Природні монополії: напрями і заходи удосокналення державного управління

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Природні монополії – напрями і заходи удосконалення державного управління”

На підставі огляду і аналізу літературних джерел, а також дослідження факторів, які впливають на ефективність ДУРПМ, виявлено напрями удосконалення ДУРПМ. До них належать напрями, які стосуються захисту інтересів споживачів товарів (послуг) природних монополій, а також напрями, що стосуються раціоналізації ДУРПМ. До першої групи напрямів належать: формування дієвої системи контролю за цінами і якістю товарів (послуг); запровадження оптимальної методики ціноутворення на товари (послуги) природних монополістів. До другої: удосконалення планування показників розвитку природних монополій; реорганізування інфраструктури управління природних монополій; формування дієвої системи стимулювання природних монополій і їх керівників; формування диверсифікованої системи контролювання повноти і своєчасності виконання планів розвитку природних монополій; створення системи регулювання діяльності природних монополій за цільовими результатами.

         Ознайомлення із працями вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджували проблеми ціноутворення на товари (послуги) природних монополій, дозволяє стверджувати, що найбільш поширеним методом ціноутворення є метод «витрати + прибуток». Перевагою цього методу для суб’єктів природних монополій є те, що вони мають можливість формувати ціни на товари, послуги із гарантованим певним рівнем прибутку. Перевагою його застосування для держави є те, що регулювати ціни на товари (послуги) природних монополістів можна шляхом нормування витрат і прибутків. Низка економістів, базуючись на результатах аналізу статистичних даних, об’єктивно стверджують, що нормування витрат і прибутку зумовлює зниження зацікавленості суб’єктів природних монополій у результатах діяльності.

Природним монополіям в Україні характерне погіршення якості послуг в умовах фіксації тарифів, що дає їм змогу завищувати витрати та отримувати вищий рівень прибутку. Існує практика штучного завищення тарифів на продукцію суб'єктів природних монополій, що зумовлено включенням у базу розрахунку тарифів сум безнадійної заборгованості [26; 39; 88; 96; 108; 128; 129; 142; 145; 160-163; 173].

Сьогодні об’єктивно визріла потреба активізування інноваційної діяльності у галузях де діють природні монополії, зокрема щодо ціноутворенням. Як відомо, інноваційна діяльність поступається перед комерційною та промисловою-діяльністю більш ризиковим характером, рівнем рентабельності і тривалим часом обігу капіталу. Тому інноваційна діяльність може розвиватися тільки за умов компенсаційних заходів із боку держави та створення відповідних умов на регіональному рівні. На вдосконалення економічного стимулювання інноваційної діяльності мають вплив загальні умови економічного стану держави. Висока купівельна спроможність держави завжди поставала важелем створення високотехнологічної продукції, а купівельна спроможність населення — мірою поширення якісних товарів і послуг. У даний час і в найближчі п'ять років в Україні ці загальні мотиваційні умови створення внутрішнього ринку якісних (інноваційних) товарів діятимуть слабко. Тому в інноваційній діяльності в цьому періоді різкі стрибки можуть відбутися тільки за рахунок розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків і розбудови відносин у технологічній сфері з країнами "третього світу", що дало б змогу хоча б частково реалізувати свої технологічні можливості й отримувати необхідні інвестиції. О.Амоша стверджує, що тільки подолання цих антимотиваційних бар'єрів шляхом глибоких інституціональних перетворень дозволить дійсно активізувати інноваційну діяльність [5]

Удосконалення стимулювання базується на ідеї непрямого податкового стимулювання, що одержує в останні роки все більшу популярність. Держава визначає перед приватним сектором мету і виділяє фінансові ресурси на її досягнення. Проте дані ресурси не розподіляються між конкретними фірмами, а пропонуються всім потенційним претендентам у формі пільг із сплати податку з прибутку. Скористатися податковими пільгами зможуть лише зацікавлені фірми, спроможні діяти в зазначеному державою напрямку.

До числа спеціальних податкових пільг, широко використовуваних у розвинутих країнах із метою стимулювання інноваційної діяльності, можна віднести[164]:

–             можливість повного списання поточних некапітальних витрат на дослідження і розробки при визначенні розміру оподаткованої бази;

–             можливість переносу термінів списання витрат на НДДКР із оподаткованої бази на найбільш сприятливий для підприємства період, що особливо вигідно знов утвореним інноваційним фірмам і тим підприємствам, що не мають у даний момент достатнього прибутку, щоб скористатися в повному обсязі встановленими податковими пільгами;

–             прискорену амортизацію устаткування і будинків, які використовуються для проведення НДДКР;

–             надання податкового кредиту, що дозволяє промисловим фірмам зменшувати вже нарахований податок із прибутку на розмір, рівний визначеному відсотку від витрат на НДДКР і/або відсотку від їхнього приросту за визначений період.

Чимало підприємств в Україні мають пільговий режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку у спеціальних (вільних) економічних зонах, технопарках тощо. Чинним Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що витрати на НДДКР відносяться до складу валових витрат, але не передбачено спеціальних інвестиційних пільг (за винятком нового порядку прискореної амортизації основних фондів). Дещо покращити ситуацію, як стверджує Т.Щедріна може прийняття нового Податкового кодексу України, в якому було б передбачено віднесення до складу валових витрат виробництва та обігу сум витрат підприємств, пов'язаних із поліпшенням основних фондів у розмірі, що не перевищує 5% балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи І, сукупної балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 па початок звітного податкового року. Найбільш значна пільга учасникам інноваційного пронесу надана технопаркам – скасування податку на додану вартість. Було б доцільним надати цю пільгу всім учасникам інновацій по пріоритетних напрямках науково-технічного розвитку в розмірі 50% сплати ПДВ [177]

         Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що певною мірою інноваційним рішенням щодо розв’язати проблеми формування оптимальних цін на продукцію природних монополістів, а також проблему запровадження ефективного контролю за ціноутворенням і якістю послуг природних монополістів є встановлення у законодавчому порядку прямої залежності між цінами на продукцію природних монополістів і рівнем їх оподаткування із врахуванням рівня задоволення потреб споживачів.

         Досягнення зниження собівартості одиниці продукції суб’єктів природних монополій слід розраховувати як суму відхилень фактичного обсягу виробництва від планового та фактичного рівня собівартості від планового рівня [167, с. 317-320]:

де Сп – планова (очікувана) собівартість одиниці продукції, грн.;

    См – собівартість одиниці продукції за минулий (базисний) період, грн.;

    Оз – обсяг виробництва продукції в натуральному виразі у звітному періоді;

    Оп – плановий обсяг виробництва продукції у натуральному виразі;

    Сз – собівартість одиниці продукції звітного періоду, грн.

         У наслідок встановлення цієї залежності виробнича програма суб’єктів природних монополій могла б формуватись у вигляді оптимізаційної задачі. Не детермінованими розглядатимемо ринкові ціни на виробничі ресурси суб’єктів природних монополій, що необхідні для виробництва товарів (надання послуг). Оптимальною виробничою програмою суб’єктів природних монополій слід вважати таку, яка дозволяє отримати найбільший прибуток у звітному періоді порівняно з попереднім із врахуванням величини сплаченого податку з прибутку підприємств.

У табл. 3.1 наведено відомі, керовані і некеровані параметри оптимізаційної економіко-математичної моделі.

Таблиця 3.1

Відомі, невідомі (керовані) і некеровані параметри оптимізаційної економіко-математичної моделі

Умовні позначення

Назви показників

Відомі величини

Кількість товарів (послуг), які виробляє (надає) суб’єкт природної монополії

Номер окремого товару (послуги) ()

Кількість видів виробничих ресурсів

Номер окремого виду виробничих ресурсів ()

Нормативні витрати i-го виробничого ресурсу на виробницто одиниці j-го товару (послуги)

Наявні обсяги виробничих ресурсів i-го виду

Змінна частина собівартості формування одиниці j-го товару (послуги), без урахування вартості спожитих виробничих ресурсів

Змінна частина собівартості формування одиниці j-го товару (послуги), без урахування вартості спожитих виробничих ресурсів у базовому періоді

Змінна частина собівартості формування одиниці j-го товару (послуги), без урахування вартості спожитих виробничих ресурсів у звітному періоді

R

Ставка податку з прибутку підприємств, яка діє за звичайних умов

K1

Коефіцієнтом отримання прибутку суб’єктом природної монополії в умовах сплати податку з прибутку за звичайних умов

Відповідно, нижня і верхня межі обсягу виробництво j-го товару (послуги)

Відповідно, нижня і верхня межі обсягу виробничого використання i-го ресурсу

Відповідно, нижня і верхня межі обсягу придбання додаткових виробничих ресурсів i-го виду

Відповідно, нижня і верхня межі обсягу реалізації надлишку виробничих ресурсів i-го виду

Невідомі величини (керовані параметри)

Обсяг виробництва (формування) j-го товару (послуги)

Обсяг виробничого споживання i-го ресурсу

Обсяг закупівлі (залучення) додаткових виробничих ресурсів i-го виду

Обсяг реалізації надлишку виробничих ресурсів i-го виду

Загальний прибуток суб’єкта природної монополії

K2

Коефіцієнтом отримання прибутку суб’єктом природної монополії за умов досягнення економії на витратах і відповідно за умов зниження ставки податку з прибутку

Некеровані параметри

Ринкова ціна одиниці j-го товару (послуги)

Ринкова ціна i-го виробничого ресурсу

Примітки: розрахунок коефіцієнта К2, як і застосування даної моделі загалом, є доцільним лише за умови наявності факту виникнення економії витрат в структурі собівартості послуг суб’єктів природних монополій.

 

Для забезпечення коректності побудови економіко-математичної оптимізаційної моделі обумовимо певні залежності і обмеження (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Залежності та обмеження економіко-математичної моделі

Економічний зміст залежностей та обмежень

Математичний вираз залежностей та обмежень

У не детермінованих умовах  ринкові ціни на виробничі ресурси і товари (послуги) суб’єктів природних монополій є невизначеними у межах певних діапазонів.

 

Виробниче споживання ресурсів має здійснюватись на основі врахування певних нормативів витрат ресурсів та запланованого обсягу виробництва товарів (послуг)

Сума обсягів наявних та закуплених (залучених) додаткових виробничих ресурсів i-го виду мають дорівнювати сумі обсягів виробничого споживання та реалізації надлишку ресурсів i-го виду

У дисертації розглядається виробнича програма виробництва товарів (послуг) масового споживання, тому у економіко-математичній моделі оптимізуватиметься прибуток суб’єкта природної монополії, який розраховується як сума доходів від реалізації вироблених товарів (послуг) та доходів від реалізації надлишку виробничих ресурсів, що зменшена на вартість використаних виробничих ресурсів

 

Виходячи з вищенаведених залежностей і обмежень запишемо економіко-математичну модель виробничої програми виробництва товарів (послуг) суб’єктом природної монополії, яка належить до класу задач лінійного програмування

Вищенаведена модель є задачею лінійного програмування, для пошуку її розв’язку можна використати пакет прикладних програм Microsoft Office Excel.

         Застосування на практиці такої моделі стимулюватиме суб’єктів природних монополій до пошуку джерел зниження собівартості товарів (послуг) і збільшення обсягу прибутку. Природним є зауваження стосовно того, чи оптимальними будуть ціни, які встановлюватимуться за таких умов. Адже прагнучи збільшити обсяг прибутку суб’єкти природних монополій можуть збільшувати частку прибутку у структурі ціни товарів (послуг) порушуючи при цьому інтереси споживачів. Для розв’язання цієї проблеми пропонуємо продовжувати практику нормування частки прибутку в структурі цін на товари (послуги) природних монополій. Поряд з цим доцільно стимулювати суб’єктів природних монополій до диверсифікації джерел отримання прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності. Розповсюджуючи умови оподаткування прибутку від операційної діяльності на прибуток від інвестиційної та фінансової діяльності інтереси споживачів будуть захищеними, а суб’єкти природних монополій отримають стимул до раціонального формування витрат і розвитку видів діяльності.

         Таким чином, у результаті проведених досліджень висунуто ідею можливого розв’язання проблеми завищення цін суб’єктами природних монополій. Як видно з вище викладеного матеріалу, розкриття сутності ідеї обмежується встановленням залежностей між такими категоріями, як собівартість товарів (послуг), прибуток, величина знижок на податок з прибутку суб’єктів природних монополій тощо, проте визначення і обґрунтування величини податкових знижок, нормативів частки прибутку в структурі цін у дисертації відсутнє. Причиною цього є відсутність достовірної статистичної інформації про величину і структуру собівартості товарів (послуг) суб’єктів природних монополій, розмір прибутку в структурі цін, обсяг сплачених податків тощо.

         Щодо запровадження методики ціноутворення на товари (послуги) суб’єктів природних монополій, то за результатами проведених досліджень оптимальною вважаємо методику, яка передбачає формування ціни шляхом застосування:

·                   стимулів до зниження собівартості;

·                   нормативів до встановлення частки прибутку в структурі цін.

На рис. 3.1 показано графік залежностей між собівартістю, прибутком, податком з прибутку і коефіцієнтом отримання прибутку суб’єктами природних монополій в умовах стимулювання суб’єктів природних монополій до зниження собівартості і нормування прибутку в структурі ціни товарів (послуг).

Точки А1, А2, А3, А4, які відкладено відповідно на прямих Q1, Q2, Q3, Q4 відображають залежності між досліджуваними категоріями в сучасних умовах. Своєю чергою, точки А5, А6, А7, А8 відображають залежності, які можуть виникнути між досліджуваними категоріями в умовах стимулювання суб’єктів природних монополій до зниження собівартості.

Слід зауважити, що рівень отримуваного суб’єктами природних монополій прибутку, який показано на вісі ординат репрезентує прибуток від усіх видів діяльності. Адже, як зазначалось вище, досягнувши зниження собівартості основної продукції суб’єкт природної монополії повинен претендувати на знижку із сплати податку з прибутку підприємств отриманого від будь-якого виду діяльності, що стимулюватиме його до диверсифікування джерел отримання прибутку.

В.Кіп Віскозі, Дж.М. Вернон та Д.Е.Гарингтон стверджують, що регулювання на основі результативності витрат є одним із найдієвіших способів поліпшення результатів діяльності природних монополістів. Автори зазначають, що метою застосування регулювання на основі результативності витрат є сприяти досягненню кінцевих результатів, у яких зацікавлені особи, котрі відчувають на собі вплив регулювання. Замість того щоб змушувати до ведення єдиних загальнонаціональних стандартів, часто бажано дати фірмам певну свободу дій у визначенні ним засобів дотримання цих стандартів [27, c. 73].

Вище описана сукупність заходів націлена як на формування дієвої системи контролювання цін і якості товарів (послуг), так і на удосконалення методики ціноутворення на товари (послуги) природних монополій.

Удосконалення ДУРПМ у вищевказаних напрямках окрім запропонованих заходів вимагає також реалізації заходів, націлених на захист інтересів споживачів. Обґрунтування актуальності захисту споживачів здійснюють аналітики Міжнародного центру перспективних досліджень. Вони стверджують, що монополістичний характер ринку послуг суб’єктів природних монополій і високий ступінь залежності населення від їх отримання зумовлюють високу значущість необхідності забезпечення захисту інтересів споживачів. Зазвичай загальними питаннями захисту займаються інституції виконавчої влади. Однак специфічність ринку і взаємовідносин між його суб’єктами зумовлює потребу у створенні системи захисту інтересів споживачів, стеження за забезпеченням конституційних прав споживачів товарів (послуг) суб’єктів природних монополій. Міжнародним загальновизнаним документом у цій сфері є Керівні принципи ООН для захисту інтересів споживачів, які визначають загальні принципи для побудови національної інституційно-правової системи. Низка міжнародних документів визначає принцип захисту конкретної сфери інтересів споживачів. Зокрема Орхуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі ухвалення рішень і доступ до правосуддя з питань, пов’язаних з довкіллям, визначає порядок захисту екологічних інтересів споживачів послуг і суспільства в цілому. Забезпечення захисту прав споживачів закріплено українським законодавством як основний принцип регулювання діяльності природних монополій [137, c. 46; 183; 186].

Оскільки вимоги до якісного врядування (good governance) передбачають прозорість й підзвітність влади та її активне реагування на потреби суспільства, останнім часом в Україні при державних установах створюють громадські ради, які також є загальновизнаним способом відстоювання інтересів громадськості. Однак нині на практиці як такої система захисту інтересів споживачів послуг суб’єктів природних монополій немає. Ініціативи в цій сфері мають спорадичний характер, часто-густо це політичні акції, спрямовані більше на швидке нарощування політичного капіталу, аніж на реальний захист споживачів [137, с. 46-47].

Серед напрямів удосконалення ДУРПМ виділено удосконалення планування показників розвитку суб’єктів природних монополій, а також формування диверсифікованої системи контролювання повноти і своєчасності виконання планів розвитку суб’єктів природних монополій. Проведені дослідження показали, що удосконалення державного управління у вказаних напрямах значною мірою зводиться до пошуку відповіді на питання – чи можливим є відшкодування поточних і капітальних витрат на розвиток природних монополій за рахунок тарифів. Як відомо, у відповідності до вітчизняного законодавства природні монополії можуть перебувати у будь-якій формі власності. Тобто джерела фінансування розвитку природних монополій є необмеженими. В Україні на сьогодні, зокрема у сфері виробництва електроенергії, газу та води, а також у сфері транспорту і зв’язку власником значної частини основних фондів (виробничих і невиробничих) залишається держава. На 1 січня 2006р. Державним комітетом статистики зареєстровано 5079 суб’єктів ЄДРПОУ у сфері виробництва електроенергії, газу та води, з них 2218 комунальних підприємств, 51 – державне підприємство, 64 – колективних підприємств. У сфері транспорту та зв’язку зареєстровано 32497 підприємств, з них 293 – державні підприємства, 384 – комунальні підприємства, 821 – колективні підприємства. (статистика по зношеності фондів дати з другого розділу)

Більшість основних фондів значною мірою зношені, вони потребують капітального ремонту або заміни. Оновити основні фонди суб’єктів природних монополій за рахунок коштів державного бюджету України, за кошти місцевих бюджетів, а також за кошти позабюджетних фондів сьогодні не реально, як і нереально залучити кошти корпоративних та індивідуальних інвесторів. Проблема полягає у тому, що головним джерелом відшкодування витрат у суб’єктів природних монополій є оплата послуг фізичними і юридичними особами за встановленими тарифами. Розмір тарифів, як правило, є предметом гострих дискусій як в органах державної влади, так і в суспільстві. У цілому склалась ситуація, за якої зміна тарифів на більшість послуг суб’єктів природних монополій призводить до суспільних і політичних збурень незалежно від того, наскільки вони економічно обґрунтовані.

З метою покращання інвестиційного клімату у сфері діяльності природних монополій державою реалізовуються заходи, які націлені на трансформацію інфраструктурних галузей економіки (табл. 3.3).

У результаті проведених досліджень доходимо висновку, що причинами неефективності планування розвитку суб’єктів природних монополій є нераціональність побудови організаційних структур управління суб’єктів природних монополій, низький рівень платіжної дисципліни споживачів послуг суб’єктів природних монополій, а також не дієвість державних і відсутність громадських інститутів захисту прав споживачів.

Таблиця 3.3

Заходи та етапи трансформації інфраструктурних галузей економіки [137, с. 5; 181]

Етапи трансформації

Заходи щодо трансформації інфраструктурних галузей

Реструктуризація

 

Підпорядкування підприємств органам місцевого самоврядування, відокремлення непрофільних виробництв і підприємств, діяльність яких не належить до основної. Укрупнення або поділ підприємств за реґіональною ознакою

Корпоратизація

 

Зміна організаційно-правової форми підприємств на акціонерну. Запровадження ринкових відносин у галузі та обмеження прямого втручання держави в діяльність підприємств

Інституційні перетворення

Запровадження системи державного регулювання перетворення ринків, що перебувають у стані природної монополії

Залучення приватного сектору

Залучення приватного сектору до володіння

або управління майном

 

Реалізація вищевказаних етапів трансформації інфраструктурних галузей забезпечить покращання умов планування розвитку природних монополій лише за умов підвищення платіжної дисципліни споживачів послуг та підвищення рівня захисту інтересів споживачів з боку органів державної влади і громадських організацій. Формально суб’єктом, який захищає інтереси споживачів послуг суб’єктів природних монополій, є Національні комісії регулювання природних монополій, а також Державний антимонопольний комітет України і судові органи. Проте, на практиці ці органи часто стають суб’єктами судових суперечок, по різному трактуючи законодавство і відстоюючи інтереси різних сторін. Сьогодні склалась ситуація, за якої відстоювання інтересів споживачів послуг природних монополій, а також інтересів суб’єктів природних монополій різні державні інститути розуміють по своєму. Крім того, заяви окремих фізичних осіб, які подані до судів, і рішення за якими висунуті на користь позивачів, не виконуються. Це призводить до безкарності суб’єктів природних монополій за неякісно надані послуги, за нерегулярність їх надання, за помилково неправильно виставлені рахунки за надані послуги тощо.

У результаті проведених досліджень, пропонуємо покращити умови планування розвитку природних монополій шляхом розв’язання вищевказаних проблем. Заходами, націленими на виконання цього завдання, є:

·                   формування системи інформування громадськості про обсяг і якість надання послуг суб’єктами природних монополій, про підрозділи і окремих осіб, які відповідають за стан комунікацій із  надання послуг, про види відповідальності суб’єктів природних монополій за зобов’язання перед споживачами;

·                   створення представництв, спеціалізованих відділів у структурі органів державного управління на місцях і покладення на них функції консультування споживачів послуг природних монополій на предмет їх прав і обов’язків, а також представлення їх інтересів в судових органах;

·                   застосування на практиці системи стимулювання суб’єктів природних монополій до зниження собівартості послуг.

Вказана заходи, з одного боку, сприятимуть задоволенню інтересів споживачів послуг і посиленню їх платіжної дисципліни, а з іншого сприятимуть точному прогнозуванню грошових потоків на ринку послуг природних монополістів. У комплексі із заходами, націленим на реструктуризацію інфраструктури галузей національної економіки, це дозволить оновити основні фонди суб’єктів природних монополій за рахунок коштів інвесторів, і окупити ці кошти за рахунок формування економічно обґрунтованих тарифів. Щодо диверсифікування контролюючих заходів, що націлені на підвищення повноти і своєчасності виконання планів розвитку природних монополій, то його особливості будуть описані у параграфі 3.3.

Одним із напрямів удосконалення ДУРПМ у дисертації виділено реорганізування інфраструктури управління розвитку природних монополій. Як відомо, реорганізація – це перебудова, перетворення, зміна структури, форми організації, управління тощо [25, с.1025-1026]. У результаті проведених досліджень шляхом огляду і аналізу літературних джерел, а також ознайомлення із матеріалами суб’єктів природних монополій і керівників органів державної влади доходимо висновку, що під організуванням організаційної структури управління розвитком природних монополій слід розуміти сукупність організаційних заходів, націлених на раціоналізацію управлінських дій органів державної влади. Сьогодні інфраструктурними елементами управління розвитком природних монополій є:

·                   Президент України (приймає рішення з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень, видає Укази щодо створення і порядку функціонування Національних комісій регулювання природних монополій);

·                   Верховна Рада України (приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції);

·                   Кабінет Міністрів України (приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації та антимонопольного регулювання; встановлює його найважливіші показники і параметри);

·                   Національні комісії регулювання природних монополій (регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, сприяють створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку із стану природної монополії, формують цінову політику у відповідній сфері регулювання, сприяють ефективному функціонуванню товарних ринків тощо);

·                   Антимонопольний комітет України (здійснює контроль за суб’єктами природних монополій та ринками на предмет відповідності їх діяльності діючому законодавству, інтересам суспільства і держави, застосовує санкції до порушників правових норм);

·                   суди (розвивають і застосовують можливості правової системи для захисту конкуренції і прав суб’єктів управління природними монополіями);

·                   місцеві органи виконавчої влади, окремі міністерства, органи, які здійснюють приватизацію майна державних підприємств (беруть участь в управлінні процесом демонополізації економіки і розвитку конкуренції в межах своєї компетенції);

·                   громадські організації (здійснюють громадський контроль за суб’єктами управління природними монополіями, відстоюють інтереси споживачів товарів (послуг) природних монополістів);

·                   суб’єкти природних монополій (надають послуги споживачам на умовах визначених законодавством про природні монополії, про захист економічної конкуренції, про антимонопольну діяльність).

Усі окрім двох останніх інфраструктурних елементів, належать до керуючої системи управління. Фахівці стверджують, що головною причиною нераціональності дій органів державної влади стосовно суб’єктів природних монополій є недосконалість законодавства про природні монополії, а також відсутність механізму дотримання суб’єктами ДУРПМ положень законодавства на практиці. Свідченням об’єктивності цієї тези є факти неоднозначного трактування положень законодавства про природні монополії Антимонопольним комітетом України і господарськими судами. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що створена інфраструктура ДУРПМ вимагає уточнення сутності виконуваних нею функцій, а також уточнення механізму їх виконання. Так, відповідно до Закону України «Про природні монополії» Національні комісії регулювання природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, які ухвалюють і реалізовують рішення щодо розвитку природних монополій. Проте, як відомо, на сьогодні лише на ринку електроенергії діє така комісія. Крім того, відповідно до Закону України «Про антимонопольний комітет України» рішення Антимонопольного комітету України є обов’язковим до виконання, проте на практиці суб’єкти природних монополій через суди уникають їх виконання. У результаті інтереси споживачів послуг суб’єктів природних монополій залишаються порушеними, що прямо суперечить меті формування суб’єктів природних монополій. Єдиним інфраструктурним елементом в системі ДУРПМ, який має достатню свободу дій для захисту інтересів споживачів товарів (послуг) суб’єктів природних монополій, є громадські організації, проте на сьогодні їх кількість і активність діяльності на ринку природних монополій є незначною. Так, за даними Державного комітету статистики в Україні станом 1 січня 2006р. зареєстровано 46682 громадські організації, з них у сфері виробництва електроенергії, газу та води створена лише 1 громадська організація, а у сфері транспорту і зв’язку – 3 громадські організації.

Таким чином, пропонуємо покращити умови використання діючої організаційної структури управління ДУРПМ шляхом:

·                   підготовки Указів Президента України про створення Національних комісій на усіх ринках, де діють природні монополії;

·                   внесення змін і доповнень у Господарський кодекс України, Закон України «Про антимонопольний комітет України» та Закон України «про природні монополії» на предмет узгодження формування і реалізації рішень у формі санкцій націлених проти суб’єктів, які порушили антимонопольне законодавство;

·                   внесення доповнень до правових актів, які регулюють діяльність природних монополій в Україні у формі додатків на предмет уточнення тих термінів і понять, які неоднозначно трактують органи державної влади з метою уникнення неоднозначного їх трактування у майбутньому;

·                   формування спільної для суб’єктів керуючої системи управління розвитком природних монополій інформаційної бази даних.

Важливим напрямком удосконалення ДУРПМ є покращання системи стимулювання керівників підприємств, що належать до природних монополій. Проведені дослідження показали, що заходи із покращання системи стимулювання доцільно реалізовувати у комплексі із заходами, що спрямовані на атестацію і підвищення кваліфікації керівників. Управлінські відділи й зовнішні консультанти не можуть справитися з цими завданнями. Насамперед керівництво має стати компетентним у використанні нових методів, що допомагають розвиватися творчому потенціалу його працівників, інакше інновація не вдасться. Компетентність нового локального менеджменту, спроможного до активізації людських, технічних і організаційних ресурсів може допомогти активізування розвитку природних монополій [175].

Огляд і аналіз літературних джерел, зокрема [94; 100-102; 122; 158; 159] дозволяє стверджувати, що найбільш прийнятною для стимулювання керівників підприємств, які є природними монополіями, є система стимулювання на базі використання цільових угод. Цільові угоди є формою оптимального поєднання і реалізації цілей організації з інтересами працівників, зокрема керівників усіх рівнів управління. Схема процесу впровадження цільових угод у системі мотивування з ідентифікацією етапів процесу і послідовністю їх реалізації наведена на рис. 3.2.

Завдяки впровадженню концепції управління за цілями і участі працівників у розподілі прибутків працівники [94]:

·        більш мотивовано і успішно будуть виконувати свої завдання;

·        сильніше ідентифікуватимуть себе з підприємством;

·        отримають можливість самостійно керувати своїми завданнями і самостійно приймати рішення. Вони стають відповідальними менеджерами щодо спільно розроблених цілей. У цих заданих межах вони виступають підприємцями на підприємстві. I якщо ці спільно встановлені цілі досягненні, працівники отримують частку з прибутку;

·        отримуватимуть задоволення від роботи, почуватимуть себе авторитетними, кваліфікованими працівниками, оскільки вони не мусять згідно традиційного авторитарного стилю управління узгоджувати будь-яке найменше завдання зі своїм начальником, чи питати дозволу на виконання певних робіт. Задоволені працівники є підтримкою на підприємстві в питаннях досягнення цілей;

·        краще закріпляться в ієрархії підприємства. Функція працівника як керівника стає чіткішою і визначенішою. Працівник самостійно та ефективно приймає рішення у своїй виробничій сфері. Завдяки новому ієрархічному поділу структури управління працівники стають ще більше мотивованими і виконують свої завдання краще, самовпевненіше, із задоволенням;

·        забезпечать покращання виробничого клімату і посилення почуття “ми”.

Таким чином, у даному параграфі виділено напрями і запропоновано заходи удосконалення ДУРПМ. З метою доведення зроблених пропозицій до рівня методичних рекомендацій у наступному параграфі опишемо механізм реалізації заходів із удосконалення ДКРПМ.

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Природні монополії – напрями і заходи удосконалення державного управління”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>