а ті, своєю чергою, співпрацювали одна з одною, обмінюючись виробами, знаннями та вміннями. Трипільці мали настільки високорозвинену культуру ведення господарства, що вирощували набагато більше, ніж могли спожити, тому багато продукції експортували на схід і на південний захід. Отже, можна констатувати, що вже у ІV тис. до н.е. розвинена система зовнішньоекономічної діяльності допомагала трипільській цивілізації швидко розвиватись і проіснувати аж до 2500 р. до н.е.

трипільці_розвиток зовнішеьоеконоімчної діяльності_2

Точні причини зникнення трипільців як окремої спільноти досі невідомі. Найімовірніша версія – мирна трипільська цивілізація загинула під ударами войовничих східних народів. Тож мирні відносини як основа збагачення перестали бути актуальними на землях Східної Європи.

Після загибелі трипільської цивілізації центр розвитку науки і торгівлі перемістився до Древнього Єгипту. Точна дата виникнення цієї цивілізації досі не відома, проте більшість істориків схиляється до думки, що йдеться про Х-VI тисячоліття до н. е. Древні єгиптяни навчилися використовувати природні можливості для вирощування сільськогосподарських культур та розвитку скотарства і ремесел. Головною причиною виникнення цивілізації у майже не придатному для цього місці (північно-східна Сахара) вважається те, що єгиптяни «усвідомили» себе як народ, відмінний від інших. Б. Прус у своїй книзі «Фараон» писав, що завдяки «бронзовому» кольору шкіри єгиптяни вважали себе нащадками сонця, а завдяки своїй мові та вмінню передавати її за допомогою символів – носіями «божественної мудрості», доступної тільки їм. Можна провести паралель із сучасністю, коли заперечується домінуюча роль мови у формуванні національної свідомості.

Древній Єгипет
Древній Єгипет

У Древньому Єгипті була розвинена система зовнішньоекономічних відносин як між окремими землевласниками, так і з іншими державами. Багатство уже не існувало виключно у речовій формі. Завдяки розвиненій математиці древні єгиптяни використовували систему боргових відносин між окремими суб’єктами, причому фараон не був наділений особливими привілеями у фінансових питаннях, він міг бути таким же боржником, як і інші єгиптяни. Відомий приклад: фараон Рамзес ХІІ був боржником фінікійських купців та багатих єгипетських жреців, наділених великими земельними ділянками. Оскільки Фінікія на той час (близбко 1066 р. до н.е.) була незалежною державою, то можна констатувати, що зовнішньоекономічна діяльність набула набагато складнішої форми і уже могла розглядатись як міграція капіталу між країнами у вигляді боргових зобов’язань.

Військовим та політичним конкурентом Древнього Єгипту у боротьбі за домінування у Середній Азії була Ассирія. Держава, заснована у Месопотамії у ІІ-І тис. до н.е., стала одним із найбільш впливових державних утворень у Межиріччі (сучасний Ірак). Ассирійці були семітами, які мігрували з Азії та торгували з Вавилонією, обмінюючи фініки на спеції та оливкову олію. Не надто вигідне розташування для розвитку сільського господарства, а також постійні війни спричинили те, що ассирійці поступово асимілювалися з іншими народами, а їхня держава загинула, проіснувавши майже тисячу років.

Починаючи з 1800 р. до н.е., Вавилонія перебрала на себе першість у зовнішньоторговельних відносинах у Межиріччі. Проте занепад Древнього Єгипту та розвиток інших цивілізацій на Сході Азії – Древнього Китаю та Індії, а також становлення та процвітання егейської цивілізації на півдні Європи, спричинили занепад зовнішньоекономічної діяльності Вавилону. З 539 р. до н.е. Вавилон перебував під владою Персії і як повноцінне державне утворення остаточно зник зі сторінок історії.

Незважаючи на власну могутність, Перська імперія не відзначалась особливими темпами розвитку економічних відносин. Перси поводились на підкорених землях як грабіжники, руйнуючи культуру пригноблених народів та знищуючи науку. Незважаючи на свої розміри, Перська держава через централізовану владу та значні розбіжності в етнічних відмінностях народів, які проживали на її території, не могла створити вигідних умов для розвитку економіки. Зовнішньоекономічні відносини переживали значний занепад.

Древній Китай
Древній Китай

Натомість у Східній Азії – у Древньому Китаї – сформувався цілком новий тип цивілізації, винахідливий та енергійний народ якої сприяв розвиткові науки та економіки. Хоча перші згадки про неї датовані ІІІ-ІІ тис. до н.е., по-справжньому великими темпами розвитку Китай відзначився саме у 500-их рр. до н.е., коли засновник династії Суй об’єднав більшість китайських провінцій у єдину державу. Саме у цей період розвивається торгівля всередині країни, що сприяє розвиткові зовнішньоекономічної діяльності. Китайські купці експортували шовк та нефритові вироби до країн Європи та Індії. Проте централізація влади та недопущення імператором будь-яких проявів сепаратизму обмежували фінансову свободу окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у Древньому Китаї. Тому економічний розвиток тут був значно повільнішим, ніж у Європі, де уже відчувався економічний і культурний вплив древніх греків.

Перші ознаки широких зовнішньоекономічних зв’язків древніх греків з іншими народами з’явились ще у V ст. до н.е. Були знайдені артефакти, які свідчили про торгівлю греків та скіфів після того, як останні прикочували у північне Причорномор’я. Проте особливої могутності егейська цивілізація набула під час правління Александра Македонського, який за 13 років свого пануванння поширив давньогрецьку культуру від берегів Нілу до Гангу. Хоча новоутворена імперія проіснувала недовго, вона сприяла поширенню торговельних відносин греків від Єгипту до східних рубежів Азії. Особливо відчутним вплив грецьких купців був у північному Причорномор’ї, де нащадки Еллади збудували власні колонії і вели жваву торгівлю зі скіфами та іншими народами, що проживали у регіоні.

У період з 300-их рр. до н.е. до 450 р. н.е. важко визначити центр розвитку зовнішньоекономічних відносин. Саме тоді виникає та розвивається антична культура, відбувається становлення Римської імперії. Тому цілком можливо, що таким центром можна розглядати Рим, проте з цим важко погодитись, оскільки на той час у світі вже багато держав активно взаємодіяли між собою у сфері економічних відносин, однак римляни не були учасниками торгівлі, вони її лише контролювали.

Наступний етап розвитку зовнішньоекономічної діяльності між державами припадає саме на 600-700 рр. н.е., коли на півночі Африки виникає впливова держава Арабський Халіфат, купці якої вперше проголошують принцип вільної торгівлі – без будь-яких обмежень з боку держави. Саме арабським купцям сучасна цивілізація завдячує способом запису чисел та тим, що нам відомі такі ігри, як шахи, нарди та багато інших, саме цими досягненнями східних мудреців свого часу торгували арабські купці у Європі. Арабський халіфат у різних своїх формах проіснував аж до ХІІІ ст. н.е., врешті-решт розвалившись під ударами східних племен: сельджуків і монголо-татар.

Цими подіями завершимо процес аналізування зовнішньоекономічних відносин у стародавньому світі. Враховуючи вищенаведене, відзначимо, що розвиток економіки регіону не залежить від його належності до окремої держави, що правителі завжди прагнули контролювати розвиток зовнішньоекономічної діяльності, зокрема торгівлі, та не допускати фінансової свободи для окремих суб’єктів. Крім цього розвиток зовнішньоекономічної діяльності між окремими регіонами сприяє їхньому економічному розвиткові та взаємному збагаченню, що веде до політичної і навіть військової незалежності. А також є одним із головних каталізаторів виникнення та руйнування цивілізацій і держав.

У Середньовіччі, коли зовнішньоекономічні зв’язки між народами набули нових форм, відбувається зміна політичної карти Європи і світу. Виникають нові держави, а «старі» руйнуються. Однією із таких держав була Західна Римська імперія. Побудована у ній система економічних відносин не була досконалою і характеризувалась значною централізацією та контролем з боку влади. Це і стало однією із причин її фінансового занепаду та повної руйнації у 476 році н.е.

Натомість Візантія, Східна Римська імперія, із більш продуманою системою економічних відносин між провінціями, успадкованою від арабських та грецьких купців, довгий час залишалась однією із наймогутніших держав у світі. Фінансове благополуччя Візантії сприяло поширенню нею свого впливу на землі Центральної та Східної Європи. Відомі зв’язки візантійських імператорів з антами (прародичами українців, за М. Грушевським[1]), які зводились до того, що племена антів вели війни з політичними опонентами Візантії за її кошти. Такі відомості датуються V ст. н.е. А уже в ІX ст. н.е. арабські історики стверджували, що на берегах Дніпра виникає Київська Русь з центром у Києві, яка зразу ж перетворюється на головного ворога візантійських імператорів. Незважаючи на постійні війни, руські купці у мирний час торгують з Візантією та грецькими колоніями, активно сприяючи економічному розвиткові своєї держави. Крім цього жвава торгівля відбувається з Хозарським каганатом, країнами Кавказу, Волзькою Болгарією, Німеччиною, Польщею, Чехією, Угорщиною. Через територію Київської Русі проходять головні торговельні шляхи із заходу на схід та із півдня на північ. Київ стає головним центром торгівлі у Східній Європі, а Русь – одним із найактивніших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у Європі.

Київська Русь
Київська Русь

Тому можна констатувати, що у ранньому Середньовіччі (до ХІІІ ст.) головними центрами розвитку зовнішньоекономічних відносин були Київ та Константинополь. Київ – завдяки своєму вигідному територіальному розташуванню, а Константинополь – завдяки тому, що був науковим та культурним центром Візантії, яка підтримувала тісні зв’язки зі Сходом та Заходом.

Збагачення окремих правителів, підконтрольних центральній владі, у Візантії та Русі спричинило децентралізацію влади. А імператор, як і князь, втратив свій колишній вплив на підлеглих. У підсумку дві великі держави розвалились через сепаратизм в окремих провінціях та набіги східних кочівників. Київська Русь припинила своє існування як незалежне державне утворення після наступу монголо-татар у ХІІІ ст., а Візантія остаточно зникла з історичної арени у ХV ст., опираючись туркам-сельджукам більше як 100 років. Відтак Київ втратив своє економічне значення, проте Стамбул, що став столицею нової могутньої держави, Оттоманської імперії, зумів зберегти свою визначну роль у розвиткові зовнішньоекономічних відносин між Сходом та Заходом.

У ХV ст. геополітична арена світу була набагато складнішою. Корінні зміни відбулись не тільки на політичній карті, а й у науці, мистецтві та торгівлі. Економічна гегемонія почала розглядатись монархами як головна передумова військово-політичного домінування. Розвиток мореплавства та мануфактурних відносин сприяв всебічному процвітанню торгівлі між країнами Західної Європи та Азії. Відкриття Америки Колумбом ще більше сприяло докорінним змінам у структурі розподілу капіталу, головним способам збільшення якого у ті часи вважали контроль над ресурсами: золотом, спеціями, шовком тощо.

Марко Поло
Марко Поло

Ще у другій половині ХІІІ ст. Марко Поло відкрив східний шлях до Китаю по суші, а у ХV ст. Васко да Гама – морський шлях до Індії. Європейці були вражені досягненнями східних цивілізацій. Відтак торгівля з народами Східної Азії почала активно розвиватись, змінюючи політичні акценти у Західній Європі. Морські країни Венеція, Англія, Іспанія та Голландія стають новими зовнішньоекономічними центрами, куди «стікаються багатства народів світу».

 

 


*Князь Святослав Володимирович – д-р екон. наук, доцент, завідувач кафедри екологічної політики та менеджменту природоохоронної діяльності Національного університету «Львівська політехніка».

Федорчак Олексій Євгенович аспірант кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету «Львівська політехніка».

Глущенко Максим Михайлович – здобувач Львівського банківського інституту Університету банківської справи Національного банку України.

ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО
ЧИТАТИ ПРО ТОВАРОЗНАВСТВО ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ
ЧИТАТИ ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ ТОВАРОЗНАВСТВА У ЛЬВОВІ

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Історія розвитку зовнішньоеконоімчної діяльності”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>