Леверидж фінансової стійкості машинобудівного підприємства

Скачати реферат “Леверидж фінансової стійкості машинобудівного підприємства”

Узагальнення огляду літературних джерел показало, що поняття «леверидж» здебільшого трактують як фінансовий механізм управління прибутком підприємства, який забезпечує оптимальне співвідношення між певними показниками економічного розвитку підприємств, зокрема окремими видами капіталу і витратами. Незважаючи на досить часте використання даного поняття вітчизняними і зарубіжними науковцями сутність, види і особливості застосування левериджу для розвитку різних видів діяльності, зокрема інвестиційної у науковій літературі описано досить фрагментарно. З огляду на це, доцільним є виділити сутнісні ознаки левериджу і встановити види взаємозв’язків між ними з метою уточнення даного поняття і його видів.

         На засадах застосування загальнонаукового принципу заперечення доцільно сформулювати аргументи на користь доведення того, що леверидж є значно ширшим поняттям за фінансовий механізм управління прибутком підприємства, який забезпечує оптимальне співвідношень між певними показниками економічного розвитку підприємства. Такими аргументами є:

·        оптимальне співвідношення між показниками економічного розвитку підприємства може забезпечуватись не тільки управлінням прибутком, а й за допомогою переоцінювання майна, управління заборгованістю, диверсифікування активів і джерел їх фінансування тощо;

·        леверидж не є суто фінансовим механізмом, оскільки може реалізовуватись за допомогою удосконалення таких виробничо-господарських процесів, як постачання, виробництво, збут.

З огляду на це, під левериджем слід розуміти сукупність методів управління виробничо-господарськими процесами, які націлені на забезпечення оптимальних співвідношень між показниками економічного розвитку підприємства з метою досягнення стратегічних орієнтирів.

Як правило, виділяють операційний (механізм впливу на суму та рівень прибутку через зміну співвідношення постійних і змінних витрат), фінансовий (механізм впливу на рівень рентабельності власного капіталу через зміну співвідношення власних і залучених коштів) і капітальний (співвідношення між власними і залученими ресурсами підприємства) леверидж [65; 72]. Виділення видів левериджу зарубіжними і вітчизняними науковцями є суперечливим і досить умовним, оскільки фінансова категорія «прибуток» фігурує у всіх видах левериджу. Крім того, такі показники, як власні і залучені кошти підприємства, постійні і змінні витрати є взаємопов’язаними. Вони прямо впливають на величину прибутку.

Проведені дослідження показали, що доцільнішим є виділяти леверидж не за видами діяльності машинобудівного підприємства (фінансовий та операційний леверидж), а за групами показників економічного розвитку машинобудівного підприємства. Наприклад, леверидж фінансової стійкості, леверидж інвестиційної привабливості та інвестиційного потенціалу підприємства, леверидж інноваційного розвитку тощо. Вказані види левериджу можуть застосовуватись окремо або у комбінації один з одним. Тобто у залежності від кількості груп показників леверидж можна ідентифікувати як однокритеріальний, двокритеріальний, трикритеріальний тощо.

У монографії розглядається двокритеріальний леверидж, а саме леверидж фінансової стійкості машинобудівного підприємства та прибутковості його інвестиційної діяльності.

Передумовою результативного застосування левериджу, як методу управління виробничо-господарськими процесами, які націлені на забезпечення оптимальних співвідношень між показниками економічного розвитку підприємства з метою досягнення стратегічних орієнтирів є високий рівень формалізації цілей підприємства, методів їх досягнення, виробничо-господарських процесів, показників, які їх характеризують, способів ідентифікування факторів, які впливають на рівень реалізації встановлених цілей, методів стимулювання або обмеження дії виявлених факторів тощо. В цілому формалізація має забезпечити керівників підприємства системою алгоритмів формування і реалізації управлінських рішень, що націлені на розв’язання будь-яких виробничо-господарських проблем. Критеріями вибору і реалізації конкретних рішень у цій системі мали б служити очікувані значення показників економічного розвитку та співвідношення між ними, а саме показників фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності підприємства.

         Теоретики сучасного менеджменту і керівники підприємств серед методів формалізації цілей організації найбільш часто називають дерево цілей. При формуванні дерева цілей за основу може використовуватись організаційна структура управління організацією (рис. 4.1 а), виробничо-господарські процеси (рис. 4.1 б), класифікація груп працівників (рис. 4.1 в) тощо. Незалежно від того як побудоване дерево цілей стратегічні орієнтири залишаються однаковими, проте системи показників, яка відображають очікувані значення встановлених цілей є різними. Наведені на рис. 4.1 варіанти дерева цілей організації, як правило, розглядаються практиками не

як альтернативи, а застосовуються паралельно з метою конкретизації системи цілей у різних форматах.

         Для побудови комбінованого варіанту дерева цілей у розрізі організаційної структури управління організацією, виробничо-господарських процесів та працівників керуючої та керованої підсистем управління

необхідно:

1)    встановити місію і довгострокові цілі організації;

2)    визначити завдання виробничо-господарських цілей організації;

3)    ідентифікувати, які з підрозділів організації залучені до реалізації конкретних виробничо-господарських циклів;

4)     встановити завдання підрозділів, залучених до реалізації виробничо-господарських циклів;

5)    конкретизувати завдання керівників підрозділів організації та їх підлеглих.

Враховуючи вищевказане ієрархічно формалізована схема цілей організації мала б набути такого вигляду (рис. 4.2)

Цілі фінансового забезпечення формування інвестиційного потенціалу машинобудівного підприємства (ФЗФІПМП) належать до фінансово-інвестиційного циклу. Для результативного застосування левериджу, як методу управління виробничо-господарськими процесами система цілей ФЗФІПМП повинна бути формалізованою також у розрізі кількісних та якісних показників (додаток Ж), які характеризують досягнення встановлених цілей, а також у розрізі критеріїв, яким цілі повинні відповідати. Етапами процесу створення системи показників ефективності діяльності машинобудівного підприємства у відповідності до вищевказаної системи цілей є:

1)    показники, які характеризують реалізацію місії і довгострокових цілей організації;

2)    показники, які характеризують ефективність конкретних виробничо-господарських процесів;

3)    показники, які характеризують ефективність діяльності підрозділів, залучених до реалізації виробничо-господарських циклів;

4)    показники, які характеризують результативність діяльності керівників підрозділів організації та їх підлеглих.

З огляду на те, що у монографії розглядається двокритеріальний леверидж, тобто леверидж фінансового стану та рівня прибутковості інвестиційної діяльності підприємства, то ієрархія показників, в системі яких слід встановлювати оптимальні співвідношення, показано на рис. 4.3. Як бачимо, серед наведених груп показників виділено показники, які характеризують відповідність реалізації етапів інвестиційного процесу встановленим критеріям у розрізі виробничо-господарських циклів. Виділення цієї групи показників обумовлено тим, що до інвестиційного процесу машинобудівного підприємства, як правило, залучені практично усі підрозділи у відповідності до їх участі у виробничо-господарських циклах організації. З огляду на це, від результативності їх роботи залежить своєчасність і ефективність інвестиційної діяльності підприємства.

Трактування цієї, як і інших груп показників слід здійснювати у напрямку виявлення факторів внутрішнього і зовнішнього середовища організації, які впливають на ФІПМП і, на його фінансове забезпечення зокрема.

У економічному аналізі у залежності від класифікаційних ознак виділяють виробничо-економічні та соціальні, основні та другорядні, інтенсивні та екстенсивні, кількісні та якісні, постійні та тимчасові, загальні та специфічні, об’єктивні та суб’єктивні фактори тощо.

 

Ідентифікування приналежності фактору до конкретних груп означає конкретизацію його сутнісних характеристик. В умовах левериджу фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства доцільно виділяти такі групи факторів:

·        за ступенем впливу (основні та додаткові);

·        за внутрішнім змістом (кількісні та якісні);

·        за характером дії (об’єктивні та суб’єктивні);

·        за джерелом виникнення (внутрішні та зовнішні).

У табл. 4.2 наведено сутнісні ознаки, які характеризують фактори, що впливають на ФЗФІПМП. Фактори, ідентифіковані фінансовим аналітиком одночасно належить до кожної класифікаційної ознаки. Ключовим завданням є безпомилково встановити, до яких саме груп належить фактор.

Таблиця 4.2

Ознаки, які характеризують фактори, що впливають на ФЗФІПМП.

Класифікаційні ознаки факторів

Групи факторів

Сутнісні ознаки груп факторів

За ступенем впливу

Основні

Фактори, які виступають змінними величинами при розрахунку показників, що характеризують ФЗФІПМП

Додаткові

Фактори, які враховуються при аналізуванні значень змінних величин, використаних при розрахунку показників, що характеризують ФЗФІПМП

За внутрішнім змістом

Фактори

позитивної дії

Фактори, які забезпечують покращання значень показників, що характеризують ФЗФІПМП

Фактори

негативної дії

Фактори, які зумовлюють погіршення значень показників, що характеризують ФЗФІПМП

За характером дії

Об’єктивні

Внутрішній зміст цих факторів не залежить від людського фактору

Суб’єктивні

Фактори, внутрішній зміст яких залежить від людського фактору

За джерелом виникнення

Внутрішні

Джерелом виникнення цих факторів є внутрішнє середовище організації.

Зовнішні

Джерелом виникнення цих факторів є внутрішнє середовище організації.

За можливістю впливу на фактор

Регульовані

Фактори, на внутрішній зміст яких можна вплинути

Нерегульовані

Фактори, на внутрішній зміст яких вплинути не можливо.

 

         В умовах левериджу фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства діють такі фактори, як величина та структура витрат, доходів, прибутку, власного капіталу, зобов’язань, валюти балансу, тривалість виробничого циклу, тривалість обороту, рівень диверсифікованості інвестиційного портфеля та пасивів підприємства, продуктивність праці, методи нарахування амортизації і оцінювання вартості товарно-матеріальних запасів, рівень облікової ставки НБУ, визначеність правових умов щодо здійснення певних фінансових операцій тощо.

         У табл. 4.3 наведено формалізовану характеристику цих факторів.

Таблиця 4.3

Формалізована характеристика факторів, які діють в умовах левериджу фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності підприємства

№ з/п

Типи факторів

Характеристики типів факторів

  1.  

ОПОВР

Основні, позитивні, об’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ОПОВН

Основні, позитивні, об’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ОПОЗР

Основні, позитивні, об’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ОПОЗН

Основні, позитивні, об’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

  1.  

ОПСВР

Основні, позитивні, суб’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ОПСВН

Основні, позитивні, суб’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ОПСЗР

Основні, позитивні, суб’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ОПСЗН

Основні, позитивні, суб’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

  1.  

ОНОВР

Основні, негативні, об’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ОНОВН

Основні, негативні, об’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ОНОЗР

Основні, негативні об’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ОНОЗН

Основні, негативні, об’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

  1.  

ОНСВР

Основні, негативні, суб’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ОНСВН

Основні, негативні, суб’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ОНСЗР

Основні, негативні, суб’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ОНСЗН

Основні, негативні, суб’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

  1.  

ДПОВР

Додаткові, позитивні, об’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ДПОВН

Додаткові, позитивні, об’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ДПОЗР

Додаткові, позитивні, об’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ДПОЗН

Додаткові, позитивні, об’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

  1.  

ДПСВР

Додаткові, позитивні, суб’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ДПСВН

Додаткові, позитивні, суб’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ДПСЗР

Додаткові, позитивні, суб’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ДПСЗН

Додаткові, позитивні, суб’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

  1.  

ДНОВР

Додаткові, негативні, об’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ДНОВН

Додаткові, негативні, об’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ДНОЗР

Додаткові, негативні об’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ДНОЗН

Додаткові, негативні, об’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

  1.  

ДНСВР

Додаткові, негативні, суб’єктивні, внутрішні, регульовані.

  1.  

ДНСВН

Додаткові, негативні, суб’єктивні, внутрішні, нерегульовані.

  1.  

ДНСЗР

Додаткові, негативні, суб’єктивні, зовнішні, регульовані.

  1.  

ДНСЗН

Додаткові, негативні, суб’єктивні, зовнішні, нерегульовані.

         Ідентифікування типу факторів є необхідною, але недостатньою умовою формалізації. Фінансовий аналітик для своєчасного формування і реалізації раціональних управлінських рішень потребує формалізації сукупності методів стимулювання або обмеження дії виявлених факторів. Як бачимо, з табл. 4.3 кожен другий фактор є регульованим, тобто керівники підприємства здатні в залежності від внутрішнього змісту факторів про стимулювати їх дію або навпаки обмежити. До цих факторів належать 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31. До усіх інших типів факторів, незалежно від їх внутрішнього змісту менеджери змушені пристосовуватись. У табл. 4.4 наведено групи методів за допомогою яких можна діяти на регульовані типи факторів. Вибір методу, за допомогою якого можна впливати на дію того чи іншого фактору залежить від ситуації, в якій керівник ухвалює рішення, його поінформованість про стан об’єкта управління, внутрішню та зовнішню мотивацію керівника, досвід застосування конкретних методів тощо. З огляду на це, є сенс формалізувати умови, в яких фінансовим менеджером розробляється управлінське рішення щодо застосування конкретного методу або групи методів для впливу на фактори, які діють в умовах левериджу фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності підприємства. Це дозволить оперативно оцінювати ризиковість ухвалених рішень щодо ФЗФІПМП. Проведені дослідження дозволили формалізувати умови, в яких фінансовими менеджерами розробляються управлінські рішення на засадах виділення факторів ризику, способів їх ідентифікування та оцінювання, а також формування узагальнюючого висновку щодо умов формування управлінських рішень. Серед факторів ризику виділено спосіб формування рішення, рівень поінформованості керівника або групи керівників про об’єкт, стосовно якого формується рішення, рівень мотивації розробників і реалізаторів рішення, а також наявність у них досвіду щодо застосування конкретних методів стимулювання або обмеження дії виявлених факторів. Як

відомо, управлінські рішення можуть ухвалюватись одноосібно або

 

Таблиця 4.4

Групи методів, за допомогою яких можна впливати на регульовані типи факторів.

Типи факторів

Методи, націлені на обмеження впливу факторів

Методи стимулювання впливу факторів

Об’єктивних

Суб’єктивних факторів

Об’єктивних

Суб’єктивних

Внутрішніх

Зовнішніх

Внутрішніх

Зовнішніх

Внутрішніх

Зовнішніх

Внутрішніх

Зовнішніх

ОПОВР

-

-

-

-

+

-

-

-

ОПОЗР

-

-

-

-

-

+

-

-

ОПСВР

-

-

-

-

-

-

+

-

ОПСЗР

-

-

-

-

-

-

-

+

ДПОВР

-

-

-

-

+

-

-

-

ДПОЗР

-

-

-

-

-

+

-

-

ДПСВР

-

-

-

-

-

-

+

-

ДПСЗР

-

-

-

-

-

-

-

+

ОНОВР

+

-

-

-

-

-

-

-

ОНОЗР

-

+

-

-

-

-

-

-

ОНСВР

-

-

+

-

-

-

-

-

ОНСЗР

-

-

-

+

-

-

-

-

ДНОВР

+

-

-

-

-

-

-

-

ДНОЗР

-

+

-

-

-

-

-

-

ДНСВР

-

-

+

-

-

-

-

-

ДНСЗР

-

-

-

+

-

-

-

-

 

колективно. Фахівці стверджують, що раціональність рішення не залежить від способу його формування, проте зазначають, що при формуванні одноосібних рішень ризик ухвалення нераціонального рішення є високим. Колективне формування управлінських рішень забезпечує економію витрат часу на розробку рішення, дозволяє суттєво розширити кількість альтернативних варіантів розв’язання проблеми, сприяє більш ретельній аргументації обраного варіанту рішення, підвищує рівень взаємної відповідальності розробників рішення.

Щодо поінформованості керівника або групи керівників про об’єкт, стосовно якого формується рішення, то, фахівці стверджують, що цей фактор є ключовим в ухваленні будь-яких управлінських рішень. Його характеризує повнота, своєчасність і достовірність управлінської інформації. Вказані характеристики, з огляду на часові обмеження на пріоритети керівників підприємства значною мірою є суб’єктивними. Їх трактування, як правило, змінюється в залежності від обставин. З огляду на це, для побудови і ефективного використання левериджу як сукупності методів управління виробничо-господарськими процесами, які націлені на забезпечення оптимальних співвідношень між показниками економічного розвитку підприємства з метою досягнення стратегічних орієнтирів доцільним є формалізувати види управлінської інформації та спосіб її оцінювання.

До факторів ризику належать також рівень мотивації розробників та реалізаторів управлінських рішень і наявність у них досвіду щодо застосування конкретного методу стимулювання або обмеження впливу факторів, які діють в умовах левериджу фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності підприємства. Перший з вказаних факторів доцільно розглядати з позиції внутрішніх потреб розробників рішення, а також з позиції наявності цільового впливу використовуваної на підприємстві системи стимулювання на управлінських працівників, зокрема фінансових менеджерів. Узагальнення огляду літературних джерел і матеріалів підприємств дозволило виділити такі види внутрішніх мотивів менеджерів залучених до ФЗФІПМП:

·        самовираження через формування креативних ідей та співучасть в реалізації успішних управлінських рішень;

·        кар’єрний ріст за будь-яку ціну;

·        покращання матеріального та соціального забезпечення;

·        завоювання авторитету і покращання взаємовідносин із іншими членами колективу.

Щодо використовуваної на підприємстві системи стимулювання управлінських працівників, то практично усі з досліджених систем передбачають застосування методів впливу на працівників на основі врахування як потреб організації, так і особистих потреб осіб, відповідальних за формування і реалізацію управлінських рішень. Формалізація вказаного фактору вимагає створення алгоритму ідентифікування рівня розвитку системи мотивування управлінських працівників на засадах врахування у керівників досвіду щодо застосування конкретних методів стимулювання або обмеження дії факторів, які діють в умовах левериджу фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності підприємства. Розроблений алгоритм показано на рис. 4.4.

Виявлення найбільш актуального для менеджера мотиву є необхідним для прогнозування його поведінки і вибору найбільш дієвих методів впливу на продуктивність його праці. Виконати це завдання можливо шляхом спостереження за поведінкою особи, а також за допомогою усного або письмового опитування менеджера чи його співробітників. На підприємствах із розвинутою системою менеджменту вказана інформація формується у централізовану базу даних підприємства, яка використовується для аналізу характеру змін потреб працівників протягом аналізованого періоду, а також для виявлення факторів, які зумовили ці зміни. Така база даних значною

 

мірою характеризує рівень розвитку системи мотивування управлінських працівників, проте її наявність без формалізації типів керівників немає практичного значення. Кожен управлінський працівник належить до одного із 27 соціально-психологічних типів, яким відповідають конкретні групи методів мотивування (додаток З). Ідентифікувавши тип керівника можливо безпомилково встановити рівень обґрунтованості використовуваних методів впливу на їх поведінку [195]. Результативність застосування менеджером конкретних методів управління значною мірою залежить від його управлінського досвіду, а також від його характеру, внутрішніх потреб і соціально-психологічного типу. З огляду на це, вибір способу впливу на працівника необхідно здійснювати із врахуванням вищевказаних обставин. Щодо оцінювання результативності застосування методів мотивування, то заслуговують на увагу методичні рекомендації запропоновані І.Процик (додаток З) [195].

         Як видно з рис. 4.4 виявлення факту наявності негативного досвіду менеджера у застуванні конкретних методів управління, а також виявлення негативного результату цілеспрямованого впливу системи мотивування на менеджера вимагає групування та аналізування причин, які зумовили низький рівень розвитку використовуваної системи мотивування управлінських працівників. Ознайомлення із матеріалами підприємств і позицією теоретиків сучасного менеджменту дозволило стверджувати, що головними причинами низького рівня розвитку систем мотивування є:

·        невизначеність кадрової політики організації;

·        відсутність системи інформаційного забезпечення управління організацією;

·        брак управлінського досвіду, що виражається в обмеженості управлінського інструментарію, який застосовується для досягнення цілей організації тощо.

В умовах левериджу фінансового стану та прибутковості інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства важливим є також формалізувати виробничо-господарські процеси організації. Як вже зазначалось, цикли діяльності машинобудівного підприємства розглядають у розрізі циклів: постачання підприємства ресурсами, виробництва продукції, її збуту, а також фінансово-інвестиційного забезпечення. За методикою Є.Мниха формалізація циклу постачання (забезпеченості) підприємства ресурсами зводиться до параметризації умов поставок, ідентифікування характеру виробничих матеріальних запасів і їх структури, визначення норм виробничих запасів і потреб в матеріальних ресурсах, виділення напрямів і заходів щодо виявлення та використання резервів зниження понаднормативних витрат ресурсів. Автор, пропонує визначати потребу підприємства у певному виді матеріалів за формулою [174, с. 349].

де Пз – загальна потреба в ресурсах;

 Пп – потреба на виробництво продукції;

 Пе – потреба на експериментально-дослідні роботи;

 Пр – потреба на ремонт;

 Пзв – потреба на утворення нормативних залишків на кінець аналізованого періоду;

 Зо – запас на початок аналізованого періоду.

         Загальна потреба у ресурсах, як правило, корегується на величину ресурсів, які на поточний момент часу є у розпоряджанні підприємства. Рівень наявних на підприємстві матеріальних ресурсів визначають як співвідношення запасу певного виду матеріалу до визначеної потреби підприємства у даному матеріалі у майбутніх періодах. Скорегований обсяг потреб у ресурсах є об’єктом аналізу альтернативних умов їх постачання, зокрема здатності потенційних постачальників своєчасно і у повному обсязі виконати договори на предмет постачання матеріальних ресурсів за мінімальними закупівельними цінами.

         Визначення потреби і забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов’язані з визначенням гранично допустимих витрат конкретного матеріального ресурсу на виробництво одиниці продукції, тобто з їх нормуванням. Норми витрат включають витрати на безпосереднє виконання технологічного процесу виробництва продукції чи робіт з урахуванням технологічних відходів матеріалів і втрат, зумовлених використовуваною технологією [174, с. 351]. Ключовим аспектом формалізації нормування витрат є ідентифікування характеру (інтенсивний, екстенсивний) розвитку підприємства. Норми витрат, як відомо, формують в розрахунку на одиницю продукції. З огляду на це, інтенсивність розвитку характеризується зниженням питомих витрат, а екстенсивність їх зростанням. Проведені дослідження показали, що діючі підприємства можна в цілому поділити на три групи: ті, які використовують галузеві норми витрат; ті, які встановлюють норми витрат на основі фактичних витрат, що мали місце у минулих звітних періодах; а також, ті, які встановлюють норми залежно від обраної стратегії їх економічного розвитку. Інші підходи також мають місце, але вони є рідко використовуваними. З огляду на сучасні реалії національної та світової економіки найбільш перспективним є застосування нормування на засадах обраної стратегії економічного розвитку підприємства відносно конкретного виду продукції. Так, при стратегії активного зростання значення показників економічного розвитку, як правило, плануються на рівні вищому від вже досягнутого. При цьому рівень витрат на виробництво і збут продукції розглядаються як резерв збільшення обсягу прибутку. З огляду на це, на підставі формування організаційних об’єднань, заради отримання економії на витратах, а також у результаті залучення сучасних більш економних технологій встановлюють норми витрат нижчі за ті, які мали місце у минулих звітних періодах. При стратегії помірного розвитку значення показників економічного розвитку планують на рівні не нижчому від вже досягнутого. При цій стратегії незмінними залишаються і норми витрат. Щодо стратегії скорочення або згортання, то їх застосування, як відомо, передбачає, збереження норм витрат на виробництво та збут продукції на рівні, що мав місце протягом минулих звітних періодів.

         Щодо формалізації напрямів і заходів щодо виявлення та використання резервів зниження понаднормативних витрат ресурсів, то більшість науковців [11-16; 24; 28; 113; 121; 131] і практиків пропонують здійснювати її на засадах визначення різних видів матеріаломісткості продукції. Здебільшого виділяють абсолютну (рівень витрат матеріалів на одиницю виготовленої продукції), пераметральну (рівень витрат матеріалів на одиницю продуктивності, праці, потужності обладнання тощо), конструктивну (рівень чистої ваги виробів, що припадає на одинцю технічного параметра) та відносну (відношення конструктивної матеріаломісткості до коефіцієнта використання матеріалів) матеріаломісткість продукції [31; 36; 43; 63; 67; 239; 258]. На рис. 4.5 наведено етапи процесу виявлення та використання резервів зниження понаднормативних витрат ресурсів.

Для фінансових менеджерів джерелами інформації при аналізі циклу постачання підприємства ресурсами є: вимоги виробничих підрозділів на сировину та матеріали, замовлення на закупівлю сировини і матеріалів, звіти складських підрозділів про постачання сировини і матеріалів виробничим підрозділам, рахунки-фактури постачальників, аналітичні журнали дебіторської і кредиторської заборгованостей, картотека акцептів тощо. Найбільш використовуваними методами отримання інформації про показники, які характеризують цикл постачання підприємства ресурсами є: спостереження, ознайомлення із первинною документацією та реєстрами обліку, здійснення запитів тощо.

Наступним циклом підприємства, який має безпосереднє відношення до ФЗФІПМП на засадах застосування двокритеріального левериджу є цикл виробництва. Його формалізація, як і циклу постачання підприємства ресурсами, необхідна для можливості оперативно у графічній або параметричній формі визначати поточний стан виробництва у розрізі обсягу незавершеного виробництва та готової продукції, а також рівня наявних та спожитих запасів сировини і матеріалів, бракованої продукції, втрачених запасів. Для фінансових менеджерів важливим є формалізувати процедуру отримання інформації про значення вказаних показників. Особливості отримання цієї інформації полягають у можливості застосування на підприємстві різних методів калькулювання собівартості. Здебільшого виділяють позамовний та процесійний методи калькулювання собівартості. Головними характеристиками процесійного методу є те, що при обліку витрат дані про витрати на окремі замовлення, як правило, не виділяються, а також те, що при калькулюванні собівартості важливим є звітний період, а не час, необхідний для виконання замовлення. Процесійний метод калькулювання собівартості ґрунтується на розрахунку умовного обсягу виробництва; аналізі собівартості одиниці продукції та визначенні загальної собівартості всього обсягу виробленої продукції. Головна відмінність процесійного калькулювання від позамовного полягає у використанні усереднення як способу списання витрат на готову продукцію.

   В умовах системи калькулювання собівартості процесійним методом розраховують кількість умовних одиниць продукції за кожен звітний період. Цей підрахунок необхідний для того, щоб мати можливість визначити обсяг витрат на одиницю продукції. Умовний обсяг виробництва – це кількість: виробів виготовлених за певний період часу. Ця величина дорівнює сумі загальної кількості виробів, виробництво яких розпочато і завершено в межах цього звітного періоду; це відображає також роботу, яка виконана над незавершеними виробами із залишків на початок і кінець періоду.

Умовний обсяг виробництва проводиться окремо для матеріалів і окремо для витрат на оброблення продукції (оплата праці виробничого персоналу і загально накладні витрати виробничого підрозділу). Витрати оброблення виникають у міру протікання виробничого процесу. Відповідно і умовний обсяг виробництва для цих витрат розраховується так: продукція, виробництво якої розпочато і завершено у цьому звітному періоді, мінус обсяг продукції виробництво якої було завершеним на початок періоду плюс обсяг продукції виробництво якої було завершеним на кінець звітного періоду. Щодо умовного обсягу виробництва для матеріалів, то його розраховують так: обсяг продукції, виробництво якої розпочато і завершено у цьому звітному періоді, плюс усі витрати матеріалів на ту продукцію, яка на кінець періоду залишилась незавершеного. Це пов'язано з тим, що витрати на матеріали, що використовуються у виробничому процесі відносяться повністю на виробництво на початку процесу.

За умов виробництва продукції виключно за замовленнями клієнтів калькулювання собівартості здійснюють позамовним методом. Він передбачає віднесення на собівартість усіх витрат, що мали місце у зв’язку із виробництвом продукції на замовлення клієнта. Процес отримання інформації про значення показників, які характеризують виробничий цикл підприємства показано на рис. 4.6.

Джерелами інформації для про значення показників, які характеризують виробничий цикл підприємства є квитанції робочого часу працівників виробничих підрозділів, картки табельного обліку часу, журнали обліку матеріалів на складі сировини і матеріалів, журнали обліку витрат часу, замовлення виробничих підрозділів на сировину і матеріали, виробничий звіт, звіт зі складу готової продукції. Налагодженість системи документообігу на підприємстві, зокрема повнота і своєчасність відображення господарських операцій у реєстрах обліку суттєво спрощує отримання і аналізування інформації про поточний стан виробничого циклу.

Наскрізним до всієї виробничо-господарської діяльності машинобудівного підприємства є фінансово-інвестиційний цикл. Він охоплює етап формування фінансових ресурсів підприємства і етап їх використання. Формування фінансових ресурсів передбачає роботу фінансових менеджерів щодо отримання підприємством кредитів у комерційних банків, прийняття рішень щодо доцільності використання комерційних кредитів при закупівлі сировини, матеріалів тощо, необхідності здійснення емісії боргових або корпоративних цінних паперів, а також щодо розподілу коштів отриманих у формі нерозподіленого прибутку між цільовими фондами підприємства. Щодо етапу використання (інвестування) фінансових ресурсів, то його реалізація передбачає сукупність дій фінансових менеджерів щодо придбання або створення активів на найбільш оптимальних для підприємства умовах. У даному випадку під оптимальністю мається на увазі здійснення інвестування на умовах, які максимально відповідають обраній керівництвом підприємства стратегії розвитку. Як стверджують фахівці, формалізація фінансового-інвестиційного циклу має забезпечити керівників підприємства інструментарієм ухвалення раціональних управлінських рішень щодо формування і використання фінансових ресурсів підприємства. Це завдання досить успішно виконане низкою науковців, які досліджують проблеми управління інвестиційною діяльністю організацій [16; 143; 145; 193; 201; 248]. Узагальнення літературних джерел та ознайомлення із матеріалами підприємств дозволило виділити етапи процесу отримання інформації про показники, які характеризують фінансово-інвестиційний цикл підприємства, що здійснює розвиток інвестиційної діяльності (рис. 4.8).

         Проведені дослідження показали, що поняття «леверидж фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності підприємства» характеризується базовими (рис. 4.10 а, б) і варіативними співвідношеннями (табл. 4.5). Базові співвідношення стосуються таких категорій, як умовно-постійні витрати, умовно-змінні витрати, собівартість машинобудівної продукції, обсяг виробництва продукції, умовний обсяг валового доходу та прибутку машинобудівного підприємства від інвестиційної діяльності.

Щодо варіативних співвідношень, то вони стосуються таких категорій, як величина валюти балансу, обсяг поточних активів, поточних і сукупних зобов’язань, власного капіталу, величина фактично отриманого підприємством чистого та реінвестованого прибутку.

         Як бачимо, на рис. 4.10 а показано взаємозалежності між зміною обсягу виробництва продукції та її собівартістю, зокрема у розрізі умовно-постійних та умовно-змінних витрат. Пряма К1 репрезентує пряму залежність частки умовно-змінних витрат від обсягу виробництва продукції. Пряма К2 показує, що збільшення обсягу виробництва машинобудівної продукції безпосередньо залежить від обсягу умовно-змінних витрат. За допомогою прямих К3 і К4 бачимо, що частка зміни умовно-змінних витрат у структурі собівартості машинобудівної продукції дорівнює зміні частки умовно-постійних витрат.

         На рис. 4.10 б пряма С1 відображає залежність між відносною зміною обсягу виробництва машинобудівної продукції та її ціною, С2 – між зміною обсягу виробництва машинобудівної продукції та зміною величини умовного валового доходу від інвестиційної діяльності підприємства, С3 – між зміною умовного валового доходу від інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства та рівнем умовного прибутку підприємства, С4 – між зміною частки собівартості машинобудівної продукції у валовому доході та часткою умовного прибутку від інвестування.

У даному випадку під умовним обсягом валового доходу підприємства від інвестиційної діяльності мається на увазі добуток обсягу виробленої машинобудівної продукції та її ціни. Валовий дохід названо умовним, оскільки обсяг реалізації готової продукції залежить від інших факторів ніж обсяг виробництва. Оптимальним є досягнення здатності підприємством реалізовувати у запланований період весь обсяг виробленої продукції. Якщо цієї здатності досягнуто, то умовний валовий дохід тотожний фактичній виручці підприємства від реалізації готової продукції. Те саме стосується і умовного прибутку підприємства, який отриманий у результаті інвестиційної діяльності підприємства. Фактичний прибуток підприємства може дорівнювати умовному або бути меншим за нього. У будь-якому випадку фінансовий менеджер має проаналізувати як його величина вплинула на фінансовий стан підприємства та рівень прибутковості інвестиційної діяльності. Для виконання цього завдання необхідно використати варіативні співвідношення між показниками фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності (табл. 4.5).

Таблиця 4.5

Співвідношення між показниками фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства

Види моделей за якісними параметрами

Моделі фінансової стійкості підприємства

Моделі ліквідності та платоспроможності

Моделі прибутковості

Моделі, які не потребують коригування

Моделі, які потребують коригування

Примітки: Ap – активи поточні; Zs – зобов’язання сукупні; Zp – зобов’язання поточні; Kv – капітал власний; Rvb – рентабельність валюти балансу у базовому періоді; Rvz – рентабельність валюти балансу у звітному періоді;  – середньоринкова рентабельність валюти балансу у звітному періоді; Wp – величина приросту активів у результаті вкладення коштів у інвестиційну діяльність; Wk – величина витрат, пов’язаних з реалізацією інвестицій у розвиток інвестиційної діяльності; CV – коефіцієнт варіації.

         Ідентифікація стану досліджуваного об’єкта полягає у визначенні типу моделі фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства. Як бачимо з табл. 4.5 моделі розподілено на ті, які потребують коректування і ті, які коректування не потребують. У залежності від виду ідентифікованої моделі з числа тих, що потребують коректування, аналітик повинен розглянути альтернативні заходи покращення фінансового стану та підвищення рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства, при цьому він повинен визначити рівень співвідношень між змінними конкретної моделі. Так, рівень ефективності інвестиційної діяльності двох різних підприємств можна ідентифікувати приналежністю до моделі , проте в одного з підприємств значення Wp менше від значення Wk на 2%, а у другого у двічі. З огляду на це, ідентифікація фінансового стану та інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства призначена лише для визначення напряму коректування відповідних показників, а вибір конкретних регулюючих заходів слід здійснювати у результаті аналізу рівня виявлених проблем і розгляду різних варіантів їх розв’язання.

Як вже зазначалось, під левериджем слід розуміти сукупність методів управління виробничо-господарськими процесами, які націлені на забезпечення оптимальних співвідношень між показниками економічного розвитку підприємства з метою досягнення стратегічних орієнтирів. З огляду на це, результати ідентифікування впливу фактичного прибутку підприємства на рівень фінансової стійкості підприємства та прибутковість його інвестиційної діяльності вимагає вибору та застосування конкретних методів покращання варіативних співвідношень.

У результаті ідентифікації фінансового стану та рівня прибутковості інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства фінансовий аналітик володіє інформацією про характер виявлених проблем (проблеми ліквідності, платоспроможності, прибутковості). Ця інформація лягає в основу вибору напряму та заходів їх розв’язання. У системі фінансового менеджменту сукупність заходів, які націлені на покращання фінансового стану та підвищення рівня ефективності інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства можна поділити на продуктивні і непродуктивні. Продуктивні і непродуктивні заходи націлені на збільшення частки поточних активів і власного капіталу у структурі валюти балансу підприємства, збільшення величини прибутку у структурі валового доходу підприємства, прискорення оборотності використовуваних фінансових і матеріальних ресурсів. Продуктивними слід вважати заходи, у результаті застосування яких забезпечено об’єктивні причини довгострокового покращання значень фінансових показників. До заходів, за допомогою яких можна досягнути цих цілей належать:

·              диверсифікування методів реалізації готової продукції;

·              використання нових ринків збуту продукції;

·              розширення видів діяльності і джерел отримання прибутку;

·              встановлення гнучкої системи регулювання дебіторської заборгованості;

·              реалізації неприбуткових та малоприбуткових активів;

·              залучення до участі в капіталі підприємства нових інвесторів;

·              збільшення частки прибутку підприємства, що ре інвестується тощо.

Щодо непродуктивних заходів, то їх застосування націлене на тимчасове покращання рівня фінансової стійкості підприємства та підвищення прибутковості інвестиційної діяльності. Як правило, ці заходи застосовують для забезпечення презентабельності фінансової та управлінської звітності підприємства на певну дату або за конкретний період. Ці заходи здебільшого передбачають:

·              здійснення переоцінки капіталу підприємства;

·              зміну методів нарахування амортизації, оцінювання величини товарно-матеріальних запасів, калькулювання собівартості;

·              укладання факторингових та інших угод, які передбачають продаж боргів підприємства іншим організаціям тощо.

Вибір конкретного методу або їх сукупності для покращання фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності залежить від рівня управлінського досвіду керівників підприємства, від юридичного статусу організації, від стану ринкової кон’юнктури, від специфіки діяльності машинобудівного підприємства тощо.

Скачати реферат “Леверидж фінансової стійкості машинобудівного підприємства”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>