Проблеми фінансової стійкості підприємства

Браузер не відкриває формул або рисунків?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Проблеми фінансової стійкості підприємства”

В умовах активізації підприємництва зростає кількість суб’єктів, які проявляють інтерес до фінансової звітності підприємств, оскільки, аналізуючи її, сподіваються вигідно інвестувати кошти або переслідують інші інтереси. У процесі аналізу звітності відбувається оцінка фінансового стану підприємства (ФСП). Її об’єктивність залежить від:

  • наявності та доступності інформації (оцінка і аналіз фінансового стану підприємства буває ретроспективним, поточним і перспективним, для проведення будь-якого з них необхідна фінансова звітність як мінімум за два звітних періоди);
  • професійності аналітика (вміння “читати” звітність, своєчасно провести оцінку і викласти її результати у доступній формі; вибір показників, за якими відбувається оцінка фінансового стану, часто залежить від того, для чого її проводять, від групи суб’єктів, до якої належить аналітик).

            Фінансова звітність підприємств є стандартизованою. Вона призначена для публічного користування. Перевагою для користувачів звітності є те, що до звітів заносять записи тільки про вже здійснені операції. Стандартизованість звітності означає, що розділи і статті є чітко обумовленими. У Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО) дається конкретна ідентифікація кожного розділу і статті, до того ж уся інформація фінансової звітності, як відомо, наводиться у вартісних показниках. Це сприяє чіткості уяви про об’єкт і предмет обліку, про структуру майна підприємства, вартість залучених ресурсів, ефективність їх використання. Така формалізація звітності забезпечує порівнюваність даних протягом ряду звітних періодів і дозволяє порівнювати результати діяльності одного підприємства з діяльністю інших підприємств.

            Щодо недоліків фінансової звітності, то формалізація розділів і статей приводить до того, що окремі операції штучно заносять до типових, що викривлює інформацію звітності, робить її неточною. Це має велике значення, особливо для інвесторів і кредиторів, бо вони ухвалюють рішення через призму співвідношення «доходи-ризик». Якщо певна звітна позиція об’єднує результати неоднорідних операцій, то достеменно невідомо, за рахунок яких саме операцій отримано певну частину доходів, і які з ними пов’язані майбутні ризики і наявні фактичні витрати.

            Необхідним є підхід, який би нівелював дану проблему. Це вимагає критично проаналізувати визначення МСБО звітних позицій – розділів і статей і на підставі аналізу запропонувати таку структуру звітності, яка є максимально точною і вигідною у користуванні інвесторам і кредиторам. Можливим є варіант перегрупування звітних позицій у розділи, які мають більш вдале формулювання і відповідають запитам користувачів. Тут постає потреба вибору і обґрунтування тих показників, які є пріоритетним для інвесторів і кредиторів. Крім того, об’єктивно постає питання: наскільки відрізняються показники і пріоритети інвесторів та кредиторів від усіх інших користувачів фінансової звітності?

            Користувачами фінансової звітності є органи державної влади, наявні і потенційні інвестори і кредитори, клієнти і партнери підприємства, працівники, засновники. Спільним між всіма користувачами є те, що вони хочуть бачити підприємство як цілісного господарюючого суб’єкта; їх цікавить рівень доходу на вкладену гривню за одиницю часу; рівень ризику, який можливий для реалізації цього доходу. Тепер відносно кожного із суб’єктів зокрема. Портфельні інвестори, клієнти і партнери, кредитори (короткострокові) – їх інтереси є кон’юнктурними. Їх цікавлять умови і перспективи отримання вигоди від конкретної операції. Часто їх цікавить можливість отримання вигоди у певний період часу. Тобто інтерес цієї групи суб’єктів обмежується звітними позиціями, які відображають поведінку керівництва підприємства щодо управління його ресурсами у певний проміжок часу.

            Усі інші користувачі звітності також зацікавлені у цьому, але, на відміну від попередньої групи суб’єктів, вони мають стратегічні, довгострокові інтереси. Тому часовий інтервал і набір пріоритетних показників для них є іншими.

            Таким чином, користувачів фінансової звітності умовно можна поділити на кон’юнктурних і стратегічних. Умовно, бо стратегічні мають також кон’юнктурні інтереси, а кон’юнктурні користувачі можуть стати стратегічними і навпаки. За відношенням до підприємства, яке складає звітність, користувачів можна поділити на наявних інвесторів і кредиторів, клієнтів, працівників тощо та потенційних. Перші мають пряме відношення до підприємства, другі – непряме. Крім того, користувачів можна класифікувати за інтересами на тих, в кого фінансові, екологічні, громадські, суспільні, національні та інші інтереси. За середовищем на користувачів – внутрішніх і зовнішніх. Внутрішні – працівники підприємства, за категоріями, акціонери підприємства. Зовнішні – кредитори (наявні і потенційні), потенційні інвестори, партнери, клієнти, органи державної влади.

Наступним важливим аспектом, від якого залежить об’єктивність оцінки фінансового стану підприємства є вибір показників, за яким проводитиметься аналіз, адже зміст поняття “фінансовий стан підприємства” розкривається саме у напрямках аналізу. Огляд і аналіз низки літературних джерел показав, що не існує чітко визначеного набору показників для оцінки ФСП.

            Результатом оцінки фінансового стану підприємства є констатація факту про дійсний стан фінансів на підприємстві. Прийнятність висновку залежить від мети проведення аналізу ФСП. Залежно від мети можуть змінюватись показники, які є пріоритетними для конкретного суб’єкта.

            Фінансовий стан підприємства оцінюють шляхом аналізу абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники аналізують за даними розділів фінансової звітності, тобто увага приділяється активам, ресурсам підприємства і структурі доходів і витрат. Щодо відносних показників, то аналітиків цікавлять значення співвідношень між складовими фінансової звітності. Найважливішими групами відносних показників є: платоспроможність і ліквідність; оборотність; прибутковість.

            Однак окремі автори не всі відносні показники, перерахованих груп, відносять до тих, які характеризують фінансову стійкість. Зокрема, ними ігноруються показники ліквідності і рентабельності, тобто у їх розумінні фінансова стійкість – це достатність власного капіталу, забезпеченість необоротних активів джерелами власних коштів і висока оборотність активів усіх груп. Це найбільш поширена думка про сутність поняття «фінансова стійкість». Дійсно, підприємство, у якого достатньо власного капіталу для фінансування більшої частини активів менші витрати на обслуговування зобов’язань та й самі банківські кредити для таких підприємств є дешевшими і більш доступними, бо ці підприємства мають високий кредитний рейтинг. Менші витрати означають більшу норму прибутку, отже, фактично це свідчить про рентабельність капіталу. Щодо оборотності, то високий її рівень засвідчує наявність резервів щодо маневрування нормою прибутку в ціні, тобто дає можливість активно управляти збутовою політикою, нарощувати власний капітал, підтримувати необхідну структуру активів, слідкувати за рівнем морального зносу використовуваного обладнання і застосовуваних технологій.

Таким чином, огляд літературних джерел показав, що фінансову стійкість підприємства аналізують за допомогою різних груп показників, досліджуючи при цьому різні об’єкти. Так, показники поділяють на: первинні (причинні) і вторинні (наслідкові); абсолютні та відносні; показники для оцінювання та показники для аналізу фінансової стійкості підприємства. Переважно дослідження фінансової стійкості підприємства відбувається за аналізом: величини і структури активів, власного капіталу, зобов’язань, доходів і витрат. Розраховують також співвідношення між цими величинами. У додатку наведено перелік абсолютних і фінансових показників, які здебільшого використовують у процесі дослідження фінансового стану підприємства.

            Важливим аспектом об’єктивності оцінки ФСП є встановлення допустимих меж коливання відносних фінансових показників. Здебільшого вважається, що середньогалузеві значення коефіцієнтів (тут під галуззю розуміється сукупність підприємств, які займаються однорідною діяльністю), значення коефіцієнтів, які розраховані за абсолютними показниками діяльності конкурентів. Галузеві дані в окремих випадках беруться як медіанні, а не середні, з метою нівелювання екстремальних показників діяльності деяких підприємств, які зазвичай мають випадковий характер і не відображають реальної тенденції розвитку галузі. Такі підходи широко використовуються у розвинених країнах, вони забезпечують об’єктивність результатів оцінки фінансового стану підприємств. Часто використовують й ретроспективний аналіз, який є об’єктивним, але мало корисним для ухвалення рішень, які стосуються майбутнього розвитку подій. Аналітика найбільше цікавить поточна інформація, яка впливає на рішення, що мають прийматися [1].

            Варто зауважити, що є низка проблем з отриманням інформації про медіанні чи середньогалузеві дані в реальному часі. Тільки у країнах, де добре розвинені системи кабельного і супутникового зв’язку та активно працюють консалтингові структури, які мають сучасні системи технічного аналізу ринку, наприклад, у США, Італії, Франції, Нідерландах, Великобританії, Німеччині, ефективним є застосування медіанних та середньогалузевих даних під час поточного аналізу ФСП [2].

            Проведенні дослідження показують, що сьогодні існує необхідність розробки власного підходу до визначення допустимих меж коливань відносних показників, які характеризують ФСП. Цей підхід повинен забезпечити:

  1. Об’єктивність результатів оцінки.
  2. Своєчасність отримання інформації про фінансовий стан підприємства.

Встановленням допустимих меж коливань фінансових показників повинні займатись їх власники – підприємці. Саме вони визначають загальну стратегію розвитку підприємства, від них залежать темпи його розвитку. Для реалізації стратегічних цілей, як відомо, розробляються поточні завдання, факт виконання яких оцінюється абсолютними показниками, а рівень їх виконання – відносними. На нашу думку, при встановленні допустимих меж коливань відносних показників необхідно виходити з їх пріоритетності на певному етапі розвитку підприємства і з необхідних темпів їх досягнення. Це означає, що, в міру реалізації поточних завдань, у загальній стратегії розвитку підприємства змінюватимуться показники, які для нього є пріоритетними. Враховуючи це, має будуватись шкала необхідних значень усіх інших показників, які повинні забезпечити результат основного на даний момент часу за пріоритетністю показника (групи показників).

Наприклад, на підприємстві розпочато реалізацію інвестиційного проекту. На передінвестиційній фазі його реалізації діюче підприємство має повною мірою забезпечити фінансування аналітикам, які досліджують доцільність подальшої реалізації цього проекту і план його реалізації. На цій фазі пріоритетним є показник поточної ліквідності, бо відсутність чи недостатність коштів для фінансування досліджень може вплинути на його якість. Допустимий інтервал коливання значення показника ліквідності прямо залежить від вартості послуг аналітиків, їх поточних витрат і розміру поточних зобов’язань підприємства протягом терміну реалізації передінвестиційної фази інвестиційного проекту.

На другій фазі проекту – інвестиційній, найважливішим завданням є забезпечити, в певному часовому інтервалі, фінансування витрат. Як правило, інвестиційні проекти  вимагають залучення коштів із зовнішніх джерел. Потенційні кредитори й акціонери орієнтуються на рентабельність власного капіталу реципієнта. Вона має бути стабільною достатньою для того, щоб покривати відсотки за кредити і більшою за ту, яку можна реалізувати аналогічних вкладеннях. Від значення показника рентабельності і стабільності цього показника значною мірою залежить і курсова вартість акцій, що є важливим для наявних і потенційних акціонерів. Поряд з цим варто зазначити, що, незважаючи на пріоритетність на даному етапі значення показників прибутковості й рентабельності підприємства, не менш важливими є показники ліквідності і платоспроможності підприємства. Щодо наступної фази інвестиційного проекту – виробничої (операційна), то підприємство, зважаючи на міжнародні бухгалтерські принципи безперервності та вічності, має забезпечити готовність до завершальної фази інвестиційного проекту (фаза згортання проекту). Тобто пріоритетним стає коефіцієнт нагромадження амортизації. При цьому актуальними є й показники ліквідності, рентабельності, бо від них залежить задоволення інтересів наявних інвесторів та кредиторів. На завершальній фазі підприємство має поєднати мінімальну частку витрат на згортання проекту у своєму валовому доході з достатністю мобілізованих у амортизаційному та резервному фондах коштів для реалізації наступного проекту.

            Встановлення допустимих меж коливань відносних фінансових показників вимагає такої послідовності [3]:

  1. Постановка мети і визначення загальної стратегії її реалізації на підприємстві.
  2. Розробка поточних завдань для реалізації загальної стратегії розвитку підприємства.
  3. Вибір показників за критерієм пріоритетності для реалізації завдань, розроблених на попередньому етапі.
  4. Встановлення необхідних значень, вибраних на попередньому етапі показників, залежно від вартості реалізації того чи іншого завдання.
  5. Встановлення необхідних значень абсолютних показників, які мають забезпечити запланований розмір відносних фінансових показників.

Використання подібних моделей для оцінки ФСП сприяє адекватному розумінню значення розрахованих фінансових показників, що знижує ризик неефективного використання, або вкладення коштів на тому чи іншому етапі розвитку підприємства.

            Н.Тувакова, за результатами проведених досліджень змісту робіт на попередній стадії аналізу й оцінки інвестиційних та інноваційних ризиків, пропонує алгоритм попереднього аналізу і оцінки ефективності інвестицій у реалізацію інноваційних проектів (рис. 4.1)., який є логічним продовженням аналізу і оцінки ФСП.

За вказаними на рис. 4.1 аспектами інноваційного проекту можливо оцінити ефективність інвестицій у інновації із врахуванням ризиковості їх реалізації. Ефективність інноваційних й інших проектів вимірюється розміром прибутку, який повинен компенсувати витрати на розробку і реалізацію інновацій із врахуванням ризику. Оскільки інноваційні проекти є інтелектуально і капіталомісткими, то норму прибутку за цими проектами не можна порівнювати з нормою прибутку за державними борговими цінними паперами і прибутковістю банківських депозитів. Причина полягає в тому, що існує непорівнюваність рівнів ризику за цими об’єктами інвестування. Ризики в інноваційній діяльності високі ще й тому, що розробка конкурентом нової ідеї, яку комерційно вигідно реалізувати, означає зменшення корисності тих нововведень, під які інвестовано кошти раніше. Після реалізації цих нововведень усі інші проекти, раніше започатковані, стають морально застарілі і тому потенційно безперспективні.

              Виходячи з цього, принциповим питанням, яке має бути об’єктом підвищеної уваги, є концентрація зусиль керівництва інноваційного проекту на максимально швидку окупність інвестицій і підтримку конкурентоспроможності на ринку. Останнє забезпечується готовністю до пропозиції нових комерційно вигідних ідей і їх реалізації, що вимагає створення цільових фондів інноваційного розвитку, і це має бути врахованим при аналізі та оцінці ФСП.

              У створенні цільових фондів, які формуються внаслідок реінвестування, зацікавлені практично усі суб’єкти інноваційного проекту. Підприємство, яке розробляє і самостійно реалізовує інновацію, зацікавлене у збереженні позиції на ринку, у продовженні діяльності після окупності інновацій. Це саме стосується і підприємства, яке купило інновацію або отримало її як інвестицію.

              Щодо підприємств, які розробляють, але не реалізовують інноваційних проектів, то в момент відчуження інновації вони отримують свою вигоду, і подальша доля продукту їх стосується посередньо. Дещо складніша і неоднозначніша ситуація з інвесторами. Взагалі інвестори, стратегічні і спекулятивні, максимально зацікавлені у комерційному успіху проекту, але у подальшому розвитку підприємства зацікавлені тільки стратегічні інвестори. У спекулятивних інвесторів інтерес кон’юнктурний. Вони розраховують на поточних дохід. На другій стадії управління інноваційними ризиками відбувається застосування заходів щодо страхування і мінімізації ризиків.

Таким чином, проаналізувавши зміст поняття “фінансовий стан підприємства”, відзначимо, що найважливішими аспектами оцінки ФСП є:

  • визначення напрямів аналізу і групування показників, які є пріоритетними для того чи іншого аналітика;
  • встановлення допустимих меж коливання показників, які характеризують ФСП;
  • вчасність і періодичність проведення розрахунку показників;
  • побудова логічної схеми їх розрахунку.

            У цілому якість результатів аналізу ФСП залежить від наявності, доступності інформації і професійності аналітика, який його проводить.

Браузер не відкриває формул або рисунків?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Проблеми фінансової стійкості підприємства”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>