Природні монополії: фактори ефективності державного управління розвитком

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Природні монополіїі – фактори державного управління розвитком”

Огляд літературних джерел, ознайомлення із матеріалами органів державного управління розвитком природних монополій і власні дослідження показав, що факторами, які справляють суттєвий вплив на ефективність державного управління природними монополіями є:

·                   діюче законодавче забезпечення легітимності дій органів державної влади відносно застосування методів впливу на суб’єктів, які є природними монополістами;

·                   терміни реалізації рішень органів державного управління розвитком природних монополій;

·                   характер зворотного зв’язку про стан і результативність застосування органами державного управління регулюючих рішень, що спрямовані на суб’єктів, які є природними монополістами;

·                   рівень системності в державному управлінні розвитком природних монополій;

·                   наявність і дієвість громадського контролю за роллю держави в управлінні природними монополіями;

·                   професійність керівників органів державного управління розвитком природних монополій;

·                   стан економічної і політичної кон’юнктури в країні тощо.

Кожен із вищевказаних факторів може носити як позитивний, так і негативний вплив на ефективність державного управління розвитком природних монополій, тому актуальним завданням дослідження є виявити умови, за яких вплив перерахованих факторів буде позитивним. З огляду на це, розглянемо кожен з факторів на предмет виявлення характеру їх дії на ефективність управління розвитком природних монополій.

У попередніх параграфах зазначалось, що правовою основою державного управління розвитком природних монополій є Господарський кодекс України, Закони України «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про зв'язок», «Про транспорт», «Про електроенергетику», Укази Президента України, які стосуються діяльності Національних комісій з регулювання природних монополій, рішення судів тощо. Сукупність вищенаведених правових актів містить як загальні, так і спеціальні (методичні) положення на підставі яких формуються і діють природні монополії. Цими правовими актами визначено також взаємовідносини природних монополій із державою. Характерною ознакою цих взаємовідносин є те, що законодавством допускається формування природних монополій у будь-якій формі власності, а також те, що держава не реалізовує заходів, націлених на посилення конкуренції на ринках, де діють природні монополії. Причиною цього є те, що правовими актами, зокрема Законом України «Про природні монополії», а також Господарським кодексом України поняття «природна монополія» розглядається як стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції. Ця умова забезпечує природним монополіям відносну автономність від державного впливу і певну винятковість у порівнянні з іншими суб’єктами господарювання. Враховуючи технологічні особливості виробництва товарів (послуг) природних монополій, те, що ці товари (послуги) не мають замінників, а також специфіку взаємовідносин природних монополій із державою високим є ризик порушення інтересів споживачів товарів (послуг), які пропонуються природними монополістами. Ймовірність цього ризику, як свідчить світовий досвід, однаково висока в умовах перебування суб’єктів природних монополій у державні або приватній власності. Ризик посилюється також в умовах нечіткості формулювань положень правових актів.

Так, перший заступник Голови Антимонопольного комітету України О.Мельниченко слушно стверджує, що забезпечення ефективного захисту від зловживань з боку монопольних утворень є можливим лише за умови правильного та однакового тлумачення і застосування усіма суб’єктами правовідносин у цій сфері положень законодавства із захисту конкуренції. Він наголошує на важливості узгодження тлумачень положень законодавства Антимонопольним комітетом України і судами. У результаті відсутності однозначного тлумачення положень законодавчих актів виникають конфлікти, розв’язання яких вимагає участі Вищого господарського суду України. У цих конфліктах позивачем виступають організації, які визнані Антимонопольним комітетом природними монополістами, а відповідачем сам Комітет. О.Мельниченко зазначає, що сьогодні, судячи з практики розгляду таких конфліктів, Вищий господарський суд України, визнає право судів визначати межі товарних ринків та факт монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ньому, зокрема всупереч межам товарного ринку та становищу суб’єктів господарювання на ньому, встановленим Антимонопольним комітетом України [188]. Наявність фактів неоднозначного тлумачення положень правових актів, зокрема щодо визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку є фактором негативної дії на процес і результативність державного управління розвитком природних монополій. Джерелами виникнення проблем, які виникають у результаті дії цього фактору перш за все є Закони України «Про природні монополії» і «Про захист економічної конкуренції», а також рішення Комітету і судів. Огляд літературних джерел і власні дослідження дозволяють стверджувати, що ліквідувати негативну дію цього фактору можливо шляхом внесення уточнень до Закону України «Про природні монополії», зокрема на предмет виділення ознак виникнення природної монополії, етапів визнання суб’єкта господарювання природним монополістом, а також ознак зловживання суб’єкта господарювання монопольним становищем та правомірності дій органів державної влади щодо застосування санкцій до монополістів.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що у Законі України «Про природні монополії» недостатньо адекватно розкрито сутність поняття «природна монополія». Його розкрито як стан товарного ринку. Проте, як відомо, стан будь-якого ринку є явищем, що перш за все характеризується фіксацією параметрів попиту, пропозиції і цін, а наявність чи відсутність конкуренції є додатковими характеристика ринку, які пояснюють особливості того як формується попит, пропозиція і ціна. Незважаючи на те, що природні монополісти пропонують товари (послуги), які не мають замінників, тобто попит на цю продукцію не залежить від її ціни, на практиці, часто виникають ситуації, в яких обсяг пропозиції товарів (послуг) природних монополістів, а також ціни на них є нестабільними. Виходячи з вищесказаного випливає, що держава визнає суб’єкта природною монополією лише за умови виникнення певного очікуваного стану ринку. За інших умов цей суб’єкт може розглядатись органами державної влади як звичайна монополія, а тому до нього може застосовуватись антимонопольне законодавство. З метою усунення цієї неоднозначності, як зазначалось у параграфі 1.1, під природною монополією слід розуміти привілейоване державою підприємство або об’єднання декількох підприємств, які володіють правами власності на виробничі фонди, за допомогою яких створюється пропозиція товарів (послуг), собівартість, а отже і ціна яких, як очікує держава, в умовах монополії буде нижчою, ніж в умовах конкуренції через виникнення ефекту масштабу.

            В окремих правових актах, якими визначаються особливості управління розвитком природних монополій мають місце положення, які прямо суперечать одні одним. Так, у Законі України «Про природні монополії» зазначається, що фінансування діяльності Національних комісій регулювання природних монополій і їх територіальних органів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Це положення сприяє фінансовій незалежності Комісій, їх неупередженості стосовно суб’єктів природних монополій. Своєю чергою, у відповідності до Указу Президента України «Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України» N 335/98 21 квітня 1998 року, яким затверджено положення «Про Національну комісію регулювання електроенергетики України» вказується, що Комісія та її робочий апарат утримуються за рахунок плати, одержаної за видачу ліцензій, включаючи поточну плату, що справляється з ліцензіатів, технічної допомоги з боку міжнародних організацій та інших джерел. Кошторис витрат Комісії та її робочого апарату затверджує Голова Комісії за погодженням з Міністерством фінансів України.

            Таким чином, положення вказаних правових актів суперечать одне одному, крім того Указом Президента України сприяє виникненню корупції у Національній комісії регулювання електроенергетики України.

            Загалом аналітики Міжнародного центру перспективних досліджень в підтвердження і продовження вищесказаного стверджують, що в Україні відсутня цілісна державна політика управління діяльністю суб’єктів природних монополій, зокрема у сфері житлово-комунальних господарств. Законодавством чітко не визначено переліку і виконавців регуляторних функцій. Закон “Про природні монополії” не визначає вичерпного переліку повноважень національних комісій або місцевих органів влади, на які частково покладено функції регулювання. Наслідком цього є “розмитість” регуляторних повноважень вертикалі виконавчої влади [137].

            Одним з факторів, який впливає на ефективність управління розвитком природних монополій є терміни реалізації рішень органів державного управління розвитком природних монополій. Очевидним є те, що своєчасно сформовані і реалізовані на практиці рішення органів державної влади мають більшу ймовірність бути успішними, ніж рішення, які формувались і реалізовувались із запізненнями. Актуальність необхідності забезпечення позитивної дії цього фактору на сьогодні усвідомлюється керівниками органів державної влади. Доказом цього, як вже зазначалось, є те, що за результатами моніторингу КМУ виявлено, що внаслідок правової неврегульованості питань регулювання тарифів на вантажні залізничні перевезення у межах України та пов`язані з ними послуги Міністерству транспорту України, а також Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції не можливо в повному обсязі реалізувати конкурентоспроможну політику. Проблема полягала у тому, що зазначені міністерства не мали змоги своєчасно змінювати державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи у зв’язку із зміною умов виробництва через те, що законодавчо вони готували лише проекти цін і тарифів, які розглядались і затверджувались КМУ. У цілому цей процес займав від 3 до 5 місяців, що зумовлювало втрату актуальності прийнятих міністерствами рішень. З метою розв’язання проблеми КМУ делегував вищевказаним міністерствам повноваження щодо самостійного встановлення тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом та пов’язані з ними послуги.

Серед факторів, які впливають на ефективність державного управління розвитком природних монополій виділено також характер зворотного зв’язку про стан і результативність застосування органами державного управління регулюючих рішень, що спрямовані на суб’єктів, які є природними монополістами. Зворотній зв'язок репрезентує собою сукупність комунікацій між суб’єктами управління. Його призначенням є інформування керівників органів державної влади про стан виконання ухвалених ними рішень і їх результативність. На сьогодні органи державного управління розвитком природних монополій забезпечують позитивний характер зворотного зв'язку шляхом його формалізації. Так, Антимонопольним комітетом України формалізація забезпечена шляхом формування планів-графіків здійснення заходів щодо відстеження результативності власних регуляторних актів. Такі плани-графіки передбачають встановлення виду відстеження стану і результативності виконання регуляторних актів (базове, повторне, періодичне), а також терміну проведення перевірок. Відсутність зворотного зв’язку, як відомо з теорії і практики управління суттєво знижує ефективність управлінських дій, стає причиною неактуальності, несвоєчасності і нераціональності сформованих керівниками рішень. Як відомо, управління має інформаційну основу, тобто воно значною мірою базується на принципах каузальності, історизму, суперечності, заперечення тощо. З огляду на це, налагодження зворотного зв’язку від підсистеми керованої до підсистеми керуючої є вихідною умовою раціонального і результативного управління.

На ефективність державного управління розвитком природних монополій впливає також рівень системності державного управління. Огляд і аналіз праць теоретиків менеджменту дозволяє стверджувати, що ефективність управління значною мірою залежить від його системності. У теорії менеджменту поняття «управління» часто розглядається з функціонального, ситуаційного, поведінкового, кількісного і якісного підходів, проте більшість теоретиків менеджменту, а також діючих керівників організацій і окремих їх підрозділів стверджують, що системний підхід в управлінні будь-яким об’єктом є базовим. Проявом системності в управлінні будь-яким об’єктом є створення ієрархії цілей, вибір і класифікування методів їх досягнення, визначення і формалізація умов застосування методів, формування комунікаційних каналів між керуючими і підлеглими тощо. Огляд і аналіз правових актів, матеріалів органів державної влади і окремих підприємств показав, що в Україні недостатньо системним є державне управління розвитком природних монополій. Серед головних проявів не системності слід виділити:

·                   неузгодженість дій різних органів державної влади в процесі управління розвитком природних монополій;

·                   відсутність серед об’єктів моніторингу розвитку природних монополій об’єктів, які характеризують ефективність виконання ними покладених на них функцій;

·                   відсутність спільної для суб’єктів державного управління інформаційної системи, яка б забезпечувала спільну інформаційну базу для формування і реалізації рішень щодо управління розвитком природних монополій.

На ефективність державного управління розвитком природних монополій впливає також стан економічної і політичної кон’юнктури в країні. У даному випадку під економічною кон’юнктурою розуміємо фазу розвитку національної економіки (ріст, стабільність, спад, застій), рівень залежності на певний момент часу національних ринків від світових, стабільність курсу національної валюти, рівень зайнятості, рівень платоспроможного попиту тощо. Своєю чергою, під політичною кон’юнктурою розуміємо конкретний період часу, який визначається умовами реалізації передвиборчих заходів, умовами проведення виборів, умовами після виборного періоду, а також підвищенням або спадом політичної активності в залежності від гостроти виникнення економічних та соціальних проблем. Цей фактор, як і вищерозглянуті фактори може як позитивно, так і негативно впливати ефективність управління розвитком природних монополій. Проведені дослідження показали, що позитивний вплив даного фактору може мати місце за різних економічних і політичних умов, проте ймовірність його позитивної дії є вищою у після виборний період, а також при зниженні економічного зростання. Ці умови сприяють удосконаленню кадрової політики в органах державного управління, акумулюванню інтелектуальних ресурсів, що націлені на конструктивне розв’язання актуальних проблем розвитку природних монополій.

Дія вищевказаного фактору на ефективність управління розвитком природних монополій пов’язана із такими факторами як професійність керівників органів державного управління, а також наявністю і дієвістю громадського контролю за роллю держави в управлінні природними монополіями. Професійність кадрів, як відомо, у будь-яких системах управління, зокрема в організація, в об’єднаннях організацій, в системі державного управління вимагає постійного ретельного моніторингу рівня якості виконання покладених на працівників функцій і повноважень. Моніторинг повинен здійснюватись на етапі підготовки і перепідготовки кадрів, а також на етапі їх професійної діяльності. Важливою умовою забезпечення ефективності цього моніторингу є публічність вимог до кадрів, зокрема керівників органів державного управління розвитком природних монополій, а також публічність системи умов отримання тієї чи іншої посади. На сьогодні, нажаль, для громадськості ця інформація є малодоступною. З приводу вагомості дії цього фактору на ефективність діяльності природних монополій К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю зазначають, що з часом розширення діяльності природної монополії може привести до негативного ефекту масштабу, який полягатиме у зростанні виробничих витрат на одиницю продукції. Головною причиною цього явища є поява певних управлінських труднощів в раціональному управлінні підприємством, яке займається крупно масштабним виробництвом. Автори стверджують, що розростання ієрархічного апарату управління створює проблеми обміну інформацією, координування рішень, зумовлює бюрократизм, підвищує ймовірність того, що ухвалені рішення виявляться суперечливими [112]. Для уникнення цього явища керівники органів державного управління і керівники підприємств, що належать до природних монополій повинні вести безперервну роботу у напрямку підвищення кваліфікації керівників і рівня їх інформаційної освіти.

Щодо наявності громадського контролю за діяльністю органів державного управління розвитком природних монополій, то за дослідженнями Міжнародного центру перспективних досліджень існує три варіанти його забезпечення (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Варіанти організування інститутів захисту інтересів споживачів товарів (послуг) природних монополій [137]

Варіанти організування інститутів захисту інтересів споживачів

Особливості реалізації варіантів

Спеціалізовані відділи в рамках органу регулювання

Термін “комунальні послуги” вказує на те, що відповідальність за їх надання передусім лежить на органах місцевого самоврядування. Від якості цих послуг великою мірою залежить рівень підтримки місцевої влади мешканцями. Саме в забезпеченні власної легітимності та підтримки популярності серед населення полягає інтерес органів місцевого самоврядування у створенні спеціалізованих відділів, які захищатимуть інтереси споживачів і сприятимуть роботі інших організацій з аналогічними інтересами.

Оскільки організації з надання послуг здебільшого є комунальними підприємствами і, відповідно, підпорядковуються органові місцевого самоврядування, важливо уникати можливого конфлікту інтересів між цілями управління підприємством і захисту прав та інтересів споживачів.

Часто‑густо на базі органів місцевого самоврядування задля якомога легітимнішого представництва інтересів споживачів і мінімізації конфлікту інтересів створюють дорадчі ради (наприклад, така рада є при комунальному підприємстві міста Анахайм (штат Каліфорнія, США). Вона складається із семи представників громади. Такі ради створено в багатьох містах України, наприклад, у Комсомольську та Луцьку). Через ці органи громадяни можуть безпосередньо впливати на процес ухвалення рішень місцевими органами влади.

Основним плюсом такого органу є його висока мотивація до захисту інтересів споживачів, оскільки це визначає рівень політичної підтримки органу місцевого самоврядування громадою. Однак активність цього органу може бути непостійною, що пов’язано з політичними циклами. о того ж близькі стосунки органу з муніципалітетом (особливо якщо підприємства комунальні та управляються місцевою владою) створюють потенціал для конфлікту інтересів.

Незалежні організації – партнери регуляторного органу на ринку комунальних послуг

У рамках загальнонаціональної системи існує цікавий підхід щодо створення незалежного органу захисту інтересів споживачів на базі галузевого регуляторного органу. Хоча цей підхід має риси спадного до організації системи захисту споживачів, незалежний орган може бути організовано із широкою мережею територіальних підрозділів і високим рівнем децентралізації, що підвищуватиме його наближеність до споживача.

Яскравим прикладом такого органу є британська організація WaterVoice, яка підтримує партнерські стосунки з регулятором послуг водопостачання та водовідведення OFWAT. Ця організація територіально має десять реґіональних комітетів у Англії та Уельсі. За призначення членів комітетів відповідає генеральний директор OFWAT, який має консультуватися принаймні з головою відповідного комітету та незалежним експертом. Голови реґіональних комітетів входять до складу споживчої ради, яка представляє інтереси споживачів на національному та європейському рівнях.

Фактично така організація є посередником між споживачами послуг та іншими зацікавленими сторонами. Вона дає змогу усувати проблеми ще на рівні підготовки відповідних рішень (забезпечуючи, зокрема, інформаційний обмін між суб’єктами ринку).

Позитивною рисою цього варіанта є відсутність конфлікту інтересів між управлінням і захистом споживачів (варто зазначити, що для цього також потрібна реальна незалежність самого регуляторного органу). Водночас найчастіше важко забезпечити мотивацію органу на активну роботу із захисту інтересів споживачів. Для регуляторного органу характерна більша увага до технічних галузевих питань (під єднання до мережі, ліцензування тощо), аніж до прав громадян. Тому за такого варіанта потрібно чітко визначити права, обов’язки та взаємовідносини між регуляторним органом, інститутом захисту інтересів споживачів і всіма іншими зацікавленими сторонами, які забезпечували б ефективний і дієвий захист споживачів.

Громадські організації та об’єднання споживачів

На відміну від двох попередніх форм захисту споживачів громадські організації та асоціації споживачів побудовано на підході “знизу догори”. Їх організовують самі споживачі, об’єднуючи спроможності членів громади або окремих категорій споживачів для дієвішого та ефективнішого захисту своїх прав та інтересів.

У разі високого рівня організації та суспільної підтримки таких інституцій громадянського суспільства місцеві органи влади, комунальні підприємства та регулятори змушені враховувати їхню позицію. Громадські організації забезпечують відповідним спільнотам вигоди в сенсі полегшення подачі скарг, направлення запитів щодо отримання інформації (роз’яснень, довідок про екологічні наслідки тощо) від регуляторних органів і підприємств, судового розгляду справ тощо. Об’єднання окремих категорій споживачів комунальних послуг, наприклад, великих промислових підприємств, може також ефективно відстоювати власні права. Аргументом на користь кількох організацій із захисту прав різних груп споживачів є чіткіший та прозоріший процес висловлення різних позицій, процесу їх узгодження та ухвалення остаточних регуляторних рішень.

Перевагою громадських організацій і об’єднань є їхня близькість до споживачів, відповідно, високий рівень легітимності й оперативності. Однак часто-густо цим інституціям бракує технічних, економічних та інших знань, тому дуже важливо забезпечити розвиток їхніх спроможностей (програми навчання тощо). Громадські організації також потрібно забезпечити реальними важелями впливу на ситуацію в галузі.

Комбінування вищевказаних варіантів

При такому варіанті підтримується партнерське співробітництво.

 

         Окрім вищевказаних чинників, які впливають на ефективність ДУРПМ у науковій літературі широко описаними є також чинники, які перешкоджають інноваційному розвитку природних монополісті. Проведені дослідження, показали, що певною мірою ці чинники також впливають на ефективність ДУРПМ. До них належать [68]:

1.     Організаційно-економічні – нерозвиненість ринку, дефіцитність товарів, нестача інвестиційних ресурсів для фінансування інноваційних розробок і проектів, відсталість матеріальної та науково-технічної бази, відсутність резервних потужностей, домінування спрямованості економічних інтересів підприємця на поточне виробництво.

2.     Фінансово-кредитні – нестача та недоступність фінансових ресурсів, не чинність законодавчих положень щодо оподаткування підприємств, що випускають інноваційну продукцію, недосконалість системи оподаткування, існуючі високі відрахування з фонду оплати праці.

3.     Політико-правові – мінливість і нестабільність вітчизняної законодавчої бази, існування обмежень з боку антимонопольного, податкового, патентно-ліцензійного законодавства, блокування дії деяких статей Законів України “Про інноваційну діяльність”, “Про оподаткування прибутку підприємств”.

4.     Управлінські – надмірно централізована структура управління, авторитарний стиль управління, переважання вертикальних потоків інформації, орієнтація виробників лише на уже існуючі ринки та короткострокову окупність інвестицій, неузгодженість інтересів учасників інноваційних процесів.

5.     Соціально-психологічні – острах і опір змінам, що можуть спричинити негативні наслідки для колективу підприємства, небажання  змінювати існуючі способи діяльності, робочі місця, поведінку і традиції, боязнь невизначеності, невдач.

         Окрім вище перерахованих до причин, що гальмують розвиток інноваційної діяльності, зокрема у галузях де діють природні монополії сфери в Україні, відносять також [170, с.76]:

—         зменшення такого важливого джерела капіталовкладень, як амортизаційних відрахувань (вони фактично у кілька разів відстають від реального зношення основних фондів, чим штучно занижується питома вага споживання основного капіталу у структурі ВВП),

—         негативно відображається на розвитку інноваційної діяльності існуюча нині надзвичайно висока ставка оподаткування державою промислових підприємств,

—         мають місце труднощі в одержанні кредитів як у централізованому інноваційному фонді, так і в комерційних банківських установах,

—         нерозвиненість конкурентних відносин,

—         недостатня увага надається залученню вітчизняних та іноземних інвестицій,

—         не створений інститут ефективного правового регулювання у сфері інноваційної діяльності.

         За даними спостереження Державного комітету статистики України, інноваційну діяльність вітчизняних підприємств, у тому числі тих, що є природними монополістами стримують: нестача власних коштів (на це вказали 85,7% підприємств), недостатня фінансова підтримка держави (54,9%), високі кредитні ставки (38,7%), великі витрати на нововведення (36,5%), відсутність фінансових коштів у замовників (32,2%), низький платоспроможний попит на нову продукцію (30,4%), труднощі із сировиною і матеріалами (29,2%),  високий економічний ризик (26,7%), недосконалість законодавчої бази (26,4%), тривалий термін окупності нововведень (20,0%), нестача інформації про ринки збуту (11,7%) [118; 119].

         За дослідженнями [48; 68; 73; 76; 78-83] до факторів, які стримують інноваційну діяльність сьогодні і справлятимуть суттєвий вплив у середньостроковій перспективі, належать [164, с. 154]:

—   недосконалість системи фінансування, регулювання, організації науково-дослідної та інноваційної діяльності на підприємствах,

—   незначна кількість конкретних результатів розробок і впровадження інноваційного продукту,

—   погіршення фінансового та матеріального забезпечення науково-дослідної бази наукових установ,

—   відплив до інших сфер діяльності кваліфікованих кадрів, що займаються науковою розробкою і впровадженням високих технологій у виробництво,

—   не налагодженість кооперації наукової та виробничої сфер.

З метою формування обґрунтованих, конструктивних рекомендацій органам державної влади щодо підвищення ефективності управління розвитком природних монополій у наступному параграфі проведемо оцінювання вищеописаних факторів.

 

 

2.3. Оцінювання факторів, які впливають на ефективність державного управління розвитком природних монополій.

 

 

         З метою розроблення рекомендацій щодо удосконалення державного управління розвитком природних монополій протягом 2005-2006рр. проводилось експертне дослідження факторів, які впливають на ефективність державного управління розвитком природних монополій. Необхідність проведення експертного дослідження пов’язано з тим, що інші джерела інформації, на підставі якої можна було б оцінити ці фактори відсутні. Проведене експертне дослідження було колективним (груповим). Підбір експертів здійснювався виходячи із певних критеріїв. Так, експертами могли виступати особи, які не менше 5 останніх років працюють чи працювали на керівних посадах в організаціях, що є природними монополіями та особи, які працюють чи працювали в органах державного управління діяльністю природних монополій.

З числа 106 можливих експертів було сформовано робочу групу шляхом визначення кількості членів групи та оцінювання їх компетентності.

Робочу групу сформовано на основі аналізу відповідності експертів встановленим нами критеріям, а також із врахуванням їх бажання брати участь у експертному дослідженні. З метою визначення обсягу простої без повторної вибірки, щоб з ймовірністю 0,990 гранична похибка частки не перевищувала 10% нами використано формулу

де W – вибіркова частка (частка елементів вибіркової сукупності, що відповідає досліджуваній ознаці);

 – коефіцієнт довіри для заданого значення ймовірності;

N – чисельність генеральної сукупності

 – гранична похибка.

         Для імовірності р=0,990 з таблиці нормального розподілу знаходимо =2,59. Оскільки дисперсія часки невідома, то приймаємо =0,25, тому

         Таким чином, обсяг простої без повторної вибірки з ймовірністю 0,990 та граничною похибкою частки не більше 10% повинен становити 66 чол.

         Елементами організування даного експертного дослідження було його методично-інформаційне забезпечення. Воно передбачало формування анкети і методичних рекомендацій до її заповнення, довідкової інформації стосовно предмету дослідження (додаток А), а також матеріальне стимулювання експертів за участь в експертному дослідженні.

         У додатках Б-В наведено бали і пораховано ранги, присвоєні експертами досліджуваним факторам.

Сума балів і рангів, призначених експертами j-му фактору, а також їх середні значення балів і рангів для кожного фактору визначались за формулами, що наведені у табл. 2.13 [40].

 

Таблиця 2.13

Методичний інструментарій для обробки експертної інформації

Етапи обробки експертної інформації

Способи обробки експертної інформації та умовні позначення

Розрахунок суми балів, призначених експертами

j-му фактору

де m – кількість експертів, що взяли участь в експертному дослідженні;

i – можливі номери експертів;

Rij – ранги оцінок і-м експертом j-го фактору.

Розрахунок середньої суми балів, призначених експертами

j-му фактору

Розрахунок суми рангів, призначених експертами

j-му фактору

де Сcj – оцінка відносної ваги (в балах), даних і-м експертом j-го фактору.

Розрахунок середньої суми рангів, призначених експертами

j-му фактору

mj – кількість експертів, які оцінили j-й фактор.

 

Результати обробки експертної інформації наведено у табл. 2.14. Як бачимо, з табл. 2.14 найбільшу суму балів експерти присвоїли першому фактору, а найменшу третьому. Такими ж є середні оцінки факторів. За їх значеннями не можна формувати висновок про вагомість факторів у їх впливі на ефективність державного управління розвитком природних монополій, а також розмістити фактори у порядку спадання від більш вагомих до менш вагомих, оскільки як видно з табл. 2.14 сумування рангів зумовило дещо інший розподіл важливості факторів.

Таблиця 2.14

Результати обробки експертної інформації

Фактори

Сума балів, призначених експертами

j-му фактору

Середня сума балів, призначених експертами

j-му фактору

Сума рангів, призначених експертами

j-му фактору

Середня сума рангів, призначених експертами

j-му фактору

1

5090

77,12

68,5

1,037879

2

3370

55,24

134,5

2,037879

3

2710

53,13

196,5

2,977273

4

3730

60,16

265

4,015152

5

3530

58,83

327

4,954545

6

3410

57,79

396,5

6,007576

7

3490

56,29

460

6,969697

 

У табл. 2.15 показано місце факторів у порядку спадання від більш вагомих до менш вагомих за результатами призначення експертами факторам балів і рангів.

Таблиця 2.15

Місце факторів у порядку спадання від більш вагомих до менш вагомих

За результатами призначення експертами балів

За результатами призначення експертами рангів

1. Діюче законодавче забезпечення легітимності дій органів державної влади відносно застосування методів впливу на суб’єктів, які є природними монополістами.

1. Стан економічної і політичної кон’юнктури в країні тощо.

2. Рівень системності в державному управлінні розвитком природних монополій.

2. Професійність керівників органів державного управління розвитком природних монополій.

3. Наявність і дієвість громадського контролю за роллю держави в управлінні природними монополіями.

3. Наявність і дієвість громадського контролю за роллю держави в управлінні природними монополіями.

4. Стан економічної і політичної кон’юнктури в країні тощо.

4. Рівень системності в державному управлінні розвитком природних монополій.

5. Професійність керівників органів державного управління розвитком природних монополій.

5. Характер зворотного зв’язку про стан і результативність застосування органами державного управління регулюючих рішень, що спрямовані на суб’єктів, що є природними монополістами.

6. Терміни реалізації рішень органів державного управління розвитком природних монополій.

6. Терміни реалізації рішень органів державного управління розвитком природних монополій.

7. Характер зворотного зв’язку про стан і результативність застосування органами державного управління регулюючих рішень, що спрямовані на суб’єктів, що є природними монополістами.

7. Діюче законодавче забезпечення легітимності дій органів державної влади відносно застосування методів впливу на суб’єктів, які є природними монополістами.

 

З огляду на це, експертна інформація вимагає подальшої обробки. Про вагомість факторів можна судити за значенням частоти максимально можливих оцінок

де  – кількість максимально можливих оцінок (100 балів) отриманих j-м фактором.

Цей показник характеризує важливість розвитку j-го фактору з точки зору кількості поставлених йому експертами перших місць.

Б.Грабовецький зазначає, що перевагу тому чи іншому фактору слід віддавати в першу чергу в залежності від середніх величин рангу чи балів. І тільки при інших рівних умовах фактор можна вважати найбільш важливим при максимальному значенні . З огляду на це, показник частоти максимально можливих оцінок слід розглядати як додатковий до показників, що наведені у табл. 2.16.  може приймати значення в межах від 0 до 1, проте чим ближчим воно є до 1, тим фактор вагоміший [40; 155].

Таблиця 2.16

Частота максимально можливих оцінок

Назва показника

Фактори

1

2

3

4

5

6

7

Частота максимально можливих оцінок  факторів експертами

 

 

 

 

 

0,42

 

 

 

 

 

0,13

 

 

 

 

 

0,23

 

 

 

 

 

0,24

 

 

 

 

 

0,23

 

 

 

 

 

0,15

 

 

 

 

 

0,22

 

         У процесі обробки експертної інформації для полегшення адекватного її сприйняття абсолютні показники переводять у відносні. Для цього індивідуальні показники спочатку нормуються, а потім обчислюються середньозважені величини. Середня вага кожного фактору розраховується за формулами [40]

де

Wij – питома вага оцінки і-м експертом j-го фактору;

Сij – оцінка відносної ваги j-го фактору і-м експертом .

         Результати розрахунку наведено у додатку Д. Їх аналіз дозволяє виявити частку кожного з факторів в 1-ці у розрізі кожного з експертів.

         Наступним етапом обробки експертної інформації є побудова матриці переваг одних факторів у порівнянні з іншими (табл. 2.17). Ця матриця визначає число випадків, коли фактор j, визначається як більш важливий за фактор k [40; 155]. З табл. 2.17 бачимо, що важливість факторів у матриці відповідає важливості факторів, яку виявлено при сумуванні балів і рангів експертів в табл. 2.14.

З метою нівелювання різноманітності оцінок, проставлених експертами різним факторам, фахівці рекомендують обчислювати розмах оцінок, а для виявлення суттєвості оцінок конкретних експертів розраховувати коефіцієнт активності експертів [40].

Розмах оцінок, як правило, розраховують за формулою

де L – розмах оцінок, у балах, даних j-му фактору;

 – максимальна та мінімальна оцінки, поставлені j-му фактору окремим експертом.

Таблиця 2.17

Матриця переваг

Фактори

1

2

3

4

5

6

7

1

-

61

66

66

66

66

66

2

0

-

57

65

66

66

66

3

0

0

-

60

66

66

66

4

0

0

0

-

58

65

66

5

0

0

0

0

-

64

66

6

0

0

0

0

0

-

62

7

0

0

0

0

0

0

-

 

         Своєю сергою, активність експертів по кожному фактору обчислюють за допомогою коефіцієнта активності

де mj – кількість експертів, що оцінили j-й фактор;

m – загальна кількість експертів.

         Результати розрахунку цих показників наведено у табл. 2.18. Як видно з табл. 2.18, оцінка показників порівняльної важливості факторів свідчить про те, що група експертів віддала перевагу в основному першому, четвертому та третьому факторам і менш схильна вважати доцільними другий, п’ятий, шостий і сьомий фактори.

Таблиця 2.18

Показники порівняльної важливості факторів

Показники

Фактори

1

2

3

4

5

6

7

Sj

68,5

134,5

196,5

265

327

396,5

460

1,037879

2,037879

2,977273

4,015152

4,954545

6,007576

6,969697

77,12121

55,2459

53,13725

60,16129

58,83333

57,79661

56,29032

K100j

0,42

0,13

0,23

0,24

0,23

0,15

0,22

Wj

1,939440

1,2545

0,95348

1,38125

1,3178

1,27099

1,31112

Lj

80

90

90

90

90

90

90

Kaj

1,00

0,92

0,77

0,93

0,90

0,89

0,93

 

Як показує величина розмаху, при оцінці всіх факторів спостерігається значний розмах у відповідях експертів. За значеннями показника активності експертів можна судити про те, що всі фактори є достатньо обґрунтованими, оскільки за виключенням третього фактору всі експерти дали оцінку запропонованим факторам. Це може свідчити також про достатньо високу компетентність експертів. Показники частоти максимально можливих оцінок свідчить про те, що всім запропонованим факторам експерти призначали 100 бальну оцінку, особливо першому фактору.

         Наступним етапом експертного дослідження є оцінювання ступеня узгодженості думок експертів. Для виконання цього завдання найбільш часто використовують коефіцієнт конкордації:

де L – кількість груп зв’язаних (однакових рангів);

tl – кількість зв’язаних рангів в кожній групі.

         Розрахунок коефіцієнта конкордації передбачає виявлення груп зв’язаних рангів, а також підрахунку кількості зв’язаних рангів в кожній групі. Виконання цих операцій слід здійснювати за даними додатку В. У процесі аналізу виявлено, що L = 32 (4,5; 4,5); (1,5; 1,5); (3,5; 3,5); (4,5; 4,5); (4,5; 4,5); (3; 3; 3); (2,5; 2,5); (1,5; 1,5); (3,5; 3,5); (1,5; 1,5); (3,5; 3,5); (3,5; 3,5); (3,5; 3,5); (1,5; 1,5); (2,5; 2,5); (2,5; 2,5); (5,5; 5,5); (4,5; 4,5); (6,5; 6,5); (6,5; 6,5); (5; 5; 5); (2,5; 2,5); (4,5; 4,5); (4,5; 4,5); (2,5; 2,5); (1,5; 1,5); (6,5; 6,5); (2,5; 2,5); (2,5; 2,5); (4,5; 4,5); (2,5; 2,5).

         Звідси tl1 = 2; tl1 = 2; tl2 = 2; tl3 = 2; tl4 = 2; tl5 = 3; tl6 = 2; tl7 = 2; tl8 = 2; tl9 = 2; tl10 = 2; tl11 = 2; tl12 = 2; tl13 = 2; tl14 = 2; tl15 = 2; tl16 = 2; tl17 = 2; tl18 = 2; tl19 = 2; tl20 = 3; tl21 = 2; tl22 = 2; tl23 = 2; tl24 = 2; tl25 = 2; tl26 = 2; tl27 = 2; tl28 = 2; tl29 = 2; tl30 = 2; tl31 = 2; tl32 = 2.

         Таким чином,

         Використовуючи результати групування рангів, а також провівши проміжні розрахунки, результати яких наведені у табл. 2.19 розрахуємо коефіцієнт конкордації

         Значення коефіцієнта конкордації коливається в межах від 0 до 1. Чим ближче значення коефіцієнта до 1-ці тим повнішою є узгодженість думок експертів. У нашому випадку =0,989, що засвідчує досить високий рівень узгодженості думок експертів.

Таблиця 2.19

Визначення середньої суми рангів та квадратів відхилень суми

від середньої суми

Фактори

Сума рангів, Sj

Відхилення суми від середньої суми, dj

1

68,5

-195,5

38220,25

2

134,5

-129,5

16770,25

3

196,5

-67,5

4556,25

4

265

1

1

5

327

63

3969

6

396,5

132,5

17556,25

7

460

196

38416

Разом

1848

-

119489

У середньому

264

-

-

 

         Статистичну істотність коефіцієнта конкордації перевіряють за критерієм Пірсона (Х2)

         Значення цього показника порівнюють із табличним значенням. Вважають, якщо , то коефіцієнт конкордації статистично істотний. Таким чином, на основі вище розрахованих даних

         Як бачимо,  =391,76, тобто задовольняє умову .

         Розкид думок експертів, окрім коефіцієнта конкордації оцінюють також за допомогою інших статистичних показників (табл. 2.20).

Таблиця 2.20

Показники, якими оцінюють розкид думок експертів

Назви показників

Способи розрахунку

Дисперсія оцінок, даних j-му фактору

Коефіцієнт варіації оцінок, даних j-му фактору

Загальна дисперсія оцінок

де

Загальна дисперсія рангів

 

         У табл. 2.21 наведено результати розрахунків дисперсії оцінок та коефіцієнтів варіації оцінок по всіх факторах.

Таблиця 2.22

Показники узгодженості думок експертів у розрізі досліджуваних факторів

Показники

Фактори

1

2

3

4

5

6

7

Дисперсія оцінок, даних j-му фактору

 

 

789,25

 

 

2034,28

 

 

2230,59

 

 

1311,64

 

 

1721,04

 

 

1809,09

 

 

1939,95

Коефіцієнт варіації оцінок, даних j-му фактору

 

 

 

36,42

 

 

 

81,64

 

 

 

88,89

 

 

 

66,73

 

 

 

70,51

 

 

 

73,59

 

 

 

78,24

Загальна дисперсія оцінок

 

 

15984,64

 

 

18323,11

 

 

18557,05

 

 

17783,37

 

 

17928,48

 

 

18042,36

 

 

18207,24

Загальна дисперсія рангів

 

 

121,23

 

 

112,40

 

 

104,41

 

 

95,92

 

 

88,55

 

 

80,66

 

 

73,78

 

         Результати вищенаведених розрахунків засвідчують досить високий ступінь узгодженості думок експертів. Це дозволяє стверджувати, що експертна група була сформованою з фахівців у сфері державного управління розвитку природних монополій, а також про адекватність присвоєних ними оцінок досліджуваним факторам.

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Природні монополіїі – фактори державного управління розвитком”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>