Управління ризиками та інвестиційний потенціал підприємств

Скачати реферат “Управління ризиками та інвестиційний потенціал підприємств”

Більшість авторів, зокрема, А.Бланк, В.Вітлінський, П.Верчено, А.Сігал, Я.Наконечний, Б.Щукін, А.Пересада, О.Устенко, П.Завлін, А.Казанцев, Л.Мінделлі розкриваючи сутність поняття “управління ризиками” не приділяють увагу усім загальним функціям менеджменту [14; 36; 89; 245; 265]. Як правило, означення управління ризиком звучить так: “це діяльність підприємства, фірми компанії, банку, спрямована на скорочення можливих втрат від ризику” [65, с. 762]. Справді управління ризиком має спрямовуватись на зниження рівня ризику, проте у літературі здебільшого йде мова про оцінювання ризиків і організування заходів щодо їх усунення, мінімізації [251; 253]. Так, А.Пересада стверджує, що управління ризиками – це комплекс заходів, що включає ідентифікацію, аналіз, зниження і моніторинг ризиків, з метою мінімізації відхилення фактичних показників реалізації проекту від їх запланованих значень [201, с. 253].

         Управління ризиками у інвестиційній діяльності доцільно розглядати як сукупність дій суб’єктів інвестування з планування та організування заходів щодо зниження та ліквідації ризиків, мотивування інвесторів, реципієнтів та учасників інвестування до своєчасного і повного виконання запланованих заходів, контролювання і регулювання процесу їх виконання, які націлені на усунення або мінімізацію втрат, пов’язаних з інвестуванням [251; 253].

         О.Устенко ризик інвестицій трактує як ризик знецінення інвестицій, передусім капіталовкладень, внаслідок дії комплексу факторів ризику. До таких факторів автор відносить: політичний, соціальний, внутрішньо- та зовнішньоекономічної діяльності. Якщо йдеться про ситуацію в конкретній країні щодо іноземних інвесторів, до політичних ризиків відносять дії державної влади та органів управління; до соціальних – виступи національних загонів працівників та деструктивні дії щодо іноземних компаній; до внутрішньо економічних – низку факторів, які сприяють або погіршують інвестиційний клімат у країні, серед яких важливу роль відіграють фінансові ризики, що визначаються передусім здатністю країни своєчасно повертати отримані кредити; до зовнішньоекономічних – ризики, пов’язані з виробничою діяльністю за кордоном, експортні та інші [65, с.217].

         А.Пересада ризики у інвестиційні йдіяльності поділяє на споживчі і підприємницькі, які, своєю чергою, класифікує на [199; 200; 201]:

·        фінансові (кредитний, валютний, страховий, портфельний);

·        будівельні (перевищення кошторису, несвоєчасного завершення термінів будівництва, порушення умов договору, падіння попиту);

·        експлуатаційні (реалізації, зниження прибутковості, невиконання поставок, менеджменту, форс-мажорний).

З приводу цієї класифікації слід зазначити, що ризик, пов’язаний з невиконанням умов договору, відноситься не тільки до будівництва. Насправді фінансова та експлуатаційна діяльність також реалізуються через укладення договорів, які можуть повністю або частково не виконуватись. Значною мірою це стосується кредитних та страхових угод. Більш загальна класифікація інвестиційних ризиків повинна передбачати виділення трьох класифікаційних ознак: за джерелами виникнення – зовнішні, внутрішні; за змістом – управлінські, невиконання договірних умов, форс-мажорні; за здатністю до диверсифікації – диверсифікаційні, недиверсифікаційні [110].

Враховуючи позиції [143-145; 251-253] цю класифікацію доцільно уточнити. Так, замість ризиків, які піддаються чи не піддаються диверсифікуванню слід виділяти ризики за способом зниження або ліквідації – ризики, від яких можна застрахуватись шляхом укладання страхового договору або реалізації страхової операції на основі похідних цінних паперів; ризики, які можна розподілити між суб’єктами інвестиційної діяльності; інші ризики (ризики-повязані із форс-мажорними обставинами). Крім того, серед управлінських, форс-мажорних і ризиків невиконання договірних умов варто віділяти ризик умовної об’єктивності оцінки рівня ІПМП. Уточнену класифікацію інвестиційних ризиків показано на рис. 3.1.

 

Одним із завдань керівників машинобудівного підприємства є забезпечити комплекс заходів націлених на мінімізацію ризиковості інвестування. Для потенційного інвестора рівень ІПМП значною мірою обумовлюється рівнем ризику, який виникає при інвестуванні у підприємство, а також при використанні машинобудівним підприємством власних інвестиційних ресурсів.

Керівники машинобудівного підприємства рівень ризиків у інвестиційні йдіяльності планують шляхом формування системи стратегічних і поточних (тактичних) планів, у формі розроблення грамотної, обґрунтованої, реальної до застосування і легітимної програми дій. Вона має відображати стратегію розвитку машинобудівного підприємства, яка розроблена на підставі ретельного проведеного внутрішнього і зовнішнього аналізування чинників економічного, правового та іншого характеру.

На рис. 3.2 показано загальну схему стратегічного планування, а на рис. 3.3 стратегічного управління інвестиційною діяльністю.

Аналізування факторів внутрішнього середовища організації, то воно проводиться у розрізі фінансового, матеріального, трудового, інформаційного потенціалу машинобудівного підприємства на предмет вартості, структури і ефективності використання власних і доступних підприємству інвестиційних ресурсів. Щодо факторів зовнішнього середовища проводить у розрізі дослідження стану національної економіки загалом, галузі у якій працює підприємство на предмет виявлення характерних особливостей ринку, явищ і тенденцій, рівня конкуренції, ключових проблем економічного, техніко-технологічного, соціального, юридичного характеру [5; 11; 22; 34; 110; 116; 123; 146; 157; 212; 250-252].

Стратегічний план складається на основі концепції розвитку машинобудівного підприємства, яка, як правило, дає відповідь на три питання: яка продукція потрібна на ринку? Яку продукцію зможе виробляти машинобудівне підприємство? Для яких груп споживачів воно може виробляти продукцію? Стратегічний план розвитку машинобудівного  підприємства конкретизує наміри власників машинобудівного підприємства щодо реалізації концепції його розвитку. Документацію цього рівня формують топ-менеджери машинобудівного підприємства, тобто його власники [253].

Своєю чергою, керівники середнього рівня управління (директор машинобудівного підприємства, його заступники, головний бухгалтер) займаються тактичним плануванням, тобто розробляють плани, у яких конкретизують як протягом поточного звітного року реалізувати завдання поставлені топ-менеджерами. Оцінювання рівня підготовки цієї документації значною мірою залежить від того наскільки розвиненою є на підприємстві система моніторингу ринкової кон’юнктури і СВК, адже саме вони забезпечують виконання річних, квартальних, місячних і декадних планів, які доводяться до підлеглих наказами, розпорядженнями тощо. Актуальність показників і заходів, які відображені у документації цього рівня залежать від дієвості системи моніторингу зовнішнього середовища і професійності кадрів, які його здійснюють, а виконання планів від розвиненості СВК машинобудівного підприємства [22; 34; 110; 212; 217; 229; 250-252; 265].

         На низовому рівні управління (начальники відділів, цехів, дільниць, служб) функція планування реалізовується через детальні плани виконання конкретних завдань, які доводяться до них керівниками машинобудівного підприємства. Реальність виконання показників, що закладені у документації цього рівня значною мірою залежить від чіткості формулювання завдань; забезпеченості робочих місць необхідними засобами і предметами праці. На етапі реалізації інвестиційного проекту виконання планів цього та інших рівнів значною мірою залежатиме також від ефективності діючої на підприємстві системи мотивації працівників до належного виконання ними функціональних обов’язків [5; 11; 22; 34; 63; 134; 139; 250; 252; 265].

         Розвинутість планування в системі управління машинобудівним підприємством, (що є обґрунтовані аналітичними матеріалами і підкріплені юридичною і технічною документацією, яка засвідчує легітимність і здатність їх реалізувати) знижує ризик для наявних і потенційних інвесторів. Фахівці стверджують, що інвестори  стратегічні і поточні плани розвитку потенційних підприємств-реципієнтів вважають найоб’єктивнішими джерелами інформації [4; 16; 39; 251; 270]. Машинобудівні підприємства, які активно працюють у напрямі дослідження власних проблем і у напрямку пошуку шляхів їх розв’язання мають незрівнянно більші шанси отримати інвестицій, ніж інші підприємства. У процесі підготовки проектної документації з вибору і обґрунтування шляхів подолання власних проблем на підприємстві відбувається удосконалення системи обліку і контролю, використання матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсів. Як результат, для потенційного інвестора ризик інвестування у таке підприємство знижується [166; 167; 253; 267; 268].

         За дослідженнями В.Фльорка в управлінні ризиками інвестиційної діяльності функція організування проявляється у сукупності конкретних заходів, керівників машинобудівного підприємства, які націлені на забезпечення належних умов реалізації стратегії розвитку ІПМП. Автори стверджують, що такі заходи можна поділити на три групи [251-253]:

1) ті, які забезпечують матеріально-технічні і фінансові умови для належної реалізації операційної, інвестиційної і фінансової діяльності машинобудівного підприємства (на кожному підприємстві діє план матеріального-технічного постачання. У ньому визначено потреби у матеріальних ресурсах на певний період часу і джерела покриття цих потреб. План потреби в матеріалах формується у натуральних одиницях і у вартісному виразі. Це є необхідним для підготовки заявок на матеріали і узгодження цієї потреби у грошових ресурсах з фінансовим планом і проектною собівартістю продукції. Одними з найважливіших завдань матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємств є: безперебійне, комплектне постачання машинобудівного підприємства матеріалами та іншими предметами, які необхідні для виконання завдань передбачених діючими на підприємстві планами; організація належного зберігання матеріалів, яка забезпечує збереження їх якості і ліквідовує втрати; економія матеріальних ресурсів, раціональне використання і зниження витрат на матеріально-технічне постачання підприємства; зниження до мінімальних розмірів запасів сировини, матеріалів і палива з метою прискорення оборотності оборотних засобів. Виконання цих завдань має суттєвий вплив на ефективність реалізації усіх видів діяльностей машинобудівного підприємства і, перш за все, на безперебійне виконання діючих планів і організацію ритмічної роботи всіх виробничих дільниць на підприємстві [109; 110; 148; 115; 164, с.184-185; 238]. Своє чергою, завданнями фінансового забезпечення основних видів діяльностей машинобудівного підприємства є створення необхідних передумов: для швидкого і ефективного запровадження технічних новинок на всіх ланках виробничо збутового процесу підприємства; для стимулювання працівників шляхом фінансування соціальних програм; для реалізації миттєвої реакції на зміну ринкової кон’юнктури);

2) ті, які забезпечують ритмічність і режимність виробничого процесу (ритмічність означає виробництво продукції машщитнобудівним підприємством, цехом, дільницею рівними або зростаючими обсягами за однакові проміжки часу відповідно до графіку роботи. Ритмічна, рівномірна робота машинобудівного підприємства є необхідною умовою найбільш повного використання виробничих потужностей, обладнання підприємства, економного використання сировини, матеріалів, палива. Ритмічність виконання плану зазвичай прийнято визначати часткою виробленої продукції за декаду у місячному обсязі виробництва продукції. Ритмічна робота підприємства, і відповідно рівномірне виробництво продукції, забезпечуються виконанням таких умов: а) відлагодження роботи усіх суміжних виробництв і дотриманням пропорції між ними; б) правильного планування виробничого процесу; в) своєчасною і повною технічною підготовкою виробництва; г) раціональною організацією виробництва і праці; д) безперебійним матеріально-технічним постачанням машинобудівного підприємства загалом, цехів і дільниць, зокрема; е) підвищення кваліфікації кадрів; к) своєчасної і якісної організації поточного і капітального ремонту обладнання; л) оперативного обліку і контролю виконання плану [164, с.192-195]);

3) ті, які націлені на відслідковування різного роду невідповідностей фактичного стану справ нормативам, які описані в інструкціях, планах та іншій документації.

Заходи, які відносяться до третьої групи зводяться до побудови на підприємстві ефективної системи моніторингу. Сутність моніторингу, складові цієї системи буде описано при розкритті змісту функції контролювання.

В інвестицйному менеджменті функція мотивування проявляється у наявності і дієвості механізму впливу керівників на підлеглих на предмет належного виконання ними посадових обов’язків. За дослідженнями російських економістів П.Завліна, С.Кугеля і В.Малевича при проведенні заходів щодо покращання умов праці аналізуються [89, с.319-321]:

1) соціально-психологічні (вдосконалення демографічної, функціональної, суспільно-організаційної, професійно-кваліфікаційної, соціально-психологічної структур, а також покращання адаптації нових працівників і стилю керівництва);

2) санітарно-гігієнічні чинники (підтримка в нормі температури і вологості повітря, швидкості повітря обміну, атмосферного тиску, запиленості повітряного середовища, токсичності випаровування, газів і аерозолів, випромінювання);

3) рівень раціональності організації робочих місць (вибір оптимальних виробничих площ, правильне розміщення робочої мебелі);

4) режими праці і відпочинку (диференціація тривалості і часу навантаження і відпочинку для працівників фізичної і розумової праці).

Система мотивування призначена для усунення байдужого ставлення працівників до реалізації цілей машинобудівного підприємства, сприяння  усвідомленню цілісності працівника з підприємством для того, щоб він повязував можливість реалізації особистих цілей із цілями організації. Це, на думку фахівців у сфері формування мотиваційних механізмів, повинно посилити зацікавленість і відповідальність працівників до виконання ними професійних обов’язків [42; 99-103]. Отже, ефективність механізму мотивування працівників визначається рівнем реалізації цілей працівників і цілей машинобудівного підприємства загалом, оскільки управління людськими ресурсами пронизує усі аспекти діяльності машинобудівного підприємства і впливає на ефективність інших систем управління (управління постачанням, виробництвом, збутом, фінансами, інвестиціями тощо). Для побудови ефективної системи управління персоналом машинобудівного підприємства і в її межах механізму мотивування працівників апарату управління важливим є усвідомлення того, що ефективність тут визначається рівнем використання працівниками свого потенціалу для реалізації цілей машинобудівного підприємства [246, с.122-128].

Однією з концепцій мотивування, яка знайшла широке застосування в управлінні зарубіжними компаніями є мотивування через системи участі. Цей напрямок менеджменту базується на ідеї, що працівники мотивуються через потреби останньої категорії (згідно Маслоу), через свободу дій. Мак Грегор, Аргуріс, Дрюкер в 65-70 рр. розробили основні положення системи управління за цілями. При цьому основні цілі вищі управлінські рівні отримують від нижчих одночасно з планом їх виконання. Кожний підрозділ сам вибирає спосіб виконання і використання ресурсів для досягнення цілей. Поставлена ціль і вільна можливість вибору шляхів її досягнення дає можливість працівникам повністю проявити свої здібності [42; 99; 100-103; 142].      У 1978 р. Хамбл Джон визначив концепцію "Управління за цілями" як динамічну систему, яка намагається об’єднати прагнення підприємства до росту і одержання прибутку з бажанням успіху зі сторони керуючих кадрів і їхнім прагненням до саморозвитку [92; 93; 237; 256]. Управління за цільовими угодами створює передумови для цілей узгодженого автоматичного управління. Центральною величиною тут є узгодження і перетворення цілей. Цілі є базисом для самоорганізації, самоуправління і самовизначення. За Штрьобе, “управління за цілями” прагне до досягнення цілей з ККД і може розглядатися як противага консервативному бюрократизму [42; 92; 93; 99; 237; 256].

         Управління за цілями передбачає систему переговорів між вищими і нижчими рівнями управління з приводу відповідальності і використовуваних засобів. Таким чином, участь у прийнятті рішень також використовується як мотивування. Структура ієрархічної піраміди може модифікуватися в залежності від можливостей, наданих працівникам в результаті делегування відповідальності [92; 93; 237; 256].

За дослідженнями Г.Кіндерманна ефективне впровадження системи цільових угод у процесі мотивування працівників підприємства вимагає послідовності, яка показана на рис.3.4.

Автор стверджує, що завдяки впровадженню концепції управління за цілями і участі працівників у розподілі прибутків працівники: більш мотивовано і успішно будуть виконувати свої завдання; сильніше ідентифікуватимуть себе з підприємством; отримають можливість самостійно керувати своїми завданнями і самостійно приймати рішення. Вони стають відповідальними менеджерами щодо спільно розроблених цілей. У цих заданих межах вони виступають підприємцями на підприємстві.

Якщо ці спільно встановлені цілі досягненні, працівники отримують частку з прибутку; отримуватимуть задоволення від роботи, почуватимуть себе авторитетними, кваліфікованими працівниками, оскільки вони не мусять згідно традиційного авторитарного стилю управління узгоджувати будь-яке найменше завдання зі своїм начальником, чи питати дозволу на виконання певних робіт. Задоволені працівники є підтримкою на підприємстві в питаннях досягнення цілей; краще закріпляться в ієрархії підприємства. Функція працівника як керівника стає чіткішою і визначенішою. Працівник самостійно та ефективно приймає рішення у своїй виробничій сфері. Завдяки новому ієрархічному поділу структури управління працівники стають ще більше мотивованими і виконують свої завдання краще, самовпевненіше, із задоволенням; забезпечать покращання виробничого клімату і посилення почуття “ми” [92; 256].

Функція контролювання в управлінні ризиками інвестиційної діяльності є важливою як на етапі формування ІПМП, так і на етапі його використання. Систему контролювання машинобудівного підприємства можна умовно розділити на дві підсистеми: систему внутрішнього і зовнішнього моніторингу. Перша забезпечує акумулювання інформації із зовнішніх джерел про ринкову кон’юнктуру, про конкурентів, тощо. Друга призначена для відслідковування фактичного протікання постачальницьких, виробничих, збутових, фінансових, інвестиційних та інших процесів на підприємстві, а також забезпечення виконання різного роду показників. Ця інформація призначена для того, щоб оперативно регулювати явища і тенденції, які виникають на підприємстві, а також забезпечувати інформацією керівництво для своєчасного ухвалення управлінських рішень, як відповідь на кон’юнктурні зміни ринку.

Як показало дослідження, функція контролювання чинників, які можуть зумовити ризик у інвестиційній діяльності машинобудівних підприємств реалізовується через систему:

·  обліку і звітності на машинобудівному підприємстві;

·  автоматизацію технічних засобів комунікаційного зв’язку;

·  комп’ютерного збору і обробки інформації;

·  стандартизацію контрольних процедур;

·  нормування основних показників;

·              класифікації видів діяльностей, процесів, функцій посадових осіб; інформації.

Моніторинг інвестиційної діяльності є системою поточного контролювання за станом об’єктів інвестування, зокрема за результатами інвестування, яка дає змогу оперативно приймати регулюючі рішення і координувати їх виконавців [110].

Важливими завданнями системи моніторингу є забезпечувати керівників машинобудівного підприємства інформацією щодо відповідності потреби у фінансових ресурсах і реальними можливостями їх отримання, рівня виконання фінансових зобов'язань машинобудівного підприємства перед суб’єктами госопдпрювання, державним і місцевими бюджетами, раціональність використання матеріальних цінностей і грошових ресурсів підприємства тощо [89].

       С.Валдайцев серед напрямків моніторингу виділяє аналізування умов беззбитковості проекту і умов платоспроможності. Це дослідження, як правило, застосовують у двох випадках: 1) на щойно заснованих спеціалізованих підприємствах венчурного типу з метою пропозиції на ринок конкретного продукту; 2) на діючих підприємствах, які пропонують на ринку продукти і послуги, що освоюються  машинобудівним підприємством в порядку диверсифікації або оновлення виробництва, пошуку нових сфер діяльності [30, с.75].

       Автор стверджує, що одним із найвадживіших завдань моніторингу умов беззбитковості є визначення таких значень витрат на закупівлю товарно-матеріальних запасів і таких необхідних обсягів продажу готового продукту, послуг, щоб максимізувати додатні грошові потоки і розмір отриманого прибутку. Умови беззбитковості досліджуються для перевірки реалістичності рівня запланованих цін, витрат і обсягів продажу, при яких, як мінімум, буде забезпечена беззбитковість проекту або роботи машинобудівного підприємства в цілому. Це важливо для планування фондів фінансових ресурсів, призначених для підтримки дієздатності машинобудівного підприємства до моменту виходу його у режим прибутковості [30; 253].

За дослідженнями О.Кузьміна, Н.Тувакової, В.Шевчука, П.Рогожина В.Фльорка та інших ефективність управління ризиками інвестиційної діяльності значною мірою залежить від ретельності оцінювання ризиків. Серед найпоширеніших способів ідентифікування ризику автори виділили: статистичний, експертний та комбінований. Головними інструментами статистичного способу є варіація та дисперсія. Варіація – це зміни (коливання) величини ознаки. Варіація можливих результатів інвестиційних рішень може бути здійснена за допомогою двох величин: економічної віддачі та ймовірності формування віддачі на рівні і-го періоду у майбутньому. Нульова ймовірність означає неможливість одержання віддачі, одинична – обов’язкове одержання віддачі. Сума ймовірностей усіх можливих варіантів одержання віддачі дорівнює одиниці [110; 145; 263; 250-252].

Дисперсія – це міра розкиду (розсіювання), відхилення фактичного значення ознаки від середнього. Середньозважену дисперсію розраховують за формулою

D²=å(ri – `r)² · Pi

Таким чином, для одержання квадрата D² треба скласти добутки, отримані від множення усіх квадратів різниць між фактичною (ri) та середньою (`r) віддачею на ймовірність Р одержання саме такої віддачі, як ri у майбутньому. Пізніше треба вилучити з дисперсії квадратний корінь, що дає стандартне відхилення. Чим вищий отримаємо результат, тим більш ризиковими є інвестиції [263].

Експертний метод стосовно підприємницького ризику ґрунтується на узагальненні думок досвідчених підприємців або фахівців. При цьому необхідно, щоб експерти супроводжували свої оцінки даними про ймовірність виникнення різних величин (відсотків) втрат. Можливі комбінації статистичного та експертного методів оцінювання ризику [145; 263; 251].

         Вказані методи використовують для оцінювання валютних, комерційних та інших ризиків, проте для оцінювання ризику невиконання сторонами договірних умов вони є неприйнятними. Причинами цього є: по-перше, описані статистичні методи вимагають наявності великого масиву вихідних даних, які не завжди доступні; по-друге, потенційного інвестора або іншого потенційного учасника інвестиційного проекту не задовольняють знання середнього рівня ризику. Їм необхідно знати точно слабкі місця проекту і частину з них, яку можна усунути. З цієї причини оцінку ризику невиконання сторонами договірних умов окремого інвестиційного проекту здійснюють в кілька етапів [137; 138; 146-149; 250-253]:

1) підрахунок кількості договорів, які укладають на ринку під час реалізації аналогічного інвестиційного проекту;

2) підрахунок кількості договорів, умови яких було повністю або частково не виконано (N);

3) виділення і ранжування причин невиконання договірних умов;

4) виділення і ранжування причин невиконання договірних умов, які піддаються усуненню або мінімізації;

5) підрахунок кількості договорів, із загальної кількості невиконаних, ризик невиконання яких можна усунути (Х);

6) розрахунок ризику (РК) для майбутнього інвестиційного проекту за умови усунення причин, виявлених на п’ятому етапі: РК = [1- (X / N)] 100%.

Специфіка ризику не об’єктивного (неточного) оцінювання рівня ІПМП також вимагає розробки окремого підходу з його розрахунку. Проведені дослідження показали, що джерелами цього виду ризику є неповнота, несвоєчасність отриманої інформації, яка використовується для оцінювання рівня ІПМП, та її необ’єктивність. За цими критеріями і доцільно здійснювати оцінювання рівня ризику. Повною слід вважати інформацію, яка всесторонньо характеризує управлінську проблему. Наприклад, стосовно ризиків у інвестиційній діяльності повною інформацією є та, яка забезпечує керівника підприємства даними про вид ризику, чинники, які його зумовлюють, стан чинників, ймовірність активізування їх дії, можливі способи зниження або ліквідації ризику. Як відомо, своєчасною називають інформацію, яка на момент розроблення управлінських рішень є актуальною, а об’єктивною є інформація, яка документально підтверджена і піддається перевірці.

Розрахунок ризику умовної об’єктивності оцінки рівня ІПМП вимагає розрахунку значення показника актуальності використовуваної інформації (Ка). Він визначається коефіцієнтами повноти (РР), своєчасності (Рс) і об’єктивності (Ро) використовуваної інформації. При цьому діє умова

РРс + Ро = 1.                                         (3.1)

         Оцінювання рівня повноти інформації слід здійснювати шляхом співвідношення фактичних характеристик, які засвідчують її інформативність, із можливою кількістю цих характеристик. Виділивши ці характеристики і співставивши варіанти їх поєднання побудовано шклалу рівнів повноти управлінської інформації (табл. 3.1).

 

Таблиця 3.1

Шклала рівнів повноти управлінської інформації

Кількість характеристик, які засвідчують інформативність інформації

Рівні коефіцієнта повноти інформації

Значення коефіцієнта

0-1

Низький

0-0,25

2-3

Середній

0,5-0,75

4

Високий

1

Примітки:

1.Характеристики, які засвідчують інформативність інформації: 1) вид ризику, 2) чинники, які його зумовлюють, 3) стан чинників та ймовірність активізування їх дії, 4) можливі способи зниження або ліквідації ризику.

2. Нумерація харакктристик вказує на їх кількість, а не на послідовність їх виявлення.

3.Вказані характеристики можуть перебувати у будь-якій комбінації.

         Для оцінювання рівня об’єктивності використовуваної інформації методичними рекомендаціями введено умову, що інформація, яка отримана із фінансової звітності і бухгалтерських реєстрів, є повністю об’єктивною; інформація з планів і прогнозів розвитку інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства – частково об’єктивна; інша інформація не об’єктивна (табл. 3.2) [137; 138; 146-149; 250-253].

Таблиця 3.2

Значення рівнів коефіцієнта об’єктивності використовуваної інформації за її джерелами

Джерела інформації

Рівні коефіцієнта об’єктивності інформаціі

Значення коефіцієнта об’єктивності інформації*

Фінансова звітність і бухгалтерські реєстри

 

Високий

 

0,76 – 1,00

Інформація з планів і прогнозів розвитку інвестиційної діяльності підприємства

Середній

0,51 – 0,75

Інші джерела інформації

Низький

0,00 – 0,50

     Примітки:

* Значення рівня коефіцієнта об’єктивності інформації отримано за результатами анкетного опитування.

 

         Значення коефіцієнта своєчасності отриманої інформації, яка використовується під час оцінювання ІПМП наведено у табл. 3.4.

Як покази проведені дослідження, значення показника актуальності використовуваної інформації (Ка) доцільно розраховувати за формулою

Ка = РРСР + РсСс + РоСо,                                                                            (3.2)

де СР – коефіцієнт вагомості показника повноти інформації;

Сс – коефіцієнт вагомості показника своєчасності інформації;

Со  –  коефіцієнт вагомості об’єктивності інформації.                                                                             Розрахувавши значення показника актуальності використовуваної інформації (Ка) необхідно на його величину скоригувати  визначений рівень ІПМП (Ір). Як результат, отримаємо показник Ір¢, який показує  реальний рівень ІПМП [137; 138; 146-149; 250-253]:

Ір¢ = Ір · Ка.                                                                                   (3.3)

Таблиця 3.4

Значення рівнів коефіцієнта своєчасності отриманої інформації

Кількість місяців, які минули з дати балансу

Рівні коефіцієнта своєчасності отриманої інформації

Значення коефіцієнта своєчасності інформації*

1

Високий

0,91 – 1,00

2

 

 

 

Середній

0,81 – 0,90

3

0,71 – 0,80

4

0,61 – 0,70

5

0,51 – 0,60

6

0,41 – 0,50

7

0,31 – 0,40

8

0,21 – 0,30

9

0,11 – 0,20

10

 

Низький

 

0,00 – 0,10

11

12

     Примітки:

* Значення рівня коефіцієнта своєчасності інформації отримано за результатами анкетного опитування.

Ризик умовної об’єктивності оцінки ІПМП (Rn) можна розрахувати за формулою

                                      (3.4)

Регулювання ризиків у інвестиційній діяльності – це сукупність дій інвесторів, керівників підприємства-реципієнта, учасників інвестиційної діяльності, спрямованих на обмеження дії чинників, що зумовлюють ризики і стимулювання впливу чинників, які обмежують ризики інвестиційної діяльності.

За дослідженнями О.Устенка регулювання ризиків реалізовується через активну або пасивну стратегії. Перша представляє собою страхування можливих ризиків. Цей шлях не передбачає зі сторони машинобудівного підприємства активних дій, які націлені на зниження рівня ризику. Застосовуючи цю стратегію підприємство перебуває у ролі стороннього спостерігача, який констатує факт реалізації або не реалізації застрахованих ризиків. Активна стратегія передбачає застосування  машинобудівним підприємством диверсифікації своєї діяльності з метою зниження рівня ризику [245, с. 138-161]. Реалізовується функція регулювання рівня ризиків у інвестиційній діяльності після їх оцінювання шляхом вибору і застосування методів управління щодо регулювання ризиків інвестиційної діяльності.

 

 

3.2. Методи управління ризиками інвестиційної діяльності машинобудівних підприємств.

 

 

У багатьох літературних джерелах сутність понять “зниження ризику” та “управління ризиком” розглядаються як тотожні [4-9; 22; 24; 29; 35; 38; 39; 46; 63; 70-77; 88 144; 145-149; 152; 155; 157], оскільки автори розкривають зміст цих понять через методи усунення або мінімізації ризиків у інвестиційній діяльності.

С.Валдайцев досліджуючи ризики, пов’язані з інвестиціями, розрізняє такі поняття як “мінімізація ризику” (заходи, які використовує машинобудівне  підприємство-ініціатор проекту з метою зменшення окремих видів проектних ризиків, а також уникнення їх небажаних наслідків) і “страхування ризику” (сукупність використовуваних спеціалізованих видів послуг комерційного страхування, які надають страхові компанії). До методів мінімізації ризиків автор відносить: резервування основних і дублюючих контрагентів і замовників; підготовка резервних альтернативних інвестиційних, науково-технічних, виробничих, збутових та інших заходів, які дублюють планові заходи, що пов’язані з реалізацією ризику; проведення біржових операцій, які страхують забезпеченість машинобудівного підприємства різного роду матеріальними ресурсами і збут продукції підприємства; взаємні або односторонні капітальні участі в капіталі підприємств, які є для інноваційного проекту джерелами підвищеного ризику; цілеспрямована оптимізація портфеля цінних паперів, яка орієнтована на забезпечення максимуму дивідендів у періоди найбільш ймовірних втрат; синхронізація періодів підвищення ризиків за одним з проектів з періодами найбільш надійних доходів за проектами, які паралельно реалізовуються машинобудівним підприємством; створення і функціонування “тіньового” менеджменту інноваційного проекту; інші різноманітні методи комерційної та організаційної імпровізації. Щодо методів страхування ризиків, то С.Валдайцев поділяє їх на методи страхування і самострахування. До методів страхування належать купівля загального (генерального) страхового полісу від усіх ризиків на суму можливих втрат від конкретних інноваційних ризиків; придбання спеціалізованих страховок за типовими ризиками, які виділяються об’єктами страхування; оформлення особливих страховок за індивідуально сформульованими (нетиповими) ризиками і договірних умовах страхування. До методів самострахування належать: резервування коштів і ресурсів адекватних очікуваним ризикам; резервування у виробничих, комерційних і фінансових планах за проектом часу на операції, які пов’язані з підвищеними ризиками [30, с. 210-237].

Запропонована автором класифікація методів управління ризиками інвестиційної діяльності є досить вдалою, оскільки методи, які може використовувати інвестор розподілені за ступинем його можливого впливу на рівень ризику. Недоліком цієї класифікації, є те, що є й інші методи управління ризиком, які використовуються при реалізації інвестицій, проте автор необґрунтовано не врахував їх.

Інші автори А. Мазаракі, Л.Лігоненко, Н.Ушакова серед низки ризиків, яких зазнають торговельні машинобудівного підприємства, виділяють інвестиційні. При цьому автори також наводять класифікацію методів управління ризиком. Вона передбачає поділ методів на дві групи: організаційні та економічні. Перша група методів забезпечує контроль за ризиком, а друга фінансування ризику. Організаційні методи передбачають відхилення ризику, недопущення збитків, мінімізацію збитків, передачу контролю за ризиком. До економічних методів належать: формування власного резервного фонду; використання ризикових надбавок (премій); компенсація ризику через систему санкцій; зовнішнє страхування ризику. Класифікація передбачає також поділ названих методів на внутрішні і зовнішні. Так, до внутрішніх належать: відхилення ризику, недопущення збитків, мінімізацію збитків, формування власного резервного фонду; використання ризикових надбавок (премій); компенсація ризику через систему санкцій. Усі інші методи належать до зовнішніх [110, с.713, 741].

Наведену вище класифікацію можна охарактеризувати як функціонально предметну, оскільки автори спеціальну функцію управління ризиком розподілили на два види діяльності. Предметом першої є організування процесу оцінювання і контролювання за рівнем ризику. Предметом другої є застосування заходів із зниження ризиків.

В.Шевчук і П.Рогожин дослідили, що ризики у інвестиційній діяльності, як правило, знижують шляхом страхування проекту, розподілом ризику між учасниками, створенням резервів для покриття витрат, пов'язаних з усуненням непередбачених подій або використанням безвідзивних документарних і резервних акредитивів [263].

         Страхування залежить від виду ризику. В умовах економіки України страхові компанії не страхують ризики інвестиційної діяльності, оскільки ймовірність настання страхового випадку надто висока, крім того, самі страховим компаніям не вистарчає фінансової потужності утвореннями. В Україні ризики інвестиційної діяльності найчастіше знижують шляхом використання методу розподілу ризику між учасниками інвестиційних проектів. Його суть зводиться до того, що аналізуючи структуру проекту визначають ключові моменти, від яких залежить рівень ефективності його реалізації. Після цього визначають коло учасників або одного учасника, який реально володіє інструментами управління ефективністю реалізації проекту. Цей метод дає можливість точно визначити ключових осіб і найвідповідальніші етапи фаз проекту. Його недоліком є те, що він не дає рекомендацій, алгоритмів з перерозподілу і узгодження ресурсів, відповідальності між учасниками проекту для реалізації заходів із зниження ризиків. За цим підходом розподіл ризику відбувається шляхом послідовного укладання низки угод між учасниками інвестиційного проекту. Вказані методи можуть використовуватись паралельно з методом формування резервів на покриття витрат, пов'язаних з непередбачених проектом розвитком подій [110; 263].

І.Бланк і В.Бочаров ототожнюють поняття “метод управління ризиками” з поняттям “механізм нейтралізації ризику”. При цьому автори виділяють сім механізмів: уникнення ризику (використання цього механізму передбачає розробку заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид ризику. Такими заходами є [12-16; 24]:

·        відмова від здійснення операцій, рівень ризику за якими є надто високим;

·        відмова від використання у великих обсягає залученого капіталу;

·        відмова від активного використання оборотних активів у низько ліквідній формі;

·        відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях);

·        лімітування концентрації ризику (цей механізм реалізовується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності);

·        хеджування (механізм нейтралізації фінансових ризиків, який заснований на використанні відповідних видів фінансових інструментів);

·        диверсифікація (використовується для нейтралізації непостійних (несистематичних) ризиків.

Механізм диверсифікації передбачає розподіл ризику, з метою [24, с. 168-187; 13, с.227-239; 14, с. 591-603]:

- зменшення його концетрації;

розподіл ризику (цей механізм заснований на частковому трансферті (передачі) ризиків партнерам за окремими операціями. При цьому партнерам передається та частка ризику, яку вони можуть більшою мірою нейтралізувати і мають можливість використовувати більш ефективні методи внутрішнього страхового захисту);

- самострахування (цей механізм заснований передбачає резервування машинобудівним  машинобудівним підприємством частини фінансових ресурсів, які дозволяють подолати негативні фінансові наслідки за тими операціями, за якими ці ризики не пов’язані з діями контрагентів);

- нші методи (до цих методів відносять: отримання від контрагента більшої премії за ризик; отримання від контрагента певних гарантій; скорочення переліку форс-мажорних умов в контрактах з контрагентами; забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок передбаченої системи штрафних санкцій).

Необхідно зауважити, що І.Бланк і В.Бочаров найбільш повною мірою виділяють методи, які зазвичай використовуються в управлінні ризиками інвестиційної діяльності. Проте наведений перелік методів не є їх класифікацією, до того ж ці методи є виключно внутрішніми.

О.Устенко розглядає як внутрішні, так і зовнішні методи управління ризиками інвестиційної діяльності. Серед методів управління ризиками інвестиційної діяльності автор виділяє [65, с.217]:

1.     Страхування від політичних та соціальних ризиків через різні державні, приватні та змішані організації; на міжнародному рівні – участь у діяльності Агентства з гарантування інвестицій, яке діє під егідою Світового банку, угоди з іншими країнами про взаємний захист інвестицій та інші.

2.     Створення резервного фонду підприємств, компанії на випадок збитків, втрат від інвестиційної діяльності за кордоном.

3.     Включення своєрідної “гарантії від ризику” – певної суми – до вартості інвестиційного проекту.

4.     Диверсифікація ризику вкладенням інвестицій у різні країни.

5.     Підготовка інвестиційних проектів високої якості. Передусім з експортною спрямованістю тощо.

Як бачимо, О.Устенко частково вказує, усунення яких ризиків слід використовувати ті чи інші методи, проте як і І.Бланк з В.Бочаровим автор не наводить класифікації методів і не обґрунтовує зробленої ним вибірки, адже існують й інші методи.

Як правило, шляхи захисту підприємств від ризику класифікують за рівнем активності дій на: активне і пасивне втручання. Пасивне втручання є  використанням стратегії страхування можливих ризиків (хеджування). Цей шлях не передбачає з боку машинобудівного підприємства активних дій, скерованих на зниження рівня ризику, а вимагає від нього бути спостерігачем, який констатує факт реалізації або не реалізації застрахованих ризиків. У багатьох випадках така позиція виправдана наявністю цілої низки обмежень на використання диверсифікації, а також системним характером деяких ризиків. Активне реагування – це використання  машинобудівним підприємством стратегії диверсифікації своєї діяльності з метою зниження рівня ризику [190].

Окремі автори, окрім методів, які наводили вищевказані науковці виділяють також методи, запобіжного характеру. Так, А.Пересада зазначає, що еккаунтінг є важливим засобом зниження інвестиційних ризиків. Він реалізовується шляхом отримання бізнес-довідки у еккаунтінгової компанії. Вона, зазвичай, містить інформацію про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів за бізнесом, перспективи розвитку конкурентів тощо [201, с. 260]. О.Маслак, А.Кузь і В.Маслак фінансове прогнозування розглядають як метод уникнення ризиків [165, с. 58-62]. Б.Щукін доповнює цей перелік такими методами як: своєчасне планування та створення необхідних резервів і запасів матеріальних і фінансових ресурсів, а також часу; кваліфіковане опрацювання договорів і контрактів між партнерами інвестиційного проекту, своєчасне опрацювання в них прав та обов’язків сторін за умов можливих негативних подій і конфліктних ситуацій; повноцінне інформаційне забезпечення інвестиційних планів, постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в економіці країни; орієнтація на сфери діяльності з підвищеним рівнем монополізму (регіонального, місцевого) на ринку, на взаємопов’язані виробництва (інтегрований бізнес); використання загальноприйнятих систем і засобів безпосередньої охорони майна проекту [265, с. 73-74].

На підставі огляду літературних джерел і аналізу класифікацій методів управління ризиками інвестиційної діяльності доходимо висновку про те, що в управлінні ризиками інвестиційної діяльності використовуються три методи: метод страхування, метод зниження ризику і метод ліквідації ризику. Використання кожного з методів передбачає застосування низки заходів для впливу на рівень інвестиційних ризиків. Як показало дослідження, ці заходи можна класифікувати за трьома ознаками: за змістом (організаційні і економічні методи) за рівнем активності дій (заходи активного втручання і заходи пасивного втручання); за формами інвестиційної діяльності (заходи, які використовуються при формуванні інвестиційних портфелів; заходи, які використовують при реалізації окремих івнсетиційних операцій; заходи, які реалізовують при підготовці і реалізації інвестиційних проектів). У додатку Д наведено класифікацію заходів, які використовують для впливу на рівень інвестиційних ризиків.

 

3.3. Структурно-нормативна модель управління ризиками інвестиційної діяльності машинобудівних підприємств

 

         Як відомо, модель є матеріальним або уявним об’єктом, який у процесі дослідження реального об’єкта замінює його таким чином, що дослідження об’єкта-замінника дає нові знання про об’єкт-оригінал. Модель є інструментом дослідження об’єкта через його опосередковане пізнання за допомогою об’єкта замінника. Саме ця властивість методу моделювання визначає особливі форми використання абстракцій, аналогій, припущень, гіпотез, а також способи створення й розвитку теорій побудови моделей, інструментарію дослідження об’єкта [65, с. 453-454]. Виходячи зі сутності поняття “модель” і обраного предмету дослідження, у цьому параграфі, удосконалення управління ризиками інвестиційної діяльності вимагає використання методу моделювання. Цей метод дозволить дослідити процес управління ризиками інвестиційної діяльності, взаємозв’язок між складовими елементами управляння ризиками, і відобразити залежність досягнення бажаного стану об’єкту від сукупності обраних критеріїв.

За результатами проведених досліджень розроблено модель управління ризиком умовної об’єктивності оцінки рівня ІПМП (рис. 3.5).

Це абстрактна логіко-структурна модель, яка використовує мову математики та логіки і є певною системою математичних співвідношень та логічних виразів. Ця модель є також  нормативною, оскільки моделі, призначені для пошуку найкращих станів об’єкта щодо обраного критерію, називають нормативними [65, c. 453-454].

Розроблена модель управління ризиком умовної об’єктивності оцінки рівня ІПМП передбачає такі етапи: ідентифікація ризику неточнго оцінювання ІПМП; здійснення заходів планового, організаційного і мотиваційного характеру щодо рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП; оцінка інвестиційної привабливості підприємства; здійснення заходів контрольного характеру для виявлення рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП; вибір методів управління інвестиційним ризиком і ухвалення управлінських рішень для впливу на рівень ризику.

Ідентифікація ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП здійснюється шляхом розрахунку показника актуальності використовуваної інформації, який, як вже зазначалось, визначається коефіцієнтами повноти, своєчасності і об’єктивності використовуваної інформації. Джерела інформації, які використовуються під час оцінювання ІПМП варто згрупувати за рівнми об’єктивності отримуваної з них інформації: високий, середній, низький і дуже низький. На підставі застосування методу експертного опитування кожному рівню коефіцієнта об’єктивності присвоюється числове значення. Таким самим способом встановлюється також числове значення коефіцієнта своєчасності отриманої інформації. За значенням цього коефіцієнту можна визначити рівень своєчасності отриманої інформації про об’єкт оцінки. Рівень своєчасності залежить від кількості місяців, які минули з дати балансу фінансової звітності, які використовував аналітик.

Інтегрування значень показників повноти, об’єктивності і своєчасності отриманої інформації за допомогою їх коефіцієнтів вагомості дозволяє обчислити показник актуальності використовуваної інформації.  Його значення використовуватиметься для ідентифікування рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП.

Потенційний інвестор, який аналізує інвестиційний потенціал можливого реципієнта або  керівники машинобудівного підприємства, які готують репрезентаційні матеріали для проведення сторонньої оцінювання ІПМП здійснюють заходи планового, організаційного і мотиваційного характеру щодо виявлення рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП [250-253].

Найважливішою умовою забезпечення результативності процесу планування є розробка концепції розвитку машинобудівного підприємства. На основі обраної концепції визначають цілі й встановлюють завдання, що стають орієнтиром для менеджерів під час реалізації процесу стратегічного і поточного планування. Цілі, маючи властивість ієрархічного розмежування, повинні бути конкретні й вимірні, тобто забезпечувати можливість формулювання точних завдань з конкретних видів діяльності підприємства. Встановлення нереальної мети, що перевищує внутрішні можливості підприємства, може привести до негативних наслідків: зниження мотивації персоналу, дезорієнтації системи менеджменту, втрата клієнтів, частини ринку. Процес стратегічного планування визначається наявністю таких умов: можливість коригування або перегляду планів; наявність глобальної системи стратегічного контролю. Цей контроль, на відміну від фінансового, пов'язаний з: дослідженням ситуації у перспективі; підтримкою керівників машинобудівного машинобудівного підприємства планових підрозділів, готовністю до необхідних реорганізацій, залучення в разі необхідності фахівців; розвитку інформаційної бази підприємства; розробки заходів щодо оптимізації оплати праці, вдосконалення внутрішнього контролю. Отже, у стратегічному плануванні, яке використовується в процесі управління ризиками інвестиційної діяльності, виділяють кілька найважливіших етапів: формування концепції розвитку підприємства; встановлення цілей підприємства; аналізування і оцінювання поточного стану ринку; формування стратегії розвитку машинобудівного підприємства і реалізація цієї стратегії [33; 111; 251; 252].

         В Управлінні ризиками інвестиційної діяльності організаційні заходи слід націлювати на забезпечення належних умов реалізації стратегії розвитку підприємства. Вони охоплюють матеріально-технічний і фінансовий аспекти забезпечення належної реалізації операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства. Крім того, реалізовуються для забезпечення ритмічності, режимності виробничого процесу. Важливою групою заходів організаційного характеру є також ті, які націлені на відслідковування різного роду невідповідностей фактичного стану справ нормативам, які описані в інструкціях та іншій документації [12; 36; 84; 92; 117; 250; 260].

Важливу роль у забезпеченні ефективності управління ризиками інвестиційної діяльності відіграє механізм мотивування  працівників апарату управління машинобудівним підприємством. Як відомо, кожен з етапів управління залежить від якості людського фактора. Рівень розвитку мотиваційного механізму визначається узгодженістю інтересів працівників апарату управління із цілями машинобудівного підприємства. На цьому етапі, управління реалізовується як сукупність цілеспрямованих дій керівників машиобудівного підприємства щодо забезпечення об’єктивності оцінювання ІПМП.

Наступними етапами розробленої  моделі є безпосереднє оцінювання ІПМП шляхом: акумулювання та оброблення інформації на предмет уточнення переліку і способів розрахунку показників, які характеризують ІПМП, встановлення критеріїв допустимого значення кожного з показників; групування показників на ті, які відображають інвестиційну привабливість, а також ті, що відображають інвестиційні ресурси машинобудівного підприємства; визначення коефіцієнтів вагомості груп показників, а також коефіцієнтів вагомості показників у виділених групах методом експертних оцінок; обчислення показників, які характеризують ІПМП; порівняння фактичних значень розрахованих показників із їх очікуваним величинами; визначення рівня інвестиційної привабливості машинобудівного підприємства, а також забезпеченості та ефективності використання власних інвестиційних ресурсів; оцінюванням рівня ІПМП як різниці між нормативним і реальним значенням узагальненого показника ІПМП. Сутність вказаних етапів розглядалась у другому розділі монографії, зауважимо тільки те, що результатом оцінювання є розрахунок рівня ІПМП (ІР). На підставі значення цього показника, а також визначеного раніше значення показника актуальності використовуваної інформації (Ка) за формулою (3.2.) можливим є обчислити реальний рівень інвестиційної привабливості машинобудівного підприємства (ІР¢), як добуток ІР і Ка. Тільки після розрахунку цього показника можна за формулою (3.4.) визначити рівень ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП (Rn).

Здійснювати корегувальні заходи для мінімізації ризику немає необхідності якщо значення Rn дорівнює нулю або є максимально наближеним до нього. Коли вказана умова не виконана, то необхідним є перейти до вибору методів регулювання, які використовуються в управлінні ризиками інвестиційної діяльності, а також до підготовки управлінських рішень щодо зниження рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП.

Завершальними етапами розробленої моделі є розроблення, вибір, ухвалення і реалізація управлінського рішення щодо способу зниження рівня ризику. Рішення класифікують за різними ознаками: за сферою охоплення – загальні рішення, часткові рішення; за тривалістю дії – перспективні рішення, поточні рішення; за рівнем прийняття: рішення на вищому рівні управління, рішення на середньому рівні управління, рішення на нижчому рівні управління тощо [139, с.97-98; 110]. Особливості управлінських рішень зумовлюють відповідну технологію їх розроблення, прийняття, організації виконання і контролю за результатами їх реалізації, що передбачає перманентну оцінку ефективності рішення на кожному етапі цього процесу. Рішення розробляють через управлінські операції, які об’єднують у цільові комплекси (блоки). При цьому як самі комплекси, так і операції, що належать до них, виконують у такій послідовності [65, с. 770-771]:

1)    нагромадження вихідної інформації про об’єкт та напрями його розвитку, аналіз ситуації, попереднє визначення кола проблем, що характеризують ситуацію, окреслення цілей рішення та параметрів, яких треба досягти;

2)    визначення найчутливіших елементів об’єкта управління, вплив на які дасть змогу знайти вихід із ситуації, формулювання умов завдання, яке слід вирішити;

3)    моделювання рішення, відбір економічно вигідних варіантів, оцінка відібраних варіантів за неекономічними параметрами, вибір оптимального варіанта; подання проекту рішення на розгляд органу, який його ухвалює;

4)    обговорення, оцінка й затвердження обраного варіанта рішення, оформлення рішення, доведення його до виконавців, організація виконання рішення, контроль за виконанням.

Дослідники підтверджують, що успішне прийняття рішень базується на таких умовах: права, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність. Право прийняття рішень мають всі менеджери, але відповідні їх групи можуть прийняти тільки конкретні рішення. Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийнятті рішень. Обов’язковість вимагає від менеджера обов’язкового прийняття рішення, якщо його потребує ситуація, що склалась в організації. Компетентність характеризує вміння менеджера приймати кваліфіковані рішення. Відповідальність показує, які санкції можна застосувати стосовно менеджера в результаті прийняття невдалого рішення [139, с. 98].

В управлінні ризиками інвестиційної діяльності використовуються три методи: метод страхування, метод зниження ризику і метод ліквідації ризику. Вибір і застосування конкретного методу супроводжується реалізацією низки заходів. За своєю сутністю усі заходи, які реалізовують керівники для впливу на рівень інвестиційного ризику підприємства, поділяються на організаційні і економічні. Вибір конкретних заходів залежить від того, яку стратегію розвитку обрало керівництво машинобудівного підприємства – активну чи пасивну. Варто зауважити також те, що усі заходи можна поділити за формою здійснення інвестицій на ті, які використовуються при підготовці і реалізації інвестиційних проектів, при формуванні інвестиційних портфелів, а також при реалізації окремих інвестиційних операцій.

На рис. 3.3 показано зворотний зв’язок від етапу ухвалення управлінських рішень щодо вибору методів управління інвестиційним ризиком до етапів:

·        ідентифікації ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП;

·        здійснення заходів планового, організаційного і мотиваційного характеру щодо рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП;

·        оцінювання рівня ІПМП;

·        здійснення заходів контрольного характеру для виявлення рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП.

Це означає, що рівень ризику залежить від кожного з виділених етапів, оскільки на якість їх реалізації впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. До об’єктивних чинників належать: законодавчі обмеження щодо розкриття окремої інформації, яка необхідна для оцінювання ІПМП; відсутність достатньої кількості фінансових ресурсів для налагодження технічних елементів системи внутрішнього контролю на підприємстві, які необхідні для попередження випадку реалізації ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП тощо. Щодо суб’єктивних чинників, то реалізація кожного з етапів запропонованої моделі управління прямо залежить від якості людського фактора. Тому, незалежно від рівня кваліфікації суб’єктів, які наділені відповідними функціями і повноваженнями, завжди є ймовірність неповної реалізації їх потенціалу, що зумовлює ризик умовної об’єктивності оцінки ІПМП.

Управлінські рішення щодо корегування ідентифікації ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП можуть стосуватись: вибору і розрахунку показників, які використовуються під час ідентифікації; їх нормативного або очікуваного значення; періоду, за який вони розраховуються; джерел інформації, за якими розраховуються ці показники тощо.

Корегування заходів планового, організаційного і мотиваційного характеру щодо рівня ризику умовної об’єктивності оцінки ІПМП може стосуватись: планових показників; підходу до прогнозування змін внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства; методів організування конкретних заходів; критеріїв оцінювання, які застосовуються для виявлення рівня виконання функцій працівниками тощо.

Корегувальні заходи можуть стосуватись і оцінювання ІПМП, зокрема: вибору методу, об’єктів оцінювання, показників, які характеризують конкретні об’єкти; критеріїв допустимого значення конкретних показників тощо.

П’ятий етап запропонованої моделі може коректуватись щодо перегляду: об’єктів і методів контролювання, контрольних процедур, застосування технічних засобів контролювання, контрольних періодів тощо.

Скачати реферат “Управління ризиками та інвестиційний потенціал підприємств”


Publisher: Team EPMPD  

Додати коментар

Ваш e-mail не буде опублікований. Обовязкові поля відмічені *

Можна використовувати наступні HTML-теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>