Результативність інноваційних рішень в управлінні технологічним процесом

Скачати реферат “Результативність інноваційних рішень в управлінні технологічним процесом”

Для наближення управлінських зусиль до очікуваного результату управлінські інноваційні рішення повинні постійно оцінюватись і аналізуватись. У наукових колах тривають дискусії на предмет того, з якої позиції оцінювати інноваційні рішення – з позиції ефективності чи з позиції результативності. Немає однозначності і щодо показників, які характеризують ефективність і результативність управлінських інноваційних рішень. Узагальнивши аргументи різних науковців [4; 8; 16; 18; 35; 39; 50; 61; 97; 99; 101; 102; 104; 105; 120; 127; 136; 141; 150; 161; 164; 165; 186; 191; 193; 211; 225; 250], вважаємо, що між ними є відмінність. Так, будь-яке рішення має певний результат (позитивний або негативний). Проте, з позиції категорії «ефективність» показники поділяють на абсолютні і відносні, тобто показники ефекту і показники рівня ефективності. Якщо ефект відсутній, то неможливо обчислити рівень ефективності. Наприклад, коли прибуток нульовий, то рентабельність відсутня. Цей випадок не є проблематичним для тих, хто оцінює процеси і явища з позиції результативності, оскільки, якщо прибуток є то це позитивний результат, а якщо його немає, то негативний. Враховуючи це, є підстави стверджувати, що оцінювання інноваційних рішень в управлінні ТПВМ з позиції їх результативності дає більш ширші можливості у порівнянні з оцінюванням на засадах використання показників ефективності.

         А.Воронкова, Н.Калюжна і В.Отенко зазначають, що при оцінці управлінських рішень виникають певні труднощі, які пов’язані із особливостями управлінської праці, а саме [39]:

·                   суб’єктивізм цілей, які формують керівники підприємства;

·                   наявність об’єктивних факторів, що впливають на усі етапи вироблення і реалізації управлінських рішень;

·                   відсутність чітких інструкцій, моделей, систем вироблення і реалізації раціональних управлінських рішень;

·                   творчий характер управлінської праці, що утруднює її облік і нормування;

·                   низький рівень формалізації соціально-психологічних ефектів від реалізації управлінських рішень;

·                   опосередкованість прояву результатів реалізації управлінських рішень тощо.

Незважаючи на це, ці та інші науковці [16; 18; 35; 39; 104; 150; 211] визнають, що забезпечення результативності управлінських рішень, в тому числі інноваційних, суттєво залежить від дотримання суб’єктами управління певних принципів формування і реалізації рішень. До цих принципів належать: системність, комплексність, динамічність, цілеспрямованість, об’єктивність, дієвість, конкретність, компетентність, невизначеність, прогнозованість, модульність побудови, раціональна децентралізація, адресність, технологічність, параметричність тощо. Сутність цих принципів широко описано у науковій літературі з проблем менеджменту, зокрема працях, присвячених інноваційному менеджменту [67; 83; 84; 89; 94], з огляду на це, зупинятись на них детальніше вважаємо недоцільним.

         Щодо підходів, які, як правило, використовують для оцінювання результативності інноваційних рішень, то до них належать[18; 39; 61; 101; 102; 120; 150; 186; 191]:

1.     Результативність роботи всього трудового колективу.

2.     Результативність діяльності апарату управління.

Перший з виділених підходів передбачає розрахунок таких показників, як оборотність, рентабельність, собівартість, фондомісткість, продуктивність праці тощо. Другий – частка адміністративно-управлінських витрат у загальній сумі витрат підприємства, часові витрати на цикл реалізації управлінських рішень, вартість обробки інформації, кількість рішень прийнятих за пропозиціями керівників, ступінь технічної оснащеності управлінської праці тощо.

Враховуючи те, що у дисертації розглядаються інноваційні управлінські рішення в управлінні ТПВМ, є підстави стверджувати, що існуючі підходи з оцінювання результативності управлінських рішень є занадто загальними і неконкретними для нашого випадку. З огляду на це, нами виділено ще три альтернативних підходи з оцінки результативності інноваційних рішень в управлінні ТПВМ. Перший передбачає обчислення коефіцієнта окупності вкладень, пов’язаних із реалізацією інноваційного рішення. Другий зводиться до виявлення характеру зміни значень показників, які характеризують ТПВМ (показники витрат, якості, гнучкості і продуктивності). Третій ґрунтується на оцінюванні результативності інноваційних рішень на основі ідентифікації факту досягнення мети рішення, яка виступила у ролі спонукального фактору для його розробки і реалізації.

         Як відомо, коефіцієнт окупності витрат характеризує рівень їх покриття прибутком підприємства протягом аналізованого періоду. Цей коефіцієнт розраховують за формулою:

де  – загальні витрати підприємства, тис. грн.;

 – балансовий або чистий прибуток підприємства, тис. грн.

Чим більший обсяг прибутку отримує підприємство протягом аналізованого періоду, тим меншим є термін окупності. Доцільно зазначити, що у різних літературних джерелах [18; 39; 61; 68; 69; 80; 93; 101; 102; 120; 143; 150; 186; 191; 241; 250] при обчисленні коефіцієнта окупності замість прибутку використовують валовий дохід (виручку від реалізації готової продукції). Необхідно визнати, що це дещо спотворює значення обчисленого коефіцієнта, призводить до його некоректності, оскільки валовий дохід включає витрати, тобто, виникає подвійне врахування витрат на реалізацію рішення у чисельнику і знаменнику формули. Показник окупності часто використовують і для оцінювання ефективності інвестицій (відношення обсягу здійснених інвестицій до балансового або чистого прибутку підприємства). Типовою помилкою при його обчисленні є те, що в розрахунок береться балансовий або чистий прибуток підприємства. Як відомо, у відповідності до міжнародних і національних стандартів обліку, прибуток підприємства формується за результатами операційної (основної), фінансової та інвестиційної діяльності. Якщо обчислювати окупність інвестицій за даними звіту про фінансові результати, то ми завищуємо значення показника окупності на величину прибутку від операційної та фінансової діяльності. Для обчислення цього коефіцієнта більш коректним є брати до уваги дані звіту про рух грошових коштів, а саме визначати прибуток від інвестиційної діяльності як різницю між доходом від інвестиційної діяльності та витратами, пов’язаними з інвестиційною діяльністю. Враховуючи вищевказані зауваження, вважаємо за доцільне обчислювати окупність витрат, пов’язаних з реалізацією інноваційного рішення в управлінні ТПВМ, за формулою:

де  – витрати на розробку і реалізацію інноваційного рішення, тис. грн.;

 – приріст балансового або чистого прибутку за період, протягом якого інноваційне рішення реалізовувалось, тис. грн.,

де  – балансовий або чистий прибуток у звітному періоді, тис. грн.;

 – балансовий або чистий прибуток у базовому періоді, тис. грн.;

H – коефіцієнт частоти, з якою приріст балансового або чистого прибутку був одержаний в аналогічних умовах. Значення цього коефіцієнта обчислюється за формулою:

 – кількість звітних періодів відсутності приросту балансового або чистого прибутку;

 – загальна кількість звітних періодів, протягом яких реалізовувалось інноваційне управлінське рішення.

         Під час обчислення коефіцієнта H необхідно враховувати, що , тобто сума ймовірностей всіх подій (звітних періодів) дорівнює 1, а також те, що тобто ймовірність окремої події повинна бути більшою або дорівнювати 0 і меншою за 1.

         Недоліком цього підходу в оцінюванні результативності інноваційних рішень є т, що не всі інноваційні рішення мають за мету окупність витрат. Вони можуть націлюватись на підвищення рівня умов праці, зокрема зростання безпеки життєдіяльності, на забезпечення екологічності виробництва тощо. Попри це, цей підхід дозволяє отримати інформацію про термін компенсування витрат, пов’язаних з рішенням, і на основі цього можна перевірити доцільність реалізації рішення.

         Щодо оцінювання інноваційних рішень на засадах виявлення характеру зміни значень показників, які характеризують ТПВМ (показники витрат, якості, гнучкості і продуктивності), то його можливо здійснити за допомогою запропонованої нами матриці (табл. 3.7).

Як бачимо, під впливом реалізації інноваційних рішень зміна значень показників, які характеризують ТПВМ, можуть набувати чотирьох комбінацій: 1 – АС, 2 – ВС, 3 – АD і 4 – ВD. Перша комбінація вказує на те, що у результаті реалізації інноваційного рішення фактичні значення показників, які характеризують ТПВМ, відповідають нормативним значенням, і характер їх зміни є позитивним. Це єдина з чотирьох комбінацій, яка засвідчує відсутність необхідності коригувати розроблене інноваційне рішення.

Таблиця 3.7

Матриця оцінювання результативності інноваційних рішень за змінами значень показників, які характеризують ТПВМ

Критерії оцінювання

С

 

D

A

 

1

3

B

 

2

4

* А – нормативне значення показна; В – ненормативне значення показника; С – позитивний характер зміни значення показника; D – негативний характер зміни значення показника.

 

         Друга комбінація передбачає виявлення позитивної зміни показників, але їх невідповідність нормативним значенням. Третя комбінація є оберненою до другої, тобто, у результаті реалізації інноваційного рішення значення показників відповідають діючим нормативам, проте характер зміни значень показників негативний. Четверта комбінація є найбільш небажаною. Вона повністю обернена до першої комбінації, тобто її виникнення супроводжується негативною зміною значень показників і невідповідністю їх фактичних значень нормативним. Цю матрицю необхідно використовувати для оцінювання кожного з показників зокрема.

         До переваг цього підходу доцільно віднести те, що отримана в результаті його застосування інформація вказує на необхідність коригування рішень і конкретизує рівень проблематичності досягнення необхідних значень показників, які характеризують ТПВМ. Щодо недоліків, то їх є два. По-перше, не всі показники, які характеризують ТПВМ, мають нормативні значення, тому для використання цього підходу виникає необхідність використання очікуваних (запланованих) значень показників, а це призводить до суб’єктивізму в оцінюванні. По-друге, його застосування можливе лише в умовах ретроспективного аналізу даних.

         Третій із запропонованих підходів передбачає оцінювання результативності інноваційних рішень на основі ідентифікації факту досягнення мети рішення, яка виступила у ролі спонукального фактору для його розробки і реалізації. В його застосування може бути покладено алгоритм, наведений на рис. 3.4.

         Цей підхід, так як і попередній, може застосовуватись лише під час ретроспективного аналізу. Крім того, його недоліком є те, що присутній високий рівень суб’єктивізму під час параметризації реалізованості мети розробки інноваційного рішення. Щоправда, незважаючи на зауваження, цей підхід дозволяє порівнювати наслідки реалізації інноваційного рішення із причинами його прийняття.

         У табл. 3.8 наведено порівняльну характеристику підходів з оцінювання результативності інноваційних рішень в управлінні ТПВМ. Узагальнення та аналіз переваг і недоліків запропонованих підходів стало підставою для побудови інтегрованого алгоритму оцінювання результативності інноваційних рішень в управлінні ТПВМ (рис. 3.5). Інтегрування коефіцієнтного, матричного і алгоритмічного підходів націлене на підвищення логічності і всесторонності оцінювання інноваційних рішень.

Таблиця 3.8.

Підходи з оцінювання результативності інноваційних рішень

в управлінні ТПВМ

Назви груп, до яких належать запропоновані підходи

Сутність

 підходів

Переваги і

 недоліки

 підходів

Коефіцієнтний

Передбачає обчислення коефіцієнта окупності вкладень, пов’язаних із реалізацією інноваційного рішення

Переваги: дозволяє отримати інформацію про термін компенсування витрат, пов’язаних з рішенням, і на основі цього можна перевірити доцільність реалізації рішення. Недоліки: не всі інноваційні рішення мають за мету окупність витрат. Вони можуть націлюватись на підвищення рівня умов праці, зокрема зростання безпеки життєдіяльності, на забезпечення екологічності виробництва. Його застосування можливе лише в умовах ретроспективного аналізу даних

Матричний

Зводиться до виявлення характеру зміни значень показників, які характеризують ТПВМ (показники витрат, якості, гнучкості і продуктивності)

Переваги: отримана в результаті його застосування інформація вказує на необхідність коригування рішень і конкретизує рівень проблематичності досягнення необхідних значень показників, які характеризують ТПВМ. Недоліки: По-перше, не всі показники, які характеризують ТПВМ мають нормативні значення, тому для використання цього підходу виникає необхідність використання очікуваних (запланованих) значень показників, а це призводить до суб’єктивізму оцінюванні. По-друге, його застосування можливе лише в умовах ретроспективного аналізу даних

Алгоритмічний

Ґрунтується на оцінюванні результативності інноваційних рішень на основі ідентифікації факту досягнення мети рішення, яка виступила у ролі спонукального фактору для його розробки і реалізації

Переваги: дозволяє порівнювати наслідки реалізації інноваційного рішення із причинами його прийняття. Недоліки: може застосовуватись лише під час ретроспективного аналізу. Крім того, присутній високий рівень суб’єктивізму під час параметризації реалізованості мети розробки інноваційного рішення

 

Як бачимо, оцінювання розпочинається із ідентифікування спонукального фактору, який став причиною прийняття інноваційного рішення. Визначення цього фактору є вирішальним для ідентифікації необхідності обчислення коефіцієнта окупності витрат, пов’язаних із розробкою і реалізацією інноваційного рішення.

Якщо виявлено, що обчислення цього коефіцієнта є актуальним, то, у відповідності до побудованого алгоритму, розрахований коефіцієнт аналізується на предмет відповідності фактичного значення очікуваному.  Якщо ні, то оцінювання результативності інноваційного рішення продовжується на предмет встановлення параметрів, які вказують на досягнення мети розробки інноваційного рішення. В залежності від того, яка інформація отримана за результатами реалізації цього етапу, відбувається або встановлення причин нерезультативності ухваленого рішення і підготовка регулюючих заходів, або відбувається перехід до етапу оцінювання результативності інноваційних рішень за змінами значень показників, які характеризують ТПВМ (див. табл. 3.7).

Набуття обчисленими показниками комбінації АС вказує на результативність інноваційних рішень, а виникнення інших комбінацій – на необхідність аналізу факторів, які стали причиною цього, а також на потребу розробки регулюючих рішень.

Алгоритмічна форма запропонованої оцінки визначення результативності інноваційних рішень в системі управління ТПВМ досить легко може бути автоматизованою і адаптованою до існуючих систем підтримки прийняття рішень в умовах невизначеності.

Щоправда, це вимагатиме постійного оновлення баз даних, що визначають результати використання алгоритму. Його практичне використання сприятиме спрощенню управлінських дій під час підготовки і регулювання інноваційних рішень в управління ТПВМ.

Скачати реферат “Результативність інноваційних рішень в управлінні технологічним процесом”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>