Переваги фінансового левериджу у порівняні з іншими альтернативними підходами до фінансового забезпечення розвитку

Скачати реферат “Переваги левериджу у порівняні з іншими альтернативними підходами до фінансового забезпечення розвитку”

Узагальнення матеріалів машинобудівних підприємств, фінансових установ, що залученні до реалізації інвестиційних проектів, а також наукових праць вітчизняних і зарубіжних науковців дозволяє стверджувати, що ФЗФІПМП може здійснюватись на засадах левериджу або на основі затратно-нормативного, нормативно-затратного, беззбиткового (відтворювального) і кумулятивного підходів. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що леверидж у порівнянні з іншими альтернативними підходами до ФЗФІПМП має низку суттєвих переваг. Для розкриття сутності цих переваг розглянемо особливості кожного підходів, зокрема. Так, при формуванні ФЗФІПМП затратно-нормативний підхід передбачає створення фондів фінансових ресурсів шляхом підготовки кошторисів витрат на розробку і реалізацію інвестиційних проектів у межах наявних і доступних на даний момент часу коштів. Формування кошторисів здійснюють на підставі оцінювання обсягу витрат, які за оцінками проектантів матимуть місце при формуванні і реалізації інвестиційних проектів. Своєю чергою, нормативи витрат коштів на виконання конкретних проектних робіт формують на основі: врахування витрат, що мали місце при реалізації аналогічних проектів у минулому; обсягу коштів, які ймовірно матиме у своєму розпорядженні підприємство на момент виконання запланованих робіт. Перевагами такого підходу є те, що формування кошторисів передує встановленню нормативів витрат на закупівлю сировини і матеріалів та оплату послуг виконавців проекту. Це дозволяє реалістично оцінити можливості підприємства у реалізації інвестиційного проекту у заплановані терміни, також своєчасно передбачити потребу пошуку додаткових фінансових ресурсів. Щодо недоліків затратно-нормативного підходу, то, до них належать:

1) ФЗФІПМП формується без врахування впливу обсягу запланованих витрат на ФСП та прибутковість інвестиційної діяльності;

2) ринкові ціни на більшість видів сировини, матеріалів, а також на здійснення різноманітних проектних робіт постійно змінюються, з огляду на це при встановленні нормативів витрат не завжди є коректним базуватись на даних минулих звітних періодів;

3) затратний підхід, як правило, передбачає у подальшому формуванні цін на машинобудівну продукцію шляхом сумування собівартості машинобудівної продукції до обсягу прибутку, який встановлюється у відсотках до собівартості. При цьому проблематичним є визначити, яким повинен бути прибуток підприємства у структурі ціни машинобудівної продукції, щоб ціна була конкурентною, а прибуток покривав витрати на залучені кредити.

         Подібним до затратно-нормативного є нормативно-затратний підхід. Його очевидною відмінністю від попереднього підходу є те, що ФЗФІПМП передбачає спочатку встановлення нормативів витрат на закупівлю сировини і матеріалів, а також на оплату проектних робіт, а вже після того формування кошторисів і фінансових планів. Ефективність цього підходу значною мірою залежить від того, на основі чого формуються нормативи витрат, чи враховано ймовірність зміни ринкової вартості ресурсів і проектних робіт, як за умов використання встановлених нормативів зміниться прибутковість інвестиційної діяльності та ФСП загалом. Якщо вказані аспекти враховано, то затрати, передбачені фінансовими планами слід вважати обґрунтованими і окупними. Якщо ж не враховано, то нормативно-затратний підхід до ФЗФІПМП характеризуватиметься такими ж недоліками як і затратно-нормативний.

Затратно-нормативний та нормативно-затратний підходи, як правило застосовують природні монополії (привілейовані державою підприємства або об’єднання декількох підприємств, які володіють правами власності на виробничі фонди, за допомогою яких створюється пропозиція товарів (послуг), собівартість, а отже і ціна яких, як очікує держава, в умовах монополії буде нижчою, ніж в умовах конкуренції, через виникнення ефекту масштабу). До таких монополій в Україні належать: Державне пiдприємство "Нацiональна енергетична компанiя "Укренерго", Державна адмiнiстрацiя залiзничного транспорту України (Укрзалізниця), Нацiональна акцiонерна компанiя "Нафтогаз України", Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) Державіаслужба України, Відкрите акціонерне товариство "Одеський державний припортовий завод", Українське державне пiдприємство поштового зв'язку "Укрпошта", Концерн "РРТ", ВАТ "УКРТЕЛЕКОМ". Більшість вказаних організацій зловживають привілейованим монопольним становищем і формують ФЗ поточної діяльності не враховуючи принцип економічної ефективності. За даними Антимонопольного комітету України сформовані ними кошториси витрат включають витрати на усі види соціального забезпечення працівників, в тому числі витрати на стимулювання їх діяльності, навіть витрати на спонсорську допомогу. Рішення керівників цих організацій щодо залучення додаткових фінансових ресурсів, як стверджують фахівці Антимонопольного комітету, частіше ухвалюються в умовах корупції без врахування загальноприйнятих критеріїв економічної ефективності. Така практика, значною мірою пов’язана із застосуванням затратного методу ціноутворення на послуги природних монополій. Як відомо, в Україні ціни на більшість послуг суб’єктів природних монополій формуються як сума понесених витрат на надання послуги та прибутку, що встановлюється у відсотках до цих витрат. Щодо норм витрат, то їх здебільшого встановлюють на рівні не нижчому від норм, що діяли у минулому звітному році.

         Проведені дослідження показали, що затратно-нормативний та нормативно-затратний підходи доцільно застосовувати лише в тому випадку, коли підприємство реалізовує проект виробництва такої машинобудівної продукції, попит на яку дозволяє встановити ціни, що компенсуватимуть усі фінансові витрати і, як результат, забезпечити очікуваний рівень ФСП та прибутковості інвестиційної діяльності.

         Ознайомлення із матеріалами Тернопільського м’ясокомбінату показало, що у дев’яностих роках підприємство використовувало затратно-нормативний підхід при формуванні ФЗ розвитку інвестиційної діяльності. Протягом цього періоду часу нововведеннями на Тернопільському м’ясокомбінаті (ТМК) було розширення номенклатури і асортименту готової продукції за рахунок диверсифікації постачальників сировини і способів її оброблення. Протягом аналізованого періоду підприємство почало втрачати частину ринку через перевищення відпускних цін на м'ясо над ринковою ціною. Спроба застосовувати нормативно-затратний підхід проблеми не розв’язала. Керівники ТМК дійшли висновку, що необхідно застосувати беззбитковий підхід до ФЗ діяльності підприємства. Сутність беззбиткового (відтворювального) підходу полягає у тому, що ключовим принципом вкладення власних коштів і залучення зовнішніх фінансових ресурсів для РІДП є гарантування їх повернення і покриття витрат на їх залучення протягом конкретного проектного періоду. ФЗФІПМП, що базується на такому підході має у порівнянні із затратно-нормативним та нормативно затратним суттєву перевагу, а саме – фінансові менеджери оптимізують умови ФЗ до того часу доки не впевнені у тому, що кошти вкладені у РІДП будуть повернені в очікуваний термін. Застосування цього підходу вимагає визначення мінімального обсягу виробництва і збуту машинобудівної продукції за умов різного рівня цін на машинобудівну продукцію та різну їх структуру. Проведення такого аналізу є досить трудомістким, проте узагальнення результатів аналізу дозволяє більш точно визначати умови ФЗ і реалістичніше бачити результати інвестиційної діяльності. Щодо недоліків беззбиткового підходу, то слід зауважити, що інвестиційна діяльність, є однією із найбільш ризикових. З десяти інвестиційних проектів, як правило, лише один або два проекти завершуються успіхом. Платою за ризик вкладення коштів у інвестиційну діяльність є отримання високого рівня рентабельності інвестицій. З огляду на це, як кредитори, так і власники підприємства, на базі якого реалізовуються інвестиційні проекти зацікавлені не стільки в принциповості окуплення використаних ресурсів, як у прискоренні терміну окупності та максимізації їх прибутковості. Таким чином, цей підхід є актуальним лише на окремих етапах інвестиційного процесу, зокрема на початковому етапі інвестиційного проекту, на якому відбувається формування ідеї інвестиційного проекту, проводяться фундаментальні та прикладні дослідження, створюється дослідний зразок машинобудівної продукції.

         Ухвалення керівниками ТМК рішення про необхідність застосування беззбиткового підходу базувалось на основі ретельного аналізу змінних витрат підприємства, валового прибутку та використовуваних виробничих потужностей. Співставлення цих показників показало, що валовий прибуток ТМК є від’ємним. За оцінками аналітиків він становив -38 тис. грн. Щодо виробничих потужностей, то вони задіяні лише на 10%. У результаті отримання цієї інформації стало очевидним те, що внаслідок застосування затратно-нормативного підходу до ФЗФІПМП керівники підприємства були не інформованими про реальну потребу у обсягах виробництва і реалізації готової продукції, що призвело до збитковості і втрати конкурентоспроможності ТМК. Проблему було розв’язано, як вже зазначалось, шляхом застосування беззбиткового підходу, що передбачало більш ширше задіяння у операційній діяльності машинобудівного підприємства наявних виробничих потужностей та збільшення обсягу закупівель сировини. Як наслідок підприємство досягнуло економії на витратах, відновило власну конкурентоспроможність, отримало можливість у мінімальні терміни досягати беззбитковості вкладення коштів у розвиток інвестиційної діяльності.

         При ФЗФІПМП застосовують також кумулятивний підхід. Здебільшого цей підхід передбачає прийняття рішення про використання власних і залучення додаткових зовнішніх фінансових ресурсів виходячи з можливостей покращити властивості машинобудівної продукції настільки, щоб це дозволило довести попит до рівня готовності споживачів купувати продукцію за максимально високими цінами. За таких умов підприємство-інноватор отримує гарантію забезпечення прибутковості інвестиційної діяльності та фінансової стійкості. Фахівці стверджують, що кумулятивний підхід є результативним лише тоді, коли підприємство є монополістом, а характер машинобудівної продукції такий, що їй немає аналогів замінників. Недоліками кумулятивного підходу є висока ймовірність того, що витрати на удосконалення машинобудівної продукції можуть не забезпечити таких властивостей товару, щоб споживачі були готові на його придбання за максимальними цінами. Крім того, під час удосконалення машинобудівної продукції ймовірною є поява на ринку продуктів аналогів, що змісить підприємство встановлювати конкурентну ціну, що в кінцевому результаті також не гарантуватиме очікуваного обсягу збуту продукції та прибутковості вкладених у РІДП коштів.

         Успішне застування кумулятивного підходу до ФЗФІПМП мало місце на Кондитерській фабриці «Полтавакондитер». У 90-х підприємство було чітко орієнтована на активізування інвестиційної діяльності, проте досягнути високої якості продукції і позитивного іміджу не вдавалось. Незважаючи на постійне збільшення витрат на підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства ускладнювались умови залучення додаткових фінансових ресурсів, зменшувалась частка використовуваних виробничих потужностей. Керівники підприємства дійшли висновку, що причиною невдач є не володіння інформацією про потреби споживачів. На підставі цього висновку було ухвалене рішення про збільшення обсягу витрат на дослідження споживчих потреб, аналізування історій успіху відомих кондитерських брендів, вивчення пропозицій продавців продукції підприємства на предмет цінової політики, удосконалення рекламної діяльності та покращання упакування. У наслідок, проведення цільової кумулятивної політики щодо ФЗ розвитку інвестиційної діяльності Кондитерська фабрика «Полтавакондитер» розробила успішний бренд «Доміно». Вже у 1999р. обсяги реалізації продукції під цим брендом зросли на 100%, суттєво розширився і асортимент кондитерських виробів.

         У якості прикладу негативного застосування кумулятивного підходу до ФЗФІПМП слід навести практику фінансування зарубіжними і окремими вітчизняними компаніями проектів створення та удосконалення локальних та інтегрованих інформаційних систем. Більшість системних адміністраторів та фінансових менеджерів цих компаній дотримуються спільної думки стосовно того, що сучасний перманентний прогрес інформаційних технологій не є підставою для постійного оновлення використовуваних програмних продуктів та інших еф елементів систем, оскільки покращання їх споживчих якостей у більшості випадків не гарантує покращання фінансових результатів діяльності підприємства. З огляду на це, керівники більшості компаній вважають неприйнятним ухвалення рішень із ФЗ створення та удосконалення інформаційних систем на засадах кумулятивного підходу.

         У результаті проведених досліджень виявлено, що перевагами левериджу у порівнянні з іншими підходами до ФЗФІПМП є:

·        ухвалення рішень щодо зміни обсягу і структури фінансових ресурсів підприємства здійснюється із врахування зміни ФСП і прибутковості його інвестиційної діяльності;

·        формування активів відбувається на засадах врахування рівня їх прибутковості та достатності цього рівня для покриття витрат на залучення банківських та комерційних кредитів;

·        встановлення цін на машинобудівну продукцію, послуги тощо здійснюється на основі вибору того варіанту ціни, який гарантує досягнення беззбитковості підприємства в найбільш стислі терміни.

Найбільш широко і успішно леверидж, як підхід до ФЗ застосовується банківськими установами. Причини успіху зумовлені багаторівневою системою нормування фінансових показників. Як відомо, нормативи встановлюють і контролюють їх дотримання самі комерційні банки, національні банки, а також міжнародні організації. Будь-який комерційний банк, який має намір отримати ліцензію на обслуговування фізичних і юридичних осіб, в тому числі у сфері зовнішньоекономічної діяльності мусить дотримуватись вказаних груп нормативів. Слід зауважити, що найбільш ліберальними у вказаній ієрархії є нормативи міжнародних організацій, своє чергою найжорстікіші – внутрішні нормативи, які самостійно встановили власники і керівники комерційного банку. Їх дотримання є гарантом фінансової стійкості банків та прибутковості їх інвестиційної діяльності. Керуючись діючими нормативами і співвідношеннями між ключовими фінансовими показниками керівники банківських установ діють у досить формалізованих умовах щодо формування і використання фінансових ресурсів. Проте, високий рівень формалізації критеріїв ухвалення управлінських рішень у банківській сфері суттєво обмежує ймовірність недоотримання прибутку, виникнення збитків і отримання втрат внаслідок нераціонального формування і реалізації рішень.

Як відомо, ключову роль у запровадженні практики левериджу у банківській сфері, зокрема на міжнародному рівні відіграв Банк міжнародних розрахунків. Це перший міждержавний банк, який почав координувати діяльність національних банків. Його засновниками були центральні банки Великої Британії, Франції, Італії, Німеччини, Бельгії, Японії і група американських банків на чолі з банком Моргана. Головним завданням БМР було полегшити розрахунки з репатріаційних платежів Німеччини і військових боргів. Його функцією було також сприяння співробітництву центральних банків і розрахункам між ними. Свою головну функцію координатора центральних банків провідних країн БМР зберіг до сьогодні [111; 112; 254].

Варто коротко розглянути діяльність банку після другої світової війни. Одним з принципових положень, яке лягло в основу функціонування Бретон-Вудської системи було усунення валютних і торговельних обмежень у русі міжнародних активів. Проте країнам, які займали другорядну роль у світовій фінансовій системі цю вимогу було невигідно дотримувати, оскільки впроваджуючи обмеження вони гальмували відплив офіційних резервів з країни і захищали національних виробників від іноземних конкурентів, що сприяло прискоренню розвитку їх національних економік. Варто зазначити, що і країни з сильними валютами (Франція, Англія, Німеччина) при значному відпливі офіційних резервів вдавались до валютних обмежень. Активізація валютних операцій європейськими банками зумовила необхідність створення системи міжнародного контролю за операціями на міжнародному фінансовому ринку, що суперечило Бретон-Вудській системі. Важливу роль у вирішенні проблеми відіграв саме Банк міжнародних розрахунків, який 1965р. за дорученням центральних банків країн-засновників почав здійснювати нагляд за операціями на фінансових ринках. Результати нагляду вилились в уніфікацію національних правил бухгалтерського обліку і звітності. На базі цього банку в 1974р. було створено Наглядовий комітет, який у 1975р. підготував Базельський конкордат (угода), у якому було сформульовано принципи здійснення контролю за банківськими установами за кордоном, у 80-ті роки цю угоду було доповнено. Головними положеннями Базельського конкордату було те, що всі без виключень банківські установи за кордоном підлягають контролю, як мінімум з боку одного центрального банку. Предметом контролю визначено рівень ліквідності активів банку і рівень ризику здійснюваних операцій. За ініціативою і сприянням Наглядового комітету 1988р. було укладено, а з 1989р. почала діяти Базельська домовленість підписана дванадцятьма промислово розвинутими країнами, яка передбачала усунення розбіжності у формулюванні окремих понять, з метою зниження банківських ризиків пов’язаних з міжнародною діяльністю. Зокрема, власним капіталом названо сукупність коштів засновників і резервів, сальдо скритих резервів, інших резервів, які можуть бути використаними на покриття боргів і змішаних фінансово-боргових інструментів. При цьому обсяг коштів засновників і резервів має становити 50% загального обсягу власних коштів. Ризикові активи визначено як усі банківські активи, у тому числі позабалансові. Домовленість передбачала також класифікацію усіх активів відносно рівня кредитного ризику. З 1991р. власний капітал кожної банківської установи повинен становити мінімум 8% від активів [111; 112; 254].

Поряд з цим варто вказати на те, що до початку 80-х років фінансові центри Азії почали ігнорувати національне валютне законодавство впроваджуючи практику взаємодії центральних банків щодо зовнішньоекономічних операцій на консультаційній основі. Це сприяло підвищенню ліквідності банківських установ, прозорості здійснюваних ними операцій, а отже і зниженню валютних ризиків, стабільності валютних, кредитних та інших ринків. Сьогодні БМР об’єднує центральні банки 30 країн, головним чином європейських. Крім того, він здійснює розрахунки між країнами-членами Європейської валютної системи, виконує функції депозитарію Європейського об’єднання вугілля і сталі, а також здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку. Банк здійснює депозитно-позикові, валютні, фондові операції, а також зберігає, купує і продає золото, виступає агентом центральних банків [111; 112; 254].

Скачати реферат “Переваги левериджу у порівняні з іншими альтернативними підходами до фінансового забезпечення розвитку”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>