Учасники господарських об’єднань – критерії відбору

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Учасники господарських об’єднань – критерії відбору”

Ефективність реалізації інвестиційних проектів у межах об’єднання підприємств залежить від низки чинників внутрішнього і зовнішнього середовища, зокрема від рівня забезпеченості різного роду ресурсами, від рівня технічного обслуговування процесу постачання, виробництва і збуту продукції, від застосовуваних технологій виробництва і управління тощо. Проте, огляд літературних джерел показав, що більшість економістів, зокрема, В.Бурков,, Б.Данев, А.Еналеев, В.Кондратьев, Т.Нанева, М.Герасимчук, А.Гойко, О.Кухленко, М.Денисенко, С.Ревуцький, С.Орехов та інші вважають, що одним з основних факторів, від якого залежить ефективність реалізації інвестицій об’єднаннями підприємств є склад учасників об’єднання [70].

Оптимальний склад учасників є необхідною умовою ефективного функціонування інтегрованої структури. За дослідженнями Н.Калача основними умовами, за яких склад об’єднання вважається оптимальним, а інтегрована структура стійкою є [70; 185]:

1) диверсифікованість діяльності учасників, за рахунок якої зменшується вплив різних видів ризиків і збільшується частка ринків збуту.

2) технологічна сумісність учасників об’єднання.

3) забезпечення завершеного виробничого циклу й реалізації продукції.

4) оптимальна завантаженість виробничих потужностей;

5) виникнення синергічного ефекту й ефекту масштабу;

6) отримання додаткового економічного ефекту від участі в об’єднанні, покращення фінансового стану учасників.

Варто зауважити, що окремі з виділених автором пунктів є наслідком а не умовою необхідного складу учасників об’єднання. Так, на етапі формування об’єднання і започаткування інвестиційного проекту можна лише здійснити прогнозування виникнення синенргічного ефекту, ефекту масштабу й додаткового економічного ефекту, а також здійснити розрахункову (проектну) оцінку рівня можливого ефекту.

Виділені Н.Калачем умови оптимального складу учасників об’єднання фактично є критеріями, із врахуванням яких необхідно ухвалювати рішення про склад його учасників.

Додатковими критеріями, які слід брати до уваги в процесі реалізації інвестиційної діяльності учасниками об’єднання є можливість:

·        забезпечення керованості інтеграційної структури. Практично усі види об’єднань, за винятком, корпорацій, ФПГ, і трестів передбачають можливість участі членів об’єднання в інших об’єднаннях. Це ускладнює виконання окремих функцій управління керівництвом об’єднань. Зокрема ускладнюється виконання функції контролю за інвестиційними та іншими потоками підприємств, які залучені до реалізації інвестиційних проектів у різних об’єднаннях;

·        чіткого розподілу функцій учасників об’єднання в управлінні інвестиційними проектами.

За дослідженнями С.Гальперина, М.Дороднева, Ю.Мишина, Є.Пухова основними показниками оцінки оптимальності складу учасників об’єднання підприємств є [185]:

1.  Коефіцієнт диверсифікації, який розраховується як співвідношення кількості основних напрямків діяльності до кількості напрямків галузевої спеціалізації учасників.

2.  Показники, що характеризують рівень науково-виробничої інтеграції:

·          співвідношення НДДКР, що виконує науково-дослідний інститут і комерційний банк-учасник об’єднання, на контрактній основі, до загального обсягу НДДКР;

·          співвідношення обсягу виробництва продукції на основі власних НДДКР до загального обсягу виробництва продукції об’єднанням;

·          співвідношення обсягу реалізації продукції за результатами впровадження власних НДДКР до загального обсягу валового доходу об’єднання.

3.  Показники фінансово-виробничої інтеграції:

·        співвідношення обсягу кредитування основного й оборотного капіталу учасників об’єднання до загального обсягу кредитування промислових підприємств;

·        співвідношення не фінансових організацій об’єднання, що користуються послугами банку до загального обсягу не фінансових організацій об’єднання;

·        співвідношення юридичних осіб – учасників об’єднання, які є акціонерами банку – учасника об’єднання до загальної кількості акціонерів банку;

·        співвідношення не фінансових організацій об’єднання, контрольний пакет акцій яких належить банку-учаснику об’єднання до загальної кількості не фінансових організацій в об’єднанні.

4.  Показники, що відображають розвиток коопераційних зв’язків:

·               співвідношення внутрішніх постачань по кооперації до загального обсягу постачань по кооперації об’єднання;

·               співвідношення кількості промислових підприємств, що використовують продукцію інших учасників об’єднання до загальної кількості промислових підприємств об’єднання;

·               співвідношення виробничих потужностей учасників об’єднання, що задіяні у забезпеченні внутрішніх постачань до сумарної виробничої потужності підприємств об’єднання.

5.  Показники забезпеченості інфраструктурою збуту продукції:

·        співвідношення сумарного обсягу реалізації продукції підприємств об’єднання, який забезпечений торговими організаціями-учасниками до сумарного обсягу продажу продукції підприємствами об’єднання;

·        співвідношення сумарного обсягу прямого продажу продукції учасникам до сумарного обсягу продажу продукції.

Оскільки інвестиційна привабливість виробничо-господарського об’єднання й окремих його учасників залежить від ефективності функціонування господарського об’єднання в цілому, то варто оцінити синергічний ефект його діяльності. Нагадаємо, що синергічний ефект – це поява нової продуктивної сили або якісно нових джерел розвитку, підвищення ефективності діяльності в результаті поєднання окремих частин, елементів, факторів в єдину систему за рахунок так званого системного ефекту [57]. За дослідженнями О.Коломієць синергічний ефект слід визначати за показниками, які характеризують такі сфери діяльності підприємства як: виробництво (сукупний фізичний продукт, граничний фізичний продукт, продуктивність, обсяг та структура витрат, час впровадження нової продукції, виробнича гнучкість), логістика (час доставки готової продукції, час прийняття рішень про прийом замовлення, ефективність роботи зі скаргами споживачів, оборотність запасів сировини та готової продукції), управління (швидкість прийняття рішень, ефективність рішень, плинність кадрів, рівень кваліфікації працівників, рівень мотивації працівників, організаційна гнучкість), збут (обсяг випуску продукції, обсяг збуту продукції, посилення впливу на оточення, частка ринку, відомість торгової марки, якість продукції, конкурентоспроможність продукції, сукупна та гранична прибутковість, дохід), діяльність організації загалом (ліквідність, кредитоспроможність, ділова активність, оборотність активів, теперішня вартість майбутніх грошових потоків, темп зростання зазначених вище показників, імідж організації, репутація в суспільстві) [98, с. 352-357; 99, с. 328-338].

Аналіз літературних джерел і власні дослідження показали, що існують певні вимоги, яким має відповідати підприємство для того, щоб вступити до об’єднання на засадах рівноправного партнера:

1.  Бажання здійснювати спільну діяльність з учасниками і брати на себе зобов’язання передбачені для учасників установчими документами об’єднання.

2.  Можливість проведення оперативної адаптації використовуваних підприємством систем і технологій до кон’юнктурних змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі об’єднання;

3.  Наявність професійної, технічної, технологічної, фінансової здатності підприємства виконувати функції або окремі види робіт, які не можуть виконувати інші учасники об’єднання або можуть, але з більшими витратами.

4.  Здатність поєднати операційну або інші види діяльностей підприємства з технологічним процесом або процесами підприємств-учасників об’єднання.

5.  Сумісність стратегії розвитку підприємства із стратегією розвитку об’єднання підприємств.

6.  Територіальна наближеність підприємства до основних учасників об’єднання.

Потенційний учасник об’єднання підприємств повинен чітко визначитись із ціллю вступу в об’єднання й оцінити організаційні, фінансові, часові аспекти виконання конкретних завдань у теперішніх умовах і в умовах інтегрованої структури. Необхідним є також проаналізувати відповідність наявної організаційної структури управління підприємством і наявного кадрового потенціалу функціям, які воно виконувати в об’єднанні, зокрема при реалізації інвестиційних проектів.

З метою проведення ретельнішого дослідження підприємств на предмет доцільності їх участі в об’єднанні підприємств, зокрема з метою реалізації інвестиційного проекту розглянемо класифікацію суб’єктів інвестиційної діяльності. Відповідно до діючого інвестиційного законодавством, до суб’єктів інвестиційної діяльності відносяться інвестори й учасники. Ними без обмежень можуть бути як громадяни, юридичні особи, так і держави, міжнародні організації. Як передбачає закон, інвестори можуть виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, але тільки той суб’єкт, який приймає рішення про інвестування, називається інвестором. Інвестор самостійно визначає цілі, напрямки, види і об’єми інвестицій, а також склад інших учасників інвестиційної діяльності [    ]. За Законом України “Про інвестиційну діяльність”, інвесторами є суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора [99, с.186]. Недоліком класифікації, яка передбачена вітчизняним законодавством є її надмірна узагальненість. Проведені дослідження показали, що реципієнтів варто виділяти в окрему класифікаційну групу, адже підприємство, в яке вкладаються інвестиційні ресурси є суб’єктом і одночасно об’єктом інвестування. Підприємство-реципієнт є не учасником інвестиційного проекту, а базою для його реалізації.

В.Шевчук і П.Рогожин суб’єктів інвестиційної діяльності поділяють на сім груп: інвестори (замовники); виконавці робіт (підрядники); користувачі об’єктів інвестиційної діяльності; постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції; юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії тощо); громадяни України; іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації [180]. Запропонована авторами класифікація також непозбавлена недоліків. Так, у класифікації невизначений статус мають користувачі об’єктів інвестиційної діяльності. Незрозумілим є хто конкретно належить до цих суб’єктів. До того ж в окрему групу виділено юридичних осіб, до яких віднесено банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії тощо, проте відомим є те, що й інші суб’єкти інвестиційної діяльності, у більшості випадків, є юридичними особами.

І.Бланк класифікує суб’єктів інвестиційної діяльності за восьма ознаками [15]:

1.            За цілями інвестування: стратегічні й портфельні інвестори.

2.            За орієнтацією на інвестиційний ефект: інвестори, які орієнтовані на поточний інвестиційний дохід; інвестори, які орієнтований на приріст капіталу в довгостроковому періоді; інвестори, які орієнтовані на зовнішньоекономічний інвестиційний ефект.

3.            За направленістю основної господарської діяльності: індивідуальні та інституційні інвестори.

4.            За відношенням до інституційних ризиків: інвестори, які негативно ставляться до ризику; інвестори із нейтральним ставленням до ризику; інвестори, які позитивно ставляться до ризику.

5.            За менталітетом інвестиційної поведінки: консервативні, помірковані й агресивні інвестори.

6.            За приналежністю до резидентів: вітчизняні та іноземні інвестори.

Запропонована І.Бланком класифікація найбільш досконала, проте вона також вимагає уточнень і доповнень. Як відомо, інвестиції поділяють на прямі і портфельні. Прямі інвестиції – це вкладення, результатом якого є володіння контрольним пакетом акцій підприємства, в яке інвестовано ресурси. Інвесторів, які здійснюють прямі інвестиції називають стратегічними. Інвестування, яке не забезпечує можливості управляти підприємством називають портфельним, а інвесторів, які його здійснюють спекулятивними. Щодо другої класифікаційної ознаки, то варто зауважити, що є й інвестори, які орієнтовані як на приріст капіталу, так і на поточний дохід. З метою виокремлення іноземних інвесторів І.Бланк виділяє інвесторів, які орієнтовані на отримання зовнішньоекономічного інвестиційного ефекту, проте це автоматично вимагає виділяти також інвесторів, які орієнтовані на отримання внутрішньо економічного інвестиційного ефекту. Крім того, варто зазначити, що більшість інвесторів, які здійснюють іноземні інвестиції реалізовують інвестиції й на вітчизняному ринку. З цієї причини варто виділяти також інвесторів, які орієнтовані одночасно на отримання внутрішньо економічного і зовнішньоекономічного інвестиційного ефекту.

Третю класифікаційну ознаку необхідно перейменувати, оскільки за суттю вона характеризує спосіб формування інвестиційних ресурсів суб’єктів інвестування.

Зауважимо також те, що четверта і п’ята класифікаційні ознаки практично не відрізняються одна від одної, а розкривають зміст одна одної. Як відомо, консервативними інвесторами називають тих, які негативно ставляться до ризику. Поміркованими є інвестори, із нейтральним ставленням до ризику. Своєю чергою, тих інвесторів, які позитивно ставляться до ризику називають агресивними. Таким чином, у класифікації варто виділяти тільки четверту класифікаційну ознаку і відносити до неї інвесторів, яких перераховано у п’ятій класифікаційній ознаці.

Наведену вище класифікацію суб’єктів інвестиційної діяльності доповнимо ще кількома класифікаційними ознаками: за характером вкладень (інвестори, які здійснюють вкладення у фінансові активи; інвестори, які здійснюють вкладення в реальні активи; й інвестори, які інвестують як у фінансові, так і в реальні активи); за правовим статусом (інвестори із статусом юридичні особи, інвестори із статусом фізичної особи). На рис. 2.1 наведено класифікацію суб’єктів інвестиційної діяльності із врахуванням вищевказаних уточнень і доповнень.

У табл. 2.2 наведено перелік можливих учасників виробничо-господарських об’єднань, показано функції, які вони можуть виконувати в об’єднанні, а також джерела фінансування їх діяльності.

Наявність в об’єднанні фінансово-кредитних установ сприяє підвищенню ефективності використання фінансових ресурсів. Ці установи забезпечують можливість використання об’єднаннями фінансових потоків, які відрізняються між собою напрямками руху й терміном обігу. Як результат, в об’єднаннях такі

показники як рентабельність, ліквідність, конкурентоспроможність та інші є вищими, ніж в окремих його учасників.

Внаслідок свого фінансового положення промислово – фінансові об’єднання мають переваги в емісії цінних паперів, складних комерційних комбінаціях, багато валютних операціях, можливості отримання пільгових кредитів, а також у диверсифікації операцій, джерел фінансування, об’єктів вкладення коштів [183, с.3].

Узагальнення літературних джерел дає можливість стверджувати, що фінансово-кредитні установи в межах інтегрованої структури мають можливість: акумулювати всі вільні на кожний момент часу грошові ресурси; використовувати раціональну схему платіжного обороту за рахунок взаємного заліку платежів їх структурних ланок; надавати підприємствам-учасникам об’єднання пільгові кредити; отримувати приріст доходу у результаті об’єднаного функціонування ресурсів промислових підприємств і фінансово – кредитних установ; швидко реагувати на ринкові зміни; перерозподіляти фінансові ресурси; полегшувати фінансову взаємодію учасників об’єднання; зменшувати ризики для інвесторів.

Таблиця 2.2

Суб’єкти інвестиційної діяльності, їх функції в інвестиційному процесі й джерела фінансових ресурсів

Учасники інвестиційного процесу

Функції учасників у інвестиційному процесі

Джерела формування інвестиційних ресурсів

1

2

3

Органи державної влади

Інвестування, замовлення продукції робіт, послуг, кредитування, регулювання інвестиційної діяльності

Бюджетні і позабюджетні кошти

Промислові

підприємства

Інвестування,

виробництво продукції,

постачання

Статутний та інші фонди підприємства, страхові відшкодування збитків викликані втратою майна, прибуток. Довгострокові і поточні зобов’язання: банківські і комерційні кредити, податкові інвестиційні кредити, кошти залучені шляхом випуску боргових цінних паперів. У тому випадку, якщо підприємство державної форми власності, або змішаної за участю держави, то можливим джерелом фінансування є бюджеті кошти

Торгівельні підприємства

Реалізація товарів,

постачання, інвестування

Комерційні банки

Кредитування, посередництво, інвестування, страхування, акумулювання коштів

Оплачений і нагромаджений власний капітал, страхові відшкодування збитків викликані втра-тою майна та інших активів. Довгострокові і поточні зобов’язання: залучені депозити, випущу-ні боргові цінні папери, податкові інвестиційні кредити, міжбанківські кредити, кошти залучені у Національного банку України тощо.

Інвестиційні компанії

Інвестування, посередництво,

страхування, акумулювання

Оплачений і нагромаджений власний капітал, страхові відшкодування збитків викликані втратою майна та інших активів. Довгострокові і поточні зобов’язання: випущені інвестиційні

 

Продовж. табл. 2.2

1

2

3

 

коштів

сертифікати, облігації і векселі, податкові інвестиційні кредити тощо.

Страхові компанії

Страхування, інвестування, акумулювання коштів, управління інвестиційними портфелями

Оплачений і нагромаджений власний капітал, кошти отримані від перестахування в якості компенсації за отримані збитки. Довгострокові і поточні зобов’язання: облігації і векселі, податкові інвестиційні кредити тощо, страхові платежі фізичних і юридичних осіб, кошти отримані від продажу страхових полісів, посередницької діяльності, операцій з цінними паперами

Пенсійні фонди

Акумулювання коштів, інвестування, страхування

Оплачений і нагромаджений власний капітал, страхові відшкодування збитків викликані втратою майна та інших активів. Довгостро-кові і поточні зобов’язання: облігації і векселі, податкові інвестиційні кредити тощо, платежі фізичних осіб, кошти отримані від посередни-цької діяльності, операцій з цінними паперами

Трастові компанії

Акумулювання коштів, інвестування, страхування, посередництво, консультування

Оплачений і нагромаджений власний капітал, страхові відшкодування збитків викликані втратою майна та інших активів. Довгострокові і поточні зобов’язання: облігації і векселі, податкові інвестиційні кредити, тощо.

Венчурні компанії

Акумулювання коштів, інвесту-вання, посеред-ництво, консу-льтування, впро-вадження у ви-робництво інно-ваційних розробок

Депозитарно-клірингові центри або банки

Акумулювання коштів, кредитування, організування

Оплачений і нагромаджений власний капітал, страхові відшкодування збитків викликані втратою майна та інших активів. Довгострокові і поточні зобов’язання: залучені

Продовж. табл. 2.2

 

процесу інвестування тощо

депозити, випущені боргові цінні папери, податкові інвестиційні кредити, міжбанківські кредити, кошти залучені у Національного банку України тощо.

Фізичні особи

Інвестування, посередництво, консультування тощо

Особисте і орендоване майно, заощадження, поточні доходи, отримані кредити

 

Вище перераховані можливості фінансово-кредитних устав слід розглядати як критерії, за якими необхідно розглядати доцільність їх залучення в об’єднання.

Стаючи учасником об’єднання фінансово-кредитна установа дістає можливість: диверсифікувати свою діяльність; брати участь в управлінні фінансовими потоками об’єднання; контролювати процес мобілізації й використання ресурсів. Це сприяє зниженню кредитних та інвестиційних ризиків банків учасників об’єднання [162, с.106]. До того ж варто зауважити, що фінансово-кредитна установа, яка бере участь в об’єднанні володіє максимально повною і достовірною інформацією про інших учасників об’єднання і стан проектів, які вони реалізовують. Це суттєво економить кошти на збір, обробку і перевірку інформації, сприяє раціональнішому використанню фінансових ресурсів за рахунок уточнення необхідних норм резервування за активами фінансово-кредитної установи.

Враховуючи те, що до складу виробничо-господарського об’єднання можуть входити науково–дослідні інститути, конструкторські бюро тощо, то банк має всі умови для здійснення венчурного бізнесу. Банк – учасник об’єднання володіє всією необхідною інформацією, часто сам виступає зацікавленим консультантом і таким чином знижує ризик фінансування венчурних проектів.

У економічно розвинутих країнах для реалізації великих інвестиційних проектів, як правило, створюють об’єднання банків. Проте за законодавством України, зокрема щодо промислово-фінансових груп у складі ФПГ може входити тільки один банк. Ефективне обслуговування одним банком усіх учасників ФПГ є сумнівним, оскільки за своєю потужністю український банківський капітал, у порівнянні з банківським капіталом, наприклад, Польщі, Німеччини, Росії, Великобританії тощо є мізерним. Як результат, вітчизняні ФПГ не мають можливості реалізовувати потужні інвестиційні проекти [76].

Незважаючи на значимість вказаного недоліку вітчизняного законодавства щодо обмеження кількості банків у складі ФПГ Е.Уткін стверджує, що наявність обмеження дає низку суттєвих переваг для банку-учасника ФПГ. Вони полягають у [162, с.102]:

·        прискоренні розрахунково-касового обслуговування інших учасників об’єднання;

·        полегшення організації взаємозаліків між учасниками об’єднання;

·        посиленні контролю за фінансовими потоками об’єднання;

·        зменшення витрат на акумулювання вільних грошових коштів;

·        підвищення ефективно управління фінансовими ресурсами.

Реалізація довгострокових інвестиційних проектів в межах виробничо-господарських об’єднань вимагає мобілізації всіх можливих джерел інвестиційних ресурсів і централізації управління ними. З цієї причини окрім банку до складу об’єднань залучаються інші фінансово-кредитні установи, які покликані забезпечити ефективний рух капіталу між учасниками.

За кордоном одними з найактивніших учасників об’єднань є пенсійні фонди. У США вони забезпечують третину загальної суми фінансування крупних ризикових проектів. Фонди акумулюють капітал учасників, а об’єднання, у свою чергу, отримує надійне джерело довгострокових фінансових ресурсів [40, с.119].

Інвестиційні компанії й фонди, які входять до складу промислово – фінансових об’єднань є і фінансовими посередниками, і додатковим джерелом фінансування інвестиційних проектів. До інвестиційних компаній і фондів відносять фінансові установи, які отримують прибутки шляхом акумуляції фінансових ресурсів й їх інвестування. При цьому основним принципом є збалансувати рівень ризику з рівнем доходності інвестицій. Засобом досягнення цієї мети є диверсифікація джерел фінансування і об’єктів інвестування [184].

Функціонування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній регулюється “Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94 р. Відповідно до цього положення інвестиційний фонд та інвестиційна компанія є інститутами спільного інвестування. Їх діяльність зводиться до випуску інвестиційних сертифікатів, які пропонуються для розміщення серед учасників, а отримані від учасників кошти вкладаються у цінні папери, емітентами яких є промислові, торгівельні, транспортні підприємства, а також страхові і кредитні компанії тощо [40; 184].

Основною функцією інститутів спільного інвестування є управління інвестиційними портфелями для забезпечення відносно стабільної доходності цінних паперів у часі при мінімальному рівні їх ризиковості.

Залучення страхової компанії до фінансово-промислового об’єднання є з метою обслуговування страхових інтересів учасників об’єднання є ознакою оздоровлення фінансового стану підприємств-учасників і налагодження у структурі об’єднання розвиненої системи моніторингу рахунків і операцій учасників. Відповідно до діючого законодавства національні страхові компанії можуть займатися страхуванням інвестицій, проте, як правило, компанії не володіють достатньою фінансовою базою для практичної реалізації цієї послуги.

Процес управління інвестиційною діяльністю страхової компанії в довгостроковій перспективі включає вироблення і реалізацію інвестиційної стратегії, середньострокове (тактичне) управління інвестиціями, оперативне управління в рамках інвестиційного портфеля. Інвестиційна політика повинна таким чином доповнювати основну стратегію страховика, щоб забезпечити йому суттєві конкурентні переваги та довгострокові перспективи зростання.

Страхова компанія на фінансовому ринку може залучити ресурси через продаж страхових послуг, інвестування ресурсів в інструменти фондового ринку, а також формувати статутний капітал через емісію власних акцій. Інвестиційна стратегія страховика повинна ґрунтуватися на трьох складових [40]:

1)    інвестиційній політиці щодо формування власного капіталу;

2)     вироблення підходів до формування інвестиційного портфеля;

3)     формуванні страхового портфеля з використанням страхових продуктів.

До найактуальніших цілей страховиків в Україні можна віднести нарощування їх фінансової потужності, що вимагає суттєвого зростання власного капіталу [121].

Отже, страхова компанія може відігравати в фінансово – промисловому об’єднанні подвійну роль: по – перше, вона є страховиком усіх учасників, по – друге, вона є їх додатковим кредитором й інвестором.

У промислово-фінансових об’єднаннях існує можливість оптимально поєднувати ті функції, які виконують кожний із суб’єктів фінансового ринку. Незалежно від характеру економічного об’єднання, успішність його функціонування на ринку визначається сумусністю індивідуальних економічних інтересів учасників об’єднання й інтересів об’єднання в цілому [40, с. 197].

Формування різних видів об’єднань підприємств з точки зору оптимального поєднання учасників об’єднання, їх функцій тощо є запорукою мобілізації інвестиційних ресурсів з усіх можливих джерел, а також їх ефективного використання, що дозволяє максимізувати консолідований прибуток усіх учасників об’єднання.

Браузер не бачить рисунок або формулу?! Скачайте реферат:
Скачати реферат “Учасники господарських об’єднань – критерії відбору”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>