Організація фінансування інноваційних проектів

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Організація фінансування інноваційних проектів”

Розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу, поглиблення диверсифікації ринків ускладнюють процес організації фінансування інноваційної діяльності підприємств, зокрема тих, які володіють іноземними операційними представництвами. Це має об’єктивне пояснення, адже темпи економічного розвитку країн визначаються впливом сукупності різноманітних внутрішніх і зовнішніх, об`єктивних та суб`єктивних чинників. Вони мають вплив на значення основних показників соціального та економічного розвитку країн. Результати фундаментальних досліджень процесів стабілізації та зростання, проведених вітчизняними та зарубіжними вченими, свідчать про те, що найважливішими серед цих чинників є інвестиції та інновації. Їх взаємодія дозволяє створювати та широко використовувати конкурентноздатні технології національними підприємствами, розвивати сучасну інфраструктуру ринку.

Принципово важливо виходити при цьому з необхідності прискорення диверсифікації капіталу, реалізації визначених державою пріоритетних напрямків інвестування, якості та швидкості їх здійснення, а також темпів окупності вкладень. Йдеться про реалізацію пріоритетних державних, регіональних і галузевих науково-технічних програм, а також конкретних інвестиційних проектів розвитку високоефективного підприємництва і бізнесу.

Саме за цих умов вдасться досягти реальних змін у загальних обсягах ВВП і ВНД, які щільно корелюють із зміною обсягів, структури й якості інвестицій. Нагадаємо, що протягом 1995 – 1999 рр. зросла частка ВВП на душу населення з 106 до 2547 млн.грн., а сукупний випуск товарів підприємствами усіх форм власності разом узятих зріс за 1997-1999рр. на 51122 млн.грн., при тому, що позитивно змінився індекс споживчих цін. Так, у 1995р. він становив 280%, а у 1999р. — 119,2% (розрахунок проведений до грудня 1998р.). Разом з з цим необхідно зауважити, що в Україні реальний ВВП порівняно з іншими країнами, які розвиваються, нижчий утричі (табл. 2.1) [62].

Таблиця 2.1

Реальний ВВП у країнах Центральної та Східної Європи, %

Країни

Роки

1997

1998

1999

Чеська Республіка

Угорщина

Польща

Російська Федерація

Україна

98

90

112

58

37

95

95

117

55

37

95

99

1211

53

35

 

Перед Україною стоїть завдання першочергового інвестування у створення нових, модернізацію і реконструкцію діючих виробничих структур на базі новітніх технологій, незалежно від форм власності та господарювання, з подальшим виведенням з експлуатації застарілих, неконкурентоспроможних виробництв. Це аксіома послідовності дій у ході забезпечення економічного зростання і виключення економічного спаду. Для того, щоб практично реалізувати поставлені завдання, необхідно сконцентрувати зусилля на мобілізації та цілеспрямованому й ефективному використанні інвестиційних та інноваційних ресурсів і стимулів до високопродуктивної праці та розвитку підприємств, використовуючи для цього усі можливі канали.

Для успішного функціонування промислових підприємств в умовах ринкових відносин вирішальне значення має оновлення та ефективність застосовуваної техніки і технології. Тільки постійне оновлення основних виробничих фондів дасть змогу підприємствам виробляти конкурентоспроможну продукцію, задовольняти попит, який швидко змінюється, пристосуватися до умов ринкової конкуренції.

         Оновлення може відбуватися шляхом часткового відшкодування зносу основних фондів, заміни морально і фізично спрацьованого виробничого устаткування та застарілих технологій у процесі технічного переозброєння і реконструкції виробництва, створення у необхідних масштабах нових та розширення діючих виробництв на якісно новій основі.

Для промислових підприємств сьогодні особливої актуальності набуває така форма оновлення, як технічне переозброєння і реконструкція виробництва, впровадження новітніх енерго- і матеріалозберігаючих, екологічних, безвідходних і маловідходних технологій. Серед переваг цього напрямку порівняно з новим будівництвом і розширенням потрібно відзначити: скорочується приблизно в 2-3 рази середній термін здійснення капітальних вкладень, у 2 рази – середня тривалість інвестиційного циклу, в 1,5-2 рази час, необхідний для створення та оновлювання потужностей тощо. Важливість проведення технічного переозброєння і реконструкції виробництва зумовлена насамперед незадовільним станом і технологічною відсталістю переважної більшості наявних основних виробничих фондів, зокрема машин і устаткування, від оновлення, якості та продуктивності яких значною мірою залежить ефективність виробництва.

Термін морального старіння устаткування в умовах прискорення темпів науково-технічного прогресу становить 7-8 років. В Україні на сьогодні близько 40% основних виробничих фондів функціонує понад 20 років, ще стільки ж – від 10 до 20 років. Більшість устаткування промислових підприємств є морально спрацьованою, такою, що втратила конкурентоспроможність і не може забезпечити випуск продукції необхідного рівня якості. Значна частина основних промислово-виробничих фондів фізично зношена. Ступінь їхнього спрацювання, за оцінками експертів, становить 57,8%.

Останнім часом велика увага приділяється таким видам спрацювання основних виробничих фондів, як екологічний знос, коли застосовувана на підприємстві техніка не відповідає вимогам охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів і соціальний знос, коли вона не відповідає соціальним вимогам, тобто має місце небезпечність для здоров`я людини, і коли переважає ручна праця тощо. Для підприємств України проблема екології і раціонального використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів сьогодні є дуже актуальна. Це, зокрема, пов`язано із тим, що в країні розташована велика кількість потенційно небезпечних виробництв. Значно погіршує екологічну ситуацію незадовільний технічний стан основних виробничих фондів, застосування застарілої техніки і технології. Для промисловості характерна велика енергоємність і матеріаломісткість.

Незважаючи на гостру проблему у проведенні найближчим часом технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств, активізації їхньої інноваційної діяльності, як показує статистика, протягом останніх п'яти років спостерігаються деякі позитивні зрушення, характерні для України в цілому. Для прикладу наведемо дані, що стосуються введення в дію основних фондів за галузями економіки у Львівській області, яка, до речі, за оцінками відомих економістів не належить до найпривабливіших в інвестиційному плані областей (табл.2.2) [6; 28; 62; 111].

Таблиця 2.2

Введення в дію основних фондів за галузями економіки у Львівській області, млн.грн.

Галузі економіки

Роки

1996

1997

1998

1999

2000

Усього

На об’єктах виробничого призначення

Промисловість

Сільське господарство

Лісове господарство

Транспорт

Зв'язок

Будівництво

Торгівля і громадське харчування

Матеріально-технічне забезпечення, заготівля і збут

Інші види діяльності сфери матеріального виробництва

На об'єктах невиробничого призначення

442,2

 

281,4

165,2

10,2

1,8

82,7

8,9

7,8

 

3,6

 

0,6

 

0,6

 

160,8

736,0

 

434,3

243,6

24,6

1,4

124,4

16,3

11,6

 

11,2

 

0,4

 

0,8

 

301,7

555,8

 

367,4

132,4

9,3

3,9

140,7

15,6

52,9

 

11,4

 

0,3

 

0,9

 

118,4

739,2

 

483,9

170,6

14,5

3,8

190,6

49,1

18,7

 

27,8

 

1,0

 

7,8

 

255,3

967,8

 

672,0

338,6

17,7

8,5

164,2

49,9

22,0

 

57,8

 

4,6

 

8,7

 

295,8

 

Негативні тенденції у сфері оновлення основних виробничих фондів підприємств пов`язані з відсутністю необхідних фінансових ресурсів Інвестиційна політика в Україні на сучасному етапі характеризується швидким зменшенням абсолютного фонду нагромадження, зниженням його частки в національному доході та скороченням бюджетних асигнувань.

Як відомо, величина необхідних інвестицій для розвитку національної економіки України становить за оцінками різних аналітиків від 50 до 100 млрд.дол. Реально станом до початку 2001р. іноземними інвесторами в економіку України було вкладено 3865,5 млн.дол. інвестицій, в той час, як у 2000р. вкладено 792,2 млн.дол. інвестицій.

Основними формами залучення іноземних інвестицій у 2000р. були грошові внески, які становили 458,2 млн.дол., внески у вигляді рухомого і нерухомого майна – 240,3 млн.дол. та цінних паперів – 48,9 млн.дол. На кожного жителя України припадає сьогодні 78 доларів нагромаджених прямих інвестицій. Нагадаємо, що у 1994р. цей показник становив 9 дол., а у 1997р. – 23 дол. У табл. 2.3. показано розподіл іноземних інвестицій за областями України [71].

Таблиця 2.3

Розподіл іноземних інвестицій за областями України, станом на 1.01.2001р.

№ З/П

Області

Іноземні інвестиції

млн.дол

питома вага

1

Київська

340,8

8,81

2

Донецька

305,3

7,89

3

Запорізька

221,0

5,71

4

Полтавська

214,2

5,54

5

Одеська

207,6

5,37

6

Дніпропетровська

186,0

4,81

7

Інші області, в т.ч. м.Київ і АР Крим

2390,6

61,87

8

Усього по Україні

3865,5

100,00

Серед галузей української економіки найбільшою популярністю в іноземних інвесторів користуються: харчова промисловість – 775,5 млн.дол., внутрішня торгівля – 728,8 млн.дол., машинобудування та металообробка – 347,6 млн.дол, фінанси, кредит і страхування – 248,1 млн.дол., паливна промисловість – 227,0 млн.дол.

Найбільші обсяги інвестицій здійснені нерезидентами із США – 635,8 млн.дол., Кіпру – 372,6 млн.дол., Нідерландів – 361,8 млн.дол., Російської Федерації – 314,3 млн.дол., Корейської Республіки – 170,4 млн.дол., Швейцарії – 169,3 млн.дол. На ці країни припадає 70,8% загального обсягу прямих іноземних інвестицій, вкладених в українську економіку. За даними аналітиків Українського інвестиційного журналу WELCOME усього в Україну вклали інвестиції 110 країн світу.

Останнім часом у структурі джерел фінансування капітальних вкладень відбулися зміни, в результаті яких частка власних коштів підприємств значно збільшилась. Але в умовах економічної кризи спостерігається гострий дефіцит власних фінансових ресурсів, що обмежує реальні можливості їх використання на інвестиційні цілі, проте за результатами вибіркового статистичного дослідження, яке проводив Державний комітет статистики України, власні кошти підприємств у 2000р. залишались найважливішим джерелом фінансування інноваційної діяльності (табл. 2.4) [58; 92].

Таблиця 2.4

Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні

Джерела фінансування

Роки

1995

2000

кількість обстежених підприємств

частка обс-тежених під-приємств, %

кількість обстежених підприємств

частка обс-тежених під-приємств, %

Власні кошти

1232

86,7

1102

64,6

Кошти державного бюджету

 

129

 

9,1

 

31

 

1,8

Кошти місцевих бюджетів

 

-

 

-

 

5

 

0,3

Кредити

365

25,7

33

1,9

Інвестиції

7

0,5

40

2,4

Інші джерела

-

-

22

1,3

Ці дані дещо відрізняються від даних Держкомстату, які наведені у табл. 1.2, проте вони не суперечать виявленій тенденції до переважного фінансування інновацій за рахунок власних коштів підприємств.

Сьогодні практично не здійснюється видача довготермінових кредитів, що також обмежує можливості підприємств фінансувати свій технічний розвиток. Щодо наданих банками України кредитів, то за даними НБУ, з 1995р. по 1999р. сукупний обсяг кредитів у національній валюті зріс на 3219 млн.грн., а в іноземній валюті – на 10103 млн.грн. (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Кредити, надані банками України, млн.грн.

Надані кредити

Роки

1995

1999

Усього:

8471

21793

Кредити в національній валюті

6173

9392

Кредити в іноземній валюті

2298

12401

 

У 1999р. порівняно з 1998р. реальний приріст кредитів в економіку становив 15,4% (номінальний – 24,4%) [62].

Як говорить зарубіжний досвід, навіть підприємства, які успішно функціонують на ринку, рідко обходяться без довготермінових кредитів. Кредити комерційних банків під розвиток підприємництва і здійснення пріоритетних програм, за проведеними розрахунками, можуть бути збільшені у 2,5-3 рази шляхом максимальним залученням до кредитного обігу грошових ресурсів, які зберігаються у фізичних та юридичних осіб, а також перебувають у тіньовому обігу.

Оскільки залучення банківських кредитів для фінансування інноваційних проектів є одним з найдорожчих способів фінансування, то обґрунтування і визначення потреби у банківському кредиті є актуальним аспектом цього питання, тому на ньому варто зупинитись.

         Потреба підприємства в кредитах під інноваційні проекти визначається на основі інвестиційної програми, за окремими етапами її реалізації, а також з врахуванням власних джерел фінансування потреби в коштах на капітальні вкладення. Для отримання кредиту банку необхідно надати бізнес-план реалізації інноваційного проекту і розроблену під нього інвестиційну програму. Бізнес-план включає технічний проект і техніко-економічне обґрунтування потреби у кредиті, кошторис витрат та джерел їх фінансування, розрахунок економічної ефективності та терміну окупності інвестицій. Після проведення розрахунків з обґрунтування потреби підприємства в банківських позиках визначають необхідний період їх залучення, тобто час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків за користування [89, с.681-682; 137].

Період залучення кредитів можна поділити на два етапи: пільговий період, протягом якого позичальнику надається відтермінування платежів за кредитом, період погашення кредиту. Цей поділ є умовний, бо залежно від економічної ситуації, рівня інфляції, а також від особливостей кредиту, позичальника і банку у кредитному договорі можуть бути зафіксовані різноманітні умови щодо погашення кредиту, з яких може випливати, що пільговий період позичальнику не дається взагалі, або навпаки, ліберальний підхід – позичальнику надається можливість погасити кредит одно моментно однією сумою в кінці кредитного періоду.

Якщо розрахунки показують, що необхідний період залучення кредитних ресурсів перевищує термін, запропонований банком, то підприємство мусить розглянути та оцінити можливі варіанти розв'язання цього протиріччя [89, с.684]:

·          вивчити можливість прискорення обертання коштів за рахунок вдосконалення умов постачання товарів, зміни асортименту, цінової політики тощо;

·          вивчити можливість збільшення частки поза банківських форм кредитування;

·          вивчити можливість отримання кредиту на більш тривалий термін в інших банківських установах, фінансових інститутах, інвестиційних фондах тощо.

Наступним етапом обґрунтування стратегії формування позикових ресурсів підприємства є вибір джерел та визначення найбільш вигідних для підприємства умов їх залучення. Для розв’язання завдання вибору оптимальних умов залучення кредиту підприємство повинно мати інформацію, яка дала б йому можливість провести оцінку стану та тенденції змін на ринку кредитних ресурсів. Така інформація може бути отримана шляхом організації постійного відстеження ринку кредитних ресурсів [89, с.685]. Про системи моніторингу ринку детальніше йтиме мова у третьому розділі дисертації.

Низька інвестиційна активність, зокрема на інноваційному ринку в Україні пояснюється сукупністю чинників, які враховують власники інвестиційних ресурсів. Класифікація чинників, за якими оцінюють рівень ризиковості інвестицій, показана на рис.2.2.

За змістом чинники бувають: економічні (макро- та мікроекономічні умови, кількісні і якісні характеристики інтелектуального, матеріального і фінансового забезпечення проекту), правові (рівень розвитку законодавства, його стабільність і системність), соціальні (вікова структура населення; рівень освіти; середній термін життя громадян; рівень забезпечення мало захищених верств населення тощо), природні (кліматичні умови; ландшафтна характеристика; наближеність до морських і річкових портів; стан екології тощо), політичні (політична стабільність, наявність політичної волі до реалізації заходів, які практично націлені на реформування різноманітних національних систем і механізмів управління економікою, суспільною думкою тощо), особистісні (професійні й особисті характеристики відповідальних осіб за проект, посадових осіб органів державного управління інвестиційною діяльністю. До особистісних характеристик відносяться: психологічна стійкість; професійна відповідальність; емоційна врівноваженість; компетентність; послідовність). Ця класифікація передбачає виділення ресурсних чинників в окрему групу для того, щоб можна було розділити процес дослідження на аналіз зовнішніх умов і аналіз внутрішніх можливостей компанії. При аналізі чинників, які відносяться до перших чотирьох груп, аналітик отримує інформацію про порівняльні переваги ринку певної країни і про сприятливість інвестиційного клімату.

Щодо чинників особистісної групи, то їх аналіз повинен забезпечити аналітика інформацією про достатність інтелектуального потенціалу компанії для реалізації інвестиційного проекту і про готовність його реалізації. За джерелом виникнення: зовнішні; внутрішні. За рівнем впливу: республіканські; місцеві. За характером впливу: прямі; непрямі. За об’єктом впливу: загальні; часткові. За здатністю до диверсифікації: диверсифікаційні; недиверсифікаційні. За терміном дії чинники можна поділити на тимчасові і постійні. Перші зумовлюються кон'юнктурними впливами, другі – національними особливостями в певній країні [62; 114; 126].

За дослідженнями А.Пересади різноманітність чиннків, які впливають на ефективність реалізаціїї інноваційних проектів, підвищує необхідність концентрації зусиль підприємств на нарощенні власних джерел ресурсів. Власні кошти підприєства складаються з: чистого прибутку; амортизаційного фонду; страхових сум відшкодування збитків, викликаних втратою майна; раніше здійснених довготермінових фінансових вкладень, термін погашення яких минає в поточному звітному періоді; суми реінвестованого прибутку.

Сьогодні недостатніми є забезпечення підприємств власними коштами, які б спрямовувались на реконструкцію та технологічне переозброєння виробництва, впровадження заходів різних напрямків науково-технічного прогресу. На підприємствах спостерігається негативна тенденція у розподілі отриманого прибутку, незважаючи на ріст його обсягу в окремих областях. Наприклад, загальна сума прибутку підприємств Львівської області протягом 1995-1999рр. зросла з 1055,6 млн.грн. до 1270,6 млн.грн., разом з цим частка прибутку, спрямована на поповнення оборотних коштів, скоротилась більше як на третину, а на виробничий розвиток – приблизно на чверть (табл.2.6). За даними Львівського обласного управління статистики, ця тенденція на підприємствах Львівської області є типовою для українських підприємств взагалі.

Таблиця 2.6

Використання прибутку підприємствами Львівської області, млн.грн.

Показники

Роки

1995

1996

1997

1998

1999

Використано прибутку, усього:

податок з прибутку до бюджету

відраховано у резервний фонд

З них спрямовано на:

поповнення оборотних коштів

виробничий розвиток

соціальний розвиток

заохочення працівників

інші заходи

1055,6

299,5

15,7

 

-

310,9

127,6

131,5

170,4

1104,2

326,7

7,1

 

32,0

257,3

125,9

115,2

240,0

1096,1

330,6

9,3

 

4,3

269,9

121,1

90,7

270,2

1368,1

390,8

4,8

 

2,2

355,1

141,0

110,9

363,3

1270,6

384,8

4,9

 

7,7

255,3

155,4

96,4

366,1

 

Щодо амортизаційної політики, то її вади призвели до зниження розміру амортизаційного фонду – головного власного джерела фінансування. Так, питома вага амортизаційних відрахувань у структурі витрат промисловості України зменшилась з 10,9% у 1990 р. до 1,2% у 1995 р. Амортизаційні ж кошти є одним із джерел фінансування інноваційних перетворень, нововведень.

У сучасній економічній літературі існує кілька визначень амортизації, одне з яких наголошує на тому, що амортизація – це систематичний розподіл суми активу, що амортизується, протягом терміну його корисного використання; сума, що амортизується – це собівартість активу або інша сума, яка заміняє собівартість у фінансовій звітності, мінус його ліквідаційна вартість (чиста сума, яку підприємство передбачає отримати в кінці терміну корисного використання активу після вирахування витрат, пов’язаних з його продажем).

Згідно із законодавчими актами України під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів потрібно розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або покращання, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

За визначенням Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку амортизація – це систематичний розподіл вартості об'єкта основних засобів, яка підлягає амортизації, протягом строку його корисної експлуатації [33].

Серед найважливіших проблем структурної перебудови економіки України одним із мало розроблених залишається механізм амортизації та його місце серед інших фінансових джерел відтворення.

Амортизаційна політика держави – це державне управління процесом розробки норм і правил нарахування амортизації, встановлення порядку використання амортизаційного фонду. Держава визначає амортизаційну політику, виходячи з економічної політики перехідної економіки, що зумовлює її як політику прискореної амортизації з диференційованим підходом, спрямовану на розширення прав суб’єктів підприємницької діяльності.

На території України встановлюється єдина нормативно-правова база, режим і методи регулювання амортизації. За допомогою норм, амортизації держава регулює швидкість обороту основних фондів, формує обсяг ресурсів, необхідний для інтенсифікації процесу відтворення; через рівень норм диференціацію, проводить технічну і виробничу політику, регулює прискорення науково-технічного прогресу на виробництві та використання засобів праці.

Цінним є досвід деяких країн, де амортизація використовується як важливий механізм економічного впливу на господарські об`єкти з метою оновлення основних фондів. У США, наприклад, застосовується система місцевих податків. Згідно з нею у випадку використання корпораціями і фірмами амортизаційних відрахувань не на інвестування, а на інші цілі податок з прибутку значно збільшується. В деяких країнах Європи використовуються підвищені ставки податків на об`єкти основних фондів, які прослужили більше за встановлений нормативний термін. У 80-ті роки, в період так званої “шокової терапії” в Польщі передбачалося різке зниження нормативних термінів служби великої кількості видів основних фондів.

Переважно, кожна держава проводить свою амортизаційну політику, яка сформувалась під впливом історичних традицій, конкретних умов функціонування її економіки. Однак при усіх розбіжностях проглядаються загальні ознаки, які Україна може перейняти.

В умовах формування ринкової економіки підприємство на базі амортизаційної політики держави в її межах визначає свою амортизаційну політику, яка складається з сукупності методів управління порядком нарахування та використання амортизаційних відрахувань.

Як показали проведені дослідження, амортизаційну політику підприємства визначають такі чинники:

-       інтенсивність науково-технічного розвитку;

-       структура національного доходу;

-       стан державного бюджету і його структура;

-       кон’юнктура ринків ресурсів і капіталів;

-       екологічні обмеження;

-       вплив часу;

-       вплив інфляції.

Відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку діюче підприємство виходить із припущення неперервності своєї діяльності. Воно виходить ще із того, що його діяльність продовжуватиметься в найближчому майбутньому, що немає намірів і необхідності ліквідувати підприємство або істотно його скоротити. Хід відтворення підприємства має такий вигляд: авансовані кошти — процес виробництва  і зношення виробничих фондів — амортизація — прибуток — авансування в новий цикл.

Враховуючи той факт, що технологія виробництва покращується приблизно кожні 8-10 років, під час придбання та встановлення нового обладнання перед підприємцями постає два основних завдання:

1. Максимально точно визначити терміни експлуатації обладнання, що вводиться в дію, після того, як воно морально застаріє (тобто результат його використання не відповідатиме споживчим вимогам до продукції ).

2. Вибрати найбільш вигідний для підприємства метод нарахування амортизації та якнайшвидше перенести початкову вартість основних фондів на новостворений продукт і понести при цьому мінімальні витрати.

Ці проблеми притаманні також багатьом індустріально розвинутим країнам, де з ростом автоматизації виробництва, впровадженням нових технологій, намаганням домогтися максимального використання виробничих ресурсів з метою організації випуску конкурентоспроможної продукції частка амортизаційних відрахувань у собівартості продукції поступово зростає.

Розв’язання цих проблем із зовні виглядає досить простим. Для розв`язання першого завдання необхідно розрахувати два останні показники: передбачуваний максимальний термін експлуатації основних фондів і ціну їх можливої реалізації по кожній ліквідаційній одиниці – ліквідаційну вартість (тобто можливу ціну продажу як сировини). Розраховуються також витрати на можливе переміщення основних фондів на інші виробничі підприємства з дешевшою робочою силою тощо.

При розв`язанні другого завдання вихідною інформацією є результати маркетингових досліджень, за допомогою яких визначають максимально можливий рівень відпускних цін на виготовлені товари (роботи, послуги) протягом певного, встановленого в першому завданні, періоду часу, Отримана інформація є основою для визначення норм зносу основних фондів за періодами і по суті є нічим іншим, як графіком віднесення на собівартість сум зносу. Насправді ж механізм нарахування та списання вартості на витрати виробництва досить складний, хоча б тому, що інтереси підприємства не збігаються з інтересами макроекономічних інститутів.

Списання вартості основних фондів на витрати виробництва можна розглядати: в матеріальному аспекті простого відтворення капіталу; в фінансово-фіскальному аспекті, виходячи із доцільності поточної економічної кон`юнктури; у відтворювальному аспекті обороту капіталу підприємства як відособленої господарської одиниці; у відтворювальному аспекті капіталу підприємства, який регулюється централізовано, виходячи з макроекономічної політики держави. Усе це дає можливість на практиці ставити питання вибору тієї чи іншої ефективної амортизаційної політики підприємства.

В умовах України амортизаційна політика, доведена до рівня підприємства, буде ефективною, в тому випадку, якщо механізм списання вартості основних фондів на витрати виробництва не вступатиме у протиріччя з економічними інтересами підприємства. Конкретна система амортизаційних списань є не тільки об`єктивною економічною закономірністю, скільки результатом балансування економічних інтересів держави і підприємства.

При розробці амортизаційної політики в умовах України потрібно мати на увазі, що стан основних фондів характеризується значною часткою застарілих об`єктів, високим ступенем їх зношення, неможливістю їх використання для виробництва продукції, яка б задовольняла вимоги ринку. З року в рік таке обладнання вимагає все більших витрат на підтримання свого робочого стану. В результаті суми зносу, що рівномірно відносяться на собівартість, щорічно збільшуються на суму ремонтних робіт. Закон надає право платникам податку протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п`ять відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Перевищення цієї  величини збільшує балансову вартість основних фондів і дає можливість відшкодовувати витрати через механізм амортизації. Ефективна амортизаційна політика, яка враховує інтереси як ділових кіл, так і бюджету, повинна передбачати пошук найбільш гнучних форм регулювання відшкодування вартості основних фондів.

Нагромаджена амортизація показує суму зносу об`єктів основних засобів і вартість повністю спрацьованих об`єктів, які потребують заміни. У процесі амортизації відбувається перегрупування ативів з необоротних в оборотні. На практиці основні засоби можуть зазнавати як фізичного, так і морального зносу.

Фізичний знос пов`язаний безпосередньо з участю основних засобів у виробництві і залежить від інтенсивності їх експлуатації. Моральний знос – це знецінення основних фондів, внаслідок появи нових, прогресивніших зразків аналогічного обладнання. Знос відображає процес втрати обладнанням своїх якостей, а амортизація – відшкодування цих втрат. За економічною природою і призначенням амортизація є джерелом коштів для відтворення основних фондів.

Зауважимо, що в Україні існує низка особливостей обліку амортизації. Ці особливості зумовлені відмінностями податкового і бухгалтерського обліку. Так, при податковому обліку:

1. Амортизації підлягають витрати на придбання, виготовлення, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень виробничих фондів. Безкоштовно отримані фонди і невиробничі фонди не амортизуються.

2. Нарахування амортизації відбувається щоквартально.

3. Використовується єдиний для усіх груп метод нарахування амортизації, тільки коефіцієнти різні.

4. База для нарахування амортизації – балансова (залишкова) вартість груп основних фондів на початок (перше число) звітного кварталу.

5. Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 здійснюється до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об’єкта відноситься до складу валових витрат з результатами відповідного податкового періоду.

6. Амортизація основних фондів 2 і 3 груп здійснюється до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Балансова вартість об'єктів цих груп не змінюється при виведенні з експлуатації окремих об'єктів, за винятком продажу цих об’єктів.

7. Балансова вартість основних засобів 1 групи зменшується при виведенні об'єкта основних фондів з експлуатації у будь-якому випадку.

Щодо бухгалтерського обліку, то варто зауважити:

1. Амортизуються будь-які основні засоби, що перебувають на балансі підприємства, у тому числі виробничі, невиробничі, безкоштовно отримані.

2. Нарахування амортизації проводиться щомісяця за кожним об'єктом окремо.

3. Амортизується первинна вартість основних засобів з урахуванням поліпшень, які привели до зростання економічних вигод від використання об'єкта.

4. Використовується вибірково будь-який із шести методів нарахування амортизації основних засобів. При цьому до різних об'єктів можуть застосовуватись різні методи амортизації. Підприємство може змінювати метод нарахування амортизації протягом періоду експлуатації об'єкта.

5. Нарахування амортизації починається з місяця, що настає за місяцем введення об'єкта в експлуатацію, і припиняється в місяці, наступному за виведенням об'єкта із складу основних фондів. Якщо змінюється метод амортизації, новий метод повинен застосовуватися з місяця, що настає за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

6. У випадку реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання і консервації об'єкта основних засобів нарахування амортизації призупиняється [101; 103].

Як бачимо, бухгалтерський облік амортизації основних засобів є більш ліберальним порівняно з податковим обліком. Це дає можливість вдосконалювати амортизаційну політику підприємств для забезпечення ефективності реалізації інноваційних проектів.

У процесі реалізації інноваційних проектів одним з основних показників, який має бути постійним об'єктом моніторингу, є термін окупності інвестованих ресурсів. У межах діючого законодавства можливою є побудова системи управління амортизаційними відрахуваннями для прискорення окупності інвестицій. Серед сукупності чинників, які впливають на окупність інвестицій, варто насамперед виділити два: ціна продукції (робіт, послуг); обсяг збуту продукції (робіт, послуг). На рис. 2.3 показано типові результати, які можуть бути отримані підприємством, в наслідок зміни методу амортизації.

Незважаючи на приведені на рис.2.3 типові результати, які можуть мати місце внаслідок зміни підприємством методу амортизації, слід пам’ятати, що на ціноутворення має вплив попит і пропозиція. Тому при збільшенні норми амортизації можливе падіння ціни, як наслідок зниження попиту на продукцію підприємства. Так само й при зниженні норми амортизації можливим є ріст ціни внаслідок зростання попиту. З огляду на це методи амортизації і розраховані відповідно до них норми слід розглядати не як умову, а і інструмент впливу на ціноутворення і результати діяльності підприємств, що реалізовують інновації.

Бухгалтер підприємства повинен за результатами кожного звітного місяця здійснювати розрахунок впливу зміни методу амортизації на ціну продукції і обсяг її реалізації, виходячи з кон'юнктури ринку. Як показало дослідження, вибір методу амортизації вимагає такої послідовності дій:

1.       Прогнозування обсягу продажу продукції на найближчий звітний період за заявами замовленнями торговельних підприємств.

2.       Прогнозування зміни цін із врахуванням кон'юнктурного, сезонного попиту на товар та інших чинників.

3.       Розрахунок норм амортизації за різними методами з метою порівняння зміни розміру собівартості продукції.

4.       Прогнозування ціни продукції із врахуванням вибраного методу амортизації.

У бухгалтерському обліку підприємства мають великий вибір у визначенні методів амортизації (метод прямолінійного списання, метод суми кількості років, метод зниження залишку, метод подвоюваного зниження залишку, метод амортизаційного фонду, розрахунок амортизації методом ануїтету, метод суми одиниць продукції), причому для кожного основного засобу можна використовувати свій вид амортизації [33; 103]. Сутність методів розрахунку амортизаційних відрахувань розглядати недоцільно, оскільки вони широко описані у літературі.

За результатами проведеного дослідження виявлено, що зміна методу амортизації підприємством може привести до зміни норми амортизації в межах від  0,91 до 2,0  відносно методу прямолінійного списання. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не містять вичерпного переліку методів, які слід використовувати для розрахунку амортизації основних засобів. Єдиною вимогою є те, що метод амортизації має забезпечити розподіл вартості активу на систематичній основі та відображати спосіб, у який економічна вигода від цього активу споживається підприємством. На практиці переважно рівномірної амортизації досягають з допомогою методу прямолінійного списання, тому у дисертації цей метод розглядається базовим. Наприклад [33]: якщо первісна вартість об’єкта амортизації 20000 грн., ліквідаційна вартість 2000, термін корисної служби 4 роки, то за методом прямолінійного списання сума щорічних відрахувань (S) дорівнює 4250 грн.

S = (20000 – 2000) / 4000 = 4500 грн.

Згідно з методом подвійного залишку річна сума амортизації становитиме 10000 грн. Ця сума отримана шляхом знаходження річної норми амортизації, яка подвоюється і перемноженням цієї норми на амортизаційну вартість об'єкта амортизації

S = (20000 – 2000) · [(100/4) · 2] = 90000 грн.

Використовуючи метод зниження залишку, норму амортизації розраховують за формулою

 

 

Підставивши дані у формулу отримаємо 44%. Відповідно річна сума амортизації становитиме

S = 20000 · 44% = 8800 грн.

При методі суми чисел років річна сума амортизаційних відрахувань становитиме 6800, її розраховано шляхом знаходження добутку норми амортизації 4/10 і амортизаційної вартості об’єкта

S = 4/10 · (20000 – 2000) = 7200 грн.

Застосування методу суми одиниць продукції використовується у тому випадку, якщо доцільно амортизувати об’єкт у прив’язці до фактичного виробітку або кілометражу автомобіля. Припустимо у нашому прикладі верстат придбано для виробітку 90000 одиниць продукції. Тоді норма амортизації становитиме (20000 – 2000) / 90000 = 0,2 грн. Якщо протягом першого року експлуатації фактично виготовлено 30000 одиниць продукції, то річна сума амортизації становитиме 6000 грн.

S = 0,2 · 30000 = 6000 грн.

Розрахунок норми амортизації за методом ануїтету здійснюється за формулою

S = (Q – W) / J,

де  Q – первісна вартість об’єкта;

     W – теперішня оцінка очікуваної ліквідаційної вартості об’єкта;

     J – теперішня вартість одиниці ануїтету.

         Підставивши дані з прикладу з використанням таблиць теперішньої вартості (теперішня вартість ануїтету для ί = 5%, n = 4 дорівнює 3,546), дістанемо

S = 20000 – (2000 · 0,8227) / 3,546 = 5176 грн.

В умовах застосування методу амортизаційного фонду річну суму відрахувань до амортизаційного фонду розраховують шляхом ділення амортизаційної вартості об'єкта на майбутню вартість ануїтету. Вартість ануїтету це таблична величина, яка для ί = 5%, n = 4 дорівнює 4,3101. У даному прикладі річна норма амортизації за цим методом становитиме 3945

S = (20000 – 2000) / 4,3101 = 4176 грн.

У табл. 2.6 наведено у відносних показниках зміну значення суми амортизації в результаті зміни методу амортизації. За даними табл.2.7 можна побудувати залежність в площині абсцис і ординат, яка відображає об'єктивність рішення про зміну методу амортизації відносно прогнозованої зміни обсягу доходів від реалізації готової продукції.

На рис. 2.4 на осі «Х» показано прогнозовану зміну доходу підприємства відносно обсягу реалізації готової продукції у відсотках. На осі «Y» показані зміни норм амортизації при використанні перелічених у табл.2.7 методів.

Таблиця 2.7

Зміна значення норми амортизації при застосуванні різних методів амортизації

№ З/П

Методи амортизації

Показник зміни значення норми амортизації

числове значення

відсотки

1

Метод прямолінійного списання (прийнято за базовий)

 

1

 

100

2

Метод подвійного залишку

2,0

200

3

Метод зниження залишку

1,96

196

4

Метод суми чисел

1,60

160

5

Метод суми одиниць продукції

1,34

134

6

Метод ануїтету

1,15

115

7

Метод амортизаційного фонду

0,91

91

 

Примітки:

При розрахунку норми амортизації методом зниження залишку коефіцієнт дорівнював 2.

 

Варто зауважити, що оскільки метод прямолінійного списання розглядається, як базовий, то усі зміни прогнозованого доходу мають розглядатись відносно необхідного розміру цього доходу, тобто відносно мінімальної суми доходу, яка забезпечить вчасну окупність інвестованих коштів.

Оскільки в процесі реалізації інноваційних проектів пріоритетним показником є окупність інвестицій, то не варто обґрунтовувати економічне значення кожного з вищевказаних методів амортизації для досягнення оптимального значення цього показника, але варто зазначити ось що. Однією з найбільших вад прямолінійного методу нарахування амортизації є те, що він не може активно впливати на підвищення ефективності використання засобів праці. З метою його нівелювання у 1954 р. уряд США ухвалив закон, який дав можливість використовувати два нових методи амортизаційних списань, які давали змогу підприємцям списувати більшу частку вартості основного капіталу протягом перших років його служби: метод залишку, що знижується, при подвоєній нормі амортизації і метод підсумовування років, тобто методи прискореної амортизації.

Якщо до введення в дію закону 1954 р. компанія, користуючись прямолінійним методом, після закінчення половини терміну служби будь-якого елемента основного капіталу могла списати лише половину його вартості, то метод залишку, що знижується при подвоєній нормі амортизації, дав можливість списувати за цей же термін служби 2/3 його вартості, а метод суми кількості років – близько 3/4. Закон 1954 р. дав змогу також користуватися будь-яким іншим методом за умови, якщо за 2/3 терміну служби основного капіталу сума амортизаційних списань не перевищить суму амортизації методом залишку, що знижується.

Постійний розвиток системи амортизації характерний не лише для США. Методи прискореної амортизації основного капіталу широко використовуються і в інших промислово розвинутих країнах, зокрема в Німеччині метод прискореної амортизації застосовується з 1948 р., у Франції – з 1958 р., у Великій Британії – з середини 40-х років, в Японії – з 1951 р.

На початку 90-х років в Україні розпочався процес відпрацювання прогресивних методів амортизаційних списань, які б стимулювали підприємців до оновлення основного капіталу, проведення інноваційних зрушень у виробництві.

Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, №473 від 26 квітня 1996 року, а також Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємств №283/97-ВР (п.8.6.2.) “від 22 травня  1997р. підприємствам (платникам податку) дозволяється самостійно приймати рішення про прискорену амортизацію основних фондів групи 3. Прискорені норми амортизації такі: 1 рік використання – 15%; 2 рік – 30%; 3 рік – 20%; 4 рік – 15%; 5рік – 10%; 6 рік – 5%; 7 рік – 5%. Усе це за певних умов повинно служити прискореному оновлення основного капіталу підприємств України. З метою компенсації росту цін на продукцію та сприяння прискореному формуванню коштів на технічне переозброєння та закупівлю нового обладнання передбачається збільшення амортизаційних відрахувань в перші роки за рахунок їх зменшення в наступні роки.

В економічній літературі ведуться дискусії щодо доцільності застосування методів прискореної амортизації у вітчизняній практиці. А тому необхідно з`ясувати усі плюси та мінуси цього методу.

Застосування методів прискореної амортизації зумовлене: по-перше, об`єктивно викликаними в Україні ринковими перетвореннями економіки, зміною форм власності, що своєю чергою вимагає реформування системи обліку та його складових зокрема; по-друге, намаганням (особливо в умовах НТП) швидше оновлювати фізично і морально застарілі засоби, що повинно допомогти вистояти в конкурентній боротьбі і закріпити свої позиції на ринках збуту; по-третє, прагненням підприємців якомога швидше повернути собі авансований капітал, який не встиг ще дуже знецінитись, внаслідок зміни курсу валют та інфляційних явищ в економіці більшості держав, що призводить до того, що відновлена вартість основних засобів, як правило, перевищує початкову; по-четверте, намаганням державних структур, таким чином (на законодавчому рівні) обмежити маневрування (як правило, підвищення) амортизаційними відрахуваннями, яке допускається деякими підприємствами з метою штучного завищення собівартості продукції і уникнення, таким чином, оподаткування.

Підприємству механізм прискореної амортизації дає змогу виробити таку систему відшкодування, яка реально пов`язана з фізичним зносом основних фондів, з формуванням достатніх джерел фінансування для безперервного підтримання процесу кругообігу капіталу, зі зниженням тиску інфляції на фінансовий стан підприємства.

Вплив прискореної амортизації може бути корисний тільки в тому випадку, коли нею охоплені усі основні засоби і нарахування по них починається одночасно. У звичайних умовах застосування методів прискореної амортизації лише по нових об`єктах, як правило, не спричиняє помітного впливу на ріст амортизаційних відрахувань. Розрахунки показують, що навіть в ідеальному випадку, коли методи прискореної амортизації застосовуються по усіх об`єктах, різке збільшення амортизації по одних, заново введених, «погашається» таким самим різким зниженням амортизації по інших, старіших. Пояснюється це тим, що з моменту введення в експлуатацію, нові машини і обладнання спочатку використовуються продуктивніше, ніж після їх ремонту. А, отже, в кінцевому підсумку цей метод майже нічого не дає порівняно з перевіреним і надійним традиційним прямолінійним (пропорційним) методом нарахування амортизації.

Він, за дослідженнями американських вчених, застосовується набагато ширше, ніж усі інші методи амортизації разом взяті. Зокрема про це наочно свідчить частота використання методів амортизації для 600 компаній США. Прямолінійний метод використовують 75,33% досліджених компаній. Метод подвоєного залишку використали 9,5% компаній, суми кількості років (кумулятивний) – 2,83%, інші методи – 12,33%.

На розмір амортизаційних відрахувань, суму нагромадженого зносу і сформованого амортизаційного фонду має вплив переоцінка вартості необоротних активів. Підприємства згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку зобов'язані періодично проводити переоцінку активів з метою наближення їх балансової вартості до ринкової. Переоцінка, залежно від того чи зросла ринкова вартість активу, чи зменшилась, носить характер дооцінки або уцінки активу. Вона необхідна для того, щоб зберегти функції амортизаційних відрахувань. МСБО рекомендує проводити переоцінку активів щорічно, але у разі незначного коливання ринкової вартості активу достатньо її проводити кожні три або п’ять років. Необхідно пам'ятати, що коли переоцінюється певний об’єкт основних засобів, потрібно переоцінювати весь клас основних засобів, до якого належить цей об’єкт. При цьому об’єкти, що належать до певного класу основних засобів, переоцінюють одночасно, для того, щоб уникнути вибіркової переоцінки активів і відображення у фінансовій звітності сум, які є змішанням оцінок на різні дати [6; 33 ].

 


1 Протягом 2000-2001рр. фінансовим відділом СП “Інвест-Фактор” використовувавя підхід до управління амортизаційними відрахуваннями для прискорення окупності інвестицій в інноваційний проект. Середньомісячна економія від впровадження запропонованого підходу до управління амортизаційними відрахуваннями становить 800 грн. (додаток А).

 

 

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Організація фінансування інноваційних проектів”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>