Результативність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємств

Скачати реферат “Результативність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємств”

Результативність стратегічного планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств слід аналізувати шляхом виявлення стану виконання стратегічних планів. Для виконання цього завдання використаємо метод порівняння фактичних значень показників із їх значеннями за планом. Протягом 2006-2007 рр. методом експертного опитування було отримано інформацію про фактичні і планові значення показників 93 машинобудівних підприємств, які виступали суб’єктами інноваційної діяльності з 2002 р. до 2006 р. включно. У експертному дослідженні брали участь такі машинобудівні підприємства, як ВАТ «Пневматика», Зуївський енергомеханічний завод, ВАТ «Агротепломаш», ВАТ «Барточ», ВАТ «Іршавський «Ремверстат», ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «Запорізький абразивний комбінат», ВАТ «Гідросила», ВАТ «Дрогобицьки долотний завод», ТзОВ УН «Вебасто-Електрон», ЗАТ «Львівський завод комунального транспорту», ВАТ «Львівсільмаш», ВАТ «Первомайський завод «Фрегат», ВАТ «Одеський завод радіальносвердлильних верстатів», ЗАТ «Завод «Техноприлад», АТ «Сумське виробничо-господарське обєднання ім. М.В. Фрунзе», ДП «Завод ім. Малишева», НВО «Електротяжмаш», ЗАТ «Завод крупних електричних машин», ВАТ «Черкаський автобус», ВАТ «Чернігівавтодеталь». Результати анкетування респондентів відображено у табл. 3.1-3.8.

Таблиця 3.1

Кількість розроблених і своєчасно виконаних планів у відповідності до обраної стратегії розвитку інноваційної діяльності машинобудівних підприємств

Роки

Кількість планів підприємств

Відхилення

Розроблено

Виконано

Довгострокові плани

2002

142

74

-68

2003

98

62

-36

2004

101

23

-78

2005

153

48

-105

2006

111

67

-44

Середньострокові плани

 

2002

456

247

-209

2003

654

351

-303

2004

478

216

-262

2005

652

601

-51

2006

321

107

-214

Короткострокові плани

2002

912

803

-109

2003

843

704

-139

2004

645

601

-44

2005

1245

956

-289

2006

1063

985

-78

Примітки: у таблиці наведено зведену інформацію про короткострокові, середньострокові і довгострокові плани інноваційного розвитку підприємств.

 

За даними респондентів, протягом 2002-2006 рр. мала місце тенденція до несвоєчасного виконання планів на машинобудівних підприємствах, що займались інноваційною діяльністю. Це значною мірою засвідчує неефективність стратегічного планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств. Як видно з табл. 3.1 для суб’єктів інноваційної діяльності найбільш проблематичним є своєчасно і повністю реалізувати довгострокові плани. Отримані статистичні дані показали, що протягом аналізованого періоду практично половина з них залишилась нереалізованою або реалізованою після корегування планів та збільшення терміну їх виконання. Ознайомлення із матеріалами машинобудівних підприємств дозволяє стверджувати, що відсутність досвіду у прогнозуванні цін на сировину і матеріали і рівня попиту на інноваційну продукцію є однією із найвагоміших причин неповноти і несвоєчасності виконання довгострокових і середньострокових планів інноваційної діяльності підприємств.

Таблиця 3.2

Частка інноваційної продукції у загальному обсязі виробництва продукції машинобудівними підприємствами, %

Роки

Частка інноваційної продукції

Відхилення

За планом

Фактично

2002

9

9

0

2003

9

8

-1

2004

12

9

-3

2005

16

14

-2

2006

18

14

-4

Примітки: значення показників заокруглено до цілого числа.

 

Найбільш результативними виявились короткострокові плати машинобудівних підприємств. Більшість з них виконувались своєчасно і у повному обсязі. Серед причин невиконання короткострокових планів експерти називають брак досвіду у реалізації інноваційних проектів, та низький рівень трудової дисципліни.

У табл. 3.2 наведено інформацію про частку інноваційної продукції у загальному обсязі виробництва продукції аналізованими машинобудівними  підприємствами.

            У результаті експертного дослідження виявлено, що протягом 2002-2006 рр. частка інноваційної продукції у загальному обсязі продукції досліджуваних машинобудівних підприємств не перевищувала 14%. У 2006 р. порівняно із 2002 р. вона зросла на 5%, що в цілому є позитивним явищем. Проте, порівнюючи фактичне значення цього показника із запланованим бачимо, що підприємства планували у 2006р. збільшити частку інноваційної продукції у порівнянні із 2002 р. з 9% до 18%. Зростання значення цього показника, за винятком 2003 р., планувалось щорічно. Попри це, практично кожного року, фактичні значення показника були меншими від запланованих, що засвідчує недостатньо високий рівень стратегічного планування інноваційної діяльності проаналізованих машинобудівних підприємств.

            Щодо частки інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації продукції машинобудівними підприємствами, то, як видно з табл. 3.3, протягом 2002 р. та 2006р. фактичні значення показників відповідали запланованим, що є позитивним явищем. Своєю чергою, протягом 2003-2005 рр. фактичні частки інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації продукції машинобудівними підприємствами були менші за планові. За даними респондентів цей факт мав місце у результаті певного погіршення якості інноваційної продукції, яку у результаті забракували замовники. Причиною зниження якості інноваційної продукції була заміна окремих матеріалів їх близькими замінниками через підвищення ринкових цін на матеріали, що використовувались раніше.

 

 

Таблиця 3.3

Частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації продукції машинобудівними підприємствами, %

Роки

Частка інноваційної продукції

Відхилення

За планом

Фактично

2002

9

9

0

2003

8

7

-2

2004

9

6

-3

2005

14

12

-2

2006

14

14

0

           

            Це, певною мірою, зумовило також порушення повноти і своєчасності виконання планів із реалізації інноваційної продукції на експорт (табл. 3.4). Протягом 2002-2004 рр. машинобудівні підприємства планували 100% обсягу виробленої інноваційної продукції реалізовувати на експорт, проте, як видно з табл. 3.4 щорічно план не вдавалось виконати на 7-8%. Щодо наступних років, то у 2005 р. машинобудівні підприємства планували зменшити частку реалізації інноваційної продукції на експорт у загальному обсязі реалізації інноваційної продукції до 84% та 76% відповідно. Проте, як виявилось навіть при суттєвому зниженні запланованого значення цього показника, фактично плани залишились виконаними лише на 91% у 2005 р. та на 77% у 2006 р. Це безумовно негативна тенденція, яка засвідчує брак досвіду керівників підприємств в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, а також втрату підприємствами позицій на зовнішніх ринках через зниження якості продукції, невідповідність якості ціні.

Таблиця 3.4

Частка реалізації інноваційної продукції на експорт у загальному обсязі реалізації інноваційної продукції, %

Роки

Частка реалізації продукції на експорт

Відхилення

За планом

Фактично

2002

100

93

-7

2003

100

92

-8

2004

100

92

-8

2005

84

91

+7

2006

76

77

+1

 

З приводу цієї проблеми, респонденти зазначили, що протягом 2005-2006 рр. зріс обсяг реалізації продукції на внутрішньому ринку. Цей факт фахівці пояснюють активізуванням рекламної діяльності машинобудівних підприємств. За їх прогнозами частка інноваційної продукції, яка реалізовуватиметься на експорт найближчими роками знижуватиметься, натомість зростатиме частка інноваційної продукції, яка реалізовуватиметься в Україні.

            Серед показників, які характеризують результативність стратегічного планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств виділено також частку прибутку у структурі ціни інноваційної продукції досліджуваних підприємств. Як видно з табл. 3.5 протягом 2002-2006 рр. фактично у середньому значення цього показника коливалось від 18% до 23%. Підприємства планували забезпечити частку прибутку у структурі ціни інноваційної продукції на рівні 26% у 2006 р., проте план залишився не виконаним на 3%. Лише у 2002 р. та 2004 р. фактичні значення цього показника відповідали запланованим. Ознайомлення з позицією респондентів з даного приводу показало, що формування плану частки прибутку у структурі ціни встановлювалась у відповідності до фактичного попиту на інноваційну продукцію, який був виявлений на момент складання планів.

Таблиця 3.5

Частка прибутку у структурі ціни інноваційної продукції, %

Роки

Частка прибутку у ціні

Відхилення

За планом

Фактично

2002

18

18

0

2003

18

19

+1

2004

22

22

0

2005

24

23

-1

2006

26

23

-3

Примітки: у середньому на одне підприємство.

 

У подальшому коливання попиту у сторону його збільшення або зменшення ставало визначальним фактором при фактичному ціноутворенні на інноваційну продукцію. З огляду на це, серед причин виявлених відхилень фактичних значень показників від запланованих слід виділити нездатність фахівців машинобудівних підприємств обґрунтовано прогнозувати рівень попиту і адекватно оцінити поточну ринкову кон’юнктуру.

У результаті експертного дослідження виявлено, що протягом аналізованого періоду суб’єкти інноваційної діяльності у середньому планували зміну частки власного капіталу в структурі валюти балансу від 46% до 54%, що в цілому мало б забезпечити досить високий рівень платоспроможності машинобудівних підприємств, тобто їх фінансову стійкість. Проте на практиці виявилось, що значення цього показника у 2006 р. знизилось порівняно із 2002 р. аж на 19%. З позиції результативності стратегічного планування це негативне явище, оскільки: по-перше, машинобудівні підприємства стали менш фінансово незалежними від кредиторів; по-друге, протягом 2004-2006 рр. їм постійно не вдавалось реалізувати заплановане на 9%, 13% та 19% відповідно. Проте, з позиції інвестиційної привабливості машинобудівних підприємств, та з позиції їх розвитку, виявлена тенденція засвідчує, що структура активів підприємств і практика формування витрат є раціональними, а рівень показників рентабельності дозволяє перекривати рівень відсотків за використовувані кредити.

Порівнявши дані табл. 3.6 і 3.7 бачимо, що досліджуваним підприємствам протягом 2002-2006 рр. вдалось суттєво диверсифікувати джерела фінансування інноваційної діяльності.

Таблиця 3.6

Зміна частки власного капіталу машинобудівних підприємств у структурі валюти балансу у результаті реалізації інноваційних проектів, %

Роки

Зміна частки власного капіталу

Відхилення

За планом

Фактично

2002

54

54

0

2003

54

56

+2

2004

46

37

-9

2005

48

35

-13

2006

54

35

-19

 

Так, у 2002 р. у середньому на одне підприємство припадало чотири джерела фінансування інноваційної діяльності, а у 2006 р. вже вісім джерел. Це позитивна тенденція, яка засвідчує покращення фінансової стійкості досліджуваних підприємств, зниження ризиковості формування їх активів. Щодо стану виконання планів із диверсифікації джерел фінансування інноваційної діяльності, то як видно з табл. 3.7 протягом 2002-2003 рр. фактичні значення показників були меншими за їх планові значення, проте протягом 2004-2006 рр. керівникам машинобудівних підприємств вдалось досягнути запланованого рівня диверсифікації, навіть перевищити його у 2005 р. У результаті ознайомлення із матеріалами підприємств виявлено, що диверсифікувати джерела фінансування у відповідності до сформованих планів вдалось у період зростання попиту на інноваційну продукцію на вітчизняному ринку.

Керівники підприємства стверджують, що до 2004 р. їх наміри диверсифікувати джерела фінансування інноваційної діяльності шляхом отримання більшої кількості кредитів у банківських установах виявлялись в основному безуспішними. Серед причин цього факту керівники машинобудівних підприємств називають високий ризик кредитування експортних контрактів.

Таблиця 3.7

Джерела фінансування розробки і реалізації інноваційних проектів

Роки

Джерела фінансування

Відхилення

За планом

Фактично

2002

5

4

-1

2003

7

4

-3

2004

8

8

0

2005

6

8

+2

2006

8

8

0

Примітки: у середньому на одне підприємство.

 

Одним із показників, який засвідчує результативність стратегічного планування інноваційної діяльності виділено величину економії на витратах машинобудівними підприємствами у результаті реалізації інноваційних проектів. Як видно з табл. 3.8 досліджувані підприємства планувати протягом 2002-2006 рр. збільшити економію на умовно-постійних та умовно-змінних витратах з 7% до 12%, проте виконати це завдання вдалось лише частково. Протягом 2004-2006 рр. було досягнуто 11% рівня економії. Практично щорічно фактичне значення цього показника не вдавалось забезпечити на запланованому рівні, зокрема у 2002 р. на 2%, у 2005 р. та у 2006 р. на 1% щороку.

Таблиця 3.8

Отримання машинобудівними підприємствами економії на витратах у результаті реалізації інноваційних проектів, %

Роки

Отримання економії на витратах підприємствами

Відхилення

За планом

Фактично

2002

7

5

-2

2003

7

7

0

2004

9

11

+2

2005

12

11

-1

2006

12

11

-1

 

Респонденти стверджують, що причинами цього факту є відсутність системи заходів націлених на забезпечення економії. В основному отримання економії було наслідком швидше випадкового ніж системного оцінювання ринкової кон’юнктури і ухвалення у результаті цього рішень щодо перегляду закупівельних цін, асортименту і номенклатури сировини і матеріалів тощо. Фахівці стверджують, що виправити ситуацію можна шляхом розробки і послідовної реалізації системи заходів націлених на зниження собівартості виробництва і реалізації інноваційної продукції.

            Таким чином, у результаті експертного дослідження доходимо таких висновків:

·                    протягом 2002-2006 рр. мала місце тенденція до несвоєчасного виконання планів на машинобудівних підприємствах, що займались інноваційною діяльністю. Протягом аналізованого періоду практично половина з них залишилась нереалізованою або реалізованою після корегування планів та збільшення терміну їх виконання;

·                    частка інноваційної продукції у загальному обсязі продукції досліджуваних машинобудівних підприємств не перевищувала 14%. У 2006 р. порівняно із 2002 р. вона зросла на 5%, що в цілому є позитивним явищем. Проте, практично кожного року, фактичні значення показника були меншими від запланованих, що засвідчує недостатньо високий рівень стратегічного планування інноваційної діяльності проаналізованих машинобудівних підприємств;

·                    протягом 2002 та 2006 рр. фактичні значення частки інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукції машинобудівними підприємствами відповідали запланованим, що є позитивним явищем;

·                    протягом 2002-2004 рр. підприємства планували 100% обсягу виробленої інноваційної продукції реалізовувати на експорт, проте щорічно план не вдавалось виконати на 7-8%. Щодо наступних років, то навіть при суттєвому зниженні запланованого значення цього показника, фактично плани залишились виконаними лише на 91% у 2005 р. та на 77% у 2006 р.;

·                    протягом 2002-2006 рр. фактично у середньому частка прибутку у структурі цін на інноваційну продукцію коливалась від 18% до 23%. Машинобудівні підприємства планували забезпечити частку прибутку у структурі ціни інноваційної продукції на рівні 26% у 2006 р., проте план залишився не виконаним на 3%. Лише у 2002 р. та 2004 р. фактичні значення цього показника відповідали запланованим;

·                    протягом аналізованого періоду суб’єкти інноваційної діяльності у середньому планували зміну частки власного капіталу в структурі валюти балансу від 46% до 54%, що в цілому мало б забезпечити досить високий рівень платоспроможності машинобудівних підприємств, тобто їх фінансову стійкість. Проте на практиці виявилось, що значення цього показника у 2006 р. знизилось порівняно із 2002 р. аж на 19%. У 2002 р. у середньому на одне підприємство припадало чотири джерела фінансування інноваційної діяльності, а у 2006 р. вже вісім джерел;

·                    протягом 2004-2006 рр. керівникам машинобудівних підприємств вдалось досягнути запланованого рівня диверсифікації джерел фінансування інноваційної діяльності, оскільки більшість суб’єктів інноваційної діяльності активізували реалізацію інноваційної продукції на внутрішньому ринку;

·                    досліджувані машинобудівні підприємства планували протягом 2002-2006 рр. збільшити економію на умовно-постійних та умовно-змінних витратах з 7% до 12%, проте виконати це завдання вдалось лише частково. Протягом 2004-2006 рр. було досягнуто 11% рівня економії. Практично щорічно фактичне значення цього показника не вдавалось забезпечити на запланованому рівні, зокрема у 2002 р. на 2%, у 2005 р. та у 2006 р. на 1% щороку.

Аналізування результативності стратегічного планування досліджуваних машинобудівних підприємств проводився на підставі анкетного опитування керівників підприємств, тому висновки, сформульовані вище, стосуються лише тих підприємств, які досліджувались. Керівники, опитаних підприємств, вважають, що надана ними інформаціє є конфіденційною і може бути використана конкурентами та окремими підрозділами органів державного управління про них, тому інформація залучалась на умовах нерозголошення назв підприємств, їх адрес і місця реєстрації.

 

3.2. Фактори, які впливають на результативність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємств

У системі управління машинобудівного підприємства, зокрема у системі стратегічного управління, на основі ідентифікування та аналізування факторів внутрішнього і зовнішнього середовища здійснюють формування управлінських рішень. Аналіз праць [12; 14; 15; 18; 19; 22; 27; 28] показав, що до факторів внутрішнього середовища організації, зазвичай, відносять цілі і завдання організації, її організаційну структуру управління, використовувані технології, наявний кадровий потенціал, а до факторів зовнішнього середовища відносять: конкурентів, діяльність органів державної влади, споживачів, законодавці акти, політичні обставини, стан економіки, міжнародні події тощо. Особливості пливу вищевказаних факторів на систему стратегічного планування є добре описаною у науковій літературі [6, с. 333-335]. Це ж можна сказати і про фактори, які впливають на інноваційну діяльність підприємств [20; 21]. Щодо факторів, які діють на стратегічне планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств, то, як показали проведені дослідження, вони досі чітко неідентифіковані та непроаналізовані.

            Ознайомившись із матеріалами машинобудівних підприємств, які мають досвід у реалізації інновацій (ВАТ «Запорізький абразивний комбінат», ВАТ «Бородянський екскаваторний завод «Борекс», ВАТ «Кранобудівна фірма «Стірла», ВАТ «Гідросила», ТОВ «Кіровоградський завод дозуючих автоматів», ВАТ «Мікрон», ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», ЗАТ «Завод «Техноприлад», ВАТ «Олександрівська фірма «Віра-сервіс», ЗАТ «Львівський завод автонавантажувачів», ВАТ «Дрогобицький долотний завод», ТзОВ УН «Вебасто-Електрон», ЗАТ «Львівський завод комунального транспорту», ВАТ «Львівсільмаш», ВАТ «Первомайський завод «Фрегат», ВАТ «Одеський завод радіальносвердлильних верстатів»), а також із працями провідних науковців у галузі інноваційного менеджменту нами виділено фактори, які впливають на результативність стратегічного планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств. До них віднесено:

·                    обсяг і структуру кадрового потенціалу машинобудівних підприємств;

·                    обсяг фінансових ресурсів, які можуть бути використанні для фінансування інноваційної діяльності;

·                    діюче законодавство, зокрема податкове;

·                    рівень розвитку ринкової інфраструктури;

·                    рівень економіко-правової і соціально-політичної стабільності в країні, регіоні.

Інноваційна діяльність, як відомо, характеризується високою ризиковістю, капіталомісткістю та значними витратами інтелектуальної праці. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що практично усі машинобудівні підприємства, які успішно реалізовують інноваційні проекти прикладають значні зусилля для посилення кадрового потенціалу, зокрема інтелектуального. На таких підприємствах для усіх працівників обов’язковою є регулярна атестація на предмет рівня професійної підготовки, участь у тематичних семінарах, науково-прикладних конференціях тощо. Зарубіжні компанії, які працюють над власним інноваційним розвитком, практикують оголошення конкурсів через засоби масової інформації на предмет висунення нових ідей щодо розв’язання конкретних проблем. Результатом цих пошуків часто стає започаткування нових видів діяльності організації під які формуються бюджети, створюються нові підрозділи, посади тощо. В сучасних умовах очевидним стає те, що підприємство, кадровий потенціал якого є низьким, нездатне акумулювати інноваційні ресурси (сукупність інтелектуальних, інформаційних, матеріальних, фінансових та інших ресурсів, які можуть бути використані для розроблення нових ідей, для підготовки ідей до впровадження і для реалізації інновацій [58; 59]), обирати і реалізовувати перспективні стратегії інноваційної діяльності. З огляду на це, однією з передумов забезпечення ефективного стратегічного планування інноваційної діяльності підприємства є оцінювання його інтелектуального потенціалу і застосування комплексу заходів, націлених на його посилення. О.Лапін, досліджуючи організаційно-економічні проблеми ефективності використання інтелектуального капіталу промислових підприємств, розробив методичні рекомендації до оцінювання інтелектуального капіталу. Їх складовими є оцінювання вартості матеріалізованих результатів інтелектуальної праці, величини кадрового потенціалу організації та низки інших показників (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

Послідовність оцінювання інтелектуального капіталу організації [23]

Етапи оцінювання

Способи розрахунку показників

Оцінювання потенційної вартості людського капіталу

де Кл.к. – віддача людського капіталу, грн.,

Di – прибуток від і-ї творчої розробки;

Rm.p. – кількість творчих працівників, чол.;

n – кількість розробок за період, (і=1…n).

Оцінювання рівня кадрового потенціалу

де Kn – рівень надрового потенціалу;

Кн – норматив кількості творчих працівників у загальній кількості;

Rm.p. – чисельність творчих працівників;

 Rзаг – загальна чисельність працівників підприємства.

Оцінювання ефективності використання сукупних ресурсів підприємства

де Е – коефіцієнт ефективності;

П(НД) – сума прибутку;

R – сукупні ресурси, що забезпечують одержання прибутку.

Оцінювання величини прибутку організації у базовому періоді

де Пб – прибуток у базовому періоді;

R1, R0 – відповідно сукупність ресурсів у досліджуваному та базовому періодах.

Оцінювання ефективності впровадження результатів інтелектуальної праці

де Еі – ефективність впровадження результатів

 

інтелектуальної праці;

- приріст одержаного прибутку;

 – додаткові ресурси.

Узагальнене оцінювання додаткових ресурсів організації

де аі – коефіцієнт значущості і-ї складової;

Sівартість  і-ї складової;

n – кількість складових.

Примітки: до основних складових додаткових ресурсів віднесено, насамперед кадрову, технічну, матеріальну, інформаційну, організаційно-управлінську складову.

 

Ознайомлення із даними офіційної статистики показало, що протягом 1990-2005 рр. чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт постійно знижувалась. Так, у 2005 р. у порівнянні з 2000 р. чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт знизилось на 15261 особу, а порівняно з 1990 р. на 207567 осіб (табл. 3.10).

Незважаючи на зростання загальної кількості науковців із вченими ступенями кандидатів і докторів наук в Україні досі чисельність науковців та дослідників у розрахунку на 10 тис. зайнятого населення є дуже низькою (табл. 3.11).

Таблиця 3.10

Наукова та науково-технічна діяльність

Роки

Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт, осіб

Чисельність докторів наук, осіб

Чисельність кандидатів наук, осіб

1990

313079

1991

295010

8133

1992

248455

8797

1993

222127

9224

1994

207436

9441

1995

179799

9759

57610

1996

160103

9974

58132

1997

142532

10322

59332

1998

134413

10446

59703

1999

126045

10233

59547

2000

120773

10339

58741

2001

113341

10603

60647

2002

107447

11008

62673

2003

104841

11259

64372

2004

106603

11573

65839

2005

105512

12014

68291

 

Серед причин ситуації, що склалась фахівці першочергово виділяють незадовільний рівень фінансування науки. З табл. 3.12 видно, що за даними Державного комітету статистики України протягом 2000-2006 рр. загальна сума витрат на технологічні інновації зросла більш ніж у 3,5 разів.

Таблиця 3.11

Забезпеченість різних країн науковими кадрами [5, с. 373]

Країни

Чисельність науковців та дослідників у розрахунку на 10 тис. зайнятого населення, осіб

Німеччина

178

Великобританія

152

Данія

142

Австрія

100

Україна

96

 

Обсяги витрат збільшились за рахунок усіх джерел фінансування. Це забезпечило досить суттєве зростання виконаних наукових та науково-технічних робіт (табл. 3.13), збільшенню реалізації інноваційної продукції за межі України (табл. 3.14).

Таблиця 3.12

Джерела фінансування технологічних інновацій, млн. грн.*

Роки

Загальна сума витрат

У тому числі за рахунок коштів

Власних

Державного бюджету

Іноземних інвесторів

Інші джерела

2000

1757,1

1399,3

7,7

133,1

217,0

2001

1971,4

1654,0

55,8

58,5

203,1

2002

3013,8

2141,8

45,5

264,1

562,4

2003

3059,8

2148,4

93,0

130,0

688,4

2004

4534,6

3501,5

63,4

112,4

857,3

2005

5751,6

5045,4

28,1

157,9

520,2

2006

6160,0

5211,4

114,4

176,2

658,0

* www.ukrstat.gov.ua.

 

Незважаючи на це, витрати у розрахунку на одного зайнятого в науковій сфері України суттєво нижчі ніж у інших країнах. Так, у США вони становлять 195 тис. дол., в Японії – 142 тис. дол., у Франції – 174 тис. дол., в Росії – понад 10 тис. дол., а в Україні лише близько 2 тис. дол. [5, с. 376; 9; 12; 13].

Таблиця 3.13

Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт, млн. грн.*

Роки

Всього, у фактичних цінах

У тому числі

Фундаментальні дослідження

Прикладні дослідження

Розробки

Науково-технічні послуги

2000

1978,4

266,6

436,7

1106,3

168,8

2001

2275,0

353,3

304,9

1317,2

299,6

2002

2496,8

424,9

343,6

1386,6

341,7

2003

3319,8

491,2

429,8

1900,2

498,6

2004

4112,4

629,7

573,7

2214,0

695,0

2005

4818,6

902,1

708,9

2406,9

800,7

2006

5354,6

1141,0

841,5

2741,6

630,5

* www.ukrstat.gov.ua.

 

Країни ЄС, борючись за свою конкурентоспроможність у глобалізованому світі, поставили перед собою мету побудувати до 2010 року суспільство, що базується на знаннях. Для виконання цього завдання заплановано підвищити обсяг витрат на науку всіх країн – членів ЄС до 3% ВВП (нині – 1,9-2%) [32].

 

Таблиця 3.14

Реалізація інноваційної продукції за межі України за видами діяльності, % до обсягу реалізованої інноваційної продукції*

Види машинобудівної продукції

Роки

2003

2004

2005

Транспортне устаткування

31,4

64,2

80

Еклектичне та електронне устаткування

32,5

29,3

39,7

Інша машинобудівна продукція

50

56,5

67,6

Разом

38,2

56,5

68,4

* Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т. / За ред. акад.. НАН України В.М.Геєця, акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є.Кваснюка. – К.: Фенікс, 2007.

 

В Україні ж наука фінансується у розмірі 1% від ВВП [26, с.105]. За дослідженнями В.Алексадрової реалізація політики інноваційного розвитку національної економіки вимагає доведення частки витрат на науку протягом 2006-2011 рр. від 2,2 до 2,5% (табл. 3.15) [5, с. 392-393, 419; 26].

Таблиця 3.15

Динаміка витрат на науково-технічну та інноваційну діяльність у 2002-2006 рр. та 2006-2011 рр. [5, с.419]

Назви показників

Роки

2002

2006

2011

Витрати на науку,

% до ВВП

млрд. грн.

 

1,3

2,9

 

1,5-1,7

6,0

 

2,2-2,5

10,4

Можливе відношення інноваційних витрат до витрат на науку, разів

 

1,5

 

3,0

 

5,0

Витрати на інноваційну діяльність, млрд. грн.

4,3

18,0

50,0

Примітки: у таблиці наведено прогнозні дані.

 

Окрім обсягу фінансування інноваційної діяльності, актуальним є питання раціонального використання державних коштів. У табл. 3.16 і 3.17 наведено інформацію щодо обсягів фінансування цільових бюджетних програм, а також показники, що характеризують виконання бюджетних програм.

А.Бажан зазначає, що діяльність таких структур як Державний інноваційний фонд та Українська державна інноваційна компанія, протягом попередніх років не сформували ефективного механізму фінансування інноваційних проектів. Неефективність обох структур полягала в тому, що фінансування проектів із створення нових технологій та інших інновацій становило в їхній діяльності мізерну частку. Так, за даними Рахункової палати, в 1998-1999 р. з 682,6 млн. грн. усіх виданих Державним інноваційним фондом кредитів на наукові розробки пішла лише чверть цієї суми – 160,1 млн. грн.. Своєю чергою, за результатами перевірок Контрольно ревізійного управління, з 2002 р. і до першого півріччя 2005 р. 81% проектів, що фінансувала Українська державна інноваційна компанія, не мали державної реєстрації, як інноваційні [33]. А.Бажан стверджує, що у такий спосіб обидві структури лише видавали кредити різним приватним підприємствам і намагалися їх якось повернути. Після всіх реформ і численних змін керівництва Українська державна інноваційна компанія на 01.07.2005 р. мала неповернених кредитів на 604,2 млн. грн.. При цьому Компанія фінансувала проекти, які хоча і визнані інноваційними, проте за своєю суттю не є пріоритетними для розвитку національної економіки України [33].

 

 

Таблиця 3.16

Обсяги фінансування цільових бюджетних програм, тис. грн.*

Найменування бюджетних програм

Затверджено кошторисом на І півріччя 2006 р. і фактично профінансовано

Загальнодержавна космічна програма

13232,6

Утилізація твердого ракетного палива

39197,8

Управління та випробування космічних засобів

36884,5

Розробка найважливіших новітніх технологій у сфері космічної галузі

 

77

Прикладні розробки у сфері космічної галузі

72,8

Державні науково-технічні програми та наукові частини державних цільових програм у сфері космічної галузі

 

74,6

Будівництво житла для військовослужбовців Національного космічного агентства

 

1000

Надання позашкільної освіти Національним Центром аерокосмічної освіти молоді України

 

821,2

Реконструкція і відновлення обладнання ТЕЦ ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім.. О.М.Макарова»

 

5854,6

Забезпечення обслуговування кредитних ресурсів, залучених для реалізації проекту «Циклон-4»

 

31100

Керівництво та управління у сфері космічної діяльності

3839,2

*www.nkau.gov.ua

 

Отже, у результаті огляду літературних джерел і проведених власних досліджень, серед основних проблем фінансуванні інноваційної діяльності в Україні виділено:

·                    нечіткість формулювань у правових актах, які регламентують інноваційну діяльність в Україні, зокрема щодо пріоритетності галузей національної економіки, критеріїв вибору перспективних інноваційних проектів тощо;

·                    недостатній обсяг та нецільове використання державних коштів, призначених для фінансування інноваційної діяльності;

·                    факт наявності корупції в органах державного управління.

Серед факторів, які впливають на ефективність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємств виділено також діюче законодавство, зокрема податкове. В Україні правова база, яка регулює інноваційну діяльність досить розвинута. Основними правовими актами у цій сфері є [7; 8; 11; 20; 21; 30]:

·                    Закон України “Про інноваційну діяльність”;

·                    Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”;

·                    Закон України «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки»;

·                    Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»;

·                    Закон України «Про основи державної політики сфері науки і науково-технологічної діяльності»;

·                    Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність»;

·                    Закон України «Про національну програму інформатизації»;

·                    Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;

·                    Закон України «Про державні цільові програми»;

·                    Закон України «Про науково-технічну інформацію»;

·                    Указ президента України «Про державну підтримку наукових установ, які працюють над новітніми науково-технічними розробками»;

·                    Указ Президента України «Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави»;

·                    Постанова Верховної ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» та інші.

Таблиця 3.17

Показники, що характеризують виконання бюджетних програм*

Напрями діяльності, що здійснюються у межах загального фонду державного бюджету

Профінансовано з Державного бюджету, тис. грн.

Кількість виконаних наукових і науково-технічних робіт

Наукові космічні дослідження

1407,9

3

Дистанційне зондування землі

580

3

Розвиток наземної інфраструктури навігаційних і спеціальних інформаційних систем

 

770

 

1

Космічні комплекси

2816

3

Розвиток базових елементів і прогресивних технологій космічної техніки

 

6813

 

5

* www.nkau.gov.ua

 

Серед проблем практичного застосування положень правових актів, як стверджують фахівці, слід виділити нечіткість формулювань. Так, проведений аналіз правових актів показує, що практично усі галузі національної економіки є пріоритетними для інноваційного розвитку, проте, які саме проекти є пріоритетними не конкретизовано. Це призводить до того, що практично будь-яке нововведення, в тому числі звичайне розширення асортименту і номенклатури продукції можна вважати інновацію. На сьогодні навіть складна процедура погодження інноваційних проектів у різних органах державної влади, а також у Національній Академії Наук України не забезпечують об’єктивного відбору інноваційних проектів серед ряду альтернативних для забезпечення фінансування їх коштами державного бюджету. Ознайомлення із позицією керівників підприємств показало, що виправити ситуацію можливо шляхом зведення загальної сукупності правових актів, які регламентують інноваційну діяльність у Кодекс України з державного управління інноваційним розвитком. Ключовими вимогами до створення цього документу є чіткість формулювань, конкретність опису процедур, встановлення гарантій суб’єктам інноваційної діяльності, зокрема при інвестуванні коштів у інноваційні проекти, уточнення їх зобов’язань перед державою за результати діяльності.

Вагомий вплив на ефективність стратегічного планування інноваційної діяльності має діюче податкове законодавство. Л.Мельник відзначає, що Законом України “Про інноваційну діяльність” описано особливості оподаткування та регулювання інноваційної діяльності. Впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об’єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50% податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50% податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації основних фондів третьої групи. При цьому амортизація основних фондів, що належать до цієї групи проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Інноваційні підприємства сплачують земельний податок у розмірі 50% діючої ставки оподаткування. Протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту [7; 11; 20; 21]).

У табл. 3.18 наведено інформацію про способи стимулювання інноваційних процесів в окремих зарубіжних країнах.

Таблиця 3.18

Способи стимулювання інноваційних процесів, які визначено правовими актами економічно-розвинутих країн [9-11; 20; 21; 31]

Країни

Використовувані способи стимулювання інноваційних процесів

США

- Зниження вартості об’єкта оподаткування, пов’язаного із виконанням НДДКР на 20%;

- надання податкових знижок у розмірі 20% для венчурних підприємств, які виконують НДДКР;

- застосування нульової ставки податку до венчурних організацій, зокрема при оподаткуванні  об’єктів оренди;

- встановлення пільгового режиму нарахування амортизації;

- впровадження інвестиційних податкових кредитів

тощо.

Велико-британія

- Впроваджено знижки на податок з прибутку для венчурних організацій у розмірі 25%;

- венчурним організаціям надаються державні гарантії щодо повернення 70% наданих ними середньострокових позик для реалізації інноваційних проектів;

- надання малим інноваційним підприємствам субсидій у розмірі 50% для відшкодування витрат на нововведення тощо.

Німеччина

- Надання дотацій на підвищення кваліфікації науково-дослідного персоналу організацій протягом трьох років;

- трьохрічне субсидування підприємств, які освоюють нову технологію;

- оплата витрат на технічну експертизу проектів та оцінювання можливостей патентування результатів НДДКР;

- пільгове кредитування малих підприємств, які вступають у промислову кооперацію з іншими підприємствами;

- надання дотацій малим і середнім підприємствам на наукові дослідження або розробку нових технологій для виготовлення продукції у розмірі 30% контрактної вартості проекту;

- застосування 7,5% податкової знижки до підприємств, які суб’єктів, які здійснюють приватні інвестиції на НДДКР тощо.

Італія

- Надання пільгових кредитів на технологічні нововведення у розмірі до 80% вартості проектів терміном на 15 років;

- зниження податкових платежів до 40-50% витрат на оплату послуг, які сприяють придбанню нової технології тощо.

Японія

 – Застосування 12% знижки на податок з прибутку венчурних організацій;

- надання субсидій із державних фондів обсягом до 2 млн. єн.;

- надання венчурним фондам пільгових кредитів за відсотковою ставкою 5-6% річних тощо.

Канада

- Субсидування дослідницьких проектів у промисловості у формі надання 50% знижок на витрати із заробітної плати науково-дослідного персоналу;

- зниження суми корпоративного податку на суму, еквівалентну частці приросту власних витрат підприємств на НДДКР відносно попереднього рівня тощо.

Франція

 – Надання державних дотацій організаціям, які займаються науково-дослідними роботами у розмірі 50% витрат на проведення робіт за замовленнями малих і середніх підприємств;

- застосовується нульова ставка податку до коштів, які інвестовані підприємствами у ризикові проекти тощо.

 

Як бачимо, із зазначеного вище, незважаючи на розвинутість вітчизняного законодавства щодо інноваційної діяльності, система її стимулювання у порівнянні із зарубіжними країнами є досить розвинутою.

Більшість авторів, серед яких [2; 3; 4; 11; 24; 29], законодавство про інноваційну діяльність розглядають у взаємозв’язку із діючою інфраструктурою ринку. У табл. 3.19 наведено загальну систему інноваційної інфраструктури.

Таблиця 3.19

Загальна система інноваційної інфраструктури*

 

Виробничо-технологічна

складова

Консалтингова складова

Фінансова складова

Кадрова

складова

Інформаційна складова

Збутова складова

Інноваційні технологічні центри та технопарки

Центри трансферу технологій

Бюджетні

засоби

Підвищення кваліфікації персоналу у сфері

інновацій

Державна система науково-технічної інформації

Зовнішньо-торговельні об’єднання

 

Інноваційно-промислові комплекси

Консалтинг у сфері економіки і фінансів

Бюджетні і позабюджетні фонди технологічного розвитку

Підготовка спеціалістів у сфері технологічного та наукового менеджменту

Ресурси підтримки малого бізнесу

Спеціалізо-вані фірми-посеред-ники

Технологічні кластери

Технологічний консалтинг

Венчурні фонди

 

Регіональні інформаційні мережі

Інтернет

Технолого-упроваджувальні зони

Маркетинговий консалтинг

Посівні та стартові фонди

 

Інтернет

Виставки

Центри колективного користування високо-технологічним обладнанням

Консалтинг у сфері зовнішньо-економічної діяльності

Гарантійні структури та фонди

 

 

 

*Шепелев Г.В. Проблемы развития инновационной инфраструктуры // www.miiris.ru

 

Інноваційна інфраструктура, з одного боку може бути створена лише за умови залучення в економіку значного обсягу інвестиційних ресурсів, проте, з іншого наявність розвинутої інфраструктури є не наслідком, а передумовою надходження в економіку інвестицій. На сьогодні розвиненість інноваційної інфраструктури значною мірою ототожнюється із наявністю вільних економічних зон, технопарків, технополісів із концентруванням на невеликих територіях господарських структур, які займаються виробничою кооперацією, розробкою і освоєнням нових технологій. У країнах, таких як США, Франція, Німеччина, Велика Британія та інші, технопарки та технополіси визнано найбільш успішною формою розвитку наукової та інноваційної діяльності. Типовим вже вважається те, що інноваційна інфраструктура створюється навколо крупних університетів світу. Це забезпечує співпрацю освіти, науки, промисловості та бізнесу.

Завдяки такій інтеграції, роль університетів у розвитку інноваційної економіки є значною. Так, завдяки розвитку інноваційної інфраструктури у комплексі з відомими університетами США та Японії вдалось заволодіти рекордно високими частками світового ринку продукції високотехнологічних галузей. Сьогодні вони контролюють 74,5% світового ринку комп’ютерів, 84% усіх виданих у світі патентів, майже 92% ринку програмного забезпечення [31; 32]. В Україні ж, як зазначають О.Старченко та О.Тригубов, існує шістнадцять технопарків, проте тільки чотири з них можна назвати ефективними, а саме «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання ім. Е.О.Патона», «Інститут монокристалів», «Вуглемаш». У даному випадку рівень ефективності автори визначали кількістю виконаних проектів – 58, обсягом випуску інноваційної продукції протягом 2000-2004 рр. – 3856, обсягом її експорту – 582 млн. грн., кількістю створених робочих місць – 2074 та обсягом перерахованих до бюджету коштів – 252 тис. грн. [12; 13; 14; 15].

Щодо вільних економічних зон, то у відповідності до Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», донедавна функціонувала досить значна їх кількість, проте ставлення до них з боку економістів і урядовців неоднозначне. Одні з них акцентують увагу на тому, що вільні економічні зони сприяють розвитку підприємництва, залученню в економіку України інвестицій, створенню робочих місць тощо. Інші ж стверджують, що завдяки функціонуванню вільних економічних зон держава регулярно не доотримує значної суми надходжень у бюджет. Це однозначно засвідчує нечіткість пріоритетів у розвитку інноваційної діяльності та непослідовність органів державної влади у реалізації національної інноваційної політики. З огляду на це, на сьогодні законодавство України щодо регулювання інноваційної діяльності, а також діючу інноваційну інфраструктуру слід розглядати як фактор, що негативно діє на результативність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємств. Негативна дія цих факторів посилюється в умовах економіко-правової та соціально-політичної нестабільності у державі. Як відомо, для інвесторів, зокрема тих, які є суб’єктами інноваційної діяльності стабільність ринку, а саме економічна, політична, соціальна і правова є визначальним фактором при прийнятті рішення щодо вкладення коштів [1; 3; 16; 17; 20; 21]. В Україні ж досі інвестори, особливо іноземні, відмовляються реалізовувати крупні інвестиційні проекти через відсутність «твердих» державних гарантій, зокрема при приватизації майна, при відшкодуванні податку на додану вартість тощо. Вже очевидним є те, що практично кожен новий український уряд так чи інакше змінює державну політику, зокрема у зовнішньоекономічній, інвестиційній та інноваційній сферах, що не дозволяє гарантувати відносної стабільності більше двох років поспіль. Прикладом змін, які погіршували останніми роками інвестиційний клімат були: ухвалення рішення про ліквідацію вільних економічних зон; проголошення наміру здійснити реприватизацію підприємств, які були приватизованими з порушенням чинного законодавства; ліквідація державних інституцій, які займались розподілом бюджетних коштів для фінансування інноваційних проектів; запровадження «ручного» режиму управління паливно-енергетичним комплексом України тощо. Ознайомлення із позицією потенційних інвесторів показало, що такі рішення можуть не мати негативного впливу на інвестиційний клімат, якщо про них заявляють як про майбутню стратегію співпраці держави із бізнес-структурами, обґрунтовують їх і впроваджують поступово із гарантуванням прав суб’єктам інвестиційної діяльності. Своєю чергою, заяви і дії керівників органів державної влади, які вступають у силу як разові заходи, що націлені на сприяння розвитку окремим бізнес-структурам, які не мають відповідного обґрунтування, які порушують реалізацію довготривалих стратегій розвитку підприємств, галузей, а також міст, регіонів тощо створюють умови нестабільності для інвесторів, підвищують ризики вкладення коштів, особливо у крупні проекти. Цю проблему посилює факт наявності конфлікту між окремими органами виконавчої влади і судовою гілкою влади. Причиною цього є певна «розмитість» і суперечливість положень правових актів щодо регулювання інвестиційної, інноваційної та інших видів діяльностей.

Для розробки практичних рекомендацій щодо удосконалення стратегічного планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств на засадах врахування вищевказаних факторів у наступному параграфі монографії дослідимо силу впливу цих факторів на результативність стратегічного планування, а також оцінимо тісноту зв’язків між ними.

 

3.3. Оцінювання факторів, які впливають на результативність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємств

 

 

 

Удосконалення стратегічного планування на засадах врахування виділених у попередньому параграфі факторів можливе за умови оцінювання тісноти зв’язків між ними та сили впливу факторів на результативність стратегічного планування. З метою виконання цього та низки інших завдань доцільно використати метод експертних оцінок. У процесі організування експертного дослідження було виявлено 93 потенційних об’єкти дослідження – машинобудівні підприємства, які реалізовують або реалізовували протягом найближчих п’яти років інноваційні проекти, зокрема ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «Запорізький абразивний комбінат», ВАТ «Гідросила», ВАТ «Дрогобицький долотний завод», ТзОВ УН «Вебасто-Електрон», ЗАТ «Львівський завод комунального транспорту», ВАТ «Львівсільмаш», ВАТ «Первомайський завод «Фрегат», ВАТ «Одеський завод радіальносвердлильних верстатів» та інші. У якості експертів планувалось залучити керівників цих підприємств. З числа 93 можливих експертів було сформовано робочу групу шляхом визначення кількості членів групи та оцінювання їх компетентності. Компетентність експертів оцінювалась на основі врахування їх освіти, їх функцій у реалізовуваних інноваційних проектах. Робочу групу сформовано на основі аналізу відповідності експертів встановленим нами критеріям, а також із врахуванням їх бажання брати участь у експертному дослідженні. З метою визначення обсягу простої безповторної вибірки, щоб з ймовірністю 0,990 гранична похибка частки не перевищувала 10% нами використано формулу

де W – вибіркова частка (частка елементів вибіркової сукупності, що відповідає досліджуваній ознаці);

 – коефіцієнт довіри для заданого значення ймовірності;

N – чисельність генеральної сукупності

 – гранична похибка.

            Для імовірності р=0,990 з таблиці нормального розподілу знаходимо =2,58. Оскільки дисперсія часки невідома, то приймаємо =0,25, тому

            Таким чином, обсяг простої без повторної вибірки з ймовірністю 0,990 та граничною похибкою частки не більше 10% повинен становити 60 чол. Експертне опитування проводилось у формі анкетування респондентів. Зразок анкети наведено у додатку Б.

Результати обробки експертної інформації наведено у табл. 3.20-3.22. Як бачимо, за результатами опитування респондентів виявилось, що

 

Таблиця 3.20

Результати обробки експертної інформації

Співвідношення параметрів

Х1 і Х2

Х1 і Х3

Х1 і Х4

Х1 і Х5

Х2 і Х3

Х2 і Х4

Х2 і Х5

Х3 і Х4

Х3 і Х5

Х4 і Х5

1.       

2

0

1

1

1

2

0

0

1

2

2.       

2

1

1

2

0

1

1

0

0

1

3.       

0

0

1

0

1

1

1

1

0

2

4.       

1

2

0

0

0

0

0

2

1

0

5.       

0

2

1

1

2

1

2

2

1

1

6.       

0

0

2

0

2

0

2

1

1

1

7.       

2

1

2

2

1

0

1

0

1

1

8.       

2

1

1

2

0

2

1

2

0

0

9.       

2

0

1

0

1

1

1

2

1

1

10.    

2

2

0

1

0

1

1

1

2

0

11.    

0

0

2

1

2

0

1

1

0

1

12.    

2

1

1

1

2

1

0

0

2

1

13.    

1

1

1

2

2

1

1

1

0

1

14.    

0

1

1

0

1

1

1

2

0

1

15.    

2

0

0

2

0

1

1

2

1

1

16.    

2

1

0

0

2

0

0

2

0

2

17.    

1

1

2

1

2

1

1

1

1

2

18.    

1

1

0

1

1

2

0

0

1

1

19.    

1

0

2

0

1

0

1

2

0

0

20.    

2

2

1

2

0

2

2

2

1

1

21.    

2

1

2

2

1

0

0

1

0

0

22.    

0

1

0

2

2

2

0

2

0

0

23.    

1

2

1

1

2

2

1

1

1

0

24.    

1

1

2

0

1

0

1

1

1

1

25.    

0

1

0

1

0

2

0

0

1

0

26.    

2

0

1

2

1

1

2

1

0

2

27.    

2

1

0

0

1

2

0

1

1

2

28.    

1

1

2

0

2

2

1

0

1

0

29.    

0

1

2

1

0

2

1

1

0

1

30.    

2

0

0

1

2

2

0

1

1

2

31.    

2

1

1

0

2

0

2

0

1

2

32.    

1

1

1

2

2

1

2

1

1

0

33.    

2

1

1

 

2

0

1

1

0

2

34.    

0

0

2

0

2

1

0

1

1

1

35.    

0

2

2

1

2

0

2

0

1

2

36.    

2

0

1

1

0

2

2

1

1

2

37.    

2

1

0

0

1

1

1

2

1

2

 

Продовження табл. 3.20

38.    

1

1

2

1

0

1

1

1

0

1

39.    

1

1

1

1

1

2

1

1

2

0

40.    

1

0

1

0

1

0

0

1

1

0

41.    

0

0

1

2

0

1

2

0

1

0

42.    

0

1

1

1

1

2

0

2

1

1

43.    

1

2

1

2

0

1

1

0

0

2

44.    

1

1

1

0

1

1

1

2

2

0

45.    

2

0

0

1

1

1

1

2

0

1

46.    

2

1

1

2

0

1

1

0

1

2

47.    

2

0

0

2

0

2

0

1

1

1

48.    

1

1

1

2

1

2

1

2

0

1

49.    

0

2

1

2

0

1

2

2

0

0

50.    

0

0

2

0

1

1

1

2

1

 

51.    

2

1

1

2

0

1

1

1

1

1

52.    

1

1

1

2

2

1

1

2

0

1

53.    

2

0

1

0

1

2

0

2

1

1

54.    

1

1

0

 

1

0

1

1

2

0

55.    

2

0

1

0

1

1

1

1

0

1

56.    

2

1

2

1

1

2

0

1

0

1

57.    

1

1

1

2

0

0

2

0

2

1

58.    

2

0

1

0

1

2

1

1

2

0

59.    

2

0

1

1

1

1

0

1

2

1

60.    

2

1

1

0

1

1

1

1

0

1

74

48

61

57

60

65

54

66

46

56

1,233333

0,8

1,016667

0,982759

1

1,083333

0,9

1,1

0,766667

0,949153

 

Примітки: 1. Обсяг і структура кадрового потенціалу підприємств. 2. Обсяг фінансових ресурсів, які можуть бути використанні для фінансування інноваційної діяльності. 3. Діюче законодавство, зокрема податкове. 4. Рівень розвитку ринкової інфраструктури. 5. Рівень економіко-правової і соціально-політичної стабільності в країні, регіоні.

 

 

 

за середніми оцінками експертів перший фактор вагоміший у порівнянні з другим та четвертим. Своєю чергою, у порівняні із третім і п’ятим факторами, він є менш вагомим. Другий фактор виявився вагомішим від третього і четвертого. Відносно п’ятого фактору він менш вагомий. У результаті експертного дослідження виявилось, що третій фактор вагоміший відносно четвертого, проте у порівняні з п’ятим він менш вагомий. У порівнянні з п’ятим менш вагомим є також четвертий фактор.

З метою визначення сили впливу вищевказаних факторів (x) на результативність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємства (y) розрахуємо коефіцієнт Фехнера (відношення різниці числа знаків лінійних відхилень факторних та результативної ознак, що  збігаються, та числа знаків, що не збігаються, до загального числа відхилень ознак від середніх). Якщо значення лінійного коефіцієнта Фехнера близьке до 1, то зв'язок між ознаками тісний, якщо значення наближається до 0, то зв'язок слабкий.

Таблиця 3.21

Матриця вагомості факторів

Фактори

Х1

Х2

Х3

Х4

Х5

Суми вагомостей

факторів

Х1

1

1,233333

0,8

1,016667

0,982759

5,032759

Х2

0,76667

1

1

1,083333

0,9

4,750003

Х3

1,2

1

1

1,1

0,766667

5,066667

Х4

0,983333

0,916667

0,9

1

0,949153

4,749153

Х5

1,017241

1,1

1,233333

1,0550847

1

5,405659

 

Вихідні дані для розрахунку даного коефіцієнта наведено у табл. 3.22. Як бачимо з табл. 3.22 результативною ознакою обрано узагальнюючий показник ефективності управлінських рішень у стратегічному плануванні інноваційної діяльності підприємства. Сутність цього показника і особливості його розрахунку описано у четвертому розділі монографії. Результати розрахунку коефіцієнта Фехнера наведено у табл. 3.23.

Таблиця 3.22

Вихідні дані для розрахунку сили впливу факторів на рівень результативності управлінських рішень у стратегічному плануванні інноваційної діяльності

Продовження табл. 3.22

Примітки: Е – експерти; СЗ – середні значення.

 

Значення факторних і результативних ознак отримано у результаті отримання експертної інформації на 60-ти досліджуваних підприємствах. Як бачимо з табл. 3.22 значення жодного з коефіцієнтів не наближується до одиниці, проте значення коефіцієнта для другого, третього і четвертого факторів є досить високими (0,4, 0,43 та 0,6 відповідно), що засвідчує необхідність їх врахування при стратегічному плануванні інноваційної діяльності машинобудівних підприємств.

Отже, у результаті проведеного дослідження встановлено, що на результативність стратегічного планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств, зокрема на результативність управлінських рішень у стратегічному плануванні, впливають фактори прямої і опосередкованої дії. Фактори прямої дії розглядатимуться у четвертому розділі монографії при розкритті сутності методичних рекомендацій з оцінювання результативності управлінських рішень.

Таблиця 3.23

Результати розрахунку коефіцієнта Фехнера

Назва коефіцієнта

Фактори (Хі)

Х1

Х2

Х3

Х4

Х5

Коефіцієнт Фехнера

0,26

0,4

0,43

0,6

0,3

 

До цих факторів належать ознаки, які характеризують етапи формування, вибору, ухвалення і реалізації управлінських рішень:

·                    виявлення погіршення фактичних значень показників інноваційної діяльності від очікуваних значень;

·                    оцінювання ймовірності перетворення вищевказаного факту у тенденцію;

·                    ідентифікація факторів внутрішнього і зовнішнього середовища організації, які стали причиною погіршення значень показників, а також факторів, які не дозволяють машинобудівному підприємству діяти у відповідності до раніше затверджених планів;

·                    оцінювання взаємозв’язків між факторами і сили їх впливу на показники, значення яких погіршились;

·                    ідентифікування, як мінімум двох, потенційно прийнятних, альтернативних управлінських рішень;

·                    доведення різних варіантів рішень до стану порівнюваності, зокрема у розрізі терміну їх підготовки і реалізації, вартості реалізації, результативності, ризиковості тощо;

·                    ідентифікування рішення з ряду альтернативних, яке повністю або найбільшою мірою задовольняє встановлені критерії;

·                    проведення заходів (нарад, зборів тощо), на яких проводилось обговорення проекту вибраного рішення на предмет уточнення особливостей його документального оформлення, організації виконання рішення і його ресурсного забезпечення, відповідності принципам формування управлінських рішень;

·                    підготовка проектів документів щодо матеріально-технічного, інформаційного, фінансового та іншого забезпечення реалізації рішення;

·                    підготовка і підписання керівником управлінського рішення;

·                    фактичне отримання виконавцями рішення документу, який засвідчує прийняття керівником рішення;

·                    ідентифікація факту реалізації заходів націлених на забезпечення умов реалізації рішення його виконавцями;

·                    застосування різних форм контролю і методів контролю до виконавців рішення;

·                    дотримання перевіряючими встановленої процедури контролювання;

·                    належне оформлення результатів контролювання, зокрема у формі актів і протоколів.

Щодо факторів, які, як виявилось у результаті опитування експертів, мають непрямий вплив на результативність управлінських рішень у стратегічному плануванні інноваційної діяльності, то до них належать: обсяг і структура кадрового потенціалу підприємств; обсяг фінансових ресурсів, які можуть бути використанні для фінансування інноваційної діяльності; діюче законодавство, зокрема податкове; рівень розвитку ринкової інфраструктури; рівень економіко-правової і соціально-політичної стабільності в країні, регіоні. Врахування більшості із цих факторів при стратегічному плануванні інноваційної діяльності, як показує практика керівників підприємств, не дозволяє використовувати формалізовані алгоритми для їх врахування, а також для впливу на них. Причиною є те, що діюче законодавство, зокрема податкове; рівень розвитку ринкової інфраструктури; рівень економіко-правової і соціально-політичної стабільності в країні, регіоні є факторами зовнішнього середовища організації. Вони перманентно діють на підприємства і не піддаються регулюванню з боку окремих суб’єктів господарювання. Характер впливу цих факторів може змінюватись, проте більш-менш точне прогнозування цих змін, адекватна оцінка характеру впливу тих чи інших зовнішніх факторів, як відомо, залежать від рівня інтелектуального розвитку керівника підприємства, його освіти, професійного досвіду тощо.

Стосовно обсягу і структури кадрового потенціалу машинобудівних підприємств, а також обсягу фінансових ресурсів, які можуть бути використанні для фінансування інноваційної діяльності, то це фактори внутрішнього середовища машинобудівного підприємства, які прямо впливають на реалізацію стратегії інноваційної діяльності, але мають опосередкований вплив на процес стратегічного планування. Ці фактори, як відомо, піддаються регулюванню, тому для забезпечення їх позитивної дії на результативність управлінських рішень у стратегічному плануванні інноваційної діяльності машинобудівних підприємств слід використовувати автоматизовані інформаційні системи для їх моніторингу.

Окрім визначення вагомості факторів, які впливають на результативність стратегічного планування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств доцільним є також їх згрупувати. Групування факторів необхідне для того, щоб при формуванні управлінських рішень щодо планування і реалізації стратегії інноваційної діяльності керівники підприємств могли враховувати взаємозв’язки між факторами. Це завдання можливо виконати за допомогою кластерного аналізу, а саме метод куль шляхом використання інструментарію пакету прикладних програм Microsoft Office Excel. Переформувавши табл. 3.22 у вихідну матрицю для групування факторів, дозволило сформувати матрицю ізоморфних відстаней між досліджуваними факторами, виділити ланцюжки відстаней між найбільш пов’язаними факторами і визначити найменшу відстань між ланцюжками (табл. 3.24).

Таблиця 3.24

Результати обробки вихідної матриці

 

Матриця ізоморфних відстаней

Фактори

1

2

3

4

5

1

0

0,122701

0,112183

0,128522

0,109201

2

0,122701

0

0,091877

0,09233

0,110836

3

0,112183

0,091877

0

0,105273

0,11653

4

0,128522

0,09233

0,105273

0

0,103898

5

0,109201

0,110836

0,11653

0,103898

0

 

Ланцюжки відстаней між найбільш пов’язаними факторами

 

Ланцюжок 1

1

0,109201

5

 

 

 

 

 

 

 

 

Ланцюжок 2

2

0,091877

3

0,105273

4

 

 

 

Матриця міжланцюжкових відстаней

Ланцюжки

Ланцюжок 1

Ланцюжок 2

Ланцюжок 1 

0

0,103898

(0; 0)

(5; 4)

Ланцюжок 2 

0,103898

0

(5; 4)

(0; 0)

 

 

У відповідності до торії кластерного аналізу наступним етапом групування факторів є визначення мінімальних відстаней у побудованій матриці ізоморфних відстаней і вибір з них максимальної. Ця відстань слугуватиме критичною точкою, яка дозволить розбити загальну сукупність факторів на групи. Фактори, відстань між якими менша критичної, об’єднують в один кластер [25]. Як видно з табл. 3.24 мінімальними є такі ізоморфні відстані між факторами:

1) 1 і 5 – 0,109201;

2) 2 і 3 – 0,091877;

3) 3 і 2 – 0,091877;

4) 4 і 2 – 0,09233;

5) 5 і 4 – 0,103898.

            З них максимальною є відстань між 1 і 5 факторами. Ця критична відстань розбила фактори на два кластери. Перший включає фактор – 1, а другий фактори – 2, 3, 4, 5 (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Утворені кластери.

 

            Матриця міжланцюжкових відстаней (див. табл. 3.17) дозволяє стверджувати, що між побудованими кластерами існує зв'язок. Міжланцюжкову відстань ідентифіковано між 5 і 4 факторами. На рис. 3.2 наведено дендрит для побудованих кластерів.

Отже, оброблення експертної інформації на основі матеріалів ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «Запорізький абразивний комбінат», ВАТ «Гідросила», ВАТ «Дрогобицький долотний завод», ТзОВ УН «Вебасто-Електрон», ЗАТ «Львівський завод комунального транспорту», ВАТ «Львівсільмаш», ВАТ «Первомайський завод «Фрегат», ВАТ «Одеський завод радіальносвердлильних верстатів» та інших машинобудівних підприємств показало, що такий фактор як рівень розвитку ринкової інфраструктури найтісніше пов'язаний із діючим законодавством, зокрема податковим, а також рівнем економіко-правової і соціально-політичної стабільності в країні, регіоні. Діюче законодавство тісно пов’язане також із обсягом фінансових ресурсів, які можуть бути використані для фінансування інноваційної діяльності, а рівень економіко-правової і соціально-політичної стабільності в країні та регіоні із обсягом та структурою кадрового потенціалу.

            Отримані у результаті застосування кластерного аналізу кластери та дендрит відображають зв’язки між факторами, які близькі за структурою. Врахування цих зв’язків при плануванні і реалізації стратегії інноваційної діяльності може суттєво знизити ризики ухвалення нераціональних управлінських рішень у інноваційній діяльності машинобудівних підприємств. 

Скачати реферат “Результативність стратегічного планування інноваційної діяльності підприємств”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>